ПЗРК Гром — це польський переносний зенітно-ракетний комплекс, розроблений на базі радянської «Ігли» і прийнятий на озброєння у 1995 році. Він призначений для ураження низьколітаючих повітряних цілей: літаків, вертольотів, крилатих ракет і безпілотників на зустрічних і догонних курсах.
Комплекс відрізняється високою мобільністю, масою всього 16,5 кг у боєготовому стані та інфрачервоною головкою самонаведення з охолодженням. Його подальший розвиток — система Piorun — уже став одним із найефективніших MANPADS у Європі, який активно застосовується в сучасних конфліктах і постачається союзникам НАТО.
За моїм досвідом аналізу подібних систем, Гром залишається прикладом успішної адаптації радянських технологій до вимог західних стандартів і потреб сучасної війни, де малі ударні групи та дрони створюють загрозу на малих висотах.
Історія створення: від радянської спадщини до повної локалізації
Після розпаду Варшавського договору Польща опинилася в ситуації, коли застарілі ПЗРК «Стріла-2М» уже не відповідали вимогам, а ліцензію на виробництво «Ігли» отримати не вдалося. У 1992 році кілька польських підприємств і наукових установ — Військовий інститут техніки озброєння, Військова технічна академія та конструкторське бюро в Скаржисько-Кам’єнній — розпочали роботу над власним комплексом. Основою стала конструкція 9К38 «Ігла», але з самого початку ставилося завдання максимально замінити імпортні вузли.
Перші зразки під позначенням Grom-1 надійшли до військ уже 1995 року. Вони ще містили російські компоненти, зокрема головку самонаведення. До кінця 1990-х років польські інженери створили власну інфрачервону ГСН з охолодженням рідким азотом, модифікований двигун і бойову частину. Повну локалізацію виробництва вдалося забезпечити лише після 2004 року. Це дозволило не лише знизити залежність від зовнішніх постачальників, а й відкрити шлях для експорту.
Важливим етапом стала серійна версія Grom-2, виробництво якої стартувало 2000 року. До 2013 року компанія Bumar Amunicja (пізніше Mesko) випустила вже дві тисячі комплектів. У грудні 2021-го Mesko повідомила про випуск тритисячної системи. Така динаміка свідчить про стабільний попит як всередині Польщі, так і за її межами. У нашій практиці подібні історії локалізації часто показують, як політичні рішення можуть прискорити технологічний стрибок: відмова від російської ліцензії змусила поляків створити систему, яка згодом перевершила оригінал за рядом параметрів.
Типова помилка на початковому етапі полягала в недооцінці складності адаптації оптики та електроніки. Польські конструктори витратили кілька років на відпрацювання фільтрів, які дозволяють відсіювати теплові пастки і фонові перешкоди. Саме ці рішення пізніше стали основою для ще більш досконалої версії Piorun.
Конструкція та принцип роботи комплексу
Гром побудований за класичною схемою MANPADS. До його складу входять одноразова пускова труба з ракетою, багаторазовий пусковий механізм (рукоятка) і блок живлення з тепловою батареєю. Ракета калібру 72 мм виконана за аеродинамічною схемою «качка»: у носовій частині розташовані рулі, а в хвостовій — чотири складані стабілізатори. Довжина ракети становить близько 1,57–1,65 м, стартова маса — 10,5 кг.
Головка самонаведення пасивна інфрачервона, з охолодженням. Перед пуском детектор охолоджується до наднизьких температур, що різко підвищує чутливість і стійкість до перешкод. Оператор візуально виявляє ціль, наводить трубу, дочікується звукового сигналу захоплення і натискає спусковий гачок. Ракета викидається з труби газовим зарядом, після чого запускається маршовий твердопаливний двигун. Наведення здійснюється за принципом «вистрілив — забув».
Особливістю комплексу є можливість встановлення ідентифікатора «свій-чужий» IKZ-02 виробництва Radwar і тепловізійного прицілу. Це дозволяє працювати вночі та в складних метеоумовах. Час приведення в боєготовність — близько 15 секунд. Оператор може вести вогонь стоячи, з коліна, з окопу чи навіть з борту повільно рухомої техніки.
