Ракета Х-59, відома також як «Овід», залишається однією з найпоширеніших авіаційних крилатих ракет середнього радіусу дії в арсеналі російських повітряно-космічних сил. Розроблена ще в радянські часи, вона еволюціонувала від простої твердопаливної системи з телевізійним наведенням до сучасних варіантів із турбореактивним двигуном, супутниковою корекцією та дальністю понад 280 кілометрів.
Основні модифікації — Х-59, Х-59М, Х-59МК і Х-59МК2 — відрізняються типом двигуна, системою наведення та призначенням: від ударів по наземних об’єктах до протикорабельних місій. У російсько-українській війні з 2022 року ці ракети активно застосовують проти інфраструктури, хоча українська ППО регулярно їх збиває, а виробництво стикається з дефіцитом комплектуючих.
Технічні характеристики варіюються залежно від версії: стартова маса від 760 до 930 кг, бойова частина до 320 кг, швидкість близько 900–1050 км/год. Носіями виступають Су-24М, Су-30, Су-34, Су-35 і навіть Су-57. Попри поважний вік конструкції, ракета Х-59 досі залишається інструментом дистанційних ударів, коли дорожчі системи стають у дефіциті.
Історія створення та розвиток конструкції
Розробка керованої ракети класу «повітря-поверхня» стартувала в МКБ «Радуга» у 1975 році. Конструктори шукали зброю, яка дозволяла б літаку-носію залишатися поза зоною ураження ворожої ППО середньої дальності. Льотно-конструкторські випробування проходили в 1975–1977 роках на аеродромі в Ахтубінську. Державні випробування завершилися 1979-го, а на озброєння комплекс у складі Су-24М прийняли в 1980 році (за деякими даними — 1982-го).
Спочатку ракета мала двоступеневий твердопаливний двигун і працювала в парі з контейнером управління. Основним носієм став Су-24М, хоча короткочасно її інтегрували і на Су-17М4. Після розпаду СРСР виробництво та модернізацію взяла на себе корпорація «Тактичне ракетне озброєння». Саме тоді з’явилися варіанти з турбореактивним двигуном, які різко збільшили дальність і зробили ракету більш універсальною.
За моїм досвідом аналізу відкритих джерел, саме перехід на турбореактивну тягу в кінці 1980-х — на початку 1990-х став ключовим моментом. Ракета перестала бути «короткорукою» і перетворилася на повноцінну крилату систему середнього радіусу.
Основні модифікації та технічні характеристики
Сімейство Х-59 пройшло кілька глибоких модернізацій. Кожна наступна версія вирішувала обмеження попередньої — дальність, всепогодність, тип цілей.
Ось порівняльна таблиця ключових параметрів основних варіантів (дані узагальнені за відкритими джерелами станом на 2026 рік):
| Параметр | Х-59 | Х-59М / ME | Х-59МК | Х-59МК2 |
|---|---|---|---|---|
| Довжина, м | 5,37 | 5,7 | 5,7 | 5,7 (оновл. 4,2) |
| Стартова маса, кг | 760–790 | 930 | до 930 | до 900 |
| Бойова частина, кг | ≈148 | 320 (проникаюча) / 280–283 (касетна) | 320 | 320 / 283–310 |
| Дальність, км | 40–45 | 115 (ME до 200) | 285 | 285–290 |
| Двигун | двоступеневий РДТТ | стартовий РДТТ + турбореактивний | турбореактивний 36МТ | турбореактивний 36МТ |
| Наведення | інерціальне + ТВ-командне | інерціальне + ТВ | БІНС + супутник + АРГС | БІНС + супутник + оптоелектронне |
Дані таблиці зібрані на основі матеріалів Вікіпедії та спеціалізованого ресурсу missilery.info.
Базова Х-59 літала на твердому паливі і вимагала постійного візуального контролю оператора. Х-59М отримала підфюзеляжний турбореактивний двигун і майже потроїла дальність. Протикорабельна Х-59МК додала активну радіолокаційну головку самонаведення АРГС-59 і навчилася працювати вночі та в складних погодних умовах. А Х-59МК2 стала багатоцільовою: вона може бити по нерухомих наземних об’єктах із заздалегідь відомими координатами, летячи на висоті 50–300 метрів.
