Ірано-іракська війна, відома також як іран ірак війна, тривала майже вісім років і стала найдовшим та одним із найкривавіших міждержавних конфліктів після Другої світової війни в країнах «третього світу». Вона почалася 22 вересня 1980 року з іракського вторгнення в іранську провінцію Хузестан і завершилася 20 серпня 1988 року перемир’ям за резолюцією 598 Ради Безпеки ООН без чіткого переможця та без змін кордонів. Обидві країни втратили сотні тисяч життів, а економічні збитки перевищили трильйон доларів у сукупності.
Конфлікт виник на перетині старих прикордонних суперечок, ідеологічного протистояння та особистих амбіцій лідерів. Ірак під проводом Саддама Хусейна прагнув скористатися хаосом після іранської революції 1979 року, щоб закріпити регіональну гегемонію та повернути контроль над Шатт-ель-Арабом. Іран, очолюваний аятолою Хомейні, сприйняв агресію як екзистенційну загрозу новій ісламській республіці й мобілізував населення на «священну оборону». Війна перетворилася на позиційну м’ясорубку з «людськими хвилями», хімічними атаками та ударами по цивільних містах, залишивши глибокий слід у військових доктринах, суспільствах та регіональній політиці, який відчувається й у 2026 році.
Причини конфлікту: від прикордонних суперечок до ідеологічного вибуху
Довгі десятиліття напруги між Іраном та Іраком корінилися в суперечках за Шатт-ель-Араб — стратегічну водну артерію, що впадає в Перську затоку. Алжирська угода 1975 року тимчасово врегулювала питання, передавши східний берег Ірану, але Саддам Хусейн ніколи не сприймав її як остаточну. Після падіння шаха та встановлення теократичного режиму в Ірані Багдад побоювався експорту шиїтської революції до власної шиїтської більшості.
Ірак також мріяв про нафтоносний Хузестан, де проживала арабська меншина, та про статус головної сили затоки. Замах на іракського міністра Таріка Азіза у квітні 1980 року, який приписали іранським агентам, став зручним приводом. Саддам розраховував на швидку перемогу: іранська армія була ослаблена чистками, а країна — ізольована.
Ці розрахунки виявилися фатальною помилкою. Іран, незважаючи на внутрішні проблеми, зумів швидко мобілізувати добровольців Басідж та Революційну гвардію, які компенсували нестачу техніки фанатизмом та чисельністю.
Початок бойових дій: іракський бліцкриг, що захлинувся
22 вересня 1980 року іракська авіація завдала ударів по іранських аеродромах, а наземні війська перетнули кордон у Хузестані. Іракські танки та піхота швидко просунулися, захопивши Хорремшехр та обложивши Абадан. Здавалося, що Багдад досягне поставлених цілей за тижні.
Але вже до грудня наступ захлинувся. Іранські пілоти, які вціліли після чисток, завдавали болючих авіаударів. Добровольці Басідж кидалися в контратаки, часто з мінами в руках, зупиняючи бронетехніку ціною власного життя. До літа 1982 року Іран не лише повернув втрачені території, а й звільнив Хорремшехр у ході операції «Бейт-оль-Мокаддас», взявши в полон тисячі іракців.
Перелом та іранський наступ на територію Іраку
Після звільнення власних земель Іран ухвалив доленосне рішення: перенести бойові дії на іракську територію. Мета — повалити режим Саддама та встановити дружній шиїтський уряд. Операції «Фатх-оль-Мобін» та наступні наступи 1982–1983 років принесли тактичні успіхи, але стратегічного прориву не дали.
Ірак перейшов до оборони в глибину: створив п’ять кілець укріплень навколо Басри, використав болота та штучні водойми. Іранські «людські хвилі» — тисячі молодих добровольців, часто підлітків, які йшли в атаку з криками «Аллах акбар» — наражалися на щільний артилерійський та кулеметний вогонь. Втрати росли катастрофічно, але дух опору не зламався.
