Станом на серпень 2026 року кількість артилерії РФ — це не одна цифра, а кілька шарів, які легко сплутати. У відкритих глобальних рейтингах Росія досі виглядає артилерійським гігантом: близько 3 600 самохідних установок, майже 5 900 причіпних гармат і понад 2 400 РСЗО в «загальному парку». Ці показники змішують те, що реально стоїть у батареях, те, що іржавіє під відкритим небом, і те, що вже ніколи не виїде зі складу.
На фронті картина жорсткіша. У строю залишається орієнтовно 1 500–2 000 самохідних гаубиць різних поколінь, кілька сотень відносно сучасних причіпних 152-мм систем і значний, але вже проріджений масив старих Д-30, Д-20 і навіть гаубиць воєнних років. Супутникові підрахунки складів показують: з понад 22 тисяч артилерійських одиниць, які були на зберіганні 2022-го, до середини десятиліття зникла щонайменше половина — їх зняли, розібрали на запчастини або відправили під контрбатарейний вогонь.
Втрати теж живуть у двох всесвітах. Візуально підтверджені знищення вимірюються приблизно 1 600 ствольними системами, тоді як щоденні зведення фіксують уже понад 48 тисяч уражених артилерійських одиниць і понад 2 000 РСЗО. Різниця не означає, що хтось «бреше з повітря»: різні методики рахують різні речі — знищену машину, пошкоджений ствол, повторне ураження тієї самої батареї, міномет, протитанкову гармату. Нижче — як ці шари складаються в одну вогневу реальність 2026 року.
Ключові цифри, без яких розмова про кількість артилерії РФ порожня
Загальний «паперовий» парк 2026: близько 3 600 САУ, 5 900 причіпних гармат, 2 500 РСЗО. Активний бойовий контур: орієнтовно 1 700 САУ і 700–1 200 причіпних систем. Склади 2022 → 2024: 22 367 → 9 325 одиниць. Візуально підтверджені втрати ствольної артилерії: понад 1 650. Заявлені ураження: понад 48 500 артсистем і 2 050 РСЗО. Нове виробництво стволів: десятки, максимум низькі сотні на рік. Снаряди 2025: близько 7 млн пострілів усіх типів, з них 1,7 млн — 152-мм.
Чому «скільки артилерії в Росії» завжди дає різні відповіді
Будь-яка серйозна розмова про кількість артилерії РФ починається не з таблиці, а з правила вимірювання. Гармата на параді, гармата в капонірі під Покровськом і гармата, яку вже рік клюють ворони на відкритому майданчику в Забайкаллі, у статистиці часто стоять в одному рядку. Саме тому одна й та сама країна може одночасно «мати 14 тисяч стволів» і «задихатися від дефіциту батарей».
Перший шар — обліковий парк. Сюди потрапляє все, що колись поставили на баланс: від новітньої «Мальви» до гаубиці зразка 1938 року. Другий шар — технічно придатне. Тут уже відсікаються машини без двигунів, зі зрізаними прицілами, з тріснутими люльками. Третій шар — те, що реально може дати залп цього тижня: є розрахунок, є тягач або своя ходова, є боєкомплект, є зв’язок і хоча б примітивне маскування. За моїм досвідом роботи з відкритими даними, саме третій шар найменший і найшвидше тане.
Класичний приклад — причіпна Д-30. На папері її тисячі. На супутникових знімках великої бази зберігання частина стоїть рівними рядами, частина — уже без коліс, частина вивезена. На фронті та сама Д-30 може відпрацювати тиждень і отримати FPV у казенник. У зведенні це «+1 артсистема». У фотопідтвердженні — лише якщо є кадр. В обліковому парку машина може ще пів року числитися «на ремонті».
Другий приклад — самохідна 2С3 «Акація». Її багато зняли зі зберігання, бо шасі відносно просте, а 152-мм уніфікація рятує логістику. Але «Акація» 1970-х не має сучасного протиосколкового захисту розрахунку, довго розгортає антену й погано тікає після пострілу. Вона є в кількості — і її б’ють у кількості. Третій приклад — «Коаліція-СВ». Це вітрина: одиниці машин, гучні кадри, майже нульовий вплив на щільність вогню дивізії.
