Відповідальність військовослужбовців
Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;


наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;


забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.


За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
На військовослужбовців, які відбувають кримінальне покарання у виді арешту на гауптвахті Служби правопорядку, не поширюється дія частини другої цієї статті і статті 32 цього Статуту. Зазначені військовослужбовці зобов’язані виконувати команди та розпорядження військових службових осіб та військовослужбовців чергових змін Служби правопорядку. (Статтю 33 доповнено частиною згідно із Законом N 1420-IV від 03.02.2004)
У разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад — старший за військовим званням.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
У разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові (начальникові), який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.
Командир (начальник), який віддав наступний наказ, повідомляє про це командира (начальника), який віддав попередній наказ.
Правовий статус військовослужбовців - це сукупність гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, а також обов’язків та відповідальності, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами України.
Обсяг та реальний зміст прав, свобод, обов’язків та відповідальності військовослужбовців залежить від багатьох факторів чи обставин, з яких можна виділити два головних :
По-перше. Військовослужбовець є громадянином своєї держави, отже він має загальний правовий статус особи та громадянина, що включає в себе загальні права та обов’язки, що належать всім громадянам. У статті 18 Статуту внутрішньої служби збройних Сил України зазначено, що військовослужбовці мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
По-друге, обумовлена особливостями військової служби та специфічністю службових обов’язків, низка факторів, таких, зокрема як

- обов’язок погодитись з певними обмеженнями деяких своїх основних прав та свобод (свобода пересування, вибір місця проживання, участь у діяльності політичних партій, страйках, демонстраціях, заняття підприємництвом тощо);


- необхідність неухильного виконання наказів в будь-яких умовах;


- детальна регламентація службової діяльності та побуту;


- наявність підвищеного ризику для здоров’я та життя, обумовлює наявність спеціального (особливого) правового статусу.


У статті 9 названого статуту про це сказано так : „Військовослужбовці Збройних Сил України ... мають права й свободи громадян України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
На військовослужбовців покладаються обов’язки, що визначаються військовими статутами та порадниками Збройних Сил України”.
Отже, специфічність правового статусу військовослужбовця в тому, що його права і свободи, обов’язки та відповідальність визначаються з врахуванням можливостей їх реалізації в умовах Збройних Сил чи інших військових формувань, що тягне за собою певні обмеження військовослужбовця в названих правах та свободах.
Як бачимо, правовий статус включає поняття: права, свободи, обов’язки, відповідальність.
Військовослужбовці, що знаходяться на бойовому чергуванні (бойовій службі), у добовому наряді, несуть гарнізонну чи вартову службу несуть спеціальні обов’язки, які виходять за межі його щоденних посадових обов’язків. Наприклад, вартовий має право підпорядковуватись лише чітко визначеним особам, а також застосовувати зброю. Хоча тут хтось може зауважити, що останнє певною мірою можна назвати і обов’язком. Що є ще одним свідченням дуалізму прав та обов’язків у військовослужбовця.
Крім посадових та спеціальних прав і обов’язків всі військовослужбовці мають загальні обов’язки, притаманні військовослужбовцям незалежно від посад, а також права, пов’язані з проходженням служби. Загальні обов’язки та права військовослужбовців викладені у розділі 1 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України ( відповідно статті 11-17 та 18-25).
Права військовослужбовців
Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Військовослужбовці під час виконання службових обов’язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю в порядку, встановленому законодавством.
Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим.
Застосуванню зброї, за винятком випадків раптового нападу, нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, морських і річкових суден, втечі з-під варти зі зброєю або за допомогою транспортних засобів під час руху, повинно передувати попередження про намір застосовувати зброю і постріл угору.
У разі застосування і використання зброї військовослужбовець зобов’язаний вжити всіх заходів для того, щоб не було завдано шкоди стороннім особам.
Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу: (Абзац перший статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1420-IV від 03.02.2004)

- для захисту свого здоров’я і життя, а також здоров’я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо;


- для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину та яка намагається втекти або яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що становить загрозу для життя і здоров’я військовослужбовця чи інших осіб;


- для відбиття нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об’єктів у разі захоплення;


- у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу.



