Більшовицький переворот у Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 року став точкою неповернення для Росії та всього світу. Збройне повстання, організоване під керівництвом Леніна, Троцького та Військово-революційного комітету, повалило Тимчасовий уряд Олександра Керенського і передало владу Радам робітничих і солдатських депутатів. Ця подія, яку часто називають Жовтневою революцією в радянській традиції, а переворотом у сучасній українській історіографії, запустила ланцюг подій, що призвели до створення радянської держави, громадянської війни та кардинальної перебудови суспільства.
Переворот відбувся в умовах глибокої кризи: виснажливої Першої світової війни, економічного хаосу та політичної нестабільності після Лютневої революції. Більшовики вміло використали гасла «Мир — народам, земля — селянам, фабрики — робітникам», щоб завоювати підтримку втомлених мас. Наслідки виявилися далекосяжними: від формування Ради народних комісарів до початку репресій і боротьби за Україну, де Центральна Рада стала головним опонентом нової влади.
Сьогодні, понад століття потому, ця подія продовжує викликати суперечки. Для одних — це перемога пролетаріату, для інших — нелегітимний захват влади, що відкрив шлях тоталітарному режиму. Розуміння деталей перевороту допомагає осягнути, як невелика група рішуче налаштованих революціонерів змінила хід історії.
Передумови: Петроград на межі вибуху
Петроград восени 1917 року кипів від невдоволення. Після Лютневої революції, що скинула царя, країна опинилася в стані двовладдя: Тимчасовий уряд намагався керувати, а Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів контролювала вулиці. Війна з Центральними державами виснажувала ресурси — мільйони солдатів гинули на фронтах, дезертирство стало масовим явищем, а в тилу панували черги за хлібом і спекуляція.
Економіка лежала в руїнах: фабрики зупинялися, інфляція шаленіла, а селяни відмовлялися здавати врожай. Лютнева революція дала надію на демократію, але Тимчасовий уряд під керівництвом Керенського не зміг вийти з війни чи провести аграрну реформу. Корніловський заколот у серпні 1917 року ще більше підірвав довіру до влади, показавши її слабкість. Саме в цьому вакуумі більшовики, очолювані Леніним, який повернувся з еміграції в квітні, почали набирати силу.
Їхні «Квітневі тези» вимагали негайного миру, націоналізації землі та переходу влади до Рад. До осені партія зросла з кількох тисяч до понад 200 тисяч членів, переважно за рахунок солдатів і робітників Петрограда. Гарнізон столиці, що налічував близько 60 тисяч запасних солдатів, відкрито симпатизував більшовикам. Атмосфера в місті була напруженою: патрулі, мітинги, чутки про змову. Більшовики не просто чекали — вони готувалися.
Підготовка: від резолюцій до зброї
Центральний комітет більшовиків довго вагався, але Ленін наполягав на негайному повстанні. 10 (23) жовтня 1917 року ЦК більшістю голосів ухвалив рішення про збройне захоплення влади. Троцький, голова Петроградської ради, став ключовим організатором. 16 (29) жовтня при Раді створили Військово-революційний комітет (ВРК) — фактичний штаб перевороту, до якого увійшли більшовики, ліві есери та представники гарнізону.
ВРК швидко взяв під контроль частини Петроградського військового округу. Матроси з Кронштадта та Червона гвардія робітників стали ударною силою. Тимчасовий уряд намагався протидіяти: закривав більшовицькі газети, планував вивести ненадійні полки з міста. Але було пізно. У ніч на 24 жовтня (6 листопада) ВРК почав діяти відкрито. Солдати і матроси зайняли ключові об’єкти — телефонну станцію, телеграф, вокзали, банк і електростанцію. Опір чинили лише юнкери та невеликі загони.
Цей етап пройшов майже без крові. Гарнізон залишався в казармах, а робітники масово підтримували повстання. Більшовики діяли з холодним розрахунком: не масові бої, а контроль над інфраструктурою. Ленін, який ховався в Петрограді під виглядом робітника, особисто стежив за розвитком подій зі Смольного — колишнього інституту для шляхетних дівчат, перетвореного на революційний штаб.
