РС-24 «Ярс» — це сучасна твердопаливна міжконтинентальна балістична ракета Росії, яка стала основою наземної складової стратегічних ядерних сил після 2010 року. Вона здатна нести кілька бойових блоків індивідуального наведення і запускатися як зі стаціонарних шахт, так і з мобільних ґрунтових комплексів. Саме ця комбінація дальності понад 11 тисяч кілометрів, високої мобільності та можливості долати системи протиракетної оборони робить її одним із ключових елементів ядерного стримування.
Розроблена як подальший розвиток «Тополя-М», ракета отримала роздільну головну частину і покращені засоби подолання ПРО. Станом на початок 2026 року на озброєнні перебуває понад 210 пускових установок — близько 180 мобільних і понад 30 шахтних. Регулярні навчально-бойові пуски з космодрому Плесецьк підтверджують її готовність до застосування.
Ярс ракета народилася не з порожнього місця. На початку 2000-х років Московський інститут теплотехніки під керівництвом академіка Юрія Соломонова отримав завдання створити систему, яка могла б ефективно протистояти новим американським планам протиракетної оборони. За основу взяли вже перевірений «Тополь-М», але кардинально переробили бойову частину. Замість одного блоку з’явилася платформа з кількома бойовими блоками індивідуального наведення. Перший випробувальний пуск відбувся 29 травня 2007 року з мобільної установки на космодромі Плесецьк. Бойові блоки успішно досягли полігону Кура на Камчатці. Наступні пуски у грудні 2007-го та листопаді 2008-го підтвердили стабільність конструкції. Державні випробування завершилися наприкінці 2009 — початку 2010 року, і вже в липні 2010-го перші комплекси заступили на дослідно-бойове чергування.
Виробництво розгорнули на Воткінському машинобудівному заводі. З 2011 року «Ярс» почав системно замінювати застарілі РС-18 і РС-20. Спочатку комплекси отримували Тейковська, Новосибірська, Нижньотагільська, Іркутська дивізії. До 2023 року мобільну складову РВСП повністю переозброїли. Шахтний варіант активно розгортали в Козельському з’єднанні, де до кінця 2025 року поставили 30 ракет. У 2025–2026 роках триває заміна в Татищевській дивізії.
Технічні характеристики «Ярса» довго залишалися під грифом секретності, тому цифри в відкритих джерелах дещо різняться. За узагальненими оцінками авторитетних аналітичних центрів і відкритих військових довідників, ракета має три ступені твердого палива. Довжина становить приблизно 22,5 метра (з головною частиною), діаметр першого ступеня — близько 1,86–2 метри. Стартова маса коливається в межах 46–49,6 тонни. Максимальна дальність польоту — 11–12 тисяч кілометрів. Швидкість на кінцевій ділянці траєкторії досягає 20–25 чисел Маха. Система наведення — інерціальна з корекцією за даними ГЛОНАСС. Кругове ймовірне відхилення оцінюється в 120–250 метрів.
Головна частина — роздільна. За різними оцінками, ракета може нести від трьох до чотирьох блоків потужністю 300–500 кілотонн або до шести блоків по 150 кілотонн. Деякі джерела припускають можливість розміщення до десяти блоків меншої потужності разом із комплексом засобів подолання ПРО (хибні цілі, дипольні відбивачі, активні перешкоди). Саме ця особливість відрізняє «Ярс» від одноблокового «Тополя-М».
Мобільний варіант базується на восьмивісному шасі МЗКТ-79221. Пускова установка здатна пересуватися ґрунтовими дорогами, маскуватися в лісі і запускати ракету з будь-якої точки маршруту без попередньої інженерної підготовки. Час розгортання в бойове положення вимірюється хвилинами. Шахтний варіант використовує модернізовані шахти від старих ракет і має вищий рівень захисту від звичайних засобів ураження.
Окремо варто згадати модернізований комплекс «Ярс-С». Він отримав дещо зменшені габарити ракети (довжина 17,8 м, діаметр 1,86 м, маса 46 тонн) і масу корисного навантаження 1,25 тонни. Дальність залишається на рівні 10 тисяч кілометрів. Перші полки з «Ярс-С» заступили на чергування у 2019 році.
| Параметр | РС-24 «Ярс» | «Тополь-М» |
|---|---|---|
| Тип головної частини | Роздільна (3–6 блоків) | Моноблокова |
| Стартова маса | 46–49,6 т | ~47 т |
| Дальність | 11–12 тис. км | ~11 тис. км |
| Базування | Мобільне + шахтне | Мобільне + шахтне |
Дані таблиці узагальнені на основі відкритих матеріалів Wikipedia та CSIS Missile Threat.
Мобільність — один із головних козирів комплексу. Дивізіон складається з трьох автономних пускових установок і мобільного командного пункту. У супроводі йдуть машини забезпечення, протидиверсійні комплекси «Тайфун-М», машини розмінування «Листва» і навіть надувні макети для створення хибного дивізіону. Така структура дозволяє розсіювати сили на великих територіях і значно ускладнює противнику завдання нанесення превентивного удару.
У 2020-х роках «Ярс» регулярно бере участь у стратегічних навчаннях. У жовтні 2024-го, жовтні 2025-го та травні 2026-го з Плесецька проводили успішні навчально-бойові пуски по полігону Кура. Кожен такий пуск підтверджує не лише технічну справність, а й відпрацьованість дій розрахунків у реальних умовах.
Стратегічне значення комплексу важко переоцінити. Після повного виведення з бойового складу старих важких ракет саме «Ярс» разом із перспективним «Сарматом» формує основу наземної ядерної тріади Росії. Можливість нести кілька бойових блоків і засоби подолання ПРО дозволяє створювати складну цільову обстановку для будь-якої системи протиракетної оборони. Мобільні пускові установки, які можуть ховатися в лісових масивах і змінювати позиції, додають елемент непередбачуваності.
Водночас варто розуміти обмеження. Тверде паливо забезпечує швидкий старт і високу готовність, але обмежує масу корисного навантаження порівняно з рідкопаливними ракетами попереднього покоління. Точність у 150–250 метрів достатня для стратегічних завдань, проте поступається сучасним крилатим ракетам і деяким гіперзвуковим системам.
У практичному вимірі комплекс потребує розвиненої інфраструктури обслуговування, навчених розрахунків і постійного контролю технічного стану. Гарантійний термін експлуатації збільшили порівняно з «Тополем-М» приблизно в півтора раза, що знижує витрати на підтримку парку.
Станом на середину 2026 року «Ярс» залишається найбільш масовою сучасною міжконтинентальною ракетою російських Ракетних військ стратегічного призначення. Його розгортання завершило масштабну програму модернізації наземної складової ядерних сил, яка тривала понад п’ятнадцять років. Регулярні пуски і подальше вдосконалення модифікацій свідчать, що комплекс і надалі відіграватиме центральну роль у структурі стратегічного стримування.
About the Author