Посадові особи варти та патруля мають право застосовувати зброю у випадках і в порядку, визначеному Статутом гарнізонної і вартової служб Збройних Сил України.
Про застосування фізичної сили та спеціальних засобів військовослужбовець доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові).
Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї військовослужбовець зобов’язаний негайно і письмово повідомити свого командира (начальника), а командир (начальник) військової частини негайно доповідає безпосередньому командирові (начальникові), а також повідомляє військового прокурора та начальника органу управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (далі — Служба правопорядку) в гарнізоні.
Повідомлення начальника органу управління Служби правопорядку про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї здійснюється в разі їх застосування військовослужбовцями Збройних Сил України.
Військовослужбовець має право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги.
Загальні обов’язки військовослужбовців

Необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов’язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов’язки:


- свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок;


- бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;


- беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;


- постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов’язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;


- знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;


- дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;


- поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;


- бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; (Абзац дев’ятий статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1420-IV від 03.02.2004)


- вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;


- виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;


- додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.



Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов’язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов’язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Військовослужбовець зобов’язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров’я звичок.
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити — до наступного прямого начальника.
Військовослужбовець зобов’язаний знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гуманітарного права.
Кожний військовослужбовець зобов’язаний виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов’язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов’язки. Ці обов’язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України
Право на одноразову грошову допомогу
Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу у зв’язку з мобілізацією, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.

Так, згідно з вимогами пункту першого військовослужбовцям, які були призвані на військову службу в зв’язку з мобілізацією та звільняються зі служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше ніж 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Слід зазначити, що військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв’язку з позбавленням військового звання, у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, допомога не виплачується.
Порядок отримання статусу учасника бойових дій
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції або забезпеченні її проведення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (зі змінами).

Відповідно до вказаного Порядку військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, і яким на день виключення зі списків особового складу військової частини не наданий статус учасника бойових дій, видається комплект документів, необхідних для надання цього статусу через військові комісаріати, де вони будуть перебувати на військовому обліку, для надання їх до комісій обласних військових комісаріатів, Київського міського військового комісаріату.

Такими документами є:

а) довідка (оригінал) про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;

б) документи, які є підставою для видачі довідки про безпосередню участь особи в АТО, зокрема витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, книг нарядів, графіків несення служби тощо.
Пільги для учасників бойових дій
Пільги учасникам бойових дій надаються відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них, зокрема, такі:

- 75-відсоткова знижка квартирної плати та вартості комунальних послуг, яка надається учасникам бойових дій та членам їхніх сімей, що проживають разом з ними; позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів та абонентна плата за користування телефоном у розмірі 50 відсотків;


- безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості; безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) або один раз на рік (туди й назад) з 50-відсотковою знижкою залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом;


- безплатне одержання лікарських засобів за рецептами лікарів, першочергове безплатне зубопротезування, забезпечення санаторно-курортним лікуванням; першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах та першочергова госпіталізація; виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати;


- використання чергової щорічної відпустки у зручний час, а також одержання додаткової відпустки строком до двох тижнів на рік; переважне право на залишення на роботі при скороченні штату організації;


- першочергове забезпечення жилою площею. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік;


- першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, одержання позики на будівництво з погашенням її протягом 10 років, починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва;


- першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їхнє технічне обслуговування;


- щорічна разова грошова допомога до 5 травня (у 2016 році — 920 гривень).



Відповідно до статей 10 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідні пільги отримують також особи, на яких поширюється чинність зазначеного Закону, до яких належать, зокрема:

- сім’ї військовослужбовців, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання обов’язків військової служби, а також внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби;


- дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій та визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге;


- діти померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах.

Як учаснику АТО отримати земельну ділянку
Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій та інвалідам війни, особам (сім’ї загиблих), на яких поширюється чинність Закону, передбачено надання пільги у вигляді першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Порядок надання цих земельних ділянок визначений Земельним кодексом України (далі за текстом — ЗКУ).

Відповідно до ч.1 ст. 121 ЗКУ визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок: для ведення фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для індивідуального дачного будівництва, для будівництва індивідуальних гаражів.

Земельні ділянки можуть бути надані в таких розмірах:

- для ведення садівництва — не більше 0,12 га;


- для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га;


- для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;


- для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара.



Для отримання землі учаснику бойових дій спочатку необхідно прийняти рішення, де саме він хоче отримати ділянку (це не залежить від місця його реєстрації). Далі особи подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. До заяви додається копія паспорту, ідентифікаційного коду та посвідчення УБД.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає клопотання в місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову стосовно його надання.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктам господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держземагентства України, а в разі розташування земельної ділянки в межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, — із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.

Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.