Типова помилка читача — брати одну методику і оголошувати інші фейком. Відкриті візуальні бази свідомо занижують, бо вимагають фото. Оперативні зведення навмисно широкі, бо штабу важливо, скільки ворожих стволів вибили з роботи сьогодні, а не чи машина згоріла дотла. Рейтинги роблять акцент на «складі нації». У 2026 році всі три підходи живі, і ігнорування будь-якого з них спотворює відповідь. Практичний нюанс: коли бачите кругле число на кшталт «Росія має 13 тисяч гармат», питайте, чи там міномети, протитанкові пушки, склади й навчальні парки. Якщо так — це портрет минулого, не батареї на лінії зіткнення.
Активний парк: що стоїть у строю після чотирьох років великої війни
До лютого 2022 року кістяк російської артилерії в строю тримався на самохідках. Оцінки активного парку тоді крутилися довкола 2 000–2 500 САУ і відносно скромної кількості причіпних систем у постійній готовності. Вторгнення зламало цю конструкцію за лічені місяці: сучасні «Мста-С» почали горіти швидше, ніж заводи встигали віддавати машини з капітального ремонту, тож зі складів потягнули все, що мало колеса або гусениці.
За відкритими оцінками парку на 2025–2026 роки в строю лишається приблизно така нарізка. Самохідні: близько 400 одиниць 2С1 «Гвоздика» 122-мм, до 600 «Акацій», близько 100 «Гіацинт-С», близько 450 «Мста-С» різних модернізацій, понад 100 «Піон»/«Малка» 203-мм, кілька десятків колісних «Мальва» і лічені «Коаліції». Причіпні: орієнтовно 200 Д-30, 150 «Мста-Б», 150 «Гіацинт-Б», плюс розрізнені Д-20, М-46, Д-1 і навіть М-30. Це не «мертва бухгалтерія», а робоча вилка, яка постійно гуляє через ремонти й втрати.
| Тип | Калібр | Орієнтовно в строю | На зберіганні (порядок) |
|---|---|---|---|
| 2С19 «Мста-С» | 152 мм САУ | близько 450 | десятки |
| 2С3 «Акація» | 152 мм САУ | близько 600 | сотні |
| 2С1 «Гвоздика» | 122 мм САУ | близько 400 | близько 1 000 |
| 2А18 Д-30 | 122 мм причіпна | близько 200 | понад 1 000 |
| 2А65 «Мста-Б» | 152 мм причіпна | близько 150 | близько 100 |
| БМ-21 «Град» / «Торнадо-Г» | 122 мм РСЗО | близько 850 | сотні |
Таблиця навмисно груба. Цифра «450 Мста-С» уже містить машини після капремонту, трофеї з власних парків, які повернули в стрій, і установки, що формально числяться в бригаді, але стоять без ствола. «Гвоздика» виглядає численною, бо її багато зняли зі зберігання: 122-мм снаряд легший, логістика простіша, а для штурмових груп під лісосмугою «дешевий» калібр досі працює. «Мста-Б» у строю тримається краще за очікування, бо її важче виявити тепловізором, ніж САУ, і дешевше замінити тягач, ніж згорілу гусеничну машину.
Практичний підводний камінь 2026 року — якість, а не шапка. У батареї може стояти вісім стволів, з яких два мають вироблення, близьке до граничного, один чекає на нову люльку, а ще один стріляє зі зниженим зарядом, бо персонал боїться розриву. У нашій практиці розбору фронтових зведень саме такі «напівживі» батареї пояснюють парадокс: на карті артгруп багато, а щільність вогню в конкретній годині вже не та, що 2022-го. Помилка аналітика-початківця — додати всі рядки таблиці й оголосити «дві тисячі готових гармат». Готових завжди менше, ніж облікових.
