Артур Дронь народився в останній день 2000-го року на Прикарпатті й став одним із тих, хто втілює долю цілого покоління — молоді, яка дорослішала під гул революцій, а потім узяла зброю в руки. Його вірші та проза не просто розповідають про війну, вони занурюють у відчуття окопу, братерства й тієї ніжності, яка виживає навіть під обстрілами. Сьогодні, у 2026-му, коли його дебютна прозова книжка вже зібрала премію Шевельова й готується до англійського видання, Дронь залишається живим свідченням того, як література перетворює біль на силу.
Його шлях — від сільського хлопця, що малював плакати під синьо-жовтими прапорами в 13 років, до стрільця 125-ї бригади територіальної оборони, пораненого, демобілізованого й тепер реабілітованого. Книги «Гуртожиток №6», «Тут були ми» та «Гемінґвей нічого не знає» не просто стоять на полицях — вони стають розмовою з тими, хто хоче зрозуміти, як війна ламає й водночас робить людину більшою.
Для початківців це шанс познайомитися з сучасною українською літературою без пафосу, а для просунутих — глибокий аналіз, як молодий автор переосмислює класику, віру й людяність у реаліях війни за існування нації.
Коріння на Прикарпатті: як формувався характер майбутнього воїна
Артур Дронь з’явився на світ 31 грудня 2000 року в селі Воскресинці Рогатинського району Івано-Франківської області, а з п’яти років ріс у сусідніх Підмихайлівцях. Дитинство минуло в розширеній родині — з бабусями, дядьками, тітками й безліччю двоюрідних, де великі застілля ставали справжнім святом тепла й єдності. Але й самотність теж була поруч: переїзд у недобудований будинок, де хлопець відчував, що це тепер його дім, хоч і не зовсім відремонтований.
У 13 років, під час Революції Гідності, Артур разом з однокласниками й учителями малював плакати й бігав селом під жовто-блакитними прапорами, вигукуючи «Слава Україні!». Той момент став першим дотиком до історії, яка вже ніколи не відпустить. Сім’я Дроня — наче зачароване коло: дядько в 21 рік стояв на Майдані як строковик, потім потрапив в АТО, а коли Артур у 21 пішов на війну, його двоюрідному братові якраз виповнилося 13.
Література про війну — Гемінґвей, Ремарк — лягла на душу підлітка особливо сильно. Роман «На Західному фронті без змін» залишив глибокий слід, але реальність 2022-го покаже, що класика не завжди знає правду про війну за саме існування.
Журналістика у Львові та перші літературні кроки
У 2017 році Артур вступив на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Бакалаврат завершив у 2021-му, а магістратуру — наприкінці 2022-го, вже під час війни. Паралельно працював у студентському відділі університету, а з 2021-го став івент-менеджером у Видавництві Старого Лева: організовував презентації, писав рецензії, модерував зустрічі.
Дебютна поетична збірка «Гуртожиток №6» вийшла у 2020 році у видавництві «Тріада плюс». Вона відразу привернула увагу — отримала відзнаку літературної премії імені Анатолія Криловця. Вірші переклали литовською, англійською, польською та італійською. За нею з’явилися публікації в антологіях «Молоді голоси», «Моє тихе Різдво» та «Поміж сирен: нові вірші війни».
У 2022-му Дронь здобув Молодіжну премію Львівської міської ради «Сміливі» в номінації «Поезія — це також зброя» й відзнаку конкурсу «Смолоскип». Література для нього вже тоді була не хобі, а способом говорити про те, що всередині.
Від першого дня вторгнення до окопів: шлях стрільця Давида
24 лютого 2022-го Артур не вагався. Наступного дня він уже «пробивався» до армії, а 2 березня став військовослужбовцем 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Позивний — Давид. Автомат назвав «Ернестом» — на честь Гемінґвея, якого так любив у юності.
Служба почалася на Закарпатті, потім Волинь у чеканні прориву з Білорусі, а далі — Схід: Серебрянський ліс на Луганщині, Донеччина, Харківщина. Посада стрільця стрілецького відділення. 20 жовтня 2022-го — перша контузія. Евакуація тіл побратимів два з половиною кілометри болотом під мінометним вогнем. У голові крутилася весела пісенька, а в душі — суміш болю, огиди й страху.
Січень 2023-го — обмороження ніг, повернення додому на короткий час. Розмови з мамою стали короткими «так» і «ні». Книги Гемінґвея не підготували до цього. Потім — нові бої, наскрізне осколкове поранення в ліве передпліччя, праве плече, стегно й гомілку, перелом променевої кістки, втрата чутливості в пальцях. Кілька операцій, пересадки шкіри, пластини, шви.
