Завод Байрактар в Україні — це виробничий комплекс турецької компанії Baykar біля Києва площею понад 30 тисяч квадратних метрів, розрахований на випуск до 120 ударних безпілотників на рік і створення близько 500 робочих місць.
Інвестиції сягають близько 100 мільйонів доларів. Проєкт передбачає складання моделей TB2 і TB3 з можливістю розширення на Akıncı та Kızılelma, активну інтеграцію українських двигунів і локалізацію технологій.
Попри ракетні удари 2025 року будівництво і відновлення тривають. Станом на 2026 рік підприємство залишається одним із найяскравіших символів стратегічного партнерства двох країн і кроком до технологічної самостійності України в сфері БПЛА.
Історія проєкту: від угоди 2022 року до реального будівництва
Ідея створення заводу з’явилася ще до повномасштабного вторгнення. У лютому 2022 року під час візиту президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана до Києва було підписано рамкову угоду про співпрацю у сфері високих технологій. Документ передбачав будівництво виробничих потужностей Baykar на території України. Компанія вже тоді мала досвід постачання Bayraktar TB2 українським Силам оборони з 2018–2019 років, а дрони швидко здобули репутацію ефективної зброї.
Після початку великої війни проєкт не згорнули. У вересні 2022 року гендиректор Baykar Халюк Байрактар публічно представив концепцію заводу площею понад 30 тисяч квадратних метрів. Планувалося працевлаштувати понад 300 українських інженерів і техніків. У червні 2023 року Туреччина видала компанії ліцензію на виробництво TB2 та Akıncı в Україні. Будівельні роботи стартували влітку 2023-го — на початку 2024 року.
У лютому 2024-го Халюк Байрактар підтвердив, що будівництво вже йде і потребує близько 12 місяців на завершення основних конструкцій. Інвестиції оцінили приблизно в 95–100 мільйонів доларів. Компанія створила в Україні окрему структуру для реалізації проєкту. Це був не просто комерційний крок, а політичний сигнал: Туреччина вірить у майбутнє України і готова вкладати ресурси навіть під час війни.
У жовтні 2024 року будівництво досягло 80 % готовності. Планували завершити об’єкт до серпня 2025-го. Однак війна внесла корективи. Попри це Baykar продовжувала замовляти обладнання і готувати персонал. У нашій практиці спостереження за подібними міжнародними оборонними проєктами саме така послідовність — угода, ліцензія, будівництво, локалізація — є ознакою серйозних довгострокових намірів, а не короткострокового піару.
- Лютий 2022 — підписання рамкової угоди
- Вересень 2022 — презентація концепції заводу
- Червень 2023 — отримання турецької ліцензії
- Літо 2023 — початок 2024 — старт будівництва
- Жовтень 2024 — 80 % готовності
- 2025 — ракетні удари та відновлення
- 2026 — продовження робіт і підготовка до серійного випуску
Кожен із цих етапів супроводжувався публічними заявами керівництва Baykar. Компанія неодноразово підкреслювала, що завод — символ віри в перемогу України. Така позиція відрізняє проєкт від багатьох інших іноземних інвестицій, які часто заморожували через ризики.
Технічні характеристики та виробничі потужності
Завод спроектовано як сучасний виробничо-науковий центр. Площа перевищує 30 тисяч квадратних метрів. Тут мають розміститися цехи складання корпусів із композитних матеріалів, лінії інтеграції електроніки, ділянки встановлення озброєння та випробувальні стенди. Річна потужність заявлена на рівні близько 120 безпілотників. Це дозволяє як закривати потреби Сил оборони, так і розглядати експортні можливості після стабілізації ситуації.
Спочатку фокус був на Bayraktar TB2 — перевіреній моделі з автономністю понад 20 годин, швидкістю до 220 км/год і корисним навантаженням 150 кг. Пізніше з’явилася опція TB3 — варіанту з більшою вантажопідйомністю і складаними крилами, зручного для корабельного базування. У перспективі розглядалися важкий Akıncı і безпілотний винищувач Kızılelma. Саме ці моделі вже використовують українські двигуни, що робить локалізацію логічною.
Виробничий цикл передбачає повну збірку: від композитних елементів фюзеляжу до встановлення систем зв’язку, оптико-електронних станцій і бойового навантаження. Компанія планувала самодостатнє виробництво з мінімальною залежністю від імпорту критичних вузлів. У реальності війна змусила гнучко підходити до логістики, але базова архітектура залишилася незмінною.
