Сергій Братчук народився в кримському селі і пройшов шлях, що переплітає журналістику, військову службу та добровольчий опір. Сьогодні він — речник Української добровольчої армії, командир підрозділу «Одещина» та голос, який щодня інформує сотні тисяч українців про події на півдні. Його Telegram-канал став не просто джерелом новин, а інструментом опору, де факти перемагають пропаганду, а емоції підкріплюють віру в перемогу.
Братчук поєднує в собі досвід військового журналіста з прямим командуванням на передовій. Він керує мобільними вогневими групами, які збивають «Шахеди», бере участь в операціях під Куп’янськом і на Кінбурнській косі, водночас пояснюючи суспільству, чому ці дії критичні. Для початківців це історія про людину, яка не чекала, а діяла. Для просунутих — приклад, як професійний бекграунд перетворюється на потужну зброю в гібридній війні.
Його біографія відображає долю цілого покоління: від радянського військового училища через АТО до повномасштабного вторгнення. Кожен етап наповнений реальними викликами, пораненнями, гуманітарними місіями та незламною вірою в Україну.
Ранні роки: степи Херсонщини та коріння, що не зламати
13 травня 1972 року в селі Петрівка Красногвардійського району Криму народився Сергій Борисович Братчук. Родина лікарів дала йому міцний фундамент — відповідальність, точність і бажання допомагати людям. Дитинство промайнуло у Великій Лепетисі на Херсонщині, де степові вітри загартовували характер, а простір навчав бачити далі за горизонт. Сьогодні це село під окупацією, але спогади про нього лише посилюють мотивацію Братчука боротися за кожну п’ядь української землі.
Ще школярем він почав писати дописи до районної газети. Це не була дитяча забавка — це був перший крок у професію, яка згодом стане справою життя. В 1988 році дописи перетворилися на регулярні матеріали, а вже наступного року 17-річний Сергій став курсантом Львівського вищого військово-політичного училища за спеціальністю «військовий журналіст».
Училище сформувало не лише професійні навички, а й внутрішній стрижень. Тут поєднувалися військова дисципліна, журналістська майстерність і розуміння, що слово — це теж зброя. Братчук закінчив його з чітким усвідомленням: журналістика в армії — це не просто репортажі, а частина оборонної стратегії.
Військова журналістика в Міністерстві оборони: шлях від кореспондента до редактора
Після училища офіцерська служба привела Братчука до Одеси. З 1989 по 2007 рік він працював у друкованих виданнях і на телеканалах Міністерства оборони — спочатку в газеті «Слава і Честь» Південного оперативного командування, потім у «Народній армії». Від простого журналіста до головного редактора — цей шлях пройшов через тисячі матеріалів, польові зйомки та щоденну відповідальність за правду.
З 2007 по 2011 рік він очолював інформаційний відділ Центрального дизайну ЗСУ «Народна армія» в Одесі, а також керував регіональним медіа-центром, що охоплював Одеську, Херсонську та Миколаївську області. Це був період, коли військова журналістика еволюціонувала: від сухих зведень до живих репортажів, які гуртували суспільство навколо армії.
Після виходу в запас у 2011 році Братчук не відійшов від професії. Він працював головним редактором ТРК «Нова Одеса», а згодом — на телеканалі УТВ. У 2012 році навіть балотувався до Верховної Ради по 136-му округу від партії «УДАР», посівши третє місце. Політика не стала основним шляхом, але досвід публічної діяльності знадобився пізніше.
АТО, поранення та «Чорний тюльпан»: коли журналіст стає гуманітарним воїном
У 2014–2015 роках Сергій Братчук як військовий журналіст поїхав у зону проведення антитерористичної операції на Донбасі. Там він не тільки фіксував події — він відчув війну на собі. Поранення стало випробуванням, але не зупинило. Паралельно Братчук очолив гуманітарну місію «Чорний тюльпан» в Одесі — проєкт, який займався пошуком і евакуацією тіл загиблих українських воїнів.
Ця робота вимагала не лише організаторських здібностей, а й величезної внутрішньої сили. Кожна поїздка в зону бойових дій, кожне повернення з «вантажем 200» залишали слід у душі. Для Братчука це був спосіб сказати полеглим: «Ми вас не забудемо». Місія працювала з 2015 по 2017 рік і стала одним із найважливіших гуманітарних проєктів того періоду.
Тоді ж він долучився до Української добровольчої армії як прес-офіцер 8-го окремого батальйону «Аратта». Слово і зброя остаточно злилися в одному чоловікові.
Церковне служіння та громадська діяльність напередодні великої війни
До 2022 року Братчук був іподияконом та речником Одеської єпархії Православної церкви України. Це не просто посада — це частина світогляду. Віра допомагала знаходити сили в складні часи, а досвід комунікації з вірянами став у пригоді під час повномасштабного вторгнення, коли потрібно було заспокоювати людей і давати правдиву інформацію.
У 2021 році він очолив Громадську раду при Одеській обласній державній адміністрації. Громадська діяльність, ветеранські організації, Асоціація ветеранських організацій Півдня України — все це формувало мережу зв’язків і розуміння реальних потреб суспільства.
Повномасштабне вторгнення: від речника Руху опору до командира «Одещини»
З перших днів лютого 2022 року Сергій Братчук став речником Руху опору «Південь». Потім — речником Одеської обласної військової адміністрації. Він працював на добровільних засадах до червня 2023 року, щодня виходячи в ефір і пояснюючи одеситам, що відбувається. Його спокійний, впевнений голос став символом стабільності в хаосі.
Після повернення в Українську добровольчу армію Братчук став не лише речником, а й командиром підрозділу «Одещина». Сьогодні він безпосередньо керує мобільними вогневими групами, які протидіють російським дронам-камікадзе «Шахед». Підрозділ бере участь у складних операціях разом із «Дніпровськими Штурмгеверами»: удари по Кінбурнській косі, бої під Куп’янськом і Херсоном, артилерійська підтримка.
Братчук не сидить у тилу. Він виїжджає на позиції, супроводжує журналістів і особисто бере участь у боях. Це той рідкісний випадок, коли речник не просто коментує — він створює новини на передовій.
Telegram-канал «⚔️БРАТЧУК»: інформаційна зброя з 170 тисячами підписників
Канал у Telegram став головним майданчиком Братчука. Тут — оперативні зведення, аналіз, роз’яснення складних моментів і мотиваційні повідомлення. Більше 170 тисяч підписників щодня отримують правду без прикрас. Для багатьох одеситів і жителів півдня це єдине джерело, якому довіряють.
Канал — це не просто новини. Це живий діалог із суспільством. Братчук відповідає на запитання, спростовує фейки і показує реальну картину війни. У 2026 році, коли інформаційна війна тільки посилюється, такий ресурс стає стратегічