Касетні боєприпаси США являють собою один із найпотужніших інструментів площинного ураження в арсеналі американської армії. Вони здатні одним снарядом або бомбою розкидати десятки чи сотні суббоєприпасів, ефективно накриваючи великі території з живою силою, технікою та позиціями супротивника. З 2023 року такі боєприпаси почали надходити до України, ставши відповіддю на гострий дефіцит артилерійських снарядів та необхідність стримувати масовані атаки.
Американські інженери вдосконалювали касетні системи протягом десятиліть, поєднуючи досвід реальних війн із технологічними інноваціями. Сьогодні основна увага прикута до артилерійських варіантів DPICM, які США передають партнерам. Ці системи демонструють високу бойову віддачу, але водночас породжують тривалі дискусії щодо балансу між тактичною перевагою та довгостроковими ризиками для цивільного населення.
Сполучені Штати залишаються поза межами Конвенції про касетні боєприпаси 2008 року, обстоюючи право на застосування зброї з покращеними характеристиками надійності. Передача Україні підкреслює практичний підхід Вашингтона: пріоритет віддається поточним потребам поля бою, навіть якщо це означає використання старих запасів із відомими обмеженнями.
Принцип роботи касетних боєприпасів
Касетний боєприпас — це контейнер, який після пострілу або скидання на певній висоті розкривається та викидає десятки або сотні менших суббоєприпасів. Кожен суббоєприпас має власний механізм стабілізації — крильця, парашут або обертання — і бойову частину, розраховану на конкретний тип цілей.
Артилерійський варіант спрацьовує за командою таймера або радіовисотоміра: снаряд летить до заданої точки траєкторії, корпус розкривається, а суббоєприпаси розлітаються по еліпсу площею в кілька десятків тисяч квадратних метрів. Повітряне розсіювання дозволяє накривати окопи, скупчення техніки чи піхоти значно ефективніше, ніж точковий вибух одного снаряда.
Сучасні системи намагаються зменшити хаотичність: деякі суббоєприпаси отримують сенсори або самознищувачі. Проте базовий принцип залишається незмінним з 1960-х — максимальна щільність ураження на великій площі за мінімальної кількості пострілів.
Історія розробки та бойового застосування США
Американська програма касетних боєприпасів бере початок ще з Другої світової війни, коли США копіювали німецькі суббоєприпаси SD 2. Масштабне застосування почалося у В’єтнамі. За роки конфлікту американська авіація скинула мільйони касетних бомб на територію В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі. У самому Лаосі, за оцінками, залишилося від 9 до 27 мільйонів нерозірваних суббоєприпасів, які й досі завдають жертв.
У 1991 році під час операції «Буря в пустелі» США та союзники застосували понад 61 тисячу касетних бомб, що містили близько 20 мільйонів суббоєприпасів. Більшість — американські. У 1999 році в Косово вперше застосували спеціалізовану електрокоротильну касету CBU-94/B, яка вивела з ладу значну частину сербської енергосистеми.
Під час вторгнення в Ірак у 2003 році американські війська використали понад 13 тисяч касетних боєприпасів із майже двома мільйонами суббоєприпасів. Після 2003 року США офіційно не застосовували касетну зброю у великих операціях, хоча окремі випадки фіксувалися пізніше. Натомість армія зосередилася на вдосконаленні наявних запасів та розробці альтернатив.
Основні типи американських касетних систем
США розробили широкий спектр носіїв:
- Авіаційні касетні бомби CBU (Cluster Bomb Unit) — CBU-87 з комбінованими суббоєприпасами BLU-97, CBU-97/105 Sensor Fuzed Weapon із «розумними» субелементами, що наводяться на техніку.
- Артилерійські 155-мм снаряди — M483A1 та M864 з DPICM.
- Реактивні системи — ракети M26 для MLRS/HIMARS із сотнями суббоєприпасів M77.
- Тактичні ракети — ранні версії ATACMS з касетними бойовими частинами.
Кожен тип орієнтований на різні носії та тактичні завдання. Авіаційні варіанти дають найбільшу площу ураження, артилерійські — гнучкість і швидкість застосування з наземних установок.
DPICM — основа сучасних артилерійських касет США
Dual-Purpose Improved Conventional Munition (DPICM) — це сімейство суббоєприпасів, які поєднують кумулятивну бойову частину для броні та осколкову дію проти живої сили. Основні елементи — M42 та M46. M42 має тонші стінки для кращого осколкового ефекту, M46 — посилені для розміщення в задній частині снаряда, де навантаження при пострілі максимальне.
Снаряд M483A1 містить 88 таких суббоєприпасів. Довша версія M864 з механізмом base-bleed (додатковий газогенератор у донній частині) несе 72 елементи, але летить на більшу відстань — до 30 км проти приблизно 22 км у M483A1.
Один снаряд розкривається в повітрі та розсіює суббоєприпаси по площі, еквівалентній кільком гектарам. Кожен елемент здатен пробивати легку броню та створювати щільне осколкове поле. Саме ці снаряди стали основою американської допомоги Україні з липня 2023 року.
| Модель снаряда | Кількість суббоєприпасів | Приблизна дальність | Ключова особливість |
|---|---|---|---|
| M483A1 | 88 (M42/M46 DPICM) | 22 км | Максимальна щільність ураження |
| M864 | 72 (M42/M46 DPICM) | до 30+ км | Збільшена дальність завдяки base-bleed |
| M26 (MLRS) | 644 (M77 DPICM) | до 32 км | Висока щільність для реактивних систем |
Один такий снаряд здатен виконати роботу десятків звичайних осколково-фугасних, що критично важливо при обмежених запасах боєприпасів на фронті.
Політика США та ставлення до міжнародних норм
США не підписали Конвенцію про касетні боєприпаси 2008 року, яку ратифікували понад 120 країн. Вашингтон вважає, що повна заборона обмежує оборонні можливості у сценаріях великомасштабної війни. У 2008 році Пентагон ухвалив політику, згідно з якою до 2018 року планувалося вивести з експлуатації всі касетні боєприпаси з відсотком відмов понад 1 %. Термін перенесли, а згодом політику пом’якшили.
Для передачі Україні у 2023 році адміністрація Байдена скористалася механізмом винятку. Офіційно заявлялося, що відібрані партії мають відсоток відмов менше 2,35 % за результатами випробувань 2017–2020 років. Критики, зокрема Human Rights Watch та Cluster Munition Coalition, вказують, що реальні польові показники часто вищі через вплив ґрунту, кута падіння та погодних умов.
Передача Україні: причини та масштаби
Рішення про постачання ухвалили в липні 2023 року на тлі критичного дефіциту 155-мм снарядів у США та Україні. Класичні унітарні снаряди витрачалися швидше, ніж встигало відновлюватися виробництво. Касетні варіанти дозволяли одним пострілом досягати значно більшого ефекту проти піхоти та артилерії в окопах і на відкритих позиціях.
США здійснили низку передач — принаймні сім пакетів до жовтня 2024 року. Основу склали саме 155-мм снаряди M864 та M483A1. Окремі джерела згадували також касетні версії ATACMS. Україна отримала зобов’язання використовувати боєприпаси виключно проти російських військових цілей на тимчасово окупованих територіях та вести облік застосування.
За моїм досвідом аналізу відкритих даних, саме артилерійські DPICM стали найбільш практичним інструментом для посилення вогневої потужності українських бригад у 2023–2024 роках.
Ефективність на сучасному полі бою
Касетні снаряди особливо цінні проти розосереджених цілей: піхоти в окопах, артилерійських розрахунків, складів боєприпасів, колон техніки. Один залп реактивної системи або серія артилерійських пострілів створює зону суцільного ураження, де ймовірність ураження кожного елемента цілі значно вища, ніж при використанні унітарних снарядів.
У практиці українських артилеристів це означало можливість стримувати штурмові групи меншою кількістю пострілів, економити ресурс стволів та зменшувати час перебування під контрбатарейним вогнем. Водночас точність залежить від метеорологічних умов — сильний бічний вітер може змістити еліпс розсіювання.
Гуманітарні ризики та проблема нерозірваних елементів
Найбільша критика стосується суббоєприпасів, які не спрацювали при падінні. Вони залишаються на поверхні або частково заглиблюються і можуть здетонувати при дотику навіть через роки. Історичні дані з В’єтнаму, Лаосу, Іраку та Косова показують, що саме діти та цивільні становлять більшість жертв таких «мін».
Офіційна американська позиція наголошує на відсотку відмов нижче 2,35 % для відібраних партій. Незалежні дослідження та польові дані з попередніх конфліктів часто фіксували вищі показники — від 5 до 14 % залежно від умов. Україна вже має одну з найбільших у світі проблем із вибухонебезпечними залишками війни, і додаткові касетні елементи ускладнюють розмінування звільнених територій.
Альтернативи та напрямки розвитку
США активно шукають заміну. Найвідоміша «відповідь» — Sensor Fuzed Weapon CBU-97/105, де кожен суббоєприпас має інфрачервоні сенсори та наводиться на техніку. Кількість елементів менша, зате ефективність проти броні вища, а відсоток відмов значно нижчий.
Для реактивних систем розробляють унітарні бойові частини з покращеною точністю та альтернативні касетні рішення в рамках Alternative Warhead Program. Тенденція очевидна: перехід від масового розсіювання до точніших і «розумніших» систем, які зменшують як цивільні ризики, так і логістичне навантаження.
Касетні боєприпаси США залишаються символом складного вибору між негайною бойовою ефективністю та відповідальністю перед майбутнім. Їхня поява в Україні у 2023 році стала практичним рішенням у конкретних умовах війни, де дефіцит боєприпасів загрожував обороноздатності. Подальша доля цих систем залежатиме від того, наскільки швидко вдасться замінити їх сучаснішими альтернативами без втрати вогневої потужності.
About the Author
