УМПБ-5: нова авіабомба Росії з дальністю до 160 км

УМПБ-5 — керована планерна авіабомба Росії, зібрана на основі корпусу ФАБ-250 і оснащена супутниковою навігацією та бойовою частиною масою 250 кілограмів. Ця модифікація вперше впала на Харків 24 липня 2025 року і відтоді стала одним із головних інструментів ударів по прифронтових українських містах.

Боєприпас — пряме продовження серії Д-30СН, яка з березня 2024 року перетворила застарілі радянські авіабомби на дешеву альтернативу крилатим ракетам. Товщий металевий корпус і вдвічі важча вибухівка роблять УМПБ-5 небезпечнішою за попередників саме для житлової забудови: більше уламків розлітається на сотні метрів навколо точки влучання. Під загрозою — Чернігівська, Сумська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська області.

Збити такий боєприпас на завершальній ділянці польоту наявними засобами практично неможливо через швидкість понад 400 кілометрів на годину. Тому головна ставка українських сил оборони — на зенітно-ракетні комплекси середньої дальності та тиск на літаки-носії ще до моменту скидання бомби.

Що таке УМПБ-5 і чому росіяни зробили ставку саме на неї

Абревіатура УМПБ розшифровується як універсальний міжвидовий планерувальний боєприпас — назва, що натякає на задум інженерів створити один корпус, придатний і для авіації, і для наземних пускових установок. Цифра “5” у сучасній назві позначає вже кілька поколінь еволюції зброї, що веде родовід від дослідно-конструкторських робіт кінця 2000-х років, покладених “у шухляду” на десятиліття.

На відміну від пари крил, яку монтують на звичайну вільнопадаючу бомбу серії ФАБ (саме так працює комплект УМПК), УМПБ-5 виготовляється одразу як цілісний виріб. Корпус діаметром 30 сантиметрів приховує розкладні крила та хрестоподібне оперення, а бойова частина вагою 250 кілограмів інтегрована в конструкцію так само, як у фугасній авіабомбі ФАБ-250. Після скидання з висоти понад 10 кілометрів крила розкриваються, і боєприпас перетворюється на подобу малої крилатої ракети — недарма військові аналітики нерідко називають УМПБ-5 “малодальною крилатою ракетою”, а не просто бомбою.

Головна перевага для російської авіації очевидна: літак-носій скидає вантаж і йде на розворот, так і не наблизившись до зони дії української протиповітряної оборони. Для мешканців прифронтових міст це означає протилежне — сигнал повітряної тривоги нерідко надходить за лічені секунди до влучання, а іноді й після нього.

Від Д-30СН до УМПБ-5: як зброя еволюціонувала за два роки

Шлях від першого дослідного зразка до сучасної УМПБ-5 зайняв трохи більше року, і кожен його етап позначений конкретним ударом по українському місту.

Перші випробування на прифронтових містах

Проєкт універсального планерувального боєприпасу народився в Росії ще на зламі 2000-х і 2010-х років, але тоді конструктори не довели його до серійного випуску. Ситуація змінилася, щойно на фронті довели ефективність простіших комплектів УМПК — у Кремлі вирішили реанімувати старі напрацювання. Перше підтверджене бойове застосування зафіксували 10 березня 2024 року по Мирнограду на Донеччині, а вже 27 березня боєприпас під позначенням Д-30СН уперше долетів до Харкова. Спершу українські посадовці навіть переплутали ці удари з ракетами С-300 — настільки незвичною була їхня траєкторія падіння.

Головне управління розвідки Міністерства оборони України згодом підтвердило: розробником і патентовласником зброї є корпорація “Тактичне ракетне озброєння”, а безпосереднім виробником — підприємство концерну “Гранит-Електрон” із Санкт-Петербурга, яке раніше спеціалізувалося на морській радіолокаційній апаратурі, а не на авіаційних боєприпасах. Десятки суміжних підприємств, залучених до виробництва, уже перебувають під санкціями країн-партнерів України.

Липень 2025-го: бомба важчає і стає смертоноснішою

Понад рік Росія нарощувала темпи випуску Д-30СН — до кількасот одиниць щомісяця. Переломним став ранок 24 липня 2025 року, коли на Шевченківський район Харкова впали дві бомби нової модифікації — УМПБ-5. Речник обласної прокуратури пояснив ключову відмінність відразу: бойова частина зросла зі 99 до 250 кілограмів, а сам корпус став товщим. Того дня постраждали щонайменше 44 людини, серед них семеро дітей, зокрема немовля віком лише 28 днів; забудова і транспорт у районі влучання зазнали серйозних пошкоджень від ударної хвилі й уламків.

