Точка-У — це радянський тактичний ракетний комплекс 9К79-1, відомий у класифікації НАТО як SS-21 Scarab B. Одноступенева твердопаливна ракета з дальністю до 120 кілометрів, масою бойової частини 482 кілограми та круговим імовірним відхиленням близько 95–160 метрів дозволяє завдавати швидких і точних ударів по командних пунктах, аеродромах, складах і скупченнях техніки.
Комплекс прийнятий на озброєння 1989 року як глибока модернізація базової «Точки». Він зберігає високу мобільність завдяки амфібійному шасі, час підготовки з маршу — лише 16 хвилин, а підлітний час на максимальну дальність — близько 136 секунд. Саме ці характеристики зробили його одним із найефективніших засобів тактичної підтримки в конфліктах кінця ХХ — початку ХХІ століття.
Станом на 2026 рік комплекс продовжує застосовуватися обома сторонами у війні на території України, залишаючись важливим елементом арсеналу, попри появу сучасніших систем.
Історія створення та шлях до «Точки-У»
Розробка тактичного ракетного комплексу «Точка» розпочалася 1968 року в Коломенському КБ машинобудування під керівництвом Сергія Непереможного. Радянське командування потребувало заміни застарілих систем типу «Луна-М», які мали низьку точність і обмежену дальність. Новий комплекс мав стати керованим на всьому польоті, з інерціальною системою наведення та можливістю застосування різних бойових частин, включно з ядерними.
Базову версію 9К79 прийняли на озброєння 1975–1976 років. Дальність становила 15–70 кілометрів, кругове ймовірне відхилення — близько 250 метрів. Серійне виробництво ракет налагодили на Воткінському заводі. Комплекс швидко зарекомендував себе як надійний засіб дивізійного, а згодом армійського рівня. До кінця 1980-х років у військах налічувалося близько 300 пускових установок.
У 1984 році розпочалася глибока модернізація. Інженери змінили склад твердого палива на ефективніший ДАП-15В, удосконалили гіростабілізовану платформу та систему управління. Результатом стала «Точка-У» (індекс 9К79-1). Державні випробування пройшли у 1986–1988 роках, а 1989-го комплекс офіційно прийняли на озброєння. Дальність зросла майже вдвічі — до 120 кілометрів, точність покращилася до 95–160 метрів. За моїм досвідом аналізу відкритих джерел, саме ця версія стала справжнім проривом, бо поєднувала високу мобільність із можливістю завдавати ударів по об’єктах у глибині оборони противника.
Після розпаду СРСР комплекс залишився на озброєнні Росії, України, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії та інших країн. Росія до 2019–2020 років офіційно замінювала його на «Іскандер-М», проте запаси зберегли. У нашій практиці спостереження за відкритими даними видно, що саме наявність значних складських запасів дозволила швидко повернути систему в стрій у 2022 році.
Дальність: 15–120 км
Маса ракети: 2010 кг
Маса бойової частини: 482 кг
Швидкість: близько 1100 м/с
Час підготовки з маршу: 16 хв
Підлітний час на 120 км: ~136 с
КВО: 95–160 м
Конструкція ракети та принципи роботи
Ракета 9М79-1 — одноступенева твердопаливна, довжиною 6,4 метра і діаметром 0,65 метра. Корпус виконаний із високоміцних сплавів, здатних витримувати значні аеродинамічні навантаження. Двигун працює 18–28 секунд і розвиває тягу близько 9788 кгс. Після вигоряння палива ракета продовжує політ за балістичною траєкторією, але керування аеродинамічними рулями здійснюється протягом усього польоту завдяки інерціальній системі наведення.
Система управління побудована на гіростабілізованій платформі з бортовим обчислювачем. Це дозволяє компенсувати відхилення, спричинені вітром чи помилками визначення координат. Мінімальна висота траєкторії — близько 6 кілометрів, максимальна — до 26 кілометрів. Така висота ускладнює перехоплення старими системами ППО, хоча сучасні комплекси з здатністю працювати по балістичних цілях уже ефективніші.
Практичний нюанс полягає в тому, що ракета не має активного радіолокаційного наведення в кінцевій фазі. Усе залежить від точності початкових даних про ціль і якості топоприв’язки. Якщо координати визначені з похибкою понад 50–70 метрів, навіть при КВО 95 метрів результат може бути незадовільним. У 2020-х роках українські розрахунки інколи використовували додаткові дані з БПЛА для уточнення, що підвищувало ефективність.
