Між високих корабельних сосен Чернігівщини, за сорок кілометрів від обласного центру, ховається селище, де ритм життя задають не церковні дзвони, а гул танкових двигунів. Гончарівське — це не просто крапка на мапі Полісся, а живий гарнізон, серце якого вже понад сім десятиліть б’ється в унісон з оборонною міццю країни.
Назва «Гончарівське військова частина» в реаліях 2026 року охоплює одразу кілька з’єднань: легендарну 1-шу окрему важку механізовану Сіверську бригаду (в/ч А1815) та 242-й Центр підготовки підрозділів (в/ч А3321). Обидві структури входять до Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.
У цьому матеріалі — повна анатомія гарнізону: від хутора, обраного маршалом Чуйковим у далекому 1953-му, до сучасних бойових формувань, які тримали оборону Чернігова в перші, найстрашніші дні великої війни.
Де знаходиться Гончарівське та чому це стратегічна точка
Селище міського типу Гончарівське розташоване в Чернігівському районі Чернігівської області, на віддалі близько 40 кілометрів від Чернігова. Поштовий індекс — 15558, юридична адреса військової частини — вулиця Танкістів. Сама географія тут промовиста: ліс, соснові масиви, ґрунти, що добре витримують гусеничну техніку, і відносна близькість до північного державного кордону.
Загальна площа населеного пункту — лише 152 гектари, проте за щільністю військових об’єктів воно колись було відоме на весь колишній радянський простір. У 70–80-х роках минулого століття на двох вулицях із промовистими назвами — Танкістів і Артилеристів — дислокувалося 19 військових частин: механізовані, танкові, артилерійські, ракетні, інженерні, авіаційні та десантні. Після хвилі реформ більшість зникла, та головний «броньований кулак» залишився.
Гончарівське — єдиний населений пункт України, де колись одночасно дислокувалося майже два десятки військових частин усіх родів військ, а сьогодні селище є базою для бригади з унікальним озброєнням — танками Т-64БМ «Булат».
Історія: від хутора Гончарів круг до танкового бастіону
Соснові ліси шепочуть тут не лише вітер, а й історію. Початок усього — 1953 рік, коли командувач Київського військового округу маршал Василь Чуйков особисто обрав хутір Гончарів круг для створення великого танково-артилерійського полігону та військового містечка. Звідси й пішла назва — Гончарівське.
У 1990 році до селища з Білої Церкви передислокували 292-й гвардійський танковий Новгородський полк 72-ї механізованої дивізії. Тоді ж умовний номер в/ч 64517 замінили на А1815 — той самий, що залишається актуальним і досі. У 1997-му на базі 292-го та 280-го танкових полків 25-ї механізованої дивізії сформували 1-шу окрему танкову бригаду. На вічне зберігання їй передали бойові прапори, ордени Кутузова та Богдана Хмельницького, історичні формуляри.
Реформи продовжувалися. 18 листопада 2015 року указом Президента бригада отримала спрощену назву — 1 окрема гвардійська танкова. Через рік, 22 серпня 2016-го, з ужитку вивели гвардійське звання. А 23 серпня 2017 року з’єднанню повернули історичну тяглість — присвоїли почесне найменування «Сіверська», на честь давньої землі сіверян.
Бойовий шлях бригади з 2014 року до сьогодні
Війна для гончарівських танкістів почалася не у лютому 2022-го. Уже в березні 2014 року, коли над Кримом замайорів триколор окупанта, бригаду підняли по тривозі. Колони Т-64 рушили до північно-східного кордону — в район Глухова, Прилук, потім — під Ярмолинці. Російського вторгнення тоді не сталося, але броньовані машини залишилися в готовності.
Далі — справжнє пекло. Луганський і Донецький аеропорти, бої за Піски, Дебальцеве, Світлодарськ, Логвинове, Волноваха. Взимку 2015-го під Дебальцевим танкова рота знищила три ворожі Т-72, прикривши відхід 30-ї бригади. Кожен з цих боїв — окрема історія, де броня витримувала прямі влучання, а екіпажі робили те, що інженери конструкторського бюро вважали неможливим.
