Су-27 — це основний важкий винищувач Повітряних сил Збройних Сил України, успадкований після розпаду СРСР у кількості близько 70–72 машин. Станом на середину 2026 року після значних бойових втрат у строю залишається обмежена кількість модернізованих літаків, які продовжують виконувати завдання з завоювання переваги в повітрі, перехоплення крилатих ракет і дронів, а також ударів по наземних цілях західними боєприпасами.
Ці машини пройшли українську модернізацію до стандартів П1М, УБ1М та подальші адаптації під JDAM-ER і ракети HARM. Вони базуються переважно в 831-й бригаді тактичної авіації в Миргороді та 39-й бригаді в Озерному. Попри появу F-16 і перспективних Gripen, Су-27 залишаються незамінними для дальніх ударів завдяки великій дальності польоту та вантажопідйомності.
У 2026 році саме ці «фланкери» щодня піднімаються в небо, несучи відповідальність за захист критичної інфраструктури та підтримку наземних сил на сході й півдні.
Як Україна отримала Су-27 і що сталося з парком у перші десятиліття незалежності
Після проголошення незалежності Україна успадкувала потужний парк радянської авіації. Серед нього опинилися 72 літаки Су-27 різних модифікацій, включно з двомісними навчально-бойовими. Основна частина зосереджувалася в 831-му винищувальному авіаполку в Миргороді, який отримав нові машини ще в кінці 1980-х. Другий значний контингент перебував у 62-му полку в Бельбеку (Крим) — близько 14 одиниць, а також у 100-му корабельному полку в Новофедоровці, звідки машини згодом передали на материк.
У 1990-х роках парк скорочувався через брак фінансування. Частина літаків пішла на зберігання, сім машин продали за кордон — до Еритреї, Ефіопії та навіть приватним компаніям у США. Дві катастрофи — у Миргороді 1992 року та сумнозвісна Скнилівська трагедія 2002 року — також зменшили кількість. На початку 2014 року боєздатними вважалися лише близько 14 Су-27: дев’ять у Миргороді та п’ять в Озерному. Решта стояла на зберіганні або проходила ремонт на запорізькому заводі «МіГремонт».
Після анексії Криму та початку війни на Донбасі ситуація змінилася. Літаки, що чергували в Бельбеку, встигли повернути на материк. З’явилися нові завдання з патрулювання кордону та прикриття південного напрямку. За моїм досвідом спостереження за відкритими джерелами, саме в ці роки стало зрозуміло: Су-27 — не просто «радянська спадщина», а інструмент, який може працювати в умовах обмежених ресурсів, якщо правильно організувати обслуговування. Типова помилка тих років — намагатися зберегти всі машини одночасно, замість фокусу на кількох боєздатних ескадрильях. У результаті на 2021–початок 2022 року в активній експлуатації перебувало близько 26–30 літаків.
• Отримано після 1991: 70–72 одиниці
• Продано за кордон: 7 машин
• Боєздатних на початок 2014: ≈14
• Втрати з лютого 2022 до квітня 2026: 19–20 (за відкритими даними)
• Орієнтовна кількість активних у 2026: 18–24
Ці цифри не є секретом, але вони показують, наскільки крихкою була система. Кожна машина, повернута зі зберігання, вимагала сотень годин роботи інженерів і дефіцитних запчастин. У нашій практиці аналізу військової авіації саме цей етап — відновлення після 2014-го — став критичним для виживання парку.
Технічні особливості українських Су-27 і чому вони відрізняються від російських
Су-27 — важкий винищувач четвертого покоління з відмінною маневреністю, великою дальністю польоту (понад 3500 км з підвісними баками) і можливістю нести до 8 тонн бойового навантаження. Радар Н001, хоч і застарілий за сучасними мірками, після української модернізації отримав покращені блоки обробки сигналу. Двигуни АЛ-31Ф забезпечують тягоозброєність, яка дозволяє виконувати фігури вищого пілотажу, відомі з демонстраційних польотів миргородської бригади.
Українська програма модернізації, що стартувала 2012 року на «МіГремонт», дала варіанти Су-27П1М (одномісний) і Су-27УБ1М (двомісний). Оновили навігацію, системи зв’язку, частково радар. Пізніше з’явилися подальші доопрацювання, включно з можливістю застосування американських боєприпасів. Це принципово важливо: російські Су-27/Су-30/Су-35 мають інтегровані сучасні ракети «повітря-повітря» середньої і великої дальності, тоді як українські машини до 2022-го покладалися переважно на Р-27 і Р-73.
