Гром-Е1 — це чи не найбільш необична розробка російського оборонного промислу, яка часто вважається одним з найневизначеніших видів озброєння сучасного конфлікту. Це не просто бомба й не просто ракета, а складна гібридна система, яка поєднує переваги обох технологій в одному пристрої. Розуміння того, як саме вона працює, допомагає зрозуміти і глибше осягнути логіку розвитку озброєння в умовах протистояння.
За своєю сутністю Гром-Е1 репрезентує амбіційну спробу перетворити звичайні авіаційні бомби на високоточну зброю дальної дії за допомогою крил, двигуна та систем навігації. Перша демонстрація цього боєприпасу сталася у 2015 році на міжнародному авіасалоні МАКС, але масового поширення та широкого застосування він отримав лише у часи російсько-української війни, розпочатої у 2022 році.
У цьому матеріалі ми розберемо всі аспекти цієї системи — від конструктивних особливостей до тактичного застосування, щоб ви отримали цілісне розуміння, чим саме стала ця розробка для рівня озброєння і якої загрози вона становить для цивільного населення.
Походження та історія розробки
Гром-Е1 виник не як абсолютно нова розробка, а скоріш як модернізація та переосмислення вже існуючого озброєння. Його прототипом стала радянська ракета Х-38 (далеке минуле, але живе спадщина), яка була прийнята на озброєння ВПС Росії у 2013 році. Х-38 — це ракета класу «повітря-земля» з дальністю приблизно 40 км, і російські конструктори вирішили взяти її як базу для створення чогось принципово нового.
Розробкою Гром-Е1 займалась російська корпорація «Тактичне ракетне озброєння» (ТРВО), яка має значний досвід у розробці ракетних систем. Перша публічна демонстрація боєприпасу відбулася на авіасалоні МАКС-2015, де він представляється як революційна розробка, здатна змінити рівень точності авіаційного озброєння. За наступні чотири роки відбувалися інтенсивні випробування двох версій — Гром-Е1 та Гром-Е2. До 2019 року російське керівництво заявило про завершення усіх випробувань, однак офіційного замовлення від Міноборони РФ на серійне виробництво тоді не було.
Перша задокументована атака на українські цілі за допомогою Гром-Е1 сталася у березні 2023 року, коли ці системи скидалися російськими бомбардувальниками на Харків та Мирноград. З того часу частота застосування цього озброєння постійно збільшується, що свідчить про поступове масштабування російської оборонної промисловості.
Конструктивні особливості та принцип роботи
Щоб зрозуміти, що роблять Гром-Е1 унікальною, потрібно заглибитись у деталі її конструкції. Основна ідея складається в тому, щоб поєднати переваги планерної бомби (низька вартість, простота) з можливістю ракети (дальність, точність, маневрування).
Фізично боєприпас являє собою циліндричний корпус з носовою частиною, що закінчується гострою голівкою. Найхарактернішою рисою є складні стрілоподібні крила, які під час завантаження та скидання з літака компактно складені, але як тільки боєприпас потрапляє у вільний політ на висоті, крила автоматично розкриваються. Це дає системі аеродинамічну підйомну силу, що дозволяє далеко планувати до цілі замість того, щоб швидко падати.
Основною технічною інновацією є твердопаливний реактивний двигун, розташований у хвостовій частині фюзеляжу. На відміну від звичайних планерних бомб (дрібних КАБів), які мають велику залежність від первинної швидкості та висоти скидання, Гром-Е1 обладнана власним двигуном, який розжигається на певній стадії польоту. Цей двигун забезпечує додаткову тягу, яка не тільки подовжує дальність ураження, але й допомагає системі підтримувати потрібну швидкість для наведення.
| Параметр | Гром-Е1 | Гром-Е2 |
|---|---|---|
| Дальність (з висоти 12 км) | 120 км | 75–100 км |
| Головна відмінність | Реактивний двигун у хвості | Додаткова бойова частина замість двигуна |
| Бойова частина | Осколочно-фугасна, ~315 кг | Дві осколочно-фугасні, менша за масою |
| Середня швидкість | 300 м/с | 250–300 м/с |
| Маса двигуна | ~161 кг | Немає |
Джерело даних: Вікіпедія, Defence Express
Бойова частина Гром-Е1 класифікується як осколочно-фугасна модульна конструкція типу 9-Ж1-7759 з контактним підривачем. Це означає, що вибух відбувається в момент контакту з цілью, без затримки. Загальна маса вибухової речовини — близько 315 кілограмів, що вводить цей боєприпас у категорію «середньозважених» авіаційних бомб. Деякі джерела також згадують про розробку термобаричного варіанту з можливістю подвійного підриву — стандартного контактного та висотного, що дозволяє поразити цілі в обмежених просторах.
Один з найважливіших аспектів будь-якої сучасної зброї — це точність наведення. Гром-Е1 використовує комбіновану систему, яка поєднує інерціальну навігацію з коригуванням за сигналами спутникової системи позиціонування GPS/ГЛОНАСС. Це означає, що система спочатку знає вихідні координати (широту, довготу, висоту) цілі та їх вводять до памяті перед запуском з літака. Під час польоту інерціальні датчики постійно відстежують положення, рух і прискорення боєприпасу, а сигнали з супутників допомагають виправляти дрейф цих обчислень.
Така схема наведення дозволяє досягти точності у межах 5–15 метрів від розрахункової цілі, хоча точні показники залишаються державною таємницею. Звичайно, це набагато менш точно, ніж американські JDAM-ER (які Росія позиціонує Гром-Е1 як аналог), але для авіаційної бомби з дальністю 120 км це вважається досить хорошим результатом. Важливо розуміти, що напрацювання наводиться тільки на відомі координати — система не здатна переслідувати рухливі цілі на кшталт військових колон або вентилюючих цілей.
Дальність, висота та залежність від умов запуску
Дальність ураження Гром-Е1 безпосередньо залежить від висоти та швидкості літака-носія — це критична деталь, яку часто упускають. Російські джерела декларують дальність у 120 кілометрів, але це число справедливе лише за дуже конкретних умов: коли боєприпас скидається з висоти близько 12 000 метрів, при швидкості носія 445 м/с (близько 1600 км/год). При скиданні з нижчої висоти — наприклад, з 5 км — дальність катастрофічно скорочується до 35–50 кілометрів.
Така залежність від умов запуску має критичне значення для тактичного застосування. Російські бомбардувальники (здебільшого Су-34, Су-35 та MiG-35) можуть літати на цій висоті, але це робить їх більш вразливими для протиповітряної оборони, оскільки вони повинні летіти на більш передбачуваній траєкторії без раптових маневрів. Тому перше французьке застосування Гром-Е1 сталося, коли росіяни мали достатню локальну перевагу в повітрі над певними районами.
Літаки-носії та тактичне застосування
Гром-Е1 може бути розміщена як на зовнішніх вузлах підвіски (під крилами), так і у внутрішніх відсіках озброєння деяких російських бойових літаків. Основними платформами для запуску є Су-34 (турбо-фронтовий бомбардувальник), Су-35 (многофункціональний бойовий літак), Су-57 (перспективний винищувач п’ятого покоління), MiG-35 та деякі вертольоти. Кожна платформа має свої обмеження щодо кількості боєприпасів, які можуть бути одночасно розміщені.
З тактичної точки зору, Гром-Е1 призначена для ураження наземних цілей з відомими координатами в умовах, коли активна протиповітряна оборона чинить істотний опір. На відміну від звичайних авіаційних бомб, які потребують точного скидання з невеликої висоти і низької швидкості, Гром-Е1 дозволяє літакам залишатись на більшій відстані від цілей. Це тим істотніше, що українська протиповітряна оборона активно розвивається і становить все більшу загрозу для російської авіації.
Переваги та недоліки
Основна перевага Гром-Е1 полягає в розширеній дальності ураження порівняно з класичними авіаційними бомбами. Якщо звичайна планерна бомба има дальність 15–40 кілометрів, то Гром-Е1 досягає 120 км, що трикратно розширює зону, в якій російські літаки можуть наносити удари без наближення до українських ЗРК та гарматного зенітного вогню.
Другою суттєвою перевагою є можливість атаки під крутим кутом спуску. Традиційні крилаті ракети (як Х-101) зазвичай наносять удари під малим кутом близько до горизонту, що дозволяє їх легше виявити й перехопити. Гром-Е1, завдяки комбінованої конструкції, може спускатись до цілі під кутом до 60–70 градусів, що утруднює роботу системам ППО і збільшує руйнівну силу удару.
Третя перевага — модульна конструкція. Бойові частини та двигун можуть змінюватись залежно від типу цілі та завдань, що дозволяє використовувати одну базову конструкцію фюзеляжу для різних варіантів озброєння. Це значно спрощує логістику та утримання такої системи в строю.
На противагу перевагам існують й суттєві недоліки. Перш за все, Гром-Е1 залежить від точних попередніх розвідувальних даних про координати цілі. На відміну від крилатих ракет з сучасним засобом розпізнавання образів, ця система не може самостійно шукати та вибирати цілі — вона літить туди, куди їй вказано. Це робить її придатною переважно для атак на стаціонарні об’єкти (будівлі, мости, склади), а не на рухливі військові цілі.
Другий істотний недолік — це залежність від умов запуску. За несприятливих умов (коли висота приземлення менша за 10 км) дальність різко скорочується, а точність может знизитись. Крім того, система залежить від сигналів GPS/ГЛОНАСС, які можуть бути придушені або заглушені спеціальними засобами електронної боротьби.
Третій недолік — це вартість і обмежена кількість. Як було заявлено ще у 2019 році, офіційного замовлення на розгорнуте виробництво не було, то що виробництво до російської операції в Україні залишалось обмеженим. Хоча Росія повідомляла про масштабування виробництва у 2024–2025 роках, загальні кількості залишаються набагато меншими, ніж у разі звичайних авіаційних бомб.
Застосування в російсько-українській війні
Хронологія застосування Гром-Е1 по території України показує поступову інтенсифікацію. Перші документовані удари припадають на березень 2023 року, коли ця зброя була використана проти Харкова та деяких об’єктів у Донецькій області. На той момент прес-служби та мілітарні блогери спорили про те, чи це насправді Гром-Е1, чи інша система озброєння. Однак з часом число атак збільшувалось, і до середини 2024 року Гром-Е1 став постійно присутнім засобом у російських авіаційних атаках.
За документованими даними, Гром-Е1 з особливою інтенсивністю застосовувалась проти міст Харків, Дніпро, Запоріжжя та Миколаєва — тих об’єктів, що знаходяться на значній відстані від кордону та де російська авіація раніше мала труднощі в досягненні з традиційного озброєння. Цивільні об’єкти, такі як житлові комплекси, ринки, клініки та адміністративні будівлі, часто ставали метою цих ударів, що переводить Гром-Е1 з категорії військово-технічної системи в категорію засобу залякування цивільного населення.
Невелика кількість цих боєприпасів означає, що вони не застосовуються масово, а обираються для найважливіших цілей. Однак українська ППО неодноразово повідомляла про успішне перехоплення Гром-Е1, включаючи два задокументованих збиття над Дніпром (28 червня та 9 жовтня 2025 року). Це указує на те, що система, попри свої технічні переваги, не є недоперехідною для сучасної ППО.
Варіантність та модифікації
Модульна конструкція Гром-Е1 дозволила розвити цілу сім’ю боєприпасів під загальною назвою «Гром». Найпомітніший варіант — Гром-Е2, де замість твердопаливного двигуна розміщена друга осколочно-фугасна бойова частина. Це дозволяє Гром-Е2 поразити цілі на більш близьких дистанціях, але з більшою руйнівною силою завдяки подвійному вибуху.
Російські джерела також згадують про термобаричні варіанти (часто называють вакуумними бомбами), які мають посилену руйнівну силу та здатні заповнювати замкнуті приміщення. Однак документованих підтверджень масового застосування цих варіантів немає. Крім того, повідомляється про розробки з касетними бойовими частинами, які розпилюють суббойові елементи над площею, хоча це суперечить Конвенції про касетну зброю (яку Росія, щоправда, не підписала).
Перспективи розвитку
Російська оборонна промисловість продовжує роботу над покращенням характеристик Гром-Е1. Декілька неофіційних повідомлень свідчать про розроблення модифікацій з дальністю до 200 кілометрів, хоча конструктивно це може здійснюватися за рахунок зменшення маси бойової частини або оптимізації аеродинаміки. Такі видозміни вже можна розглядати як перехід у категорію крилатих ракет, а не гібридних бомб.
Крім цього, російські військові розглядають можливість інтеграції Гром-Е1 з системами розмноження координат у реальному часі, що дозволило б атакувати рухливі цілі. Однак у цьому напрямку досягнення мінімальні, і проблема залишається нерозв’язаною через складність розробки систем автоматичного розпізнавання та наведення, які були б надійними в умовах електронної боротьби.
На даний момент можна констатувати, що Гром-Е1 — це проміжна конструкція, яка поєднує звичайні матеріали та техніки зі спробою наслідування більш сучасних крилатих ракет. Вона не революціонна, але й не незначна у своєму впливі на конфлікт. Її основне значення полягає в тому, що вона дозволяє російській авіації розширити зону дії, зберігаючи відносну простоту обслуговування та ремонту в польових умовах.
Підсумовуючи, Гром-Е1 репрезентує собою типовий приклад російського підходу до озброєння: взяти що-небудь старе, додати мало нових компонентів, і заявити про революційну розробку. Технічно вона робить те, що від неї очікується, але часто непостійно, з обмеженнями щодо дальності та залежністю від умов запуску. Для України запровадження ППО, здатної перехоплювати такі системи, залишається критичним завданням, оскільки Гром-Е1 — це не магічна зброя, а системна загроза, яка потребує системного захисту. В контексті вже розпочатого конфлікту це озброєння значимо, але не вирішальне для його результату.
About the Author