Оновлений варіант Х-59МК2, показаний у 2015 році, отримав квадратний переріз корпусу і зменшену довжину до 4,2 м — щоб поміщатися у внутрішні відсіки Су-57. Це вже майже «стелс»-версія, хоча її бойове застосування залишається обмеженим.
Швидкість усіх основних модифікацій тримається в діапазоні 900–1050 км/год — це високий дозвук, який дозволяє ракеті залишатися відносно непомітною для багатьох радарів, але водночас ускладнює її перехоплення порівняно з балістичними цілями.
Ранні версії використовували телевізійну головку «Тубус-2». Оператор бачив картинку з ракети і коригував курс аж до останніх кілометрів. Це забезпечувало кругове ймовірне відхилення всього 2–3 метри, але вимагало ясної погоди і денного світла. Туман, дощ чи дим майже гарантовано зривали наведення.
Пізніші модифікації додали інерціальну систему з супутниковою корекцією (ГЛОНАСС/GPS) і радіовисотомір. Х-59МК і Х-59МК2 уже можуть летіти за попередньо заданим маршрутом із огинанням рельєфу. На кінцевій ділянці активується головка самонаведення — радіолокаційна або оптоелектронна. Ймовірність ураження великих надводних цілей оцінюється в 0,9–0,96.
Висота польоту варіюється: від 7–15 метрів над морем до 50–1000 метрів над сушею. Носій запускає ракету на швидкості 600–1100 км/год з висот від 200 метрів до 11 кілометрів.
Головне слабке місце — залежність від погодних умов у версіях з телевізійним наведенням і вразливість до засобів радіоелектронної боротьби. У 2024–2025 роках українська розвідка фіксувала випадки, коли на ракетах замість справжніх головок самонаведення встановлювали макети — через дефіцит електроніки.
Носії, бойове застосування та сучасний статус
Класичний носій — Су-24М. Пізніше ракету інтегрували на Су-30, Су-34, Су-35 і Су-57. Для ранніх версій потрібен підвісний контейнер АПК-9, який забезпечує канал передачі даних. Сучасні модифікації можуть працювати в режимі «вистрілив — забув».
У Чечні в 1990-х роках Х-59 застосовували обмежено: гірський рельєф і погана видимість зводили нанівець переваги телевізійного наведення. У повномасштабній війні проти України з квітня 2022 року ракети цього сімейства стали частиною регулярних ударів по елеваторах, енергетичних об’єктах, мостах і військових складах. Перший підтверджений удар зафіксований 4 квітня 2022 року по елеватору на Миколаївщині.
Українська ППО регулярно збиває Х-59. У 2022 році темпи застосування досягали десятка ракет на добу, пізніше знизилися до 5–10 на місяць. Станом на 2025–2026 роки виробництво стикається з серйозними труднощами: дефіцит іноземної елементної бази, зриви термінів і навіть використання макетів головок самонаведення.
Орієнтовна вартість однієї сучасної ракети сімейства Х-59/Х-69 оцінюється приблизно в 500–700 тисяч доларів. Це значно дешевше, ніж Х-101 чи «Калібр», тому російські сили використовують їх як «робочу конячку» для насичення ППО.
Серед операторів, крім Росії, — Індія, Китай, Алжир, В’єтнам та кілька інших країн, які купували експортні версії Х-59МЕ та Х-59МК.
Ракета Х-59 пройшла шлях від радянської тактичної системи 1970-х до відносно сучасної крилатої ракети середнього радіусу. Її сильні сторони — прийнятна точність, порівняно невисока вартість і можливість запуску з тактичної авіації поза зоною дії більшості засобів ППО. Слабкі — залежність від погоди в класичних версіях, вразливість до РЕБ і проблеми з серійним виробництвом під санкціями. У реаліях 2026 року вона залишається інструментом, яким намагаються компенсувати нестачу більш досконалих систем, і водночас об’єктом постійного полювання української протиповітряної оборони.
About the Author