Практичний нюанс полягає в тому, що точна модель для першої черги (TB2 чи TB3) довго не була остаточно зафіксована. Це давало можливість адаптуватися до актуальних потреб фронту. Типова помилка сторонніх спостерігачів — очікувати миттєвого запуску повної лінійки. Насправді будь-яке нове виробництво БПЛА починається з освоєння однієї-двох базових платформ, а вже потім масштабується.
Виклики війни: ракетні удари та стійкість проєкту
Найбільшим випробуванням стали російські атаки 2025 року. У ніч на 28–29 серпня підприємство зазнало чергового удару — четвертого за півроку. Виробничі приміщення отримали серйозні пошкодження. Ніхто з персоналу не постраждав, що свідчить про якісну організацію евакуації та захисних заходів. Халюк Байрактар у інтерв’ю чітко заявив: «Залізо, бетон і будівлі можна відновити. Жодна ракета не здатна зашкодити нашій дружбі». Компанія завершила оцінку збитків і продовжила роботи за графіком.
Ці удари показали одразу кілька важливих речей. По-перше, завод став пріоритетною ціллю для противника саме через свій стратегічний потенціал. По-друге, турецька сторона не відступила. Навпаки — публічно підтвердила намір довести проєкт до кінця. По-третє, українські партнери швидко організували відновлювальні роботи. До початку 2026 року основні конструкції вже були відновлені з урахуванням додаткових захисних рішень.
Типовий підводний камінь у таких ситуаціях — затягування страхових і дозвільних процедур. Тут спрацювала політична воля обох сторін. Baykar продовжувала інвестувати власні кошти, а українська сторона забезпечувала безпековий супровід. За моїм досвідом аналізу оборонних інвестицій, саме здатність швидко відновлюватися після ударів відрізняє справжні стратегічні проєкти від декларативних.
- Площа — понад 30 000 м²
- Планова потужність — близько 120 БПЛА на рік
- Робочі місця — до 500
- Інвестиції — близько 100 млн доларів
- Кількість атак у 2025 році — щонайменше 4
Кожна атака додавала аргументів на користь максимальної локалізації. Чим більше критичних компонентів виробляється всередині країни, тим менша вразливість до перебоїв постачання і зовнішнього тиску.
Українські двигуни та технологічна інтеграція
Одна з найсильніших сторін проєкту — використання українських авіаційних двигунів. Для Akıncı і Kızılelma вже давно застосовують мотори виробництва «Івченко-Прогрес» та інших українських підприємств. У 2024–2025 роках Baykar підписала додаткові угоди про спільну розробку турбовентиляторних двигунів. Це не просто постачання, а справжня кооперація.
На практиці це означає, що український завод отримує не лише збірку готових комплектів, а й можливість впливати на конструкцію силової установки. Інженери обох країн працюють пліч-о-пліч. Українські спеціалісти проходять стажування на турецьких потужностях Baykar у Стамбулі, а турецькі фахівці діляться досвідом серійного виробництва. Такий обмін значно прискорює локалізацію.
Приклад успішної інтеграції — встановлення українських двигунів на важкі платформи. Це підвищує автономність і знижує залежність від іноземних постачальників. У 2026 році цей напрямок став ще важливішим: світові ланцюги постачання залишаються нестабільними, а власне виробництво критичних вузлів — питанням національної безпеки.
Практичний нюанс: не всі компоненти можна локалізувати одразу. Оптика, деякі радіоелектронні модулі та спеціалізовані матеріали все ще потребують імпорту. Тому компанія паралельно розвиває власні розробки двигунів для TB2 і TB3, щоб мати резервні варіанти.
Завод розрахований на 300–500 працівників. Основу складуть українські інженери, техніки, логісти та випробувачі. Ще у 2025 році десятки студентів і молодих спеціалістів Київського авіаційного інституту та інших вишів проходили навчання на базі Baykar у Туреччині. Компанія прямо заявляла, що ці люди стануть ядром майбутнього українського колективу.
Навчання включає не лише складання, а й розуміння повного циклу — від проєктування композитних деталей до льотних випробувань. Це створює мультиплікативний ефект: фахівці, які здобули досвід на сучасному виробництві, зможуть потім працювати і на інших українських підприємствах оборонної промисловості.
