Герань 1 — це іранський баражуючий боєприпас Shahed-131, який російські війська використовують під власною назвою з осені 2022 року. Компактніший і тихіший за свого «старшого брата» Герань-2, він несе бойову частину вагою близько 15 кг і здатний долати до 900 км. Саме ці параметри зробили його зручним інструментом для масованих ударів по енергетичній та логістичній інфраструктурі.
Апарат з’явився як відповідь на потребу в дешевому засобі дальнього ураження. Його корпус із композитних матеріалів, роторно-поршневий двигун і проста навігація GNSS+INS дозволяють запускати десятки одиниць одночасно, перевантажуючи системи протиповітряної оборони. Станом на 2026 рік Герань 1 залишається частиною сімейства російських баражуючих боєприпасів, хоча обсяги її застосування зменшилися на користь більш потужних модифікацій.
Історія цього дрона почалася задовго до повномасштабного вторгнення. Іранські інженери розробили Shahed-131 орієнтовно у 2019–2020 роках на базі раніших конструкцій, зокрема з використанням технологій, що простежуються до ізраїльських і південноафриканських проєктів 1990–2000-х. Перші випадки застосування зафіксували в атаках на саудівські об’єкти. У жовтні 2022 року російська армія вперше застосувала ці апарати проти українських цілей, давши їм позначення «Герань-1».
Конструкція апарата відрізняється простотою й технологічною доступністю. Дельтаподібне крило з розмахом 2,2 м і довжина фюзеляжу 2,6 м створюють характерний силует. Вертикальні стабілізатори розташовані лише зверху крила — це одна з головних візуальних відмінностей від Герань-2, де стабілізатори виступають і вгору, і вниз. Корпус виконаний із вуглепластику та склопластику з внутрішнім стільниковим підкріпленням, що зменшує радіолокаційну помітність.
Силова установка — роторно-поршневий двигун Serat-1 (копія китайського MDR-208, який, своєю чергою, базується на британському AR731) потужністю близько 38 к.с. Він працює на бензині й забезпечує крейсерську швидкість у межах 120–185 км/год. Саме роторна схема робить Герань 1 значно тихішою за Герань-2 з її двотактним поршневим мотором, який отримав прізвисько «мопед».
Бойова частина масою 10–15 кг (за окремими оцінками до 20 кг) розташована в носовій частині. Вона може бути осколково-фугасною або кумулятивною. Навігація побудована на поєднанні цивільного GNSS-приймача та інерціальної системи на базі MEMS-гіроскопів. У пізніших російських зразках з’явилися алгоритми захисту від спуфінгу, а також можливість корекції маршруту через супутниковий канал Iridium.
Запуск здійснюється з мобільних катапультних установок, встановлених на вантажівках, або з контейнерів за допомогою стартового ракетного прискорювача. Розрахунок із двох осіб може підготувати й запустити кілька апаратів за короткий час. Дальність польоту сягає 700–900 км, що дозволяє завдавати ударів із території, віддаленої від лінії зіткнення.
Порівняння основних параметрів двох найпоширеніших моделей сімейства дає чітке уявлення про місце Герань 1 у лінійці:
| Параметр | Герань 1 (Shahed-131) | Герань 2 (Shahed-136) |
|---|---|---|
| Довжина | 2,6 м | 3,5 м |
| Розмах крил | 2,2 м | 2,5 м |
| Злітна маса | 135 кг | близько 200 кг |
| Бойова частина | 10–15 кг | 30–50 кг (іноді більше) |
| Дальність | 700–900 км | 1000–2000+ км |
| Двигун | роторний 38 к.с. | поршневий ~50 к.с. |
Дані зведені на основі відкритих джерел, зокрема матеріалів Головного управління розвідки України та спеціалізованих військових оглядів.
Вартість одного апарата оцінюється приблизно у 20 тисяч доларів. Це робить його значно дешевшим за будь-яку зенітну ракету, якою його намагаються збити. Саме цей економічний фактор став ключовим у тактиці масованих атак: кілька десятків Герань 1 і Герань 2, запущених одночасно, змушують систему ППО витрачати дорогі ракети на дешеві цілі.
Бойове застосування Герань 1 у 2022–2023 роках було досить активним. Апарати використовували переважно для ударів по об’єктах критичної інфраструктури — електростанціях, підстанціях, складах пального. З часом частка саме цієї моделі зменшилася. Російське виробництво в особливій економічній зоні «Алабуга» зосередилося на більшій і потужнішій Герань-2, а також на нових модифікаціях із реактивними двигунами. Герань 1 залишилася нішевим засобом для тих випадків, коли потрібна менша помітність за звуком.
Системи протидії також еволюціонували. Українські підрозділи ППО навчилися виявляти характерний акустичний і радіолокаційний слід. Для боротьби з дешевими баражуючими боєприпасами все ширше застосовують мобільні групи з кулеметами великого калібру, зенітними установками малого радіуса дії та спеціалізованими дронами-перехоплювачами. Станом на 2026 рік розробляються й випробовуються системи, здатні збивати такі цілі значно дешевше, ніж класичні зенітні ракети.
Матеріали корпусу та електроніка Герань 1 переважно цивільного походження. Багато компонентів — китайські та західні комерційні вироби, які потрапляють через складні схеми постачання. Це створює додаткові труднощі для санкційного контролю, але водночас робить апарат вразливим до електронної боротьби: глушіння GPS і спуфінг залишаються ефективними методами зниження точності.
У практиці застосування виявилася ще одна особливість. Через відсутність оптичних датчиків і можливості активного пошуку цілі Герань 1 працює виключно за попередньо заданими координатами. Це обмежує її ефективність проти рухомих об’єктів, але робить ідеальною для ударів по стаціонарній інфраструктурі. У випадках, коли потрібно вразити техніку, що рухається, застосовують інші типи дронів.
Загальна кількість запущених Shahed-131 і Shahed-136 у перші півтора року війни оцінювалася в кілька тисяч одиниць. Точні цифри по окремих моделях рідко публікуються, однак аналіз уламків показує, що Герань 1 частіше з’являлася на початку кампанії, коли російська сторона ще активно імпортувала готові апарати з Ірану. Пізніше локалізація виробництва змінила співвідношення.
Технічні обмеження апарата також добре відомі. Низька швидкість робить його вразливим до вогню зі стрілецької зброї на малих висотах. Обмежена стійкість до засобів РЕБ змушує операторів використовувати складні маршрути з обходом відомих зон глушіння. Проте саме поєднання низької вартості, достатньої дальності й простоти масового застосування забезпечило Герань 1 місце в арсеналі.
Сьогодні цей дрон залишається частиною ширшої екосистеми баражуючих боєприпасів. Нові модифікації сімейства «Герань» отримали реактивні двигуни, збільшену швидкість і більш потужні бойові частини. Проте базова концепція, втілена в Герань 1, — дешевий одноразовий апарат дальньої дії — продовжує впливати на розвиток засобів повітряного нападу й протидії по всьому світу.
About the Author
