СПГ-9 «Спис»: повний розбір станкового протитанкового гранатомета

СПГ-9 «Спис» — це 73-мм станковий протитанковий гранатомет радянської розробки, прийнятий на озброєння 1963 року. Це гладкоствольна безвідкатна динамо-реактивна система на тринозі, яка б’є кумулятивною гранатою по броні й осколковою — по піхоті та укріпленнях. Індекс ГРАУ базової моделі — 6Г6.

На дистанції прямого пострілу близько 800 метрів кумулятивний постріл ПГ-9В пробиває до 300 мм броні, модернізований ПГ-9ВС — до 400 мм. Осколковою гранатою ОГ-9 з навісної траєкторії система дістає цілі на 4500 метрів. Бойова швидкострільність — до 6 пострілів на хвилину, розрахунок — 4 особи.

У 2026 році СПГ-9 лишається в строю ЗСУ як дешева «кишенькова артилерія»: б’є БТРи, бліндажі й піхоту там, де дорогий ПТРК шкода витрачати, а міномет не завжди встигає. Система не боїться радіоелектронної боротьби і працює в будь-яку погоду.

Історія створення: від важкого Б-10 до легкого «Списа»

Наприкінці 1950-х радянська мотострілецька рота мала протитанковий засіб, який уже не встигав за темпом бою. 82-мм безвідкатна гармата Б-10 важила понад 85 кг з колісним ходом, прямий постріл ледь сягав 390 метрів, а розрахунок з чотирьох бійців вимірював позицію хвилинами, а не десятками секунд. Танки ставали швидшими, броня товстішою, а піхоті потрібен був засіб, який можна перенести на руках і розгорнути за хвилину.

У 1959–1960 роках відділ №16 ГСКБ-47 у Красноармійську під керівництвом П. П. Топчана провів науково-дослідну роботу, яка довела: комплекс калібру 73 мм здатен дати дальність прямого пострілу близько 600 метрів і бронепробивність до 300 мм. Граната мала стати активно-реактивною — стартовий пороховий заряд викидає її зі ствола, а маршовий двигун розганяє вже в польоті. Сам гранатомет проектували в тульському ЦКІБ СОО. Це був не «покращений Б-10», а інша філософія: менший калібр, вища швидкість, легший верстат.

Полігонно-військові випробування пройшли 1962 року. На озброєння систему прийняли 1963-го під назвою «Копьё»; українською вона закріпилася як «Спис». 1964 року провідні конструктори П. П. Топчан, В. І. Барабошкін і В. К. Фірулін отримали Ленінську премію. Це рідкісний випадок, коли піхотний гранатомет оцінили на рівні стратегічних зразків. Причина проста: армія отримала засіб, який за точністю наближався до малокаліберної гармати, а за мобільністю — до станкового кулемета.

Типовий приклад того, навіщо це було потрібно, дає порівняння з Афганістаном 1980-х. Там, де Б-10 ледве затягували на гірську стежку, СПГ-9 несли чотирма бійцями в розібраному вигляді. Інший кейс — повітрянодесантні частини: для них одразу зробили СПГ-9Д з колісним ходом масою 14 кг, щоб після приземлення систему можна було котити, а не тягнути. Третій сюжет — конструкторський «побічний ефект»: на базі СПГ-9М пізніше з’явилася 73-мм гармата 2А28 «Грім» для БМП-1. Тобто піхотний гранатомет став донором основної зброї бойової машини цілого покоління.

Підводний камінь тієї епохи — поспіх із номенклатурою пострілів. Перші роки система жила переважно кумулятивом. Осколкову ОГ-9В прийняли лише 1971-го, і саме тоді СПГ-9 перестав бути «чистим» винищувачем танків і став універсальною ротною гарматою. У 2026 році ця історія читається майже іронічно: те, що колись проектували проти танків НАТО, найчастіше працює як ерзац-міномет по окопах і бліндажах. Зв’язок із сучасністю прямий — дешевий постріл і наявні запаси радянських боєприпасів знову виявилися стратегічним ресурсом.