24 лютого 2022 року стало іспитом, до якого не готує жоден полігон. Бригада повернулася до пункту постійної дислокації буквально за кілька днів до вторгнення — планували відпочинок після ротації, але росія переписала їхній графік. Танкісти зупинили наступ на Київ із півночі, тримаючи оборону біля Ягідного, Іванівки, Лукашівки, Количівки. Логістику ворога розбили вщент — і той змушений був відступити, так і не відрізавши Чернігів. 24 вересня 2022-го з’єднання відзначили почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
Структура частини А1815: як влаштована Сіверська бригада
18 липня 2025 року стало відомо про важливу трансформацію: в межах реформи танкових підрозділів 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду переформатували у 1-шу окрему важку механізовану. Це не просто зміна вивіски — це адаптація до реалій сучасної війни, де дрони, артилерія та піхотний компонент стали невіддільні від броні.
Командує з’єднанням полковник Леонід Олексійович Хода. За організаційно-штатною структурою бригада входить до складу Оперативного командування «Північ». До її складу входять танкові батальйони, механізована піхота, артилерійський дивізіон (САУ 2С1 «Гвоздика»), розвідка, підрозділи протиповітряної оборони, інженерно-саперні, медичні, тилові служби. Окремо варто згадати ударні підрозділи безпілотників — «Пегас», «Туман», «Бора», «Предатор», які вже стали візитівкою бригади.
| Параметр | 1 ОВМБр (А1815) | 242 ЦПП (А3321) |
|---|---|---|
| Тип формування | Бойова бригада | Навчальний центр |
| Рік створення | 1997 (на базі 292 ТП) | 2016 (полігон — з 1953) |
| Підпорядкування | ОК «Північ» | ОК «Північ» |
| Основне завдання | Бойові операції | Підготовка особового складу |
| Командир | полк. Леонід Хода | навчальний штат |
Дані базуються на офіційних відомостях Міністерства оборони України та публічних реєстрах ЄДРПОУ. Юридично частина зареєстрована як державна організація з кодом ЄДРПОУ 07880688, що засновником має МО України.
Озброєння: чим унікальні «Булати» з Чернігівщини
1-ша бригада — єдина у Збройних силах України, на озброєнні якої перебувають модернізовані танки Т-64БМ «Булат». Це машина з характером: оснащена керованими ракетами «Комбат», що дозволяють вражати ціль на відстані до 5 кілометрів, динамічним захистом «Ніж», новими прицілами з тепловізором і потужним дизельним двигуном.
Поряд із «Булатами» воюють перевірені часом Т-64БВ, а також трофейні російські машини — Т-72, Т-80, навіть Т-90А. Парк бойових машин піхоти базується на БМП-1, артилерія — самохідні установки 2С1 «Гвоздика» калібру 122 мм. Засоби протиповітряної оборони включають зенітні гарматно-ракетні комплекси «Тунгуска». У 2019 році техніку оснастили цифровими радіостанціями Aselsan стандарту DMR — це дозволило налагодити сумісний зв’язок з пристроями Motorola, які теж використовуються у ЗСУ.
Озброєння — це лише півсправи. Інша половина — люди, які щодня виходять на полігон і вчаться вичавлювати з техніки максимум. Тут і пригодиться сусідній 242-й центр.
242-й Центр підготовки підрозділів: «Гондурас» української армії
За кілька кілометрів від житлового містечка розгорнувся 242-й Центр підготовки підрозділів — той самий, який старі вояки жартома прозвали «Гондурасом» за надзвичайну інтенсивність занять. Це військова частина А3321, спадкоємець 242-го загальновійськового полігону, створеного директивою МО та Генштабу від 12 травня 2016 року.
