Шахед — це сімейство іранських дронів-камикадзе, розроблених компанією Shahed Aviation Industries. Головна модель Shahed-136, яку в Росії називають Герань-2, являє собою дешевий барражуючий боєприпас з дальністю до 2500 кілометрів. З жовтня 2022 року саме ці апарати стали одним з наймасовіших інструментів російських нічних атак на українські міста та енергетичну інфраструктуру.
Низька вартість — від 20 до 80 тисяч доларів за одиницю залежно від модифікації — дозволяє запускати сотні дронів одночасно. Росія швидко перейшла від імпорту до власного виробництва на заводі в Алабузі Татарстану й почала постійно вдосконалювати конструкцію: збільшувати бойову частину, посилювати стійкість до радіоелектронної боротьби та створювати реактивні версії.
У відповідь Україна побудувала асиметричну систему захисту, де ключову роль відіграють масово вироблені дрони-перехоплювачі. Це кардинально змінило економіку протиповітряної оборони, хоча еволюція шахедів триває й у 2026 році кидає нові виклики.
Походження назви та рання історія технології
Слово «шахед» походить від перської та арабської мов і буквально означає «свідок» або «мученик». Іранська компанія Shahed Aviation Industries розробляла ці апарати для Корпусу вартових ісламської революції. Перші публічні кадри з’явилися наприкінці 2021 року, хоча прототипи тестували раніше.
Конструкція нагадує збільшену версію меншого Shahed-131. Дрон має характерну трикутну схему крил з кінцевими поверхнями, штовхаючий гвинт у хвості та фюзеляж, у носовій частині якого розміщена бойова частина. Така архітектура забезпечує простоту виробництва та достатню аеродинамічну стабільність для тривалого польоту на низькій швидкості.
Іран використовував ранні версії проти цілей у Саудівській Аравії та в регіональних конфліктах. Росія ж почала отримувати ці дрони наприкінці 2022 року і швидко адаптувала їх під свої потреби масованих ударів по українській тиловій інфраструктурі.
Технічні характеристики основних моделей
Сімейство включає дві основні версії, які найчастіше згадують у контексті війни в Україні. Shahed-131 (російська назва Герань-1) — менший і легший апарат. Shahed-136 (Герань-2) — основний робочий кінь російських атак, значно потужніший за дальністю та бойовою частиною.
| Параметр | Shahed-131 (Герань-1) | Shahed-136 (Герань-2) |
|---|---|---|
| Довжина | 2,6 м | 3,5 м |
| Розмах крил | 2,2 м | 2,5 м |
| Маса | близько 150 кг | 200–240 кг |
| Бойова частина | 10–20 кг | 50 кг (оригінал), до 90 кг (російські модифікації) |
| Двигун | роторний ~38 к.с. | поршневий MD-550 ~50 к.с., штовхаючий гвинт |
| Крейсерська швидкість | ~150–170 км/год | ~180–185 км/год (до 200+ км/год у модернізованих) |
| Дальність | 700–900 км | до 2000–2500 км (залежить від маси бойової частини) |
| Навігація | GNSS + інерціальна | GNSS + інерціальна, покращена стійкість до РЕБ у російських версіях |
Російські інженери збільшили бойову частину, додали термобаричні та запалювальні варіанти, а також елементи з вольфрамовою шрапнеллю для більшої ефективності проти живої сили та легкоброньованих цілей. Деякі партії отримали покращені антени з придушенням перешкод та кілька приймачів одночасно.
Як працює шахед у польоті та під час атаки
Запуск відбувається з мобільних установок на основі вантажівок. Твердопаливний прискорювач виводить дрон у повітря під невеликим кутом, після чого скидається. Далі апарат летить за заздалегідь запрограмованим маршрутом, використовуючи супутникову навігацію та інерціальну систему.
На крейсерській висоті двигун працює на оптимальних обертах, створюючи характерний гуд, який українці швидко навчилися розпізнавати. Саме через цей звук дрони отримали народну назву «мопеди». Більшість польоту проходить на середніх висотах, де апарат помітний для радарів, але його низька швидкість і мала ефективна поверхня розсіювання ускладнюють перехоплення дорогими ракетами.