Типова помилка операторів — недостатня увага до метеорологічних умов. Сильний бічний вітер на висотах може змістити точку падіння. Саме тому в регламенті передбачено обов’язковий розрахунок поправок. У сучасних умовах 2026 року, коли системи РЕБ і контрбатарейної боротьби розвинені, час перебування на позиції став критичним фактором виживання.
Бойові частини та способи ураження
Універсальність «Точки-У» забезпечується модульністю бойової частини. Найпоширеніша — осколково-фугасна 9Н123Ф масою 482 кг, з яких близько 162,5 кг — вибухова речовина. Вона створює понад 14 тисяч осколків і детонує на висоті близько 20 метрів, покриваючи площу до 2–3 гектарів. Це ідеально для ураження живої сили, легкої техніки та неброньованих об’єктів.
Касетна 9Н123К містить 50 суббоєприпасів 9Н24. Кожен з них споряджений 1,5 кг гексалу і дає до 316 осколків. Загальна площа ураження сягає 7 гектарів. Такий варіант особливо ефективний проти скупчень техніки на відкритій місцевості чи позицій ППО. Існували також ядерні бойові частини потужністю до 100 кілотонн, хімічні та спеціалізовані протирадіолокаційні.
У практиці застосування 2022–2026 років обидві сторони переважно використовували звичайні та касетні варіанти. Приклад — удари по аеродромах і логістичних вузлах. Типова помилка — застосування касетної частини в густонаселених районах, що призводить до значних супутніх втрат і політичних наслідків. Сучасні вимоги до точності змушують операторів ретельніше обирати тип бойової частини залежно від характеру цілі.
Зв’язок із 2026 роком очевидний: запаси спеціальних бойових частин обмежені, тому основне навантаження лягає на осколково-фугасні. Деякі підрозділи експериментували з імпровізованими модифікаціями, встановлюючи авіаційні бомби, проте це знижувало точність і надійність.
Міф: «Точка-У» застаріла і неефективна проти сучасної ППО.
Реальність: короткий підлітний час і висока швидкість все ще створюють проблеми для багатьох систем, особливо якщо пуски здійснюються з несподіваних напрямків і масовано.
Пускова установка, мобільність і склад комплексу
Основою комплексу є самохідна пускова установка 9П129-1М на тривісному амфібійному шасі БАЗ-5921. Маса з ракетою та розрахунком — близько 18 145 кг. Екіпаж — три особи. Швидкість по шосе — до 60 км/год, на плаву — 8 км/год, запас ходу — 650 км. Технічний ресурс — 15 тисяч кілометрів.
До складу комплексу входять також транспортно-заряджаюча машина 9Т218 або 9Т128-1, транспортна машина та контрольно-випробувальна апаратура. Усе це дозволяє швидко перезаряджати і підтримувати готовність. Час переведення з похідного положення в бойове з маршу — 16 хвилин, з готовності №1 — лише 2 хвилини.
Практичний нюанс: шасі амфібійне, що дає змогу форсувати водні перешкоди, але в умовах розмоклого ґрунту чи глибокого снігу мобільність падає. У 2022–2024 роках російські розрахунки часто використовували залізничні перевезення для швидкого перекидання, щоб уникнути виявлення. Українська 19-та ракетна бригада «Свята Варвара» робила акцент на розосередженні та постійній зміні позицій.
Типова помилка — затримка на позиції після пуску. Сучасні засоби розвідки, включно з супутниками та БПЛА, виявляють пускові за лічені хвилини. Тому тактика «стріляй і тікай» стала обов’язковою. У 2026 році це особливо актуально з огляду на розвиток систем контрбатарейної боротьби.
Бойове застосування від Чечні до Карабаху
Перше серйозне застосування «Точки-У» відбулося під час першої та другої чеченських війн. Російські підрозділи завдавали ударів по базах бойовиків у Грозному та гірських районах. У 2008 році під час конфлікту в Південній Осетії комплекс використовували для ураження грузинських об’єктів. У Сирії сирійська армія застосовувала його проти позицій опозиції та ІДІЛ.
У Нагірному Карабасі 2020 року обидві сторони мали «Точки-У». Азербайджанські сили ефективно вражали вірменські ППО та склади. Це показало, що навіть застарілий комплекс при правильному застосуванні може впливати на хід бойових дій. У Ємені комплекс використовували в громадянській війні.