Як влаштований СПГ-9 і чому постріл майже без віддачі

СПГ-9 — гладкоствольна безвідкатна зброя з ручним заряджанням з казенної частини. Затвор — переривчаста різьба: навідник або заряджаючий провертає рукоятку, відкриває канал, вкладає постріл, закриває затвор до клацання. Якщо затвор не закритий повністю, блокувальний пристрій не дає зробити постріл. Це не дрібниця інструкції, а захист розрахунку: неповне замикання на безвідкатній системі означає прорив газів у обличчя заряджаючому.

Принцип дії динамо-реактивний. Порохові гази стартового заряду штовхають гранату вперед, а частина газів зривається назад через сопло. Реактивна сила врівноважує віддачу, тому верстат не стрибає, як у класичної гармати. Ціна цього балансу — небезпечна зона позаду. Газовий струмінь виносить уламки гільзи й пил у секторі приблизно 90 градусів на глибину до 30 метрів. Вертикальна стіна ближче ніж за 7 метрів позаду — майже гарантоване відбиття хвилі на розрахунок. У нашій практиці розбору інцидентів саме «хто стояв за соплом» є першим питанням після нещасного випадку на полігоні.

Після вильоту кумулятивна граната ПГ-9В ще не на максимальній швидкості. Маршовий реактивний двигун спалахує приблизно за 20 метрів від дульного зрізу й розганяє її до 700 м/с. Стабілізація — хвостовим оперенням, обертання задають косі отвори в стартовому заряді. Тому траєкторія на прямій наводці напрочуд полога: серединне відхилення ПГ-9В на 800 метрах — близько 0,46 метра. Для ротного засобу 1960-х це була точність іншої ліги порівняно з РПГ-7, де граната «пливе» від вітру вже після 300 метрів.

Приціл базової моделі — оптичний ПГО-9 (у модифікаціях ПГОК-9) зі збільшенням близько 4–4,2×. Є окремі шкали для кумулятива («КУМ») і осколкової («ОСК»), поправка на температуру (+, 0, −). Нічний приціл ПГН-9 (індекс 1ПН52) дає роботу в сутінках на дистанціях до 800 метрів. Типова помилка новачків — стріляти з денною сіткою вночі «на око» або забути температурну поправку взимку. На 1000 метрах це вже не десятки, а сотні метрів промаху по висоті.

Емоційно ця машина відчувається інакше, ніж ручний гранатомет. Немає удару в плече, є гул і стовп пилу позаду. Розрахунок працює як міні-артилерійський обслуги: командир ставить завдання, навідник ловить ціль, заряджаючий ритмічно годує ствол, підношувач розкриває ящики. Якщо хоч одна ланка випадає, швидкострільність падає з шести пострілів до двох, і вся перевага системи зникає.

Тактико-технічні характеристики та номенклатура пострілів

Цифри СПГ-9 легко переплутати, бо джерела мішають масу «голої» труби, масу з прицілом і масу в бойовому положенні. Базова СПГ-9 з прицілом — 47,5 кг, тринога — 12 кг. Десантна СПГ-9Д важча за рахунок колісного ходу (близько 62 кг). Модернізована СПГ-9М — 50,5 кг, СПГ-9ДМ — 64,5 кг. Висота в бойовому положенні — близько 820 мм, ширина — до 1055 мм. Кути вертикального наведення: −3° / +7° для кумулятива і до +25° для осколкової. Горизонтальне наведення — ±15° без перестановки ніг верстата.