У термінальній фазі дрон пікірує на ціль. Бойова частина детонує при ударі. Простота конструкції означає, що навіть при пошкодженні окремих систем апарат часто продовжує рух до мети. Саме тому масовані запуски дають ефект насичення: частина дронів проривається навіть при високому відсотку перехоплень.
Масштаб російського застосування та виробництво
З 2022 року Росія запустила десятки тисяч шахедів різних модифікацій. У 2025 році загальна кількість запущених апаратів типу шахед перевищила 54 тисячі разом з імітаційними цілями. Виробництво зосереджене на заводі в Особливій економічній зоні «Алабуга» у Татарстані.
За оцінками Інституту науки та міжнародної безпеки, у травні 2026 року Росія запустила 8161 апарат шахедного типу, з яких приблизно 5181 були ударними Геранями, виробленими в Алабузі. Середньодобова кількість ударних дронів сягала 167 одиниць. Плани на 2026 рік передбачають виробництво близько 60 тисяч дронів дальнього радіусу дії.
Російські версії отримали низку покращень: посилений планер з вуглепластику та склопластику, російські компоненти навігації, іноді модулі зв’язку через стільникові мережі або супутникові термінали. З’явилися експериментальні варіанти з камерами зворотного відео та навіть можливістю коригування траєкторії в реальному часі.
Еволюція російських модифікацій та нові виклики
Найпомітніша зміна — поява реактивних версій на базі Shahed-238. Ці апарати розвивають швидкість 500–600 км/год, що значно ускладнює перехоплення звичайними дронами-перехоплювачами. Деякі з них отримали можливість повітряного запуску з літаків.
Паралельно Росія масово застосовує дешеві імітаційні цілі типу Gerbera. Вони коштують близько 10 тисяч доларів, мають подібні радіолокаційні та акустичні сигнатури, а частина з них несе невелику бойову частину. Це змушує українські розрахунки витрачати ресурси на хибні цілі.
Також фіксуються випадки встановлення на дрони додаткових корисних навантажень: відеокамер, модулів зв’язку та навіть експериментальних систем озброєння. Кількість таких «гібридних» апаратів поки невелика, але тенденція до ускладнення конструкції очевидна.
Українська протиповітряна оборона проти шахедів
Спочатку перехоплення покладалося переважно на зенітні ракетні комплекси та винищувачі. Кожна ракета Patriot коштувала мільйони доларів, тоді як шахед — десятки тисяч. Така економіка була нестійкою при масованих атаках.
У 2025 році Україна налагодила масове виробництво власних дронів-перехоплювачів. За рік було виготовлено близько 100 тисяч таких апаратів. У січні 2026 року саме дрони-перехоплювачі забезпечили близько 70 % усіх знищених шахедів. Це кардинально змінило баланс витрат.
Додатково застосовуються зенітні установки Gepard, мобільні вогневі групи з кулеметами та автоматичними гарматами, системи радіоелектронної боротьби та мережі акустичних датчиків. Поєднання цих засобів дозволяє досягати загального відсотка перехоплень 80 % і вище в більшості атак.
Глобальне поширення технології та analogues
Успіх шахедів у масовому застосуванні привернув увагу багатьох країн. Сполучені Штати розробили власний аналог LUCAS на базі зворотної інженерії. Україна створила дрон Batyar з дальністю близько 800 км. Тайвань також повідомив про початок робіт над подібними апаратами.
Дешеві барражуючі боєприпаси дедалі більше стають доступними не лише державам, а й недержавним акторам. Це змінює характер конфліктів: сторона, яка не має сучасної авіації чи дорогих ракет, може завдавати точних ударів на сотні кілометрів за відносно невеликі гроші.
У 2026 році виробництво шахедів у Росії триває високими темпами, а українська промисловість продовжує нарощувати випуск перехоплювачів та вдосконалювати засоби виявлення. Протистояння двох підходів — масової дешевої атаки та масового дешевого перехоплення — визначає один з головних напрямків еволюції повітряної війни найближчих років.
About the Author