Сам полігон існує з 1953-го — той самий, що його колись планував Чуйков. Сьогодні це один із найбільших навчальних майданчиків Сухопутних військ із площею, що сягає тисяч гектарів. Тут проходять загальновійськову та фахову підготовку військовослужбовці не лише з ОК «Північ», а й з інших оперативних командувань. У 2018 році на полігоні провели масштабну модернізацію: відновили тири, встановили систему об’єктивного контролю з відеокамерами та тепловізорами, замінили підйомники мішеней, оновили вишки.
На Гончарівському полігоні випробовують перспективні зразки озброєння — від ПТРК «Корсар» до новітніх піхотних систем. Це не лише тренувальня, а й тестовий майданчик для української оборонки.
Життя в гарнізоні: побут, родини, інфраструктура
Селище Гончарівське має вигляд класичного військового містечка: десяток однотипних п’ятиповерхівок, заглиблених у сосновий ліс, кілька магазинів у центрі, гімназія, бювет. Наприкінці 2016 року тут утворили об’єднану територіальну громаду з населенням близько 4700 осіб. До її складу увійшли Гончарівська селищна рада, Жеведська та Смолинська сільські ради.
Для військовослужбовців побудовано сучасні гуртожитки в межах пункту постійної дислокації. Бригада повністю перейшла на нову систему харчування за каталогом продуктів стандарту НАТО — це не просто меню, а підхід до балансу білків, жирів і вуглеводів з урахуванням фізичних навантажень. Сім’ї військових — невід’ємна частина місцевої спільноти: дружини працюють у школі, магазинах, медзакладах, діти ходять до однієї гімназії.
Як потрапити на службу: вакансії та умови
1-ша окрема важка механізована Сіверська бригада регулярно оголошує набір за контрактом. Найзатребуваніші посади — водії та механіки-водії, навідники, командири танків і відділень, стрільці, кулеметники, гранатометники, медичний персонал, повари, лінійні наглядачі, номери обслуги артилерійських систем.
- Командир роти (офіцер) — близько 15 379 грн посадового окладу
- Командир взводу — близько 13 945 грн
- Головний сержант роти — близько 11 628 грн
- Командир танка — близько 11 234 грн
- Старший водій — близько 10 614 грн
- Механік-водій — близько 10 208 грн
- Навідник, кулеметник — близько 10 167 грн
Це лише посадовий оклад. Реальне грошове забезпечення формується з додаткових виплат: бойові, надбавка за умови служби, премії, компенсація за піднайом житла. Кандидати проходять відбір через територіальні центри комплектування або напряму через рекрутингові центри Сухопутних військ.
Випробування 2025 року та сучасний стан
Літо 2025-го стало серйозним викликом для гарнізону. Російські удари — балістикою та ударними дронами — болісно вдарили по інфраструктурі. Командування оперативно відреагувало: посилили розосередження особового складу, побудували нові укриття, переглянули підходи до маскування техніки. Бойова готовність зберігається, тренування на полігоні тривають у новому, адаптованому режимі.
Реформа з переформатуванням у важку механізовану бригаду — це не косметика, а структурна відповідь на досвід трьох років великої війни. Танк більше не воює сам — він діє у зв’язці з піхотою, дронами, артилерією та РЕБ. Гончарівське стало тим місцем, де цей синтез народжується щодня, на ходу, під безперервним тиском обставин.
За понад сім десятиліть існування військового містечка Гончарівське стало символом не лише радянської танкової школи, а й сучасної української армії — школою, у якій навчалися сотні тисяч бійців, а 1-ша бригада увійшла до історії як одне з тих з’єднань, що врятували Чернігів від падіння.
Гончарівське продовжує жити подвійним життям: дитячі майданчики й гімназія сусідять із танкодромом, гул двигунів змішується зі співом птахів у соснах. Це місце, де ритм мирного селища задає ритм війни — і навпаки. І саме тут, на північному форпості Полісся, формується одна з найміцніших ланок оборони країни.
About the Author