Таблиця показує головне: кумулятив — це швидкий «спис» по броні, осколкова — повільніший, важчий «молот» по живій силі. ОГ-9В не має маршового двигуна, тому початкова швидкість лише 316 м/с, зате маса вибухової речовини — 0,735 кг тротилу в чавунному корпусі. Болгарські ОГ-9BG ще важчі (до 6,9 кг) і за окремими даними дають дальність до 7500 м. Саме ця «артилерійська» гілка боєкомплекту повернула системі друге життя після того, як лобова броня танків вийшла за межі 300 мм.

Практичний нюанс, який гублять огляди: постріл ПГ-9В складається з гранати з п’єзоелектричним підривачем VP-9, реактивного двигуна з шестилопатевим стабілізатором і двох трасерів, плюс стартового зарядного пристрою з нітрогліцериновим порохом. Якщо пом’яти оперення або вдарити підривач, граната може не звестися або зритися з траєкторії. Інертні навчальні постріли фарбують у чорний колір і маркують «Інерт». Плутанина бойового й інертного на ящику — класична полігонна помилка, яка або зриває стрільби, або, гірше, дає бойовий постріл там, де чекали навчальний.

У 2026 році номенклатура важлива ще й логістично. ПГ-9 і ОГ-9 споріднені з пострілами 2А28 «Грім» (ПГ-15В), тож склади БМП-1 теоретично підживлюють і станкові розрахунки. На практиці зношені партії 1970–80-х дають осічки через брудні контакти електроспуску. Перед стрільбою перевіряють коло щупом-діоптром: лампочка має спалахнути при натисканні спуску. Якщо ні — шукають окис, а не «магію» прицілу.

Модифікації, копії та «родич» на БМП-1

Лінійка радянських індексів коротка, але логічна. СПГ-9 (6Г6) — базовий піхотний варіант. СПГ-9Д (6Г7) — десантний, зі знімним колісним ходом. У 1971 році, разом із осколковою гранатою, з’явилася СПГ-9М (6Г13): новий верстат і приціл, розраховані на навісну стрільбу до 4500 м. Десантний близнюк модернізації — СПГ-9ДМ (6Г14). Нічний приціл ПГН-9 дав суфікси «Н»: СПГ-9Н, СПГ-9ДН, СПГ-9МН, СПГ-9ДМН. Запам’ятовувати літери варто хоча б тому, що на складі «просто Спис» може виявитися денною трубою без можливості працювати в сутінках.

Найважливіший «родич» — 73-мм гармата 2А28 «Грім» бойової машини піхоти БМП-1. Її боєприпаси споріднені з пострілами СПГ-9, балістика близька, філософія та сама: низький тиск у каналі, активно-реактивна граната, ставка на кумулятив. Для конструкторів це була економія. Для військ — головний біль: БМП-1 отримала гармату, яка на прямій наводці б’є добре, але по високих кутах і рухомих цілях на великих дистанціях програє класичним 30-мм автоматам наступного покоління. Історія СПГ-9 і історія БМП-1 — це по суті одна інженерна гілка.

Копії роз’їхалися світом. Болгарія з 1966 року випускала систему самостійно; у XXI столітті її знають як SPG-9 Warrior і вдосконалений ATGL-H. Румунія зробила RomArm AG-9. Іран — AMIG SPG-9. В’єтнам — SPG-9T2. В Україні 2018 року компанія «Рубін-2017» випробувала копію під назвою «Ланцея». Це була спроба закрити залежність від старих радянських стволів і болгарських поставок. Наскільки серія пішла в війська — окреме питання складів, а не рекламних буклетів.

Типовий підводний камінь модифікацій — суміш прицілів і таблиць. Оптика ПГО-9, ПГОК-9 і болгарські нічники на кшталт PGDN-7VIR мають різні сітки. Розрахунок, який вчора стріляв зі «старого Списа», сьогодні може отримати ATGL-H і промазати першими трьома пострілами, бо «вісімка» на шкалі вже не та. Друга пастка — колісний хід десантного варіанту: зручно котити по твердому, пекло в багнюці, де колеса тонуть, а знімати їх під вогнем — зайві хвилини. Третя — нічний приціл боїться яскравого світла: денне «засвічування» електрооптики виводить канал з ладу швидше, ніж кульова черга по трубі.