Із того літа УМПБ-5 перетворилася на регулярний інструмент ударів по Харкову — з новими епізодами наприкінці 2025 року і навесні-влітку 2026-го, коли бомби вже пошкоджували по кілька десятків приватних будинків за один наліт.

Технічні характеристики та принцип польоту УМПБ-5

У технічному сенсі УМПБ-5 — це поєднання трьох простих ідей: важкий корпус, що падає з великої висоти, розкладні крила, які перетворюють падіння на кероване планування, і електронний “мозок”, що коригує курс. Роль мозку виконує вже обкатаний на комплектах УМПК модуль автопілота S.M.A.R.T у зв’язці з приймачем супутникових сигналів родини “Комета” — новіші версії отримали модифікації з адаптивною антенною решіткою, яка ускладнює придушення сигналу засобами радіоелектронної боротьби. Супутникові дані доповнює інерціальна навігація, тож навіть за часткового глушіння GPS чи ГЛОНАСС бомба здатна долетіти до розрахункових координат, хоча точність при цьому падає.

Носіями бомби слугують фронтові бомбардувальники Су-34, а також винищувачі Су-30СМ і Су-35; за попередніми даними розвідки, теоретично можливий пуск і з наземних реактивних систем залпового вогню “Торнадо-С”. Стандартна тактика — скидання з висоти 10-15 кілометрів на безпечній відстані від лінії фронту, після чого боєприпас планує до цілі самостійно. Максимальна дальність — величина не постійна: вона залежить від висоти й швидкості носія в момент скидання, вітру та кута входу в планування. Базова УМПБ-5 за різними оцінками долітає на 100-120 кілометрів, а оновлена версія з поліпшеною аеродинамікою й збільшеною площею крила, показана на початку 2026 року, — уже до 160 кілометрів.

Варіант УМПБ-5Р із малогабаритним турбореактивним двигуном, за оцінками українських аналітиків, здатен пролітати до 200 кілометрів, підтримуючи політ тягою двигуна, а не лише плануванням за рахунок висоти скидання.

Джерела даних: Головне управління розвідки Міністерства оборони України, видання Defense Express.

На завершальній ділянці траєкторії бомба розганяється до швидкості понад 400 кілометрів на годину — забагато для зенітних дронів-перехоплювачів і переносних зенітних комплексів, які добре справляються з повільними ударними дронами, але безсилі проти такої цілі.

Як і звідки Росія завдає ударів УМПБ-5 по Україні

Основний плацдарм для пусків по Харківщині — прикордонні райони Бєлгородської області Росії: удар 24 липня 2025 року, наприклад, здійснили з району населеного пункту Строїтель, що дозволило літаку жодного разу не заходити в український повітряний простір. Для південних і східних областей носії злітають із тимчасово окупованих територій або з аеродромів углиб Росії.

Перелік міст під загрозою прямо пов’язаний із дальністю конкретної модифікації бомби. За оцінками Повітряних сил і профільних видань, у зоні ризику опиняються:

• Чернігівська область, включно з обласним центром;
• Сумська область та місто Суми;
• Харківська область і сам Харків, що страждає найчастіше;
• прифронтові райони Донецької області, зокрема Слов’янськ і Краматорськ;
• Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська області.

Оновлена УМПБ-5 з дальністю до 160 кілометрів розширює цю карту вглиб території: населені пункти, які ще торік вважалися відносно захищеними самою відстанню від лінії фронту, сьогодні потрапляють у розрахункову зону ураження.

Показово, що більшість зафіксованих влучань припадає на житлові квартали, а не на військові об’єкти: багатоповерхівки, приватний сектор, автомобілі, цивільні підприємства. Частина українських експертів вважає це наслідком свідомої терористичної тактики Росії, інша частина — побічним ефектом обмеженої точності зброї по стаціонарних цілях за відсутності точного цілевказання. Обидві версії, втім, ведуть до одного висновку: цивільна інфраструктура прифронтових міст лишається головною мішенню на практиці, хоч би що декларувала російська сторона.