Склади: радянська спадщина, яка перестала бути бездонною
Головний секрет російської артилерії ніколи не був у нових заводах. Секрет лежав під брезентом на відкритих майданчиках від Європейської частини до Далекого Сходу. Перед повномасштабним вторгненням відкриті дослідники нарахували понад 22 тисячі артилерійських одиниць на зберіганні, з яких близько 17 тисяч — причіпні. Це був склад імперії, розрахований на велику європейську війну, яку так і не почали в 1980-х.
До початку 2024-го з цього масиву видимо зникло більше половини: залишилося близько 9 300 одиниць. Окрема історія — самохідки. На найбільших майданчиках до війни нарахували понад 4 200 САУ, до середини 2024-го видимих лишилося близько 2 560, тобто шість з десяти. На головній базі причіпної артилерії картина ще промовистіша: з майже 4 840 одиниць на місці лишилося близько 2 750, а темп вивезення згодом різко впав. Падіння темпу — не ознака милосердя. Це ознака, що «смачні» машини вже забрали, а решта потребує важкого ремонту або вже не варта ешелона.
Мікроісторія перша: ряди 2С1, які на знімках 2021-го стояли щільними прямокутниками, до 2025-го перетворилися на рідкі «зуби». Мікроісторія друга: причіпні М-30 і Д-1, які в мирний час вважали музейним мотлохом, раптом з’явилися на відео з позицій — бо 122 і 152 мм усе ще роблять вирву, навіть якщо приціл тримається на ізострічці. Мікроісторія третя: частина «зниклих» зі складу машин ніколи не доїхала до фронту. Їх розібрали на стволи, противідкотні, панорами. Це тиха смерть резерву, якої не видно в зведеннях про знищену техніку.
У 2026 році склади ще не порожні, але їхня природа змінилася. Залишок — це переважно старі шасі, пошкоджені корозією люльки, системи без електроніки й машини, які треба фактично збирати заново. Помилка, яку досі повторюють у популярних текстах: «у Росії ще 10 тисяч гармат, отже війна може тривати вічно». Склад без ремонтного заводу, без ствольної групи і без навченого розрахунку — це металобрухт із тактичним потенціалом. Зв’язок із сучасністю прямий: що далі в календар, то дорожче кожна знята зі зберігання установка і то довше вона їде від ешелона до першого пострілу.
Міфи vs реальність
Міф. «У РФ бездонні склади, тому рахувати втрати безглуздо». Реальність. Видимий резерв причіпної артилерії скоротився більш ніж удвічі ще до 2025-го, а найкращі САУ зі зберігання вичерпані значно глибше за старі 2С1.
Міф. «48 тисяч втрачених артсистем означає, що гармат уже немає». Реальність. Методика широка: сюди входять пошкодження, повторні ураження, міномети й виведення з ладу без повного знищення. Парк ще живий, але вже не радянськи товстий.
Міф. «Нові заводи легко закриють діру». Реальність. Вузьке місце — не зварка рубки, а виробництво стволів. Верстатів під нарізне свердління важкого калібру одиниці, і їх не розмножиш указом.
Втрати: дві правди, які треба тримати в голові одночасно
Найгостріша частина теми «кількість артилерії РФ» — втрати. Відкриті фотопідтвердження до 2026 року зафіксували орієнтовно 600 причіпних систем (з них близько 390 знищено) і понад 1 050 самохідок (близько 880 знищено). Це нижня планка. Камера не стоїть над кожною посадкою, багато машин горять вночі, багато швидко евакуюють і ріжуть на запчастини в тилу.
Оперативний облік українського Генштабу до 24 серпня 2026-го показує вже близько 48 500 артилерійських систем і понад 2 050 РСЗО. Червень 2026-го став рекордним: понад 2 070 артсистем уражено за місяць, після травневих майже 2 000. Такі цифри можливі, коли на полі бояться не лише класичні гаубиці, а й міномети, коли FPV-дрони полюють щодня, а одна й та сама установка може бути «виведена з ладу» двічі: спочатку пошкоджена, потім добита на ремонтній позиції.