Практичний нюанс 2026 року — робота з JDAM-ER. Плануючі бомби з комплектом подовження дальності дозволяють завдавати ударів з-поза меж зони ураження більшості засобів ППО. Пілоти відпрацьовують низьковисотні підходи з подальшим набором висоти для скидання. Типова помилка початківців-аналітиків — вважати, що Су-27 «застарів». Насправді його планер і двигуни мають значний залишковий ресурс, а головна проблема — електроніка та ракети. Саме тому інтеграція західної зброї стала не просто апгрейдом, а умовою виживання.
Бойове застосування: від Донбасу до повномасштабної війни 2022–2026
У 2014–2021 роках Су-27 рідко застосовували для ударів по землі. Їхня головна роль — демонстрація присутності, патрулювання та готовність до повітряного бою. Один із зафіксованих випадків — удар під Суходільськом у липні 2014-го. Основне навантаження лягало на Су-25 і Су-24.
З 24 лютого 2022 року все змінилося. У перші дні російські удари по аеродромах знищили або пошкодили кілька машин. Героїзм пілотів став очевидним: полковник Олександр Оксанченко загинув, прикриваючи Київ. Інші льотчики виконували завдання в умовах тотальної переваги противника в засобах радіоелектронної боротьби та далекобійних ракетах. Су-27 почали працювати як перехоплювачі крилатих ракет і «Шахедів», а з 2023-го — як носії JDAM-ER.
У 2024–2026 роках тактика еволюціонувала. Літаки діють парами або ланками, часто під прикриттям наземних комплексів ППО. Ударні місії планують із урахуванням «вікон» у російській системі ППО, створених ударами ATACMS і дронів. Приклад липня 2026-го — застосування JDAM-ER по позиціях у Родинському на Донеччині. Підводний камінь — висока ціна кожної години польоту. Двигуни потребують ретельного контролю, а запасні частини доводиться шукати по всьому світу або виготовляти самостійно. У нашій практиці спостереження саме здатність українських інженерів підтримувати льотну придатність після 19–20 втрат виглядає майже дивом.
Міф: Су-27 уже повністю замінені F-16 і не потрібні.
Реальність: F-16 відмінно працюють у ближній зоні та з сучасними ракетами, але Су-27 мають більшу дальність і вантажопідйомність для важких бомб. Обидва типи доповнюють один одного.
Міф: Українські «фланкери» нічим не відрізняються від російських.
Реальність: Українська модернізація та інтеграція західної зброї створили унікальний гібрид, якого немає в жодній іншій країні.
Модернізація та інтеграція західного озброєння: як радянський планер став носієм JDAM
Ключовий поворот стався після 2022-го. Завдяки допомозі партнерів українські фахівці адаптували підвіски під американські бомби з комплектом JDAM-ER. Це дало можливість завдавати точних ударів на відстані понад 70 км. Ракети AGM-88 HARM також з’явилися на підкрильних вузлах, дозволяючи придушувати ворожі радари.
Процес інтеграції не був простим. Потрібно було змінити програмне забезпечення прицільно-навігаційного комплексу, відпрацювати балістику скидання, навчити пілотів нових процедур. Кожен успішний виліт із JDAM — результат місяців наземних випробувань і симуляцій. У 2025–2026 роках такі місії стали регулярними. Приклад: удари по логістичних вузлах і артилерійських позиціях на значній глибині.
Практичний виклик — сумісність. Радянські роз’єми і західна електроніка вимагають перехідників і ретельного тестування. Типова помилка — намагатися «швидко повісити» нову зброю без повної перевірки систем стабілізації. Результат може бути катастрофічним. Тому українські інженери працюють повільно, але надійно. За моїм досвідом, саме цей підхід дозволив зберегти боєздатність парку на рівні, достатньому для щоденних завдань навіть у 2026 році.
Втрати, стан парку та виклики обслуговування у 2026 році
За відкритими даними, зокрема з візуально підтверджених джерел, Україна втратила близько 19–20 Су-27 з початку повномасштабного вторгнення. Частина — у повітрі від ракет «повітря-повітря» або ЗРК, частина — на землі від ударів «Іскандерів» і дронів (яскравий приклад — удар по Миргороду влітку 2024-го). Один літак був втрачений в аварії під час відбиття атаки дронів у квітні 2025-го, пілот катапультувався.
