Андрій Ковальов постає перед нами як живий міст між минулим і сьогоденням України. Політолог з кандидатським ступенем, історик, який власноруч розкопує архіви забутих боїв, релігієзнавець і диякон Православної Церкви України, а від 2022 року — офіцер Збройних Сил, що став одним із головних голосів Генерального штабу. Народжений у Києві 23 жовтня 1990 року й зростав у Боярці на Київщині, він перетворив локальну історію рідного краю на потужний інструмент національної свідомості. Його шлях — це не суха академічна кар’єра, а щоденне переплетення теорії з практикою: від меморіальних дощок героям УНР до щоденних брифінгів про фронт у повномасштабній війні.
Книги Ковальова, громадська діяльність і військова служба творять єдину тканину, де минулі визвольні змагання 1917–1921 років стають ключем до розуміння сьогоднішньої боротьби. Він не просто розповідає про історію — він її проживає, відновлює пам’ятники, перейменовує вулиці й пояснює українцям, чому пам’ять про Васильківський кіш Вільного козацтва важлива для перемоги над агресором сьогодні. Для початківців ця історія відкриває двері в українську ідентичність, а для просунутих — пропонує глибокий аналіз, як локальні події формують державну міць.
Його постать уособлює покоління, яке поєднало інтелект із рушницею, а віру — з патріотизмом. Від прес-секретаря Патріарха Філарета до речника Генштабу, від депутата Боярської ради до диякона — Ковальов показує, що справжня державність гартується не в кабінетах, а в щоденній боротьбі за правду, пам’ять і свободу.
Корені в українській землі: родина, Боярка та формування світогляду
Боярка для Андрія Ковальова — не просто передмістя Києва, а живий музей української історії, де кожна вулиця, кожна станція дихає спогадами про визвольні змагання. Народжений у родині Віктора Ковальова та Людмили Кривченко, він зростав під впливом дідуся Андрія Андрійовича Кривченка з Полтавщини та бабусі Галини Михайлівни Беззуб з Чернігівщини. Родинне коріння сягає козацьких традицій: батькова лінія — зі слободи Калинівка на Кропивниччині, де старообрядський рід асимілювався під впливом козаків-низовиків і став українським православним уже до 1814 року. Материнська гілка — нащадки козацької шляхти з Прилуччини та Миргородщини.
Ці історії, що звучали за сімейним столом, сформували в хлопця глибоке відчуття приналежності до землі. Закінчивши Боярську ЗОШ № 3, він уже в юності почав бачити в рідному містечку не просто місце проживання, а епіцентр подій Першої російсько-української війни 1917–1918 років. Станція Боярка, пристанційне село Будаївка — саме тут розгорталися бої Васильківського коша Вільного козацтва. Ковальов пізніше напише, що радянський міф про «комсомольську вузькоколійку» з книжки Островського затулив справжню героїку місцевих жителів, які боролися за Українську Народну Республіку.
Саме в Боярці він започаткував свою громадську діяльність: ініціював відновлення комплексу поховань старшин і козаків Армії УНР ще у 2013 році. Ця локальна прив’язаність стала фундаментом для ширшого бачення — історія не абстрактна, вона живе в конкретних людях і місцях.
Освіта: політологія, військова кафедра та перший ступінь у науці
У 2007 році Андрій Ковальов вступив на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка на відділення політології. Паралельно 2011–2013 років навчався у Військовому інституті того ж університету за програмою «Офіцер запасу» і склав військову присягу, отримавши звання молодшого лейтенанта. Цей подвійний трек — академічний і військовий — став символічним: теорія демократії поєднувалася з практичною готовністю захищати країну.
Після бакалаврату та магістратури він продовжив шлях в аспірантурі кафедри державного управління (2015–2018). У 2019 році успішно захистив кандидатську дисертацію з політичних наук. Тема — «Концепція деліберативної демократії Джеймса Фішкіна: теоретичний і практичний аспекти». Монографія вийшла у видавництві «Знання України». Ковальов не зупинився на абстрактних теоріях: він аналізував, як громадські обговорення можуть зміцнювати державу в умовах гібридних загроз.
Ця освіта дала йому інструменти для аналізу сучасної політики через призму історії. Він розумів, що деліберативна демократія працює лише тоді, коли суспільство знає своє минуле й не боїться його.
Журналістика, церква та політика: прес-секретарство в найгарячіші роки
Перший журналістський досвід Ковальов отримав у скаутській організації «Пласт» — спочатку волонтер-пресекретар Київського Пласту, а згодом — Всеукраїнської організації. У 2011–2014 роках працював репортером на 5 каналі. З початком Революції Гідності та війни на Донбасі його шлях пішов у церкву: 2014–2016 роки — заступник голови Інформаційного управління Української Православної Церкви Київського Патріархату, фактично прес-секретар Патріарха Філарета. Він очолював медіа-кампанії під час війни з РФ.
Травень 2016 — серпень 2019: прес-секретар Голови Верховної Ради Андрія Парубія. Саме в цей період Ковальов супроводжував спікера під час переговорів у Стамбулі щодо Томосу про автокефалію. 15 грудня 2018 року він був учасником Об’єднавчого Собору Православної Церкви України. Цей досвід поєднав релігієзнавство з практичною політикою: Ковальов бачив, як церква стає частиною державотворення.
У 2015–2020 роках він був депутатом Боярської міської ради VII скликання, членом комісії з прав людини та протидії корупції. Ініціював комісію з декомунізації, вніс пропозиції щодо перейменування понад 50 вулиць на честь героїв УНР, УПА та повстанців. Ці кроки — не формальність, а реальна зміна простору, де люди щодня стикаються з українськими іменами замість радянських.
Історичні дослідження та книги: від архівів до живої пам’яті
Книги Андрія Ковальова — це не просто тексти, а результат польових досліджень, роботи в архівах СБУ та спогадів очевидців. У 2018 році вийшла «З Архістратигом на щитах. Нариси до історії Першої російсько-української війни на Київщині 1917—1918 років» (видавництво «Темпора»). Книга присвячена Васильківському кошу Вільного козацтва — добровольчій формації, чия історія раніше лишалася в тіні радянських міфів. Автор реконструював бої на станції Боярка та в Будаївці, склав біографічний довідник від простих козаків до генерал-хорунжого Армії УНР. Доповнили видання спогади Івана Горемики-Крупчинського, Всеволода Петріва, Марка Шляхового.
У 2020 році побачила світ «Як гартувалася державність» (видавництво Марка Мельника). Це збірка нарисів про внесок Боярки та околиць у будівництво Української держави 1917–1920 років. Доктор історичних наук Ігор Гирич у передмові назвав роботу піонерською: Ковальов показав тривалу й послідовну боротьбу місцевих жителів проти окупаційного більшовицького режиму, спростувавши літературні вигадки.
2025 року вийшла брошура «Володимир Самійленко і Боярка». Ковальов також — засновник громадської ініціативи «Історія УАПЦ», редактор відповідного пабліку. Його дослідження заповнюють прогалини в історії Першого відродження Української Автокефальної Православної Церкви.
Ці книги роблять історію живою: вони не про далеке минуле, а про те, як звичайні люди в маленькому містечку ставали частиною великої державної справи.
Громадська діяльність: реконструкції, меморіали та декомунізація
Ковальов — військовий реконструктор, засновник клубу «Самостійна Україна», член клубу «Холодний Яр» і правління Благодійного фонду «Героїка». Він організовував реконструкції боїв за Арсенал, у Боярці, Вінниці, Кам’янці-Подільському, під Базаром. Ініціював встановлення барельєфів і меморіальних дощок: Марку Шляховому (2014), Євгену Коновальцю (2016), Васильківському Кошу (2017), Юрію Отмарштейну (2018), Івану Чмолі (2019), штабу 6-ї Січової дивізії (2020) та багатьом іншим.
У 2021 році допоміг встановити пам’ятники Василю Вишиваному, Петру Болбочану, Тимофію Щербацькому, меморіальну дошку Олександру Кошицю. Ця робота — не просто пам’ятники, а відновлення справедливості: українці мають знати, ким були їхні предки.
- Декомунізація в Боярці: як депутат ініціював перейменування вулиць, повертаючи імена героїв УНР та УПА.
- Пошук поховань: через фонд «Героїка» допомагав знаходити та вшановувати могили воїнів.
- Пласт: вихователь, організатор таборів і акцій — передавав патріотизм новим поколінням.
Кожен такий крок формував громадську думку: історія — це не музей, а основа для опору.
Повномасштабна війна: від добровольця до речника Генштабу
24 лютого 2022 року Андрій Ковальов став добровольцем 112-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. Брав участь в обороні Києва. Пізніше призначений прес-офіцером бригади, а згодом — речником Генерального штабу Збройних Сил України. Його брифінги, інтерв’ю та коментарі стали частиною щоденного інформаційного фронту: чіткі, фактологічні, позбавлені емоційного надриву, але наповнені внутрішньою силою.
Військовий досвід поєднався з політологічним аналізом. Ковальов пояснював, чому розуміння історії 1917–1921 років допомагає сьогодні: ті самі методи російської агресії, та сама потреба в єдності. Як офіцер запасу, що став бойовим комунікатором, він показав, що інтелект і зброя — не суперечність, а необхідність.
Релігійний шлях: від богослова до диякона ПЦУ
Бакалавр богослов’я, активний учасник процесу отримання Томосу 2018–2019 років. 5 травня 2024 року митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич) у Троїцькому кафедральному соборі Луцька рукоположив Андрія Ковальова в сан диякона. Це стало кульмінацією довгого шляху: ще в 2014 році він писав прохання Патріарху Філарету про хіротонію.
Як диякон Ковальов продовжує поєднувати віру й патріотизм. Його публікації про історію УАПЦ, автокефалію та сучасні виклики для церкви — це не абстрактна теологія, а практичний внесок у духовну стійкість нації.
Особисте життя, захоплення та сучасні погляди
Одружений з Інною Неродик — журналісткою, телеведучою, поетесою та громадською діячкою. Разом вони творять потужний комунікаційний тандем. Захоплення Андрія — бджільництво та туризм: мед з власної пасіки символічно поєднує працю й українську традицію.
Його погляди чіткі: перемога над Росією можлива лише через усвідомлення власної історії, єдність церкви й держави, чесну пам’ять. Ковальов часто наголошує, що декомунізація — це не минуле, а інвестиція в майбутнє.
| Книга / Проєкт | Рік | Ключовий внесок |
|---|---|---|
| «З Архістратигом на щитах» | 2018 | Реконструкція боїв Васильківського коша на Київщині |
| «Як гартувалася державність» | 2020 | Історія Боярки в Українській революції |
| Монографія про деліберативну демократію | 2019 | Теоретична основа для сучасної політики |
| Брошура «Володимир Самійленко і Боярка» | 2025 | Локальна культурна спадщина |
Джерело даних: офіційні видання та біографічні матеріали (Вікіпедія).
Андрій Ковальов продовжує працювати. Його голос лунає в ефірах, на фронті й у церкві. Він доводить щодня: українська державність — це не подарунок, а щоденна праця поколінь, яка триває й сьогодні.
About the Author