Кейс перший — контрбатарейна дуель 2022–2023 років, коли високоточні РСЗО вибивали взводи «Мста-С» ще на марші. Кейс другий — 2024–2025, коли масовий FPV змінив економіку полювання: дешевий дрон проти дорогої самохідки, і розрахунок уже не встигає від’їхати на 800 метрів. Кейс третій — літо 2026-го, коли щоденні ураження артсистем тримаються на рівні кількох десятків: це вже не «епізод прориву», а промислове вибивання вогню вздовж усієї лінії.
Підводний камінь для читача: не порівнювати 48 тисяч зі стартовим парком «два з половиною тисячі в строю» і не робити висновок, ніби математика зламалася. Стартовий парк плюс склади плюс ремонт плюс нове виробництво плюс повторні ураження дають іншу арифметику. Емоційний акцент тут холодний: навіть якщо відкинути половину заявлених уражень як пошкодження, Росія все одно пропустила через м’ясорубку кілька повних довоєнних парків. У 2026-му це означає не «артилерії нуль», а те, що кожна жива батарея дорожча, рідша і обережніша, ніж три роки тому.
Заводи, стволи й снаряди: промисловість стріляє швидше, ніж збирає гармати
Якщо склади — минуле російської артилерії, то заводи — її нервове теперішнє. Парадокс 2026 року полягає в тому, що боєприпаси Росія навчилася робити й купувати відносно масово, а от самі системи — ні. Снаряд можна штампувати змінами, тягнути з КНДР, чистити зі старих сховищ. Ствол важкої гаубиці потребує особливих сталей, глибокого свердління, нарізки, термічної обробки й верстатів, яких у країні одиниці.
За оцінками західних аналітиків, ще нещодавно Росія могла давати близько 50 нових артилерійських стволів на рік. Українські технічні оцінки воєнних років піднімають планку до 15–20 стволів на місяць — тобто 180–240 на рік — якщо рахувати максимальне навантаження двох профільних підприємств. Окремі відкриті реконструкції виробництва говорять про порядок 300 причіпних і 100 самохідних систем щорічно, якщо змішати нове складання, модернізацію й глибокий ремонт. Навіть верхня вилка не закриває місячні втрати на кшталт червневих 2 000 уражень, хоч би як обережно їх дисконтувати.
Приклад зі снарядами яскравіший. У 2025 році російські заводи, за оцінкою естонської розвідки, випустили близько 7 мільйонів артилерійських, мінометних, танкових і реактивних пострілів: орієнтовно 3,4 млн гаубичних, 2,3 млн мінометних, 800 тисяч танкових і 500 тисяч реактивних. Замовлення на 152-мм зросли з приблизно 1,56 млн у 2024-му до 1,72 млн у 2025-му. Мінометні 120-мм поставки стрибнули майже на 37%. Це індустріальне дихання війни, не «склади дідів».
Але є зворотний бік. Імпорт із КНДР, який у пікові роки закривав мільйони пострілів, до кінця 2025-го просів більш ніж удвічі, а частина партій потребувала перебирання. Українські далекобійні удари б’ють по заводах запалів, складах і логістичних вузлах: згорілий ешелон — це не красивий кадр, а дірка в графіку батареї через два тижні. Типова помилка — рахувати тільки снаряди й забувати ресурс ствола. Після 1 500–3 000 пострілів важкий ствол втрачає купність, а далі стає небезпечним для власного розрахунку. Без заміни стволів велика «снарядна» перемога перетворюється на стрільбу розтріпаним віялом. Саме тут 2026 рік кусає найболючіше: порох ще є, точних стволів — усе менше.
Попередження для тих, хто порівнює лише «снаряди на добу»
Високий добовий настріл без резерву стволів — це споживання власного парку. Батарея, яка сьогодні дає 80 пострілів «Мстою», завтра може стати групою піхоти біля німої машини. Дивитися тільки на мільйони боєприпасів і не дивитися на ремонт ствольної групи — найкоротший шлях до хибного висновку, ніби кількість артилерії РФ стабільна.
