Перейменування Кіровограда на Кропивницький у 2016 році завершило довгий шлях міста від імперських і радянських ярликів до власної культурної ідентичності. Це рішення Верховної Ради не просто стерло прізвище комуністичного діяча з мапи України, а повернуло акцент на місцеву історію та постать, яка зробила український театр відомим у світі. Сьогодні, майже десять років по тому, назва Кропивницький міцно увійшла в ужиток, хоча дискусії навколо спадщини ще тривають.
Місто на берегах Інгулу кілька разів міняло імена під тиском політичних вітрів, але саме остання зміна виявилася найглибшою. Вона відобразила не лише декомунізацію, а й бажання мешканців і влади знайти символ, який надихає на майбутнє.
Історичний шлях назв: від фортеці до радянських експериментів
Місто виникло в середині XVIII століття навколо фортеці святої Єлисавети, збудованої Російською імперією для захисту південних кордонів. У 1784 році воно офіційно отримало назву Єлисаветград — на честь імператриці. Ця назва трималася понад 140 років і асоціювалася з бурхливим розвитком: торгівлею, ярмарками, промисловістю. Тут жили українці, греки, євреї, німці — справжній котел культур.
Після революції 1917–1921 років більшовики швидко взялись за “оновлення”. У 1924 році місто стало Зінов’євськом — на честь Григорія Зінов’єва, уродженця цих місць і впливового партійного бонзи. Однак уже в 1934-му, після вбивства Сергія Кірова, його перейменували на Кірово. А в 1939-му, коли утворили Кіровоградську область, з’явився Кіровоград — щоб відрізнити від російського Кірова. Кожна зміна супроводжувалася пропагандою, демонтажем старих пам’ятників і встановленням нових.
Ці радянські назви не просто маркували територію — вони стирали попередню пам’ять. Фортеця, козацькі зимівники, купецький розквіт — усе це відійшло на другий план під вагою ідеологічних прізвищ.
Марко Кропивницький: людина, яка дала нове ім’я місту
Вибір Кропивницького — це не випадковість, а свідоме повернення до коренів. Марко Лукич Кропивницький народився 1840 року в селі Бежбайраки неподалік (нині село Кропивницьке). Він став актором, драматургом, режисером і фактично батьком українського професійного театру.
У часи, коли українську мову забороняли на сцені, Кропивницький створив трупу, яка гастролювала по імперії та Європі. Його п’єси — “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай, або ж павук” — показували реальне життя селян і міщан з глибоким психологізмом і гумором. Він виховав ціле покоління корифеїв: Заньковецьку, Садовського, Карпенка-Карого. Театр під його керівництвом поєднував натуралізм, народну мову та високий артистизм — те, що критики порівнювали з найкращими європейськими зразками.
Кропивницький писав музику до вистав, малював декорації, вчив акторів. Його життя було непростим: бідність, цензура, постійні гастролі. Але він не зрадив мову й культуру. Назвати місто його ім’ям — значить визнати, що справжня слава регіону походить не від партійних вождів, а від творців, які творили попри все.
Після Революції Гідності та ухвалення закону про декомунізацію 2015 року Кіровоград опинився в списку обов’язкових для перейменування. Міська влада провела громадські слухання. Пропонували сім варіантів: Єлисаветград (найпопулярніший серед місцевих — понад 65% у деяких опитуваннях), Інгульськ, Златопіль, Козацький, Благомир, Ексампей і Кропивницький.
Дебати тривали понад рік. У соцмережах, на радіо, в газетах лунали емоційні аргументи: хтось хотів повернути “історичну” імперську назву, хтось боявся, що Єлисаветград звучатиме надто російсько в нових реаліях. Кропивницький спочатку підтримували лише кілька відсотків, але профільний комітет Верховної Ради рекомендував саме його.
14 липня 2016 року 230 народних депутатів проголосували “за”. Постанову підписав Андрій Парубій. Місто офіційно стало Кропивницьким. Це зробило його останнім обласним центром, який пройшов декомунізацію. Згодом суди відхилили всі спроби оскаржити рішення.
Реакція мешканців і перші зміни
Багато кропивничан сприйняли зміну спокійно або з полегшенням — нарешті без “Кірова”. Дехто ображався, що не повернули Єлисаветград. Але життя швидко адаптувалося: таблички, документи, ЗМІ. Пам’ятник Кірову демонтували ще в 2014-му. Площа Кірова стала площею Героїв Майдану.
За роки після 2016-го у Кропивницькому перейменували сотні вулиць, провулків, підприємств. Замість радянських героїв з’явилися імена українських діячів, козаків, місцевих героїв. Це не просто косметика — це зміна простору, в якому живуть люди.
Місто активно будує бренд. Фестиваль “КропФест”, “Ресторація Кропивницьких”, туристичні маршрути “КропРіверТур” — усе це робить назву живою і привабливою. Історики зазначають, що Кропивницький став єдиним у світі містом, назвиним на честь театрального діяча. Це унікальний культурний маркер.
Порівняння старих і нових назв у таблиці
| Період | Назва | Причина перейменування | Значення для міста |
|---|---|---|---|
| 1784–1924 | Єлисаветград | Імперська фортеця | Розквіт торгівлі та культури |
| 1924–1934 | Зінов’євськ | Увічнення партійного діяча | Радянська ідеологізація |
| 1934–1939 | Кірово | Вбивство Кірова | Політична пропаганда |
| 1939–2016 | Кіровоград | Утворення області | Обласний центр під радянським брендом |
| 2016 – сьогодні | Кропивницький | Декомунізація | Повернення до культурних коренів |
Дані базуються на історичних документах і рішеннях Верховної Ради (rada.gov.ua, Вікіпедія).
Область і район: чому Кіровоградська досі існує
Місто змінило назву, але область залишилася Кіровоградською, бо її назва зафіксована в Конституції. Район перейменували на Кропивницький ще в 2018 році. Обласна рада підтримувала ідею зміни, Конституційний Суд визнав це можливим, але повноцінне перейменування області вимагає конституційних змін. Станом на 2026 рік процес триває, але місто вже живе новим ім’ям.
Сучасне життя Кропивницького: виклики та перспективи
Сьогодні Кропивницький — промисловий і культурний центр з населенням понад 215 тисяч. Тут розвивається IT, машинобудування, освіта. Перейменування допомогло очистити простір від радянських символів і зосередитися на українському наративі, особливо важливому під час війни.
Мешканці звикли до нової назви. Молодь часто й не пам’ятає старої. Туристи приїжджають на театральні фестивалі, музеї Кропивницького, фортечні руїни. Місто продовжує писати свою історію — вже без чужих прізвищ у заголовку.
Воно стало сильнішим саме завдяки цій зміні. Кропивницький звучить як запрошення: приходьте, тут народжувалися великі історії, тут творили корифеї, тут живе майбутнє.
About the Author