Бойовий шлях світом: від В’єтнаму до технічок у пустелі

СПГ-9 встиг побувати в більшості конфліктів, де була радянська або китайсько-східноєвропейська зброя. В’єтнам, ірано-іракська війна, Ліван, Перська затока, Судан, Лівія, Сирія, Ємен, зіткнення Киргизстану й Таджикистану 2022 року, війна в Газі. Система дешева, постріл компактний, обслуга невелика — ідеальний набір для армій з обмеженим бюджетом і для нерегулярних формувань. Англомовна воєнна література навіть окремо зазначає: точність СПГ-9 вимагає більше вміння, ніж РПГ-7, зате «стеля» ураження зовсім інша.

Класичний кейс Африки й Близького Сходу — установка на пікап, так званий technical. Ствол ставлять у кузов, триногу інколи взагалі знімають, і отримують «гармату бідняка» для засідок на колони. У Сомалі такі машини полювали на блокпости. У Малі болгарські СПГ-9 ставили на Kia KM450. Морські пірати Африканського рогу возили систему на скефах і «материнських» суднах: для тонкостінної обшивки катера кумулятив надлишковий, осколкова — якраз. Це грубе, навіть цинічне застосування, але воно пояснює, чому ствол 1963 року досі спливає в звітах про контрабанду зброї.

Другий приклад — Сирія та Ірак 2010-х. Там СПГ-9 працював і як протитанковий засіб проти БМП і БТР, і як «діркопробивач» стін у місті. Кумулятивний струмінь, розрахований на броню, проходить цеглу й залізобетон бліндажа, після чого заброньова дія б’є людей усередині. Третій сюжет — спроби обійти активний захист танків. Висока швидкість ПГ-9 (до 700 м/с після розгону) зменшує час реакції комплексу типу Trophy порівняно з повільнішими ПТКР. Це не «гарантований пробій Меркави», а фізика: менше секунд на перехоплення. Переоцінювати цей ефект небезпечно, недооцінювати — теж.

Типові помилки світового застосування одні й ті самі. Стрільба з даху будинку без урахування струменя назад — обвал перекриття. Встановлення на технічку без упора — зрив наведення після першого ж пострілу. Розрахунок з двох осіб замість чотирьох — красиво на фото, мертво по темпу вогню. У 2026 році ці уроки актуальні, бо дрони зняли відео з тисяч позицій, і кожна «креативна» установка без тилового сектора безпеки рано чи пізно потрапляє в об’єктив, а потім — під відповідь.

СПГ-9 в Україні: від мінських обмежень до «кишенькової артилерії»

До 2022 року станковий протитанковий гранатомет СПГ-9 мав в Україні майже юридичний статус «максимально дозволеного калібру». У рамках мінських домовленостей важка артилерія відводилася, а 73-мм безвідкатна система формально лишалася піхотним засобом. Саме тому на Донбасі 2014–2021 років «Спис» світився частіше, ніж хотілося б статутам: ним гасили мінометні розрахунки, били по укріпленнях, вели дуелі на прямій наводці. Є зафіксований епізод 30 червня 2015 року з розстрілом батареї 82-мм мінометів. Є бої під Волновахою. Це була зброя сірої зони — достатньо потужна, щоб змінювати локальний бій, і достатньо «легка», щоб не випадати з політичних рамок.

Після повномасштабного вторгнення роль змінилася. Проти сучасного танка з динамічним захистом лобовий кумулятив 300–400 мм — вже не основний інструмент. Зате по БТР-80, БТР-82, БМП-3, вантажівках, бліндажах і піхоті в лісосмузі система працює щодня. Українські десантники публічно описували, як розрахунки виводили з ладу легку броню й розбивали окопи. Рота вогневої підтримки 30-ї бригади в липні 2023-го тримала СПГ-9 на Бахмутському напрямку. 56-та окрема мотопіхотна Маріупольська бригада називала систему «кишеньковою артилерією». У військах її ще кличуть «сапогом» — за силует на тринозі й важку, чобітну вдачу в багнюці.

Окремий український поворот — стрільба осколковими з закритих позицій. Defence-ua фіксував випадки, коли СПГ-9М били малоброньовану техніку осколковими на дальностях до 7000 метрів. Це вже не паспортні 4500, а межа зношених стволів, болгарських пострілів і сміливості навідників, які ведуть вогонь як із міномета, коригуючи по дрону. Алгоритм простий на словах і важкий на ділі: постріл — коректура — наступний постріл. Поки FPV-розрахунок ловить погоду й зв’язок, «Спис» може дати шість гранат за хвилину по одній посадці.

Постачання теж змінили картину. Болгарські SPG-9 Warrior і ATGL-H зайшли в ЗСУ, зокрема з нічними прицілами. Іноземні добровольчі підрозділи, як-от Norman Brigade, освоювали саме ці зразки. Паралельно війська витягували зі складів радянські СПГ-9М. У нашій практиці порівняння «старий Спис vs болгарський Warrior» зводиться не до магії ствола, а до стану оптики, люфту верстата й партії пострілів. Перевірений 1974 року гранатомет з живим прицілом б’є краще за «новий», який рік пролежав без герметизації.

Підводні камені війни 2022–2026 років специфічні. Контрбатарейні дрони бачать пиловий вихлоп і тепло сопла. Після двох-трьох пострілів позицію треба змінювати, а заряджену систему переносити не можна — спочатку розрядити. Другий ризик — боєкомплект під відкритим небом: осколок по ящику з ОГ-9 перетворює вогневу точку на власний крематорій. Третій — спокуса полювати на танки «як у підручнику 1963 року». Лобова проєкція Т-90 з ДЗ — не та ціль. Борт БТРа, амбразура, пікап з кулеметом, піхота за «зубом дракона» — ось робочий список на 2026-й.

Розрахунок, типові помилки і те, що ламає систему в полі

Штатний розрахунок — чотири особи: командир, навідник, заряджаючий, підношувач. У бою інколи стискають до трьох або навіть двох, і це одразу видно по темпу. Командир вибирає позицію й ціль, навідник працює з оптикою, заряджаючий відкриває-закриває затвор і вкладає постріл, підношувач готує наступний і стежить, щоб у задньому секторі нікого не було. Перехід з похідного положення в бойове втренований розрахунок вкладає приблизно в хвилину: ніжки верстата, горизонтування, приціл, перевірка електроспуску.

Найдорожча помилка — люди або боєкомплект у зоні вихлопу. Навчання це твердять на першій хвилині, війна це порушує на першому ж тісному окопі. Друга помилка — переміщення зарядженої системи. Статут однозначний: спочатку «розрядити», потім «вперед». Третя — брудний канал і мокрі контакти. Осічка на безвідкатній зброї — не «клац і тиша» рушниці, а ризик затяжного пострілу. Четверта — стрільба з упором дула в бруствер або сніг: підвищений тиск і роздутий ствол. П’ята — знята чека підривача в дощ, коли ковпачок мали лишити.

Приклад з полігонного побуту. Розрахунок поспішає, заряджаючий не довернув затвор, блокування спрацювало, усі лаються на «несправний спуск». Минає хвилина, позицію вже підсвічує дрон. Інший сюжет: нічний приціл «засвітили» фарою машини, і до ранку відділення сліпе. Третій — ящики ОГ-9 поставили перед соплом «на хвилинку», бо тісно. Хвилинка закінчується першим пострілом. Ці історії не героїчні, зате повторювані. Експертний акцент тут жорсткий: СПГ-9 прощає слабшу броню цілі, але не прощає лінощів розрахунку.