УМПБ-5 проти інших плануючих боєприпасів: у чому різниця

Плутанина між УМПБ і схожими абревіатурами — звична річ навіть для тих, хто стежить за війною регулярно. Найпростіше розмежування таке: УМПК — це комплект розкладних крил і модуля корекції, який кріплять до вже наявної вільнопадаючої бомби серії ФАБ; сама бомба лишається тією ж, а дальність польоту після доопрацювання зазвичай не перевищує 60-80 кілометрів. УМПБ, натомість, — цілісний, одразу спроєктований як плануючий боєприпас виріб, і саме тому має вищу дальність і складнішу навігаційну начинку.

Ще один родич — ракето-бомба “Грім-Е1” на основі керованої ракети Х-38, яка теоретично долітає до 200 кілометрів, але виробляється в набагато меншій кількості й обходиться Росії значно дорожче, тому застосовується рідше. Самі російські розробники, за оцінками аналітиків, орієнтувалися на американську концепцію Powered JDAM і малу планерну бомбу GBU-39 SDB — той-таки принцип ліг в основу американсько-шведського проєкту GLSDB (бомба GBU-39 у парі з ракетним двигуном від снаряда M26), здатного пролітати близько 170 кілометрів після пуску з реактивної системи HIMARS чи M270.

Джерела даних: аналітичні матеріали Defense Express, огляди видання “Мілітарний”.

Чому УМПБ-5 так важко збити і що з цим роблять українські сили

Перехопити УМПБ-5 у польоті вкрай складно з суто фізичних причин. На завершальній ділянці боєприпас розганяється понад 400 кілометрів на годину — це вище за можливості зенітних дронів-перехоплювачів і переносних комплексів, які ефективно працюють проти повільних ударних дронів. Ситуацію ускладнює і профіль траєкторії: бомба довго планує на великій висоті практично без теплового чи радіолокаційного “підпису” двигуна, тому засоби виявлення нерідко реагують із запізненням.

Головна умова успішного перехоплення — не стільки наявність підходящої зброї, скільки достатній запас ракет для щільного, а не вибіркового прикриття неба.

Українські сили оборони протидіють загрозі одразу декількома способами:

• Зенітно-ракетні комплекси середньої дальності. Західні системи Hawk-3 та радянські комплекси типу “Бук” фізично здатні наздогнати ціль на швидкості УМПБ-5, але стабільний результат вимагає достатнього запасу ракет для постійного, а не епізодичного прикриття.
• Тиск на літаки-носії. Українські F-16, що станом на 2026 рік виконують більшість бойових вильотів Повітряних сил, дедалі активніше відтісняють російські Су-34 від лінії фронту, змушуючи їх скидати бомби з менш вигідних дистанцій і висот, і застосовують контейнери радіоелектронної протидії на кшталт AN/ALQ-131.
• Радіоелектронна боротьба проти сигналу наведення. Ефективність тут лишається під питанням: військові оглядачі відкрито визнають, що точний тип приймача навігації нових модифікацій УМПБ-5 достеменно невідомий, а отже й вплив засобів РЕБ на нього не підтверджений.
• Власні розробки у відповідь. Українська оборонна промисловість тестує вітчизняні комплекти планування, які вже долітають на 60 кілометрів, і працює над збільшенням цієї дальності до 80 кілометрів.

Жоден із цих напрямків окремо не вирішує проблему повністю — лише поєднання достатньої кількості ракет, тиску на авіацію-носія й власних технологічних відповідей поступово знижує частку бомб, що долітають до житлових кварталів.

Що загроза УМПБ-5 означає для прифронтових областей

Кожні кілька місяців дальність УМПБ-5 та її модифікацій зростає ще на кілька десятків кілометрів, і це напряму змінює карту небезпеки: міста, які восени 2024-го вважалися відносно захищеними відстанню від лінії фронту, у 2026-му вже потрапляють у розрахункову зону ураження.

Це стосується не лише обласних центрів на кшталт Сум чи Запоріжжя, а й менших прифронтових громад, де попередження про повітряну тривогу нерідко надходить уже після влучання. Президент Володимир Зеленський неодноразово звертався до партнерів саме з приводу таких боєприпасів, наголошуючи на потребі в додаткових зенітно-ракетних комплексах і боєкомплекті для міст на кшталт Харкова.

Виробництво УМПБ-5 поки лишається відносно скромним за масштабами — на рівні кількасот одиниць щомісяця, а не тисяч, як у випадку простіших УМПК. Але кожна нова модифікація, від додаткового двигуна до переробленого крила, показує, що Росія розглядає цю лінійку зброї як довгостроковий проєкт, а не тимчасове рішення, і масштаб загрози для прифронтових міст найближчим часом навряд чи зменшиться.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts