44-та окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола вже понад десять років стоїть на передовій, перетворюючи свої гармати на щит для всієї країни. Її втрати — це не просто цифри в зведеннях, а живі історії воїнів, які залишилися назавжди в запорізьких полях, донецьких висотах і харківських лісах. Кожен обстріл, кожна контрбатарейна дуель забирала найкращих, але не зламала духу бригади, що народилася в полум’ї 2014-го і продовжує нищити ворожу техніку навіть сьогодні, у 2026 році.
Від перших боїв на Бахмутці до сучасних ударів по російських гаубицях на Запоріжжі — 44 бригада втрати переживала по-різному: від масових у 2015-му під Вуглегірськом до точкових, але болючих у 2024–2025 роках. Бійці гинули від мін, артилерії, дронів, поранень у госпіталях. І все ж бригада не лише оборонялася — вона системно знищувала ворожі батареї, рятуючи тисячі українських життів. Ця стаття занурює в реальну хроніку, контекст і людські долі, показуючи, чому пам’ять про цих героїв важлива для кожного з нас.
Сьогодні, коли війна триває, втрати 44-ї бригади нагадують про ціну свободи. Артилеристи продовжують воювати з новітньою технікою, але старий ризик — бути виявленими ворожими дронами — лишається. Їхні історії надихають новачків і змушують досвідчених воїнів ще раз перевірити укриття.
Історія формування 44-ї артилерійської бригади та її бойовий шлях
Бригада народилася в бурхливому вересні 2014 року на Яворівському полігоні. Зібрали її буквально з нуля: відновлювали стару техніку, формували підрозділи з добровольців і контрактників. Перший наказ командира пролунав 9 вересня, а вже 15 жовтня перший гаубичний дивізіон вирушив на схід. Тоді ще ніхто не уявляв, що ці гармати стануть символом опору на багато років.
У 2015-му бригада увійшла до дебальцевської групи, брала участь у боях на Бахмутській трасі, стріляла по Донецькому аеропорту. Один влучний залп навіть підірвав ворожі боєприпаси. Після передислокації в Тернопіль бригада отримала постійне місце базування, відновила інфраструктуру колишньої 11-ї гвардійської. У 2020 році їй присвоїли ім’я гетьмана Данила Апостола — символу української державності XVIII століття. Мотто «Вогонь запеклих не пече» стало пророцтвом.
З 2022 року, після повномасштабного вторгнення, 44-та знову на передовій. Запорізький напрямок, Харківщина, окремі операції на Сумщині та Курщині — скрізь, де потрібна точна артилерійська підтримка. Бригада отримала почесне відзнаку «За мужність і відвагу» від Президента у 2022-му. Шістдесят шість воїнів нагороджені державними нагородами, десять — посмертно.
Роль артилерії в сучасній війні: чому втрати неминучі, але не марні
Артилерія — це хребет оборони. Саме 44-та бригада постійно веде контрбатарейну боротьбу, знищуючи російські «Мсти-Б», «Д-20», РСЗВ і навіть танки. Кожен такий удар рятує піхоту від ворожого вогню. Але ціна висока: позиції легко виявити дронами, а відповідь прилітає швидко.
Воїни працюють у постійному ризику. Мінні поля, осколки, FPV-дрони, артилерійські дуелі — ось щоденна реальність. Багато загиблих отримали поранення саме під час перезаряджання чи евакуації. І все ж професіоналізм артилеристів дозволяє мінімізувати власні втрати, перевершуючи ворога в точності та швидкості.
Для початківців важливо зрозуміти: 44 бригада втрати — це не слабкість, а свідчення інтенсивності боїв. Кожна жертва — це врятовані життя інших підрозділів.
Хроніка втрат 44-ї бригади: від АТО до повномасштабної війни
Перші серйозні втрати прийшли ще в 2015 році під час боїв за Вуглегірськ і Бахмутку. Тоді загинули десятки: від сержанта Миколи Качкалди, який зник безвісти під Вуглегірськом, до санітарного інструктора Алли Вовк біля Гречишкиного. Багато полягли в січні-лютому під час інтенсивних обстрілів.
У 2016–2018 роках втрати були меншими, але болючими: сержанти, солдати гинули від обстрілів, хвороб, поранень. 2017-й запам’ятався загибеллю капітана Богдана Ризанича, начальника медпункту, біля Лисичанська.
Повномасштабне вторгнення принесло нові випробування. У 2022 році молодший сержант Григорій Смачило загинув на мінному полі під Балаклією. Штаб-сержант Олександр Кіняк і солдат Григорій Касянчук померли від артилерійських обстрілів на Запоріжжі. 2023-й забрав головних сержантів, старших солдатів — від серцевих нападів до осколкових поранень під Преображенкою та Басівкою.
2024 рік продовжив трагічний список: Олександр Петрик на Запоріжжі, Роман Довгалюк, Петро Коваль, Микола Погорілий під Погребками на Курщині, Ігор Ірза під Басівкою Сумщини. Кожен випадок — це конкретний бій, конкретна позиція, де ворог намагався прорватися.
У 2025 році втрати тривали, але бригада адаптувалася: менше масових, більше точкових від дронів. Воїни продовжували нищити ворожу техніку, демонструючи, що навіть у горі вони не зупиняються.
Таблиця ключових втрат 44-ї бригади за роками (вибірка)
| Рік | Дата | Ім’я, звання | Обставини |
|---|---|---|---|
| 2015 | 28 січня | Сержант Микола Качкалда | Зник безвісти під Вуглегірськом |
| 2022 | 7 вересня | Молодший сержант Григорій Смачило | Мінне поле, Балаклія |
| 2023 | 29 серпня | Давид Єгоров, солдат | Осколкові поранення, Запоріжжя |
| 2024 | 4 вересня | Микола Погорілий | Артобстріл, Курська область |
| 2025 | 29 жовтня (2024, але ефект 2025) | Ігор Ірза, старший солдат | Бойове завдання, Сумщина |
Дані зведені за відкритими джерелами, зокрема Вікіпедією та офіційними повідомленнями бригади. Кожне ім’я — це окрема трагедія і подвиг.
Героїчні історії: живі обличчя за цифрами втрат
За кожним прізвищем стоїть людина. Молодший сержант Роман Довгалюк загинув у серпні 2024-го, виконуючи завдання, яке врятувало побратимів. Петро Коваль, 1975 року народження, помер у лікарні від поранення, залишивши родину, але встигнувши передати досвід молодим. Ігор Ірза, 28-річний водій, загинув під Басівкою — його машина доставляла боєприпаси під обстрілом.
Ці історії показують: артилеристи 44-ї не просто стріляють. Вони ризикують життям щодня, щоб ворог не просунувся на метр. Багато воїнів продовжували бій навіть пораненими, як ті, хто вижив після осколків і повернувся в стрій.
Успіхи бригади на тлі втрат: як 44-та нищить ворога
Попри втрати, бригада демонструє вражаючі результати. У 2025 році артилеристи знищили десятки російських гаубиць «Мста-Б», танків і складів боєприпасів на Запоріжжі. Контрбатарейна боротьба стала їхньою візитівкою — точні удари, які змушують окупантів відтягувати техніку.
У жовтні 2025-го вони ліквідували ворожі батареї разом з розрахунками. Такі операції компенсують втрати, бо кожна знищена гармата — це десятки врятованих українських життів. Бійці використовують сучасні системи, дрони-коректувальники, постійно вдосконалюючи тактику.
Пам’ять і вшанування: як суспільство підтримує 44-ту бригаду
У Тернополі та по всій Україні родини, громади, волонтери збирають кошти, передають техніку, організовують меморіали. Бригада публікує звіти про знищену техніку ворога — це найкращий спосіб вшанувати полеглих.
Для новачків, які тільки вступають до лав ЗСУ, історії 44-ї — це урок: професіоналізм, дисципліна і взаємовиручка рятують життя. Втрати болять, але вони роблять бригаду сильнішою.
Сьогодні, у 2026-му, 44-та продовжує воювати. Її гармати гримлять, а пам’ять про загиблих горить у серцях побратимів. Кожен залп — це продовження їхньої боротьби. Воїни, які пішли, лишилися в легендах. А ті, хто стоїть зараз, знають: вогонь запеклих справді не пече.
About the Author