Практичний нюанс, який часто недооцінюють: правильна оцінка дальності і швидкості цілі. На зустрічному курсі максимальна швидкість цілі — до 400 м/с, на догонному — до 320–360 м/с. Якщо оператор помиляється з ракурсом, імовірність ураження різко падає. У навчальних підрозділах Польщі відпрацьовують саме сценарії з маневруючими вертольотами і низьколітаючими штурмовиками, бо саме такі цілі найскладніші для інфрачервоних систем.
Маса комплексу в боєготовому стані — 16,5 кг
Дальність ураження — 500–5500 м
Висота цілей — 10–3500 м
Середня швидкість ракети — 580–650 м/с
Маса бойової частини — 1,27 кг
Ймовірність ураження неманевруючої цілі — близько 0,6
Технічні характеристики та тактичні можливості
Основні тактико-технічні дані Грома дозволяють ефективно закривати зону ближньої ППО на рівні роти-батальйону. Мінімальна дальність 500 м захищає від випадкового ураження власних сил, максимальна 5,5 км перекриває більшість загроз від штурмової авіації і ударних вертольотів. Висотний діапазон від 10 до 3500 м охоплює майже всі типові маршрути низького польоту.
Бойова частина — осколково-фугасна з контактним підривачем. Її маса 1,27 кг достатня для ураження легких літаків і вертольотів, але проти сучасних броньованих ударних вертольотів або добре захищених БПЛА ефект може бути обмеженим. Саме тому в подальших модифікаціях масу БЧ збільшили.
Комплекс може інтегруватися не лише в ручний варіант, а й у зенітні установки: ZUR-23-2KG Jodek-G, ZSU-23-4MP Biała і самохідну систему Poprad. Це розширює можливості застосування — від піхотних підрозділів до механізованих бригад. Температурний діапазон роботи від −35 до +50 °C дозволяє використовувати систему практично в будь-яких кліматичних умовах Європи.
Типова помилка при оцінці можливостей — порівнювати Гром виключно з «Іглою». Хоча конструктивно вони близькі, польська версія має кращу стійкість до перешкод завдяки вдосконаленим фільтрам і охолодженню. У реальних умовах це дає помітну перевагу, особливо проти цілей, які активно застосовують теплові пастки.
У 2026 році, коли дрони-камікадзе і баражуючі боєприпаси стали масовою загрозою, саме здатність Грома працювати проти повільних і малорозмірних цілей набуває нового значення. Хоча для цього краще підходить вже Piorun з безконтактним підривачем.
Бойове застосування: від Грузії до Донбасу
Першим і найбільш відомим бойовим епізодом Грома стала війна в Грузії 2008 року. Торік Польща поставила Тбілісі 30 пускових установок і понад 100 ракет. Під час активної фази конфлікту грузинські розрахунки здійснили близько 20 спроб наведення, випустили 12 ракет, з яких дев’ять вразили цілі. За оцінками, система збила щонайменше один Су-25. Це був один із небагатьох випадків, коли західна (хоч і на базі радянської) система показала високу ефективність проти російської авіації.
Після війни частина комплексу потрапила до рук російських військ. Уже 2014 року українські силовики захопили під Краматорськом пускову установку Grom E2 з російським пусковим модулем. Дослідники Conflict Armament Research пізніше підтвердили, що ці системи походять саме з грузинських запасів, захоплених у 2008-му, і були передані сепаратистам. Це стало одним із ранніх доказів постачання зброї з Росії на Донбас.
Під час повномасштабного вторгнення 2022 року Польща передавала Україні як Гром, так і значно більш сучасні Piorun. Останні отримали високі оцінки українських розрахунків за ефективність проти Су-25, Су-34, Мі-24 і Ка-52. Гром сам по собі застосовувався менше, але його наявність у арсеналі демонструвала наступність технологій.
Практичний урок цих епізодів полягає в тому, що навіть відносно проста система може бути смертельною, якщо розрахунки добре підготовлені, а цілі змушені працювати на малих висотах. Водночас відсутність безконтактного підривача обмежує можливості проти малих БПЛА — саме цю прогалину закрили в наступній версії.