Хронологія подій: 24–26 жовтня за старим стилем
Події розгорталися стрімко, як ланцюгова реакція. Ось ключові моменти, що визначили долю перевороту:
| Дата та час | Подія | Наслідки |
|---|---|---|
| 24 жовтня (6 листопада), ніч | ВРК займає пошту, телеграф, банк, вокзали | Контроль над зв’язком і транспортом |
| 25 жовтня (7 листопада), день | Ультиматум Зимовому палацу | Тимчасовий уряд відкидає вимоги |
| 25 жовтня, 21:40 | Холостий постріл з «Аврори» | Сигнал до штурму |
| 26 жовтня (8 листопада), 2:10 | Захоплення Зимового палацу | Арешт міністрів |
| 26 жовтня, 3:10 | II з’їзд Рад формує РНК | Ленін — голова уряду |
За даними історичних джерел, загальні втрати в Петрограді склали всього шість убитих і близько п’ятдесяти поранених з обох боків. Це було не масове повстання, а швидка операція з нейтралізації влади.
Штурм Зимового палацу: реальність проти радянських міфів
Зимовий палац, резиденція Тимчасового уряду, став символом перевороту. У радянській пропаганді його зображували як епічний штурм з гарматами і героїчними масами. Насправді все було інакше. Обороняли палац кілька сотень юнкерів, жіночий ударний батальйон і невеликий загін козаків. Більшовики мали перевагу в чисельності — тисячі матросів, солдатів і червоногвардійців.
Після холостого пострілу з крейсера «Аврора» о 21:40 25 жовтня почався обстріл з Петропавлівської фортеці. Штурмуючі загони під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка прорвалися всередину. Опір був слабким — більшість захисників просто розбіглася. О 2:10 ночі палац упав. Міністрів заарештували і відправили до Петропавлівської фортеці. Керенський втік заздалегідь, переодягнувшись, щоб шукати підкріплення.
Міфи про масові розстріли, зґвалтування ударниць чи мародерство виявилися перебільшеннями. Реальність була прозаїчнішою: хаотичний, але ефективний захват влади з мінімальними втратами. Ця подія стала не стільки військовою перемогою, скільки демонстрацією паралічу старої влади.
Ключові постаті: хто керував переворотом
Ленін надавав ідеологічний імпульс, але Троцький став головним тактиком. Як голова ВРК він координував усі дії. Сталін входив до Військово-революційного центру, але його роль була менш помітною. Антонов-Овсієнко безпосередньо керував штурмом Зимового. Ліві есери підтримали більшовиків, що дало додаткову легітимність на з’їзді Рад.
З іншого боку — Керенський, який не зумів мобілізувати лояльні сили. Його втеча символізувала крах Тимчасового уряду. Ці люди не були абстрактними героями чи лиходіями — вони діяли в умовах хаосу, керуючись переконаннями та прагненням влади.
Наслідки: від декретів до громадянської війни
II Всеросійський з’їзд Рад, що розпочався ще до штурму, швидко затвердив нові реалії. Утворили Раду народних комісарів на чолі з Леніним. Прийняли Декрет про мир і Декрет про землю — популістські документи, що обіцяли негайні зміни. Опозиційні газети закрили, почався тиск на «буржуазію».
Переворот поширився на Москву, де бої тривали довше. По всій країні почалася боротьба за владу. Для України наслідки стали фатальними: Центральна Рада проголосила УНР, але більшовики звинуватили її в контрреволюції. Почалася агресія, що призвела до створення маріонеткових структур і подальшої війни. Слабка підтримка більшовиків в Україні (лише 10% на виборах до Установчих зборів) не зупинила їхніх планів.
Довгостроково переворот запустив механізм громадянської війни, Червоний терор і створення СРСР. Він змінив не тільки політику, а й культуру, економіку та повсякденне життя мільйонів людей. Петроградські події стали початком епохи, повної як надій, так і трагедій.
Сьогодні вивчення цього перевороту нагадує, як швидко слабка влада може впасти, коли народ втомлений, а організатори рішучи. Історія вчить обережності до гасел, що обіцяють все і відразу.
About the Author
