Термобаричний боєприпас створює потужну ударну хвилю і високу температуру за рахунок взаємодії горючої суміші з киснем повітря, що робить його особливо ефективним у закритих просторах і проти укріплень. На відміну від звичайних фугасних зарядів, він генерує триваліший тиск і тепловий ефект, здатний проникати в укриття, траншеї та будівлі.
Такі боєприпаси застосовують у різних формах — від ручних гранат і реактивних систем до авіабомб і бойових частин дронів. У конфліктах останніх років, зокрема в Україні, вони стали помітним елементом тактики, де поєднують фугасну та термічну дію.
Головні фактори ураження — надлишковий тиск, температура до кількох тисяч градусів і вторинні ефекти від нестачі кисню. Це робить їх небезпечними як для військових цілей, так і в умовах міської забудови.
Що являє собою термобаричний боєприпас
Термобаричний боєприпас, або боєприпас об’ємного вибуху, працює на принципі створення аерозольної хмари горючої речовини, яка змішується з атмосферним киснем і детонує. Назва походить від грецьких коренів «термо» (температура) і «барос» (тиск), бо саме ці два фактори визначають його руйнівну силу. На відміну від класичних вибухівок, де окислювач уже міститься всередині заряду, тут частина енергії вивільняється завдяки зовнішньому повітрю.
Ефект проявляється у вигляді вогняної кулі з температурою, що сягає 2400–2600 °C, і ударної хвилі, яка триває довше, ніж у звичайного тротилового заряду. Хвиля відбивається від стін і стелі, посилюючи тиск у замкнених приміщеннях. Саме тому такі боєприпаси ефективні проти ДОТів, окопів, підвалів і будівель, де звичайні осколки можуть застрягти за перешкодою.
Важливо розрізняти однотактні та двотактні варіанти. У перших детонація відбувається майже миттєво після розпилення, у других — з невеликою затримкою. Сучасні зразки часто поєднують термобаричний ефект з уламковою дією, додаючи готові уражаючі елементи.
Історичний шлях розвитку
Ідеї об’ємного вибуху з’явилися ще в середині XX століття. Німецькі розробки часів Другої світової війни експериментували з розпиленням горючих сумішей, але повноцінне застосування почалося у США під час війни у В’єтнамі. Там використовували паливно-повітряні бомби для розчищення посадкових майданчиків у джунглях і боротьби з тунелями.
Радянський Союз швидко підхопив технологію. У 1980-х роках з’явилися реактивні піхотні вогнемети РПО-А «Шмель» і важкі системи залпового вогню ТОС-1 «Буратіно». Останні монтувалися на шасі танка і могли накривати площу в десятки тисяч квадратних метрів одним залпом. Модернізована версія ТОС-1А «Солнцепёк» отримала збільшену дальність і точність.
У 2000-х роках з’явилися великі авіаційні бомби. Американська GBU-43/B MOAB («Мама всіх бомб») і російський аналог, відомий як «Тато всіх бомб», демонстрували можливості стратегічного рівня. Обидві системи створювали ефект, порівнянний з десятками тонн тротилу, але без ядерної складової.
Після 2022 року технологія активно адаптувалася до дронових платформ. Російські безпілотники типу «Шахед» почали оснащувати бойовими частинами ТБ БЧ-50 масою близько 52 кг, що поєднують термобаричний і уламковий ефекти. Українські підрозділи у відповідь розробляють власні компактні заряди для FPV-дронів і ручних гранат.
Основні фактори ураження та порівняння з іншими боєприпасами
Головні уражаючі фактори термобаричного боєприпасу — тривала ударна хвиля, висока температура і локальне вигорання кисню. Ударна хвиля може спричинити баротравму легень, розрив барабанних перетинок і внутрішні крововиливи навіть на відстані, де осколки вже не діють. Температура викликає займання матеріалів і термічні опіки.
На відкритій місцевості звичайний осколково-фугасний заряд часто має більший радіус ураження завдяки уламкам. У замкненому просторі перевага переходить до термобаричного варіанту: хмара заповнює весь об’єм, а хвиля багаторазово відбивається.
| Тип боєприпасу | Типова маса | Ключовий ефект | Найкраще застосування |
|---|---|---|---|
| Ручний термобаричний (РГТ-27, РПО-А) | 2–12 кг | Температура + тиск у малому об’ємі | Штурм будівель, окопи |
| Ракетна система (ТОС-1А) | 170–220 кг на ракету | Площа ураження до 40 000 м² | Укріплені позиції, масовані удари |
| Авіаційна бомба (ОДАБ-500, MOAB) | 500–9800 кг | Великий радіус і тривалий тиск | Тунелі, великі укріплення |
| Бойова частина дрона (ТБ БЧ-50) | близько 52 кг | Комбінований термобаричний + уламковий | Міські цілі, точкові удари |
Дані таблиці узагальнені на основі відкритих військових описів і матеріалів з сайтів army-technology.com та uk.wikipedia.org. Реальні характеристики можуть відрізнятися залежно від конкретної модифікації та умов застосування.
Застосування в сучасних конфліктах
У війні в Україні термобаричні системи з’явилися вже в перші тижні 2022 року. Російські підрозділи використовували ТОС-1А для атак на укріплені позиції та населені пункти. Пізніше з’явилися дрони з термобаричними бойовими частинами, які змінили тактику ударів по містах. Ефект хмари дозволяє уражати людей навіть за стінами, якщо приміщення не герметичні.
Українські сили відповіли власними розробками. Гранати РГТ-27С2 і нові компактні заряди для FPV-дронів дозволяють працювати по траншеях і укриттях противника. У 2025–2026 роках з’явилися повідомлення про застосування термобаричних боєприпасів підрозділами радіаційного, хімічного та біологічного захисту разом із дронами.
Інші країни теж не стоять осторонь. Туреччина представила важкі бомби з термобаричним наповненням, а США продовжують інтегрувати подібні боєголовки в керовані ракети. Ринок таких боєприпасів, за оцінками аналітиків, зростає завдяки потребам у міських і підземних операціях.
Медичні та тактичні наслідки
Ураження термобаричним боєприпасом часто призводить до комбінованої травми. Баротравма легень і слухового апарату поєднується з опіками та токсичним впливом продуктів горіння. У закритому просторі додатково виникає ризик асфіксії через локальне зниження вмісту кисню.
Тактично такі боєприпаси змінюють підходи до укриттів. Правило «двох стін» стає менш надійним, бо хмара може поширюватися коридорами. Військові радять герметизувати приміщення і використовувати додаткові перегородки. Для цивільного населення головна рекомендація — уникати великих відкритих просторів у будівлях під час повітряної тривоги і швидко переміщатися в найбільш ізольовані кімнати.
Міжнародне гуманітарне право не забороняє термобаричні боєприпаси як клас, але їх застосування має відповідати принципам розрізнення та пропорційності. Використання в густонаселених районах часто викликає дискусії щодо можливих надмірних страждань.
Перспективи та обмеження
Технологія продовжує розвиватися у бік мініатюризації та підвищення точності. Компактні заряди для дронів і наземних роботів дозволяють знижувати масу при збереженні ефекту. Водночас залежність від атмосферного кисню обмежує застосування на великих висотах, під водою або в умовах сильного вітру.
У відкритих джерелах підкреслюють, що термобаричний боєприпас залишається спеціалізованим інструментом. Він не замінює класичні фугасні чи кумулятивні заряди, а доповнює їх у специфічних сценаріях — боротьбі з укріпленнями, тунелями та живою силою в замкнених просторах. Саме ця спеціалізація визначає його місце в сучасних арсеналах.
About the Author