Кожен з цих епізодів демонстрував сильні сторони — швидкість реакції та руйнівну силу бойової частини. Водночас виявлялися слабкі місця: обмежена дальність змушувала підходити ближче до лінії зіткнення, підвищуючи ризики. У нашій практиці аналізу видно, що найуспішніші пуски відбувалися тоді, коли розвідка забезпечувала точні координати, а пуски були масованими.
До 2022 року багато експертів вважали комплекс майже списаним. Проте реалії показали інше. Запаси ракет і пускових установок виявилися достатніми для активного застосування протягом кількох років.
Під час демонстрації на виставці IDEX-93 виконали п’ять пусків. Мінімальне відхилення склало лише кілька метрів, що підтвердило високу потенційну точність системи при ідеальних умовах.
«Точка-У» у війні 2022–2026 років
З початком повномасштабного вторгнення 2022 року комплекс став одним із небагатьох засобів дальнього ураження, доступних українським силам. 19-та окрема ракетна бригада «Свята Варвара» завдала низку помітних ударів, зокрема по аеродрому в Міллерово та порту Бердянськ, де був уражений великий десантний корабель. За оцінками відкритих джерел, лише за перші 2,5 роки війни українські розрахунки виконали понад 300 пусків.
Російська сторона, попри офіційне зняття з озброєння, повернула комплекси зі складів. Їх застосовували для ударів по логістиці, командних пунктах і населених пунктах. Один із найбільш резонансних епізодів — удар по вокзалу в Краматорську у квітні 2022 року касетною бойовою частиною.
Практичні нюанси цього періоду: дефіцит ракет змушував ретельно обирати цілі. Українські підрозділи часто комбінували «Точку-У» з іншими засобами, включаючи пізніше отримані ATACMS. Російські розрахунки стикалися з проблемами обслуговування старих ракет, частина з яких мала закінчений термін зберігання. У 2025–2026 роках активність застосування знизилася через виснаження запасів і появу точніших альтернатив, проте комплекс не зник повністю.
Емоційний аспект: для багатьох військових «Точка-У» стала символом перших місяців війни, коли інших засобів глибокого удару майже не було. Вона давала можливість відповідати на обстріли і стримувати просування противника.
Порівняння з сучасними системами та місце в арсеналі 2026 року
Порівняно з «Іскандером-М» (дальність до 500 км, КВО 5–10 м) «Точка-У» виглядає скромно. Американський ATACMS має більшу дальність і вищу точність. Проте вартість одного пуску «Точки-У» значно нижча, а наявність запасів дозволяє використовувати її масовано.
Переваги залишаються: простота, надійність твердопаливної конструкції, можливість швидкого розгортання. Недоліки — обмежена дальність, відсутність кінцевого наведення, вразливість до сучасних засобів ППО при одиночних пусках. У 2026 році комплекс займає нішу «дешевого» засобу тактичного ураження, особливо коли дорогі ракети потрібно економити для стратегічних цілей.
Альтернативні підходи включають модернізацію наявної техніки (покращення систем навігації, інтеграція з сучасними засобами розвідки) або повну заміну на новітні комплекси. Деякі країни колишнього СРСР зберігають «Точку-У» як резерв. Для України вона стала містком до отримання західних систем.
Типова помилка аналітиків — повністю списувати систему. Реальність показує, що в умовах затяжного конфлікту навіть «застаріла» зброя може відігравати роль, якщо є ракети і підготовлені розрахунки.
«Точка-У» більше не є зброєю першої лінії для сучасних армій, але залишається ефективним інструментом там, де важливі швидкість, доступність і руйнівна сила бойової частини. Її історія ще не завершена.
Комплекс «Точка-У» пройшов шлях від радянської новинки 1980-х до одного з символів сучасної війни. Його конструкція, попри вік, довела життєздатність у реальних бойових умовах. Дальність 120 кілометрів, швидкий підліт і потужна бойова частина продовжують впливати на тактику сторін. У той час як новітні системи займають нішу високоточних дальніх ударів, «Точка-У» залишається прикладом того, як грамотно спроєктована зброя може служити десятиліттями. Саме поєднання мобільності, простоти та руйнівної сили робить її помітною сторінкою історії ракетної зброї.
About the Author