Типова помилка — вважати, що достатньо просто «привезти» технології. Без підготовлених людей будь-який завод залишається порожньою оболонкою. Baykar це добре розуміє і інвестує в людський капітал так само серйозно, як і в бетон. У 2026 році офіс компанії в Україні вже налічував понад сотню співробітників, які займалися підтримкою наявних систем і підготовкою до запуску виробництва.
Для Сил оборони — додаткове джерело сучасних ударних БПЛА. Для української промисловості — трансфер технологій і створення висококваліфікованих робочих місць. Для регіону Київщини — економічний імпульс. Для турецько-українських відносин — доказ, що партнерство витримує найжорсткіші випробування.
Соціальний ефект теж відчутний. Молоді інженери отримують можливість працювати з передовими системами, не виїжджаючи за кордон. Це стримує відтік мізків і зміцнює внутрішній потенціал галузі.
Стратегічне значення для України у 2026 році
У серпні 2026 року завод Байрактар залишається одним із небагатьох великих іноземних оборонних проєктів, які не зупинилися через війну. Він демонструє, що Україна може бути не лише споживачем, а й повноцінним партнером у виробництві високотехнологічної зброї. Локалізація TB2/TB3 і використання українських двигунів зменшують залежність від зовнішніх поставок і підвищують стійкість армії.
Порівняно з багатьма західними програмами, які часто обмежуються постачанням готових систем, турецький підхід глибший. Тут йдеться про спільне виробництво і спільну відповідальність. Це створює прецедент для інших потенційних інвесторів: якщо Baykar продовжує працювати, значить ризики керовані.
Емоційний аспект теж важливий. Для багатьох українців Bayraktar став символом спротиву ще 2022 року. Завод перетворює цей символ на матеріальну реальність — на робочі місця, технології і, зрештою, на дрони, які захищають небо. У нашій практиці саме такі проєкти формують довгострокову довіру між країнами.
Підводні камені 2026 року — продовження загрози ракетних ударів і необхідність постійного посилення фізичного захисту. Компанія і українська сторона вже враховують цей досвід при відновленні. Також залишається питання повного запуску серійного виробництва в умовах, коли війна ще не закінчилася. Проте темпи підготовки свідчать, що технічна готовність близька.
Міф: Завод повністю зруйнований і проєкт закрито.
Реальність: Пошкодження були серйозними, але компанія підтвердила продовження робіт і відновлення.
Міф: Виробництво почнеться лише після закінчення війни.
Реальність: Baykar готує запуск з урахуванням безпекових реалій і вже має підготовлений персонал.
Перспективи розвитку та місце в українській оборонній екосистемі
У середньостроковій перспективі завод може стати платформою для ширшої кооперації. Спільна розробка двигунів, можливе розширення на нові моделі, інтеграція українських оптичних і радіоелектронних систем — усе це відкриває шлях до створення справді національних ударних платформ на базі турецьких технологій.
Baykar уже контролює значну частку світового ринку бойових БПЛА. Український майданчик дає компанії можливість ближче працювати з європейським ринком і з країнами, які шукають альтернативи традиційним постачальникам. Для України це шанс закріпити статус країни, яка не лише воює, а й виробляє сучасну зброю світового рівня.
Практичний сценарій на найближчі роки: спочатку серійне складання TB2/TB3 з високим відсотком локалізації, потім поступове освоєння складніших платформ. Паралельно — розвиток сервісного центру, який уже працює в Україні, і навчання нових поколінь інженерів. Якщо темпи збережуться, до кінця десятиліття український завод Baykar може стати одним із ключових вузлів європейської безпілотної екосистеми.
Цікавий факт полягає в тому, що навіть під час найінтенсивніших обстрілів компанія не припиняла інвестиції в підготовку кадрів. Це свідчить про глибину стратегічного розрахунку. Технології можна відновити, будівлі — відбудувати, але втрачений час на підготовку спеціалістів компенсувати значно важче.
Завод Байрактар в Україні — це більше, ніж просто промисловий об’єкт. Це живий приклад того, як партнерство, технологічний обмін і політична воля можуть працювати навіть у найскладніших умовах. У 2026 році він продовжує будуватися, відновлюватися і готуватися до повноцінної роботи, залишаючись одним із найважливіших оборонних проєктів країни.
About the Author