У липні 2025-го, після трьох років і чотирьох місяців служби, Артура звільнили в запас за станом здоров’я — інвалідність після поранення. За пів року до 25-річчя, коли його мали б мобілізувати вдруге. Тепер — реабілітація, ще одна операція попереду, але готовність повернутися на фронт, якщо потрібно, лишається.
Поезія, що говорить за інших: «Тут були ми» та «Гуртожиток №6»
Поезія Дроня — це не гучні гасла, а тихі, точні рядки про людей у війні. Збірка «Тут були ми», написана переважно на фронті, вийшла в Видавництві Старого Лева наприкінці 2023-го. Вірші про те, як любов риє окопи й живе в них, як ніжність стає зброєю виживання. Один із них навіть процитувала прем’єр-міністерка Італії Джорджіа Мелоні на пресконференції з Президентом Зеленським у 2023-му.
«Гуртожиток №6» — дебют, що відкрив двері. Тут ще відчувається студентська енергія, але вже проглядається тема покоління, яке несе на плечах важкий спадок. Обидві збірки перекладені кількома мовами, а вірш «Перше до коринтян» у 2026-му прочитав Ієн Мак-Келлен на річницю вторгнення.
Для початківців ці книги — вхід у сучасну українську поезію: короткі рядки, глибокі образи, без зайвого пафосу. Для просунутих — можливість побачити, як фронтовий досвід перетворюється на універсальну мову про людяність.
«Гемінґвей нічого не знає»: проза, що перевернула уявлення про війну
Серпень 2025-го став проривом — вийшла дебютна прозова книжка «Гемінґвей нічого не знає». Збірка коротких есеїв, оповідань і замальовок, написаних під час реабілітації. Назва — не просто провокація. Гемінґвей описував чужі війни. Дронь пише про свою — за існування нації.
Тут є Бог в окопі — сильний і беззахисний одночасно, як у Гетсиманському саду. Є ніжність: позивний «Семчик», накинутий спальник на сплячого побратима. Є любов, яку «загортають у спальники і виносять». Є критика суцільного пацифізму: «Коли на тебе напали — брати зброю природно». Є гірка правда про тих, хто з українським паспортом чекає «рускіх».
Книга отримала премію імені Юрія Шевельова за найкращу есеїстику, відзнаку «Вибір Читомо», увійшла в топ найкращих прозових книжок 2025-го за версією Українського ПЕН і «Книжкового інфобуму». Перший тираж розійшовся миттєво. Восени 2026-го вийде англійською.
Марія Матіос назвала Дроня «зовсім новим поколінням української літератури». Артем Чех — «по-юнацькому світлим» текстом, що зберігає віру. Читачі знаходять у ній себе: вдова загиблого побратима на презентації впізнала свого чоловіка в рядках про евакуацію.
Порівняння книг Артура Дроня: еволюція голосу
Кожна книга — новий етап. Ось як вони відрізняються:
| Книга | Рік | Жанр | Головні теми | Нагороди та визнання |
|---|---|---|---|---|
| Гуртожиток №6 | 2020 | Поезія | Студентське життя, перші роздуми про ідентичність | Відзнака премії ім. Анатолія Криловця |
| Тут були ми | 2023 | Поезія | Фронтовий досвід, братерство, ніжність у війні | Цитата Мелоні, міжнародні переклади |
| Гемінґвей нічого не знає | 2025 | Коротка проза, есеїстика | Війна за існування, віра, критика пацифізму, реабілітація | Премія Шевельова, Вибір Читомо, топ ПЕН |
Ця таблиця показує, як від поезії студентських років Дронь перейшов до свідчень, що змінюють уявлення про літературу війни. Джерело даних — офіційні видавничі анотації та літературні огляди.
Чому читати Артура Дроня саме зараз
Його тексти — не про героїзм у кавичках. Вони про звичайних хлопців, які виносили загиблих у спальниках, про матерів, що жертвують синами заради нації, про ті моменти, коли Бог проявляється в маленькому вчинку. Для початківців це простий і щирий вхід у тему: короткі тексти, живі образи. Для просунутих — філософський шар: як відрізнити антивоєнну літературу від антимілітарної, чому класика не завжди працює в нашій реальності.
Дронь показує, що війна не робить людей тільки жертвами. Вона відкриває в них світло, яке треба захищати. Після демобілізації він продовжує писати, реабілітуватися й нагадувати: «Страшніше за війну може бути лише поразка».
Його слова лунають у Львові на презентаціях, у перекладах за кордоном і в серцях тих, хто шукає розуміння. Артур Дронь не закінчує історію — він лише починає нову сторінку української літератури, де біль перетворюється на силу, а окопи стають місцем, де народжується надія.
About the Author
