
Виріб 305, або ЛМУР, — це російська високоточна авіаційна ракета класу «повітря-поверхня», створена для ураження широкого спектра цілей на відстані до 14,5 км. Вона поєднує потужну осколково-фугасну бойову частину масою 25 кг із комбінованою системою наведення, де ключову роль відіграє двосторонній канал передачі даних. Ця особливість дозволяє оператору не просто запускати ракету й забувати про неї, а й бачити зображення з головки самонаведення в реальному часі та за потреби перенацілювати її вже в польоті.
Масою 105 кг і довжиною близько 1,95 м Виріб 305 важчий за багато традиційних протитанкових ракет, проте саме збільшена бойова частина та гнучкість наведення роблять його ефективним проти бронетехніки, легких споруд, скупчень живої сили та навіть надводних цілей. Ракета інтегрована на модернізовані ударні вертольоти Мі-28НМ і Ка-52М, а також використовувалася на спеціальних варіантах Мі-8. У сучасних конфліктах, насичених засобами радіоелектронної боротьби, така комбінація «вистрілив і забув» плюс можливість ручного коригування стає серйозним тактичним інструментом.
За роки розробки та випробувань Виріб 305 еволюціонував від проєкту для спецпідрозділів до одного з ключових боєприпасів армійської авіації. Його поява відображає прагнення Росії посилити дальність і точність ударів вертольотів без необхідності заходити в зону дії ближніх засобів ППО противника.
Історія створення: шлях від спецзавдань до серійного озброєння
Коріння Виробу 305 сягають початку 2010-х. Спочатку Конструкторське бюро машинобудування (КБМ) у Коломні працювало над проєктом «Виріб 79» на замовлення Міністерства оборони Росії. Той варіант планували як легку багатоцільову ракету з інерційно-супутниковим наведенням, але роботи зупинили через відсутність сумісних пускових установок і технічні складнощі. Контракт розірвали у 2017 році, так і не довівши справу до льотних випробувань.
Паралельно, близько 2012 року, Федеральна служба безпеки замовила КБМ власну версію — саме «Виріб 305». Головна відмінність полягала в додаванні двостороннього радіоканалу передачі даних. Це дозволяло передавати відео з тепловізійної головки самонаведення назад на вертоліт і отримувати команди керування в реальному часі. Випробування на спеціальних Мі-8МНП-2 пройшли у 2015–2016 роках, після чого почалося серійне виробництво. Пізніше ракету адаптували під ударні платформи: у 2019 році — на Мі-28НМ, у 2020-му — на Ка-52М. У 2021–2022 роках її офіційно прийняли на озброєння Збройних сил Росії.
Така «подвійна» історія — спочатку для спецслужб, потім для армії — типова для багатьох російських розробок останніх десятиліть. Вона дозволила прискорити доведення ключової технології двостороннього зв’язку, яка раніше в російських вертолітних ракетах майже не зустрічалася.
Технічні характеристики та конструкція
Ракета виконана за аеродинамічною схемою «качка» з Х-подібними кермами в носовій частині та складними крилами в хвостовій. Корпус циліндричний, діаметром 200 мм, з напівсферичним прозорим обтічником головки самонаведення. Крила та керма складаються для компактного транспортування на пусковій установці.
Ось основні параметри (дані переважно експортної версії 305Е, яка офіційно представлена на виставках):
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Стартова маса | 105 кг | Важча за більшість російських ПТУР |
| Довжина | близько 1,945 м | Компактна для вертолітного носія |
| Діаметр корпусу | 200 мм | Стандартний калібр для цього класу |
| Бойова частина | 25 кг, осколково-фугасна | Потужніша за типові вертолітні ПТУР |
| Дальність керованого польоту | 14,5 км (гарантована) | Деякі джерела згадують до 25 км у певних режимах |
| Швидкість польоту | до 230–250 м/с | Субзвукова, твердопаливний двигун |
| Висота польоту | 100–600 м | Низьковисотний профіль |
Пуск здійснюється з одно- або двомісних напрямних АПУ-305 / АПУ-Л розробки «Вимпелу». На вертольоті встановлюється апаратура сполучення з безпілотним літальним апаратом (АС-БПЛА), яка забезпечує двосторонній обмін даними.
Найцікавіша частина Виробу 305 — це не просто тепловізійна головка самонаведення, а весь комплекс керування польотом. Ракета використовує два основні режими.
У першому режимі оператор захоплює ціль до пуску. Після старту вертоліт може відразу маневрувати вбік — ракета летить за інерційно-супутниковою програмою й на кінцевій ділянці захоплює ціль самостійно. Це класичний принцип «вистрілив і забув».
Другий режим набагато цікавіший. Ракету запускають без попереднього захоплення цілі. Вона летить у заданий район за інерційною системою з корекцією від супутникової навігації. Одночасно тепловізійна головка передає відео на борт вертольота через захищений радіоканал. Оператор бачить картинку в реальному часі, може вибрати ціль уже після пуску або навіть змінити її в польоті. Саме цей режим дозволяє використовувати максимальну дальність 14,5 км, бо на такій відстані оптична головка не здатна самостійно захопити ціль одразу після старту.
Така архітектура робить Виріб 305 однією з перших російських вертолітних ракет, де людина залишається «в петлі» керування навіть після пуску. У практиці це означає, що екіпаж може запускати ракету з безпечної відстані, а потім коригувати її політ, обходячи перешкоди чи перенацілюючись на більш пріоритетну загрозу.
Носії та тактична інтеграція
Основні платформи — модернізовані ударні вертольоти Мі-28НМ «Нічний мисливець» та Ка-52М «Алігатор». На них встановлюють відповідне обладнання для прийому відео та передачі команд. Раніше ракету тестували на спеціальних Мі-8МНП-2 авіації ФСБ, а також планували для Мі-8АМТШ-ВН.
Кожен вертоліт може нести кілька ракет — зазвичай до восьми на Мі-28НМ. Це дозволяє формувати «залпи» або послідовно уражати кілька цілей під час одного вильоту. Низьковисотний профіль польоту ракети (100–600 м) та відносно висока швидкість ускладнюють її перехоплення сучасними переносними ЗРК на кінцевій ділянці.
Бойове застосування та реальні результати
Виріб 305 пройшов перевірку в Сирії, а з 2022 року активно застосовується під час бойових дій в Україні. Російські джерела, зокрема Ростех, заявляють, що ракета жодного разу не була подавлена засобами радіоелектронної боротьби противника й стабільно досягає цілей. Найчастіше її використовують проти будівель, де можуть ховатися техніка чи особовий склад, понтонних переправ, легкоброньованих машин та польових укріплень.
Відеозаписи, опубліковані російською стороною, демонструють ураження невеликих будівель та техніки на відстані понад 10 км. Українські та західні спостерігачі фіксували застосування нової ракети вже в перші місяці повномасштабного вторгнення. Точна кількість випущених ракет і статистика влучань залишаються закритими, проте сам факт регулярного використання свідчить про те, що система визнана надійною.
Порівняння з іншими ракетами
Щоб зрозуміти місце Виробу 305 у сучасному арсеналі, варто порівняти його з найближчими аналогами.
| Ракета | Дальність | Маса БЧ | Особливості наведення |
|---|---|---|---|
| Виріб 305 (ЛМУР) | 14,5 км | 25 кг (ОФ) | Інерційно-супутникове + ТВ/тепловізійне з двостороннім каналом |
| 9М120 «Атака» | 6–8 км | 7,4 кг (кумулятивна) | Радіокомандне або лазерне |
| AGM-114 Hellfire (США) | 8–11 км | 9–13 кг | Напівактивне лазерне або активне радіолокаційне (нові версії) |
| Brimstone (Велика Британія) | до 60 км (з носія) | ~10 кг | Активне радіолокаційне, «вистрілив і забув» |
Виріб 305 вирізняється більшою бойовою частиною та унікальним для російських систем режимом «людина в петлі» на великій дальності. На відміну від чисто лазерних систем, він менш чутливий до диму та пилу на полі бою, а двосторонній канал дає тактичну гнучкість, якої бракує багатьом «вистрілив і забув» ракетам.
Експортний варіант та перспективи розвитку
Експортна версія 305Е була вперше показана на форумі «Армія-2021». Вона має ті самі основні характеристики, що й базова модель. Інтерес до неї проявляють країни, які вже експлуатують російські вертольоти Мі-28 та Ка-52. Наразі відомо про поставки в російські війська в межах 200–300 ракет, проте точні обсяги серійного виробництва залишаються закритими.
Згадується й модифікація під індексом 306 — ймовірно, варіант із кумулятивною бойовою частиною для боротьби з важкою бронетехнікою. Подальший розвиток, імовірно, йтиме шляхом інтеграції в єдину інформаційно-бойову мережу: передача цілевказання від безпілотників, автоматичне розподілення цілей між кількома носіями, підвищення стійкості каналу зв’язку до перешкод.
У світі, де вертольоти все частіше змушені діяти на межі зон ураження сучасних ЗРК, Виріб 305 пропонує компроміс між дальністю, потужністю та гнучкістю керування. Чи стане він масовим озброєнням на десятиліття вперед — покаже час і реальні бойові випробування. Поки що він залишається одним із найцікавіших прикладів еволюції російської високоточної авіаційної зброї останніх років.