На середину 2026-го кількість активних машин оцінюється в межах 18–24. Точна цифра не розголошується з міркувань безпеки. Обслуговування ускладнене: багато вузлів більше не виробляються, доводиться використовувати деталі зі знятих з озброєння машин або шукати аналоги. Запорізький завод і мобільні ремонтні бригади працюють у складних умовах, інколи під загрозою ударів.
Зв’язок із сучасністю очевидний: кожна година, витрачена на ремонт, — це година, яку літак не проводить у повітрі. У 2026 році пріоритет віддають машинам із найвищим залишковим ресурсом і найкраще модернізованим. Альтернативний підхід — консервація частини парку на випадок затяжної війни — обговорюється, але поки що відкидається через гостру потребу в кожному боєздатному борту.
• 1985–1991 — надходження до полків на території УРСР
• 1991–1996 — переформатування, передача з Криму
• 2012–2015 — перша хвиля модернізації П1М/УБ1М
• 24.02.2022 — початок масованих ударів по аеродромах
• 2023 — перші застосування JDAM-ER
• 2024–2026 — регулярні ударні місії та робота з F-16
Пілоти, тактика і людський фактор у роботі Су-27
Пілоти 831-ї та 39-ї бригад — еліта Повітряних сил. Підготовка триває роками. У мирний час вони відпрацьовували складний пілотаж і повітряні бої. З 2022-го акцент змістився на низьковисотні польоти, ухилення від ЗРК і точне застосування керованої зброї. Кожен виліт — це баланс між ризиком і результатом.
Тактика 2026 року передбачає тісну взаємодію з наземними пунктами наведення, безпілотниками-розвідниками та засобами РЕБ. Су-27 рідко працюють самостійно. Частіше — у парі з МіГ-29 або під прикриттям F-16. Емоційний акцент: багато пілотів уже мають десятки бойових вильотів. Втома накопичується, і саме психологічна стійкість стає вирішальною.
Типовий підводний камінь — переоцінка можливостей машини. Су-27 потужний, але не невидимий. Сучасні російські радари і ракети великої дальності змушують діяти обережно. У нашій практиці аналізу саме дисципліна пілотів і якість планування місій дозволяють мінімізувати втрати. Історії окремих льотчиків, які поверталися з пошкодженими машинами, стали легендами всередині бригад.
Українські Су-27 — одні з небагатьох у світі, які одночасно несуть радянські ракети «повітря-повітря» і американські плануючі бомби. Такий «гібрид» не зустрічається більше ніде.
Су-27 у системі Повітряних сил 2026 року і що далі
Поява F-16, Mirage 2000 і перспектива Gripen не скасовує ролі Су-27. Важкий винищувач залишається основним носієм далекобійних ударних засобів. Його дальність дозволяє працювати з аеродромів, розташованих глибше в тилу. Поки західні машини освоюють українське небо і відпрацьовують взаємодію, «фланкери» тримають основне навантаження.
Майбутнє парку залежить від трьох факторів: можливості продовження ресурсу планерів, доступу до запчастин і темпів постачання нових літаків. У 2026 році очевидно, що Су-27 прослужать ще кілька років у ролі ударних платформ. Паралельно йде підготовка пілотів до переходу на західну техніку. Це не швидкий процес — різниця в філософії управління та системах озброєння суттєва.
Практичний сценарій: частина машин буде використовуватися до повного виробітку ресурсу, інші — як джерело запчастин. Альтернатива — спроба глибокої модернізації електроніки під сучасні стандарти НАТО — обговорюється, але вимагає значних інвестицій і часу. Поки що пріоритет — максимальна бойова віддача наявного парку.
Для тих, хто хоче зрозуміти реальний стан важкої винищувальної авіації України, а не лише загальні новини про «радянські літаки». Для аналітиків, журналістів, військових ентузіастів і всіх, хто цікавиться, як саме працює авіація в умовах затяжної війни високої інтенсивності.
Су-27 в українському небі 2026 року — це вже не просто техніка. Це символ адаптації, інженерної винахідливості та пілотної майстерності. Кожен підйом у повітря цих машин — результат праці сотень людей: від механіків, які вночі лагодять гідросистеми, до пілотів, які заходять на ціль під загрозою ЗРК. Поки вони літають, українське небо має потужний, перевірений часом захист, який доповнює новітню західну техніку і дозволяє тримати оборону на критично важливих напрямках.
About the Author
