Бій під Крутами 29 січня 1918 року став одним із найяскравіших символів української боротьби за незалежність. Невеликий загін юнаків і досвідчених вояків затримав багатотисячну більшовицьку армію на кілька днів, давши час Центральній Раді укласти Берестейський мирний договір. Ця подія поєднує героїзм, трагедію та стратегічний успіх, попри значну перевагу противника.
Українські сили, серед яких переважали курсанти та студенти, завдали ворогу відчутних втрат і організовано відступили, руйнуючи колії. Більшовики втратили боєздатність на чотири дні, що стало ключовим для визнання УНР на міжнародній арені. Сьогодні бій під Крутами нагадує про ціну свободи та силу молодого покоління, яке не побоялося стати на захист держави.
Передісторія: чому саме під Крутами спалахнув бій
Після проголошення IV Універсалу 22 січня 1918 року УНР заявила про повну незалежність від Росії. Більшовики, не визнавши цього, розпочали наступ на Київ. Головні сили Муравйова рухалися через Полтаву, тому українське командування скерувало туди найкращі підрозділи. Несподівано Муравйов перекинув війська через Бахмач, поєднавшись із колонною Берзіна.
Українські юнкери 1-ї Військової школи імені Богдана Хмельницького вже кілька тижнів виснажливо тримали оборону біля Бахмача. Вони повернулися до Києва на короткий відпочинок, але наказ повернув їх на позиції. До них приєднався щойно сформований Студентський курінь — молоді добровольці з київських університетів і гімназій, які майже не мали бойового досвіду.
Сили сторін: нерівність, яка не стала фатальною
Український загін налічував близько 500–600 бійців:
- 250–400 юнкерів і старшин 1-ї Української юнацької школи;
- 116–130 студентів Студентського куреня Січових Стрільців;
- 50–100 вояків Вільного козацтва («Курінь смерті») та охорони залізниці.
На озброєнні — 16 кулеметів і імпровізований бронепотяг із гарматою на платформі. Більшовицькі сили сягали 3000–6000 осіб, включно з матросами Балтійського флоту, червоногвардійцями та артилерією з бронепотягами. Перевага в живій силі була в 5–10 разів, а вогнева міць — ще відчутнішою.
Командувач Аверкій Гончаренко — досвідчений офіцер у центрі подій
Аверкій Матвійович Гончаренко, народжений 1890 року на Полтавщині, закінчив Чугуївське військове училище з відзнакою. Під час Першої світової війни командував батальйоном, отримав Георгіївський хрест. У січні 1918-го він очолював курінь юнацької школи. Його спогади залишаються одним із ключових джерел про бій.
Гончаренко організував оборону, правильно оцінив загрозу оточення та віддав наказ на відступ, зберігши основні сили. Пізніше він продовжував службу в Армії УНР, а в еміграції воював у лавах дивізії «Галичина». Помер у США 1980 року.
Хід бою: п’ять годин запеклої оборони
Бій розпочався вранці 29 січня біля залізничної станції Крути. Українці розібрали колії, щоб уповільнити бронепотяги. Юнкери та студенти займали позиції вздовж насипу, використовуючи кулемети та гармату. Перші атаки матросів і червоногвардійців захлинулися під шквальним вогнем.
Більшовики кидали нові підрозділи, але українці відбивали їх кілька годин. Перелом настав, коли ворожий бронепотяг обійшов розібрану ділянку по сусідній колії та відкрив вогонь у тил. Надвечір, щоб уникнути оточення, Гончаренко наказав відступати до ешелону. Відхід відбувся організовано, з руйнуванням колій за собою.
Трагедія полонених: 27–28 розстріляних юнаків
Під час відступу в сутінках одна чота студентів заблукала і потрапила в полон. Більшовики, розлючені втратами, не дотримувалися конвенцій. 27 або 28 юнаків розстріляли біля станції. Серед них — галичанин Григорій Піпський, який перед смертю заспівав український гімн. Відомі прізвища лише близько 20 загиблих, зокрема студенти університетів і гімназисти.
Втрати та результати: не поразка, а стратегічна перемога
Українські втрати склали 70–100 загиблих (з них 27–28 розстріляних), загальні — близько 127–146. Більшовики втратили до 300 осіб. Бій тривав близько 5–6 годин, але затримав наступ на 4 дні.
Цей час дозволив:
- Придушити більшовицьке повстання на «Арсеналі» в Києві силами Петлюри.
- Укласти Берестейський договір 9 лютого 1918 року, за яким УНР визнали незалежною державою.
- Отримати військову допомогу від країн Четвертного союзу.
Цікаві факти, які мало хто знає
- Імпровізована артилерія. Семен Лощенко керував гарматою на платформі, завдаючи значних втрат ворогу. Під час оборони Києва він стріляв по бронепотягах прямо з вокзалу.
- Брат міністра серед студентів. У Студентському курені воював Володимир Шульгин — молодший брат Олександра Шульгина, секретаря закордонних справ УНР.
- Єдиний довгожитель. Матвій Данилюк (1892–1994) — один із небагатьох учасників, який дожив до відновлення незалежності України 1991 року.
- Порівняння з Фермопілами. Бій часто називають «українськими Фермопілами» через самопожертву молоді, хоча реальні втрати далекі від міфу про 300 загиблих студентів.
- Культурний відгук. Павло Тичина присвятив загиблим вірш «Пам’яті тридцяти». 19 березня 1918 року 27 тіл поховали з почестями на Аскольдовій могилі в Києві.
Міфи проти реальності: що спростовують сучасні дослідження
Радянська пропаганда та деякі мемуари (зокрема Дмитра Дорошенка) створили образ «300 беззбройних хлопчиків, яких кинули на смерть». Насправді серед оборонців були досвідчені юнкери та вільні козаки. Бій не був хаотичним самогубством — це успішна оборонна операція з організованим відступом.
Таблиця порівняння сил і результатів
| Параметр | Українські сили | Більшовицькі сили |
|---|---|---|
| Чисельність | 500–600 | 3000–6000 |
| Втрати | 70–100 загиблих | Близько 300 |
| Тривалість бою | 5–6 годин | — |
| Стратегічний результат | Затримка наступу, Берестейський мир | Тактична перемога, але втрата темпу |
Дані базуються на дослідженнях Інституту національної пам’яті та істориків Ярослава Файзуліна, Михайла Ковальчука.
Сучасне значення: уроки для сьогодення
Бій під Крутами показує, як навіть невеликі сили з високою мотивацією здатні змінити хід подій. Молодь, яка свідомо пішла на фронт, стала прикладом для поколінь. У 2006 році на місці бою встановили пам’ятник, а щороку 29 січня вшановують героїв. Фільм «Крути 1918» 2019 року популяризував тему, хоч і з художніми вольностями.
Ця історія нагадує, що державність вимагає готовності захищати її в нерівних умовах. Вона надихає сьогоднішніх українців зберігати пам’ять і продовжувати справу попередників у будівництві сильної держави. Кожна деталь бою — від імпровізованого бронепотяга до останньої кулі — свідчить про креативність і незламність духу.
Пам’ять про Крути живе не лише в підручниках, а в щоденному виборі на користь України.
About the Author