1992 — початок розробки
1995 — прийняття на озброєння Grom-1
2000 — серійне виробництво Grom-2
2007–2008 — поставки в Грузію
2008 — бойове застосування в Південній Осетії
2014 — захоплення комплексу під Краматорськом
2021 — випуск 3000-ї системи
2022–2026 — поставки союзникам і застосування в Україні
Модифікації: від Грома до Piorun
Уже на початку 2000-х стало зрозуміло, що базовий Гром потребує глибокої модернізації. У 2010–2015 роках Mesko спільно з Військовою технічною академією створили систему, яка спочатку називалася Grom-M, а згодом отримала назву Piorun («Перун»). Зміни торкнулися майже всіх ключових елементів.
Нова головка самонаведення з цифровою обробкою сигналу має значно вищу чутливість і стійкість до перешкод. Дальність зросла до 6,5 км, висота — до 4000 м. Маса бойової частини збільшилася до 1,82 кг, додано безконтактний підривач, який дозволяє вражати малі цілі навіть при близькому прольоті. З’явився режим нічного застосування з тепловізійним прицілом і система авторизації доступу.
Piorun зберіг масу комплексу 16,5 кг і калібр 72 мм, що полегшило перехід операторів. У 2016 році Міністерство національної оборони Польщі підписало контракт на 420 пускових механізмів і 1300 ракет. Поставки почалися 2019-го після усунення проблем із двигуном. Станом на початок 2025 року вироблено вже понад три тисячі комплектів Piorun.
Саме ця версія стала експортним хітом. Її закупили Естонія, Латвія, Литва, Норвегія, Швеція, Бельгія, США, Молдова і знову Грузія. Українські військові неодноразово підтверджували високу ефективність системи проти російської авіації і вертольотів.
Міф: Гром — це просто копія «Ігли».
Реальність: після 2004 року комплекс повністю польський, з власною ГСН і покращеною стійкістю до перешкод.
Міф: MANPADS застаріли в епоху дронів.
Реальність: з безконтактним підривачем Piorun ефективно працює і проти БПЛА.
Оператори, експорт і місце в системі ППО 2026 року
Основним користувачем залишається Польща — понад 400 пускових і близько 2000 ракет базової версії, плюс значні запаси Piorun. Литва закупила системи ще 2014-го і продовжує отримувати додаткові партії. Індонезія інтегрувала Гром у мобільну систему Aster. Грузія, отримавши першу партію 2007-го, у 2024-му знову звернулася за сучаснішими версіями.
Після 2022 року попит на польські MANPADS різко зріс. США замовили партію для оцінки і постачання Україні. Країни Балтії і Скандинавії розглядають Piorun як один із ключових елементів національної ППО короткого радіусу. У 2025–2026 роках система активно інтегрується в багатошарову оборону, де працює разом із зенітними гарматами, ракетами середньої дальності і системами радіоелектронної боротьби.
За моїм досвідом, головна перевага Грома і Piorun — баланс між ціною, надійністю і можливостями. Вони дешевші за Stinger, легші за багато європейських аналогів і вже перевірені в бою. Водночас вони не замінюють систем середньої і великої дальності — їхня роль саме в закритті «мертвих зон» на малих висотах, де працюють штурмовики, вертольоти і дрони.
У сучасних конфліктах 2026 року, коли авіація все частіше змушена працювати на гранично малих висотах або взагалі уникати зони дії ППО, такі комплекси залишаються незамінним інструментом піхоти і мобільних груп. Вони змушують противника рахуватися з кожним низьким прольотом і значно підвищують ціну будь-якої повітряної операції.
Для кого: піхотні і механізовані підрозділи, мобільні групи ППО, країни, що потребують швидкого посилення ближньої оборони.
Не для кого: як єдина система ППО країни — потрібна інтеграція з радарами і засобами більшої дальності.
ПЗРК Гром і його розвиток Piorun довели, що навіть країна середнього розміру здатна створити конкурентоспроможну зброю світового рівня. Від перших зразків 1995 року до масових поставок союзникам у 2020-х роках пройшов шлях повної технологічної незалежності і бойового підтвердження. У 2026 році ці комплекси продовжують виконувати свою основну роль — захищати небо на найнижчих і найнебезпечніших висотах, де інші системи часто безсилі.
About the Author