Війна на виснаження: хімічна зброя, «війна міст» та танкерна кампанія
З 1983–1984 років конфлікт набув особливо жорстокого характеру. Ірак, відчуваючи нестачу живої сили, почав систематично застосовувати хімічну зброю — гірчичний газ, зарин та інші отруйні речовини. Атаки на іранські позиції в болотах Хайбар та пізніше на курдські райони, зокрема трагедія в Халабджі в березні 1988 року, де загинуло близько п’яти тисяч цивільних, стали символом жахіть війни.
Паралельно розгорнулася «війна міст»: іракські ракети «Скад» та іранські «Скад» та «Сілкворм» обстрілювали Тегеран, Багдад та інші міста, вбиваючи цивільних. Танкерна війна в Перській затоці поставила під загрозу світові поставки нафти — обидві сторони атакували танкери, а США зрештою втрутилися, захищаючи судна під кувейтським прапором.
Ключові фази іран ірак війна можна узагальнити так:
- 1980–1982: іракське вторгнення та іранський контрнаступ
- 1982–1984: іранські наступи на іракську територію та початок позиційної війни
- 1984–1987: виснаження, хімічні атаки та «війна міст»
- 1987–1988: іракські контрнаступи та завершення бойових дій
Міжнародний вимір: хто і як підтримував сторони
Ірак отримав широку підтримку: фінансову — від Саудівської Аравії, Кувейту та інших арабських держав (десятки мільярдів доларів позик), військову — від СРСР, Франції, а також розвідувальну та політичну — від США, які побоювалися поширення іранської революції. Іран опинився в більшій ізоляції, але отримував зброю від Північної Кореї, Китаю, Лівії та Сирії.
Ця підтримка дозволила Іраку вистояти та навіть перейти в контрнаступ 1988 року, використавши хімічну зброю та масовані ракетні удари. Іран, виснажений, зрештою погодився на перемир’я, хоча Хомейні назвав це «чашею отрути».
Економічні та людські втрати: цифри, що вражають
Орієнтовні втрати сторін (дані з енциклопедії Britannica та інших джерел):
| Показник | Іран | Ірак | Примітка |
|---|---|---|---|
| Загиблі військові (приблизно) | 200 000 – 500 000 | 100 000 – 200 000 | Оцінки значно варіюються |
| Поранені | понад 1 млн | понад 500 000 | Включаючи довготривалі наслідки хімічної зброї |
| Економічні збитки | близько 627 млрд дол. | близько 561 млрд дол. | Прямі та непрямі витрати |
Ці цифри — не просто статистика. За кожною стоїть покоління молодих людей, чиї життя обірвалися в траншеях боліт або під хімічними хмарами.
Наслідки та довга тінь війни
Іран ірак війна не принесла територіальних змін, але радикально змінила обидві країни. В Ірані зміцніла Революційна гвардія (Пасдаран), яка з міліції перетворилася на потужну паралельну армію з власною економікою та ідеологією. Доктрина асиметричної війни та використання проксі-сил, народжена в ті роки, досі визначає іранську стратегію.
В Іраку Саддам зберіг владу, але країна загрузла в боргах. Саме ці борги перед Кувейтом та іншими державами Перської затоки стали одним із приводів для вторгнення в Кувейт 1990 року. Хімічна програма Іраку, розгорнута під час війни, згодом стала приводом для міжнародних санкцій та, зрештою, американського вторгнення 2003 року.
Сьогодні, у 2026 році, відлуння тієї війни чути в напружених відносинах між Іраном та арабськими країнами, у військовій риториці та в тому, як обидва суспільства пам’ятають «свою» версію подій — «священну оборону» в Ірані та «Кадісію Саддама» в Іраку.
Цей конфлікт навчив регіон і світ, що навіть «швидкі» війни за гегемонію можуть перетворитися на багаторічну трагедію, де переможців не буває, а ціну платять покоління.
About the Author