Догляд після стрільби — не ритуал для статуту, а боротьба з корозією каналу. Порохові гази агресивні, нагар на різьбі затвора завтра стане затримкою. Повну розборку в роті не роблять — це справа майстерні. Часткову — так: затвор, ударник, контактний пристрій, чищення каналу. Переборщити теж можна: зайва розборка зношує посадки швидше, ніж стрільба. У 2026-му, коли стволи рахують поштучно, «перечистити до дірок» — така ж шкода, як не почистити взагалі.

Місце СПГ-9 в арсеналі 2026 року й чим його замінюють

У 2026 році протитанкова ніша виглядає інакше, ніж 1963-го. Є «Стугна-П», Javelin, NLAW, є FPV-дрони з кумулятивом, є 30-мм автомати БМП, є міномети 60 і 82 мм. На цьому тлі СПГ-9 не король, а робоча конячка рот посилення. Він виграє там, де треба багато відносно важких гранат без залежності від супутника, радіоканалу й дорогої ракети. Постріл коштує на порядки менше за ПТКР. Погода, туман, листя, засоби РЕБ його не глушать. Швидкострільність вища, ніж у керованої ракети.

Порівняймо три сценарії. Перший: ізольований танк у полі на 2 км. Тут логічніший ПТРК. Другий: БТР за лісосмугою на 600–900 м і піхота навколо. Тут «Спис» відпрацьовує швидше й дешевше. Третій: окоп на зворотному схилі, куди не лягає пряма наводка кулемета. Навісна ОГ-9 з коректурою дрона закриває задачу, яку інакше віддають міномету, якого може не бути в цій посадці. Саме третій сценарій став обличчям системи в українській війні.

Альтернативи не скасовують одне одного. РПГ-7 легший і «кишеньковіший», але слабший на дальній прямій і чутливіший до вітру. Міномет 82 мм гнучкіший по навісу, але потребує іншого розрахунку, інших таблиць і не б’є кумулятивом по борту БМП прямим пострілом. FPV-дрон точніший по точці, але залежить від пілота, частоти й погоди; масований наліт РЕБ обнуляє роту дронів і не чіпає оптичний приціл СПГ-9. «Стугна» б’є далі й розумніше, проте ракет у вантажівці менше, ніж гранат ОГ-9.

Для кого система ще має сенс у 2026-му: підрозділи вогневої підтримки механізованих, десантних і морських бригад; ТрО на сталих рубежах; розрахунки, які вміють стріляти навісом і швидко змінювати позицію. Не для кого: штурмова група в тісному під’їзді; полювання на МБТ у лобовій проєкції; екіпаж без навички роботи з таблицями й без дисципліни заднього сектора. Залишати СПГ-9 «на всяк випадок» без підготовленого розрахунку — означає возити 60 кг небезпечного металу.

Емоційно «Спис» уже не романтична зброя плакатів Варшавського договору. Він скрипить, пахне порохом, вимагає чотирьох згідливих людей і ящика важких гранат. Але коли на фронті знову лунає сухий удар без віддачі й через кілька секунд на зворотному схилі лягає осколкова, розумієш, чому конструктори 1963 року назвали його саме списом: не меч проти замка, а коротка, швидка сталь у правильне місце.

About the Author

admin

Administrator

Андрій Дорошенко — військовий аналітик і журналіст з 14-річним досвідом. Спеціалізується на сучасних основних бойових танках, модернізації бронетехніки та порівняльному аналізі західних і радянських платформ. Автор десятків матеріалів про Challenger 3, Leopard 2A8 та українські програми модернізації Т-64/Т-72. Має технічну освіту, регулярно спілкується з інженерами оборонних підприємств. Його тексти вирізняються глибоким розбором тактико-технічних характеристик і реалістичною оцінкою бойового застосування.

Visit Website View All Posts