Герань 2 залишається одним із наймасовіших інструментів російських ударів по українській інфраструктурі. Цей дрон-камікадзе, створений на базі іранського Shahed-136, уже кілька років літає на відстані понад тисячу кілометрів, несучи бойову частину вагою від 40 до 90 кілограмів. За даними відкритих джерел, його вартість коливається в межах 30–80 тисяч доларів, а виробництво в особливій економічній зоні «Алабуга» дозволяє запускати сотні апаратів за одну ніч.
Характерний звук двигуна, схожий на мопед, уже став символом повітряної тривоги в багатьох містах. Герань 2 постійно модернізують: додають стійкі до глушіння антени, камери, а в окремих випадках навіть зенітні ракети. У 2026 році зафіксовано нові небезпечні варіанти з елементами, що підвищують радіаційний фон на місцях падіння.
Цей матеріал зібрав перевірені характеристики, еволюцію конструкції, тактику застосування та реальні наслідки для цивільної інфраструктури. Усе — без зайвих припущень, лише на основі відкритих даних військових аналітиків і офіційних повідомлень.
Походження та шлях від Ірану до російських заводів
Герань 2 з’явилася в російському арсеналі восени 2022 року. Спочатку це були поставки іранських Shahed-136, які Москва швидко перейменувала, щоб приховати походження. Уже в 2023-му виробництво розгорнули на потужностях АТ «Алабуга» в Татарстані. За оцінками експертів, до весни 2025 року завод виходив на темп близько 170 апаратів на добу.
Ключова перевага для агресора — низька ціна порівняно з крилатими ракетами. Один такий дрон коштує в десятки разів дешевше, ніж «Калібр» чи «Кинджал». Саме тому його використовують масово: хвилями по 100–400 одиниць разом із дешевшими «Герберами», які відіграють роль хибних цілей і змушують ППО витрачати дорогі ракети.
Українські розвідники неодноразово фіксували, що більшість електроніки всередині — іноземного походження. Мікросхеми, приймачі, транзистори й антени надходять із США, Китаю, Німеччини, Австрії та інших країн, попри санкції. Розслідування OCCRP у 2026 році підтвердило сотні таких компонентів у збитих зразках.
Технічні характеристики: що відомо станом на 2026 рік
Офіційні дані, які Росія вперше публічно показала в травні 2026 року на виставці в Кронштадті, трохи відрізняються від оцінок українських і західних аналітиків. Нижче — зведена таблиця на основі кількох джерел.
| Параметр | Значення | Примітки |
|---|---|---|
| Довжина | 3,5 м | Стандарт для поршневої версії |
| Розмах крил | 2,5 м | Дельтаподібна схема |
| Злітна маса | 200–250 кг | З паливом |
| Бойова частина | 40–90 кг | Осколково-фугасна, термобарична |
| Двигун | MD-550, 50 к.с. | Двотактний поршневий |
| Крейсерська швидкість | 150–185 км/год | До 190 км/год максимум |
| Дальність | 1000–2500 км | Залежить від ваги БЧ |
| Висота польоту | 60–4000 м | Часто низько, щоб ускладнити виявлення |
Дані зведені за матеріалами Wikipedia, повідомлень ГУР та відкритих аналізів 2025–2026 років. При збільшенні бойової частини до 90 кг дальність падає приблизно до 1000 км через зменшення запасу пального.
Двигун працює на звичайному бензині й не має глушника. Саме тому характерне «торохтіння» чути за кілька кілометрів. Навігація спочатку базувалася на інерціальній системі плюс GNSS. Пізніше додали російські модулі «Комета» з антенами CRPA, які краще тримають сигнал навіть під час роботи РЕБ.
За моїм досвідом аналізу звітів збитих апаратів протягом 2024–2026 років, саме стійкість до радіоелектронної боротьби стала головним напрямком модернізації.
Модифікації, які змінили тактику застосування
Базова Герань 2 літала за попередньо запрограмованими координатами. З 2024–2025 років з’явилися версії з камерами та можливістю корекції курсу оператором у реальному часі. У грудні 2025-го ГУР зафіксувало серію «Е» з ракетою Р-60 класу «повітря–повітря». У січні 2026-го — нову конфігурацію з ПЗРК «Верба» на борту й одночасно термобаричною бойовою частиною ТББЧ-50М.
Такий апарат може спочатку відстрілити зенітну ракету по українському вертольоту чи літаку, який полює на дрони, а потім продовжити удар по наземній цілі. Оператор керує через китайську оптичну камеру та mesh-модем.
У 2026 році з’явилися також варіанти з модулем «Seeker» — електрооптичними датчиками та машинним зором. Вони вже не просто летять у задану точку, а шукають ціль у районі й коригують точку удару.
Окремо варто згадати реактивні версії (часто позначені як Герань-3 або Герань-4). Вони швидші — до 550–600 км/год — і важчі. Але базовою масовою моделлю лишається саме поршнева Герань 2.
Тактика ударів і вплив на українську оборону
Росіяни запускають Герань 2 переважно вночі, часто в комбінації з крилатими ракетами. Мета — перевантажити систему ППО. Дешеві апарати змушують витрачати дорогі ракети «Patriot», «Iris-T» чи «NASAMS». Частину збивають мобільні групи зі стрілецькою зброєю, зенітними установками Gepard і навіть кулеметами.
Головні цілі — енергетика, склади, промислові об’єкти, іноді житлові квартали. У 2026 році зафіксовано спроби ударів по суховантажах у Чорному морі. Звук двигуна став своєрідним маркером: люди вчаться розрізняти його серед інших шумів і вчасно спускатися в укриття.
У квітні–червні 2026 року на Чернігівщині Служба безпеки України задокументувала кілька випадків, коли в уламках Герань 2 із ракетами Р-60М виявили матеріали з підвищеним радіаційним фоном. Рівень гамма-випромінювання окремих фрагментів сягав 8,3–24 мкЗв/год при нормі 0,3 мкЗв/год. Експертиза підтвердила наявність ізотопів урану-235 і урану-238. Після цього проводили роботи з нейтралізації.
Такі факти змінюють підхід до роботи з уламками: тепер будь-який збитий апарат перевіряють дозиметрами.
Як Україна протидіє і що змінюється
Українські сили постійно вдосконалюють перехоплення. Інтерцептори на кшталт «Sting», мобільні групи, РЕБ-станції, які «глушать» навігацію, і системи раннього попередження працюють у комплексі. З’явилися власні аналоги далекобійних ударних дронів, але їхня кількість поки менша.
Важливий момент — логістика. Кожен запуск вимагає підготовлених позицій, транспорту, пального. Українські удари по складах і заводах у глибокому тилу зменшують темп виробництва. Санкції ускладнюють постачання електроніки, хоча обхідні шляхи через треті країни досі працюють.
За оцінками аналітиків, у 2025–2026 роках Росія випустила десятки тисяч таких апаратів. Проте ефективність падає: відсоток збитих зростає, а точність ударів по добре захищених об’єктах знижується.
Герань 2 — це приклад того, як відносно проста і дешева технологія може створювати стратегічну проблему. Її постійно вдосконалюють, додаючи нові сенсори й озброєння. Водночас українська оборона адаптується швидше, ніж очікували багато експертів на початку повномасштабного вторгнення.
About the Author