РСЗО, міномети й сіра зона, яку часто викидають із підрахунку
Коли говорять «артилерія», багато хто бачить лише гаубицю. На війні 2022–2026 років вогнева потужність РФ тримається ще на двох китах: реактивних системах і мінометах. Без них картина кількості буде фальшиво «ствольною». РСЗО закривають площу, міномети — окоп на відстані голосу, гаубиці — глибину. Вибити один шар не означає обнулити інші.
У строю лишається орієнтовно 650 БМ-21 «Град» і близько 200 «Торнадо-Г», близько 175 «Ураганів», сотня «Смерчів», десятки «Торнадо-С», плюс термобаричні ТОС-1А, яких відкриті втрати вже з’їли порівнянну з парком частку. На зберіганні ще стоять сотні «Градів» і «Ураганів». Міномети 120-мм «Сані» тримають сотні одиниць у строю і ще резерв на складах; 82-мм «Підноси» взагалі живуть у сірій статистиці, бо їх легко ховати й легко замінювати.
Приклад з «Градом»: машина дешева, пакет направляючих можна перезарядити, шасі — цивільний родич. Її багато втрачають, і її багато повертають у стрій з ремонтних баз. Приклад з «Ураганом»: 220-мм ракета б’є болючіше, але пакетів менше, а логістика важча; кожна втрачена машина відчувається в бригаді. Приклад з мінометом: штурмова група під Торецьком чи Покровськом частіше гине не від «Мсти» з 20 кілометрів, а від 120-мм міни, яку випустили з посадки за два кілометри. Якщо ці міномети не входитимуть у вашу «кількість артилерії РФ», ви недооціните вбивчу рутину штурму.
Практичний нюанс 2026-го — гібридизація. Росія ставить на вантажівки імпровізовані направляючі, знімає старі пакети «Граду», маскує міномети під цивільні пікапи. Штабна статистика це ловить погано, дрон — добре. Помилка спостерігача: побачити падіння числа класичних САУ і вирішити, що вогневий тиск зник. Тиск змінює форму. Він стає дрібнішим, ближчим, бруднішим — і все одно тримає піхоту в землі. Тому коректна відповідь на питання про кількість завжди має три колонки: стволи, реактивні пакети, міномети.
Як російська артилерія стріляє у 2026-му: темп, якість і полювання на батареї
Кількість без тактики — склад під відкритим небом. Важливіше, як ці стволи працюють зараз. На старті великої війни російські батареї могли тримати перевагу в настрілі на рівні кількох разів, інколи до семи-восьми пострілів проти одного. До 2025–2026 років цей розрив стиснувся. Українська контрбатарейна зв’язка «радар — дрон — високоточний боєприпас — FPV» змусила російські гармати жити короткими чергами й постійно змінювати позиції.
Сценарій перший: класична «Мста-С» дає 8–12 пострілів і тікає. Якщо затримка на хвилину довша, прилітає дрон. Сценарій другий: причіпна Д-30 стоїть у лісосмузі під маскувальною сіткою, стріляє рідше, але дешевше, і її важче зловити тепловізором з висоти. Сценарій третій: «Град» б’є пакет по квадрату перед штурмом, після чого пакет вже не встигають перезарядити — працює дрон-камікадзе по кабіні. Усі три сценарії співіснують на одній ділянці фронту в один тиждень.
Якість вогню теж змінилася. Старі північнокорейські партії дають більший розкид і більший відсоток нерозривів. Зношені стволи розмазують вогонь навіть тоді, коли навідник працює ідеально. Кориговані боєприпаси на кшталт «Краснополя» ніколи не були масовими, а спроби замінити точність щільністю впираються в логістику: підвезти 200 снарядів під постійними ударами по складах — окрема операція, не «просто фури».
У 2026 році артилерія РФ усе ще задає ритм штурмів, але вже не є безкарним богом війни. Вона ділить небо з FPV, ділить дальність із плануючими авіабомбами, ділить роль «молота» з м’ясними штурмовими групами. Експертний акцент тут простий і жорсткий: парк ще дозволяє накривати посадку. Парк уже не дозволяє робити це щодня по всьому фронту з довоєнною густотою. Хто дивиться лише на абсолютну кількість артилерії РФ, пропускає головне — ціну кожного залпу і час життя батареї після першого спалаху.
Що змінилось у 2026-му порівняно з «класичною» картиною війни
Рекордні місячні ураження артсистем (понад 2 000 у червні). Просідання північнокорейського імпорту снарядів. Вичерпання «зручного» резерву САУ на відкритих майданчиках. Зростання ролі мінометів і FPV проти гаубиць. Снарядне виробництво лишається високим, ствольне — вузьким. Нові типи на кшталт «Мальви» йдуть у війська десятками, не тисячами. «Коаліція-СВ» так і не стала масовою. Артилерія не зникла — вона постарішала, порідшала й навчилася ховатися.
Де проходить межа виснаження і як не обманути себе прогнозом
Найпопулярніше питання після «скільки є» звучить так: «коли закінчиться». Відповідь 2026 року не календарна. Ствольна артилерія РФ не обнулиться в один квартал, бо залишок складів, ремонт і нове складання все ще дають потік. Але потік уже не той: замість відносно свіжих 2С19 і 2С5 на лінію все частіше виїжджають реанімовані 2С1, причіпні Д-30 і системи, які в мирний час списали б без розмов.
Прогноз «склади доживуть до осені 2026-го і все» був популярний ще два роки тому. Він не збувся в абсолютній формі, бо Росія знизила темп зняття, почала каннібалізувати машини й частково замінила гаубичний вогонь бомбами і дронами. Інший прогноз — «артилерії вистачить на десятиліття» — теж не живе. Він ігнорує вироблення стволів, дефіцит навчених розрахунків і те, що залишок на майданчиках усе більше схожий на кладовище, а не на арсенал.
Практичне правило, яким ми користуємось у розборах: дивіться не на абсолют, а на три індикатори одночасно. Перший — скільки видимих машин ще стоїть на відомих базах зберігання. Другий — скільки нових і відремонтованих систем приймають війська за квартал. Третій — скільки батарей реально працює на конкретній операційній ділянці, а не «по країні загалом». Якщо перший індикатор падає, другий не зростає стрибком, а третій тримається лише за рахунок мінометів і «Градів», кількість артилерії РФ як стратегічного козиря стискається, навіть коли в рейтингу все ще «перше місце у світі».
Альтернативний підхід, який ігнорують популярні матеріали: рахувати не гармати, а тонно-кілометри вогню. Скільки кілограмів вибухівки долітає до позиції за добу, з якої дальності, з яким розкидом. У цій метриці Росія 2026-го все ще сильна на короткій дистанції й значно слабша в точній глибокій поразці складів і штабів, де вирішують дрони, ракети й авіабомби. Гармата лишається королевою окопу. Королевою театру війни вона вже ділиться владою. Хто це розуміє, перестає гіпнотизуватися круглими цифрами парку й починає бачити живу війну.
Вердикт по суті
Кількість артилерії РФ у 2026 році все ще вимірюється тисячами одиниць, якщо брати склади, ремонт і паперовий парк разом. Бойова, здатна до регулярного вогню маса значно менша: порядок півтори-двох тисяч самохідок і кількох сотень справних причіпних систем важкого калібру, плюс масові «Гради» й міномети. Радянський резервуар уже розкритий більш ніж наполовину, нові стволи не наздоганяють втрати, снарядів поки вистачає більше, ніж якісних гармат.
Росія не «залишилася без артилерії». Вона залишилася без артилерії зразка 2021 року. Далі воює парк, який старішає на ходу, ховається від дронів і тримає фронт ціною зношених стволів, імпортного пороху та щоденної каннібалізації складів. Саме ця, а не парадна, цифра і є чесною відповіддю на питання, скільки артилерії в РФ зараз.
About the Author
