M136 AT4 — протитанковий гранатомет, що дає піхоті реальний шанс проти бронетехніки

M136, відомий у світі також як AT4, — це одноразовий 84-міліметровий безвідкатний гранатомет шведської розробки, який з 1987 року стоїть на озброєнні десятків армій і досі залишається одним з найефективніших інструментів легкої піхоти для боротьби з бронетехнікою та укріпленнями. Його кумулятивна боєголовка пробиває до 450–500 мм гомогенної броні, а вся система важить лише 6,7 кг у бойовій готовності, що дозволяє солдатові носити її як звичайну зброю.

У сучасних конфліктах, зокрема в Україні з 2022 року, M136 отримав нове дихання: тисячі одиниць надійшли від партнерів, а українські фахівці знайшли несподіване застосування — боєголовки гранат адаптують під FPV-дрони, перетворюючи короткодальнє озброєння на інструмент ураження на кількох кілометрах. Для новачків це проста й надійна система, яку можна опанувати за лічені години. Для досвідчених — цікавий приклад еволюції зброї, де тактика, фізика та польові інновації переплітаються в реальному часі.

Ключова сила M136 криється не лише в цифрах пробиття, а в балансі між простотою, надійністю та універсальністю. Він не потребує складного обслуговування, завжди готовий до пострілу й ефективно працює в діапазоні температур від –40 до +60 °C — умовах, близьких до українських зим та літніх спек.

Історія створення: від заміни старого Miniman до мільйонів одиниць

Шведські інженери компанії FFV (пізніше Saab Bofors Dynamics) у середині 1970-х почали шукати заміну 74-міліметровому Pansarskott m/68 (Miniman). Новий зразок мав бути простішим, точнішим проти рухомих цілей і здатним вражати броню з будь-якого ракурсу, а не лише лобову проєкцію важких танків. Прототипи пройшли випробування на початку 1980-х, і вже 1982 року AT4 взяв участь у американському конкурсі на заміну M72 LAW.

Американці оцінили шведську розробку вище за конкурентів — британський LAW 80, німецький Armbrust та інші. Після незначних доопрацювань (бампери на трубі, змінені приціли та ремені) зброя увійшла на озброєння армії США на початку 1987 року під позначенням M136. Швеція прийняла її як Pansarskott m/86. З того часу вироблено понад мільйон одиниць, частина з яких — за ліцензією в США компанією ATK (нині Northrop Grumman).

Україна отримала значні партії M136 та споріднених AT4 у 2022 році від Сполучених Штатів, Швеції та Франції. Це дозволило швидко наситити піхотні підрозділи сучасною протитанковою зброєю саме тоді, коли потреба в ній була критичною.

Як це працює: принцип безвідкатної гармати без складних формул

M136 — не ракетомет у класичному розумінні. Це гладкоствольна безвідкатна гармата одноразового використання. Снаряд не має власного ракетного двигуна, який би працював після виходу з труби. Весь імпульс надається всередині фібергласової пускової труби пороховим зарядом.

Коли запал спрацьовує, порохові гази штовхають снаряд уперед, а через спеціальну мембрану в задній частині вириваються назад. Завдяки цьому сила віддачі майже повністю компенсується — солдат відчуває лише легкий поштовх. Саме тому зброя й називається безвідкатною. Снаряд стабілізується оперенням і летить до цілі зі швидкістю близько 290 м/с (у стандартній версії).

Кумулятивна боєголовка працює за принципом «гарматного струменя»: при зіткненні з бронею вибух формує тонкий, розпечений до тисяч градусів струмінь міді, який пробиває перешкоду за частки секунди. Після пробиття всередину вривається ударна хвиля та уламки — ефект, який часто виявляється смертельним для екіпажу навіть при неповному проникненні.

У версіях Confined Space (CS) для стрільби з приміщень використовують водну контрмасу, яка поглинає частину газів і значно зменшує небезпечну зону позаду стрільця. Це критично важливо в міській забудові, де класичний backblast може травмувати самого стрільця або товаришів.

Технічні характеристики M136 AT4

Ось основні параметри стандартної версії, які підтверджені офіційними джерелами та польовими даними:

Дані узагальнені з технічних описів виробника та незалежних джерел.

