Виріб-30 — це дозвукова крилата ракета авіаційного базування, розроблена російським ОКБ «Звєзда» у складі корпорації «Тактичне ракетне озброєння». Вона має бойову частину масою 800 кг, дальність польоту щонайменше 1500 км і швидкість близько 720 км/год. Перші випадки застосування проти України зафіксовані наприкінці 2025 року, а в березні 2026 року ГУР МО України оприлюднило детальну 3D-модель і перелік іноземних компонентів.
Ракета запускається зі стратегічних бомбардувальників Ту-95 і Ту-160, а за деякими оцінками — і з тактичної авіації. Вона стала дешевшою альтернативою Х-101 з більшою потужністю бойової частини, але меншою дальністю. У навігаційній системі використано комбінацію російських і західних мікросхем, що підтверджує залежність російського ВПК від імпорту навіть у 2026 році.
Саме ці параметри роблять Виріб-30 одним із ключових елементів російських ударів по цивільній і енергетичній інфраструктурі України протягом останніх місяців.
Що таке Виріб-30 і як з’явилася ця ракета
Виріб-30 — офіційна назва нової крилатої ракети, яку російські військові почали застосовувати проти України з кінця 2025 року. Українська розвідка ідентифікувала її за маркуванням і конструктивними особливостями як розробку ОКБ «Звєзда». Це не абсолютно нова платформа, а еволюція вже існуючих рішень корпорації «Тактичне ракетне озброєння».
Конструктори взяли за основу елементи Х-35У (піроклапан пневматичної системи) та системи катапультування, подібні до тих, що стоять на Х-101, Х-55 і Х-555. Такий підхід дозволив швидко налагодити серійне виробництво в умовах санкцій. За моїм досвідом аналізу відкритих даних ГУР, саме уніфікація з попередніми виробами стала головною причиною появи Виробу-30 у бойових умовах уже наприкінці 2025-го.
Перші удари фіксували взимку 2025–2026 років. Найбільш резонансним став удар 7 березня 2026 року по житловому будинку в Харкові, після якого прокуратура попередньо назвала саме цю ракету. У нашій практиці відстеження подібних систем видно, що Росія намагається компенсувати дефіцит дорогих Х-101 дешевшими, але потужнішими за бойовою частиною зразками.
На відміну від класичних стратегічних ракет, Виріб-30 має менший діаметр корпусу — 580 мм. Це спрощує розміщення на носіях і знижує вартість виробництва. При цьому бойова частина вдвічі важча, ніж у багатьох попередніх моделей. Саме ця комбінація — компактність плюс потужність — визначає її місце в російському арсеналі 2026 року.
• Дальність: ≥ 1500 км
• Бойова частина: 800 кг
• Швидкість: ~720 км/год
• Розмах крил: ~3 м
• Діаметр корпусу: 580 мм
• Висота польоту: 200–2000 м
Технічні характеристики та конструктивні особливості
Основні параметри Виробу-30 підтверджені аналізом уламків і 3D-моделлю, яку опублікувало ГУР на порталі War&Sanctions. Ракета має складні крила верхнього розташування з розмахом близько трьох метрів. Це дозволяє компактно розміщувати її на зовнішніх підвісках стратегічних бомбардувальників.
Силова установка — турбореактивний двоконтурний двигун «Виріб 64Р» виробництва «ОДК-Сатурн». Він забезпечує крейсерську швидкість близько 720 км/год. Висота польоту варіюється від 200 до 2000 метрів, що ускладнює виявлення радіолокаційними станціями на середніх і великих дистанціях.
Бойова частина важить 800 кг. Це майже вдвічі більше, ніж у стандартної Х-101. За оцінками експертів, можливі як фугасні, так і касетні варіанти спорядження. Така потужність дозволяє вражати навіть добре захищені об’єкти — енергетичні підстанції, мости, промислові підприємства.
Навігаційна система — одна з найцікавіших особливостей. Вона поєднує завадозахищений приймач «Комета-М12» (ВНІІР-Прогрес) і приймально-обчислювальний блок на базі NAVIS NR9. Це перший випадок, коли в російській крилатій ракеті одночасно використано вироби двох конкуруючих російських компаній. Усі три ключові елементи навігації містять іноземні мікросхеми.
У практиці розбору уламків видно, що корпус виготовлений із легких сплавів, а паливна система включає передній і бічні баки. Це збільшує запас ходу при збереженні прийнятної стартової маси (орієнтовно 1400–1600 кг). Типова помилка при оцінці такої зброї — порівнювати лише дальність. Насправді вирішальним фактором стає поєднання потужності бойової частини і здатності летіти на малій висоті.
Іноземні компоненти та залежність російського ВПК
Найбільш показовий момент — наявність західної електроніки навіть у 2026 році. ГУР виявило мікросхеми виробництва США (пам’ять, драйвери, АЦП/ЦАП), Швейцарії (регулятори напруги, GNSS-модулі), Нідерландів (буфери) та Китаю (транзистори). Білоруський «Інтеграл» постачає регістри.
Блок управління бойовою частиною БУБС-30 виконаний уже на російській елементній базі (мікроконтролер 1986ВЕ1АТ від «Міландр»). Це свідчить про спроби імпортозаміщення, але ключові навігаційні вузли досі залежать від імпорту. За моїм досвідом, саме такі «гібридні» схеми дозволяють Росії підтримувати виробництво попри санкції.
У нашій практиці відстеження ланцюгів постачання видно, що частина компонентів має дату виробництва 2023 року. Це означає, що запаси або обхідні схеми постачання продовжують працювати. Росія використовує як легальні, так і «сірі» канали через треті країни.
Типова помилка аналітиків — вважати, що санкції повністю блокують виробництво. Насправді вони лише здорожчують і уповільнюють його. Виріб-30 — яскравий приклад того, як російський ВПК адаптується, комбінуючи старі радянські рішення з сучасною іноземною електронікою.
Наявність іноземних компонентів у Виробі-30 не означає, що ракета «неросійська». Вона залишається повноцінною бойовою системою. Залежність від імпорту — слабке місце, але воно не скасовує загрозу.
Порівняння з Х-101 та іншими крилатими ракетами
Х-101 має більшу дальність (заявлена понад 5000 км) і меншу бойову частину (близько 400 кг). Виріб-30 жертвує дальністю заради потужності і, ймовірно, нижчої вартості. Швидкість у нього вища — 720 км/год проти приблизно 270–300 км/год у Х-101 у крейсерському режимі.
Діаметр корпусу менший (580 мм проти 742 мм), що полегшує інтеграцію на носії. Хвостове оперення хрестоподібне, уніфіковане з Х-35У. Це спрощує виробництво і логістику. У практиці бойового застосування видно, що Виріб-30 частіше використовують для ударів по об’єктах у центральній і східній Україні, тоді як Х-101 залишають для більш віддалених цілей.
Порівняно з «Калібром» Виріб-30 має значно важчу бойову частину і запускається з повітря, а не з кораблів чи підводних човнів. Це дає Росії гнучкість у плануванні ударів. Типова помилка — вважати нову ракету «повною заміною» Х-101. Насправді це доповнення, яке дозволяє економити дорожчі боєприпаси.
У 2026 році Росія активно комбінує обидва типи в масованих атаках. Це створює додаткове навантаження на українську систему ППО, яка змушена розподіляти зусилля між різними загрозами.
Бойове застосування у 2025–2026 роках
Перші зафіксовані випадки — кінець 2025 року. Найбільш відомий епізод — удар по Харкову 7 березня 2026-го. Ракета вразила житловий будинок, що призвело до людських жертв. Прокуратура Харківської області попередньо ідентифікувала саме Виріб-30.
Запуски здійснюють переважно з Ту-95МС і Ту-160. Існують оцінки, що можливе застосування і з Су-34. Дальність дозволяє вражати цілі майже по всій території України навіть при старті з глибокого тилу РФ. Час підльоту з району Каспію до Києва може становити близько двох годин.
У практиці 2026 року ракети цього типу використовують як у складі комбінованих атак разом із дронами, так і самостійно. Потужна бойова частина робить їх особливо небезпечними для енергетичних об’єктів і мостів. Типова помилка — недооцінювати ризик через «лише» 1500 км дальності. Для більшості українських регіонів цього більш ніж достатньо.
Міф: Виріб-30 — це просто перейменована Х-101.
Реальність: Інша бойова частина, інший двигун, інша навігація і менший діаметр. Це самостійна система, хоч і з уніфікованими елементами.
Як українська ППО протидіє Виробу-30 і що змінюється у 2026 році
Дозвукова швидкість і відносно великі розміри роблять ракету вразливою для сучасних ЗРК середньої і великої дальності. Однак мала висота польоту і можливе застосування засобів РЕБ ускладнюють перехоплення. Українські розрахунки активно використовують Patriot, SAMP/T, IRIS-T і системи середньої дальності.
Ключовий фактор успіху — своєчасне виявлення. Радари раннього попередження і авіація відіграють критичну роль. У 2026 році Україна отримала додаткові комплекси, що підвищило щільність прикриття. Проте масовані запуски кількох типів ракет одночасно створюють навантаження на боєзапас і розрахунки.
Практичний нюанс: після падіння уламків ГУР швидко проводить експертизу і публікує дані. Це дозволяє партнерам краще налаштовувати системи і блокувати канали постачання компонентів. За моїм досвідом, саме відкритість розвідданих стала одним із найефективніших інструментів протидії.
Типова помилка — розраховувати лише на технічні засоби. Важлива також евакуація цивільного населення і розосередження критичної інфраструктури. У 2026 році ці заходи вже відпрацьовані в більшості регіонів.
Для кого: Аналітики, військові, журналісти, які відстежують еволюцію російських засобів ураження.
Не для кого: Тих, хто шукає сенсаційні «супер-ракети» без реальних характеристик. Виріб-30 — серйозна, але не непереможна загроза.
Виробництво, санкції та перспективи на другу половину 2026 року
Виробництвом займається кооперація з близько 20–24 підприємств. Головний інтегратор — корпорація «Тактичне ракетне озброєння». Двигун постачає «ОДК-Сатурн», бойову частину — «ГОСНІІМАШ». Незважаючи на санкції, ланцюг продовжує функціонувати завдяки запасам і обхідним схемам.
У другій половині 2026 року очікується подальше нарощування випуску. Росія намагається компенсувати втрати і виснаження запасів Х-101. Водночас українська розвідка і партнери посилюють тиск на постачальників іноземних компонентів. Кожен новий удар з ідентифікованими мікросхемами додає аргументів для посилення контролю.
Практичний висновок: Виріб-30 не змінює стратегічний баланс кардинально, але підвищує інтенсивність ударів і вимагає постійної адаптації системи ППО. У нашій практиці видно, що найкраща відповідь — комбінація технічних засобів, розвідки і міжнародного тиску на виробничі ланцюги.
Ракета залишається актуальним викликом для України протягом усього 2026 року. Її поява демонструє, що російський ВПК здатен швидко адаптуватися, але водночас підтверджує його глибоку залежність від іноземних технологій навіть після чотирьох років повномасштабної війни.
About the Author