Варіанти M136 та AT4: не просто одна труба

Базова модель — лише початок. Сімейство AT4 налічує кілька спеціалізованих версій:

• M136 AT4 (стандартна) — основна американська версія з HEAT-боєголовкою. Проста, надійна, але з помітним backblast.
• AT4CS (Confined Space) — адаптована для стрільби з приміщень. Використовує водну контрмасу, зменшує небезпечну зону позаду. Ідеальна для міських боїв.
• AT4CS RS / HP — варіанти зі зниженою чутливістю вибухівки та підвищеним пробиттям (до 500+ мм).
• AT4 ER — подовженої дальності з покращеною аеродинамікою.
• AST (Assault) — для штурму будівель: створює широкі отвори в стінах або «мишачі нори».
• HEDP 502 — універсальна граната проти живої сили, легкої броні та укріплень (ударна або з затримкою).

Кожна модифікація підкреслює головну ідею конструкторів: дати піхотинцю максимум можливостей без ускладнення логістики. Одна труба — один постріл — і вперед.

M136 у реальних боях: від Панами до українських степів і міст

Бойове хрещення M136 пройшов під час операції «Just Cause» в Панамі 1989 року. Потім — Перська затока, Афганістан, Ірак. В Іраку особливо проявилася цінність CS-версій: у щільній міській забудові солдати могли стріляти з вікон та підвалів, не наражаючи себе на backblast.

В Україні з 2022 року M136 став частиною повсякденного арсеналу піхоти. Його використовували для ураження БМП, БТР та танків з флангів і тилу — там, де кумулятивний струмінь найефективніший проти динамічного захисту. У міських боях Донеччини та Харківщини CS-версії допомагали створювати проходи в стінах будинків, де засіли окупанти.

Але найцікавіша еволюція сталася вже на полі бою: українські майстерні почали розбирати пускові труби AT4, витягувати кумулятивні боєголовки M136 і монтувати їх на FPV-дрони. Оригінальна дальність 300 метрів перетворилася на кілька кілометрів. Так одноразовий гранатомет отримав «друге життя» в асиметричній війні дронів.

Порівняння з іншими системами: де M136 виграє, а де поступається

Коли мова про легку протитанкову зброю, часто порівнюють M136 з RPG-7, Javelin та NLAW.

RPG-7 — перезаряджуваний, дешевший у довгостроковій перспективі, але вимагає навичок та часу на перезарядку. M136 — завжди готовий, простіший для новачків, але одноразовий.

Javelin — «вогонь і забув», топ-атак, пробиття сучасної броні з будь-якого ракурсу. Проте важчий комплекс, дорога ракета (десятки тисяч доларів) і потребує тепловізійного блоку наведення. M136 — масова зброя для кожного відділення, яку можна видавати десятками.

NLAW — шведсько-британська disposable-система з програмованим підривом і топ-атакою. Ближчий «родич» M136 за концепцією, але складніший і дорожчий.

M136 займає золоту середину: достатньо потужний для більшості цілей, простий, дешевий у виробництві та масово доступний. Саме тому його й досі виробляють і модернізують.

Переваги, недоліки та місце в сучасній тактиці

Переваги очевидні: малі габарити та вага, простота використання, висока початкова швидкість снаряда, потужний ефект за бронею, можливість стрільби з приміщень у CS-версіях, надійність у широкому діапазоні температур.

Недоліки теж реальні: одноразовість (після пострілу трубу викидають), помітний backblast у стандартних версіях (небезпечна зона 20–30 м позаду), обмежена дальність порівняно з керованими ракетами, вразливість до сучасного динамічного захисту при лобовому ударі.

У сучасній тактиці M136 — це зброя першого ешелону. Вона дозволяє піхотному відділенню самостійно боротися з бронетехнікою до підходу важчих засобів (Javelin, Spike, дрони-камікадзе). У комбінації з FPV-дронами, які несуть ті самі боєголовки, M136 перетворюється на гнучкий інструмент, що б’є як з землі, так і з повітря.

Коли солдат бере на плече цю легку фібергласову трубу, він отримує не просто зброю — він отримує можливість зупинити багатотонну машину, яка інакше могла б пройти крізь позиції. Саме тому M136 залишається актуальним навіть через майже сорок років після прийняття на озброєння.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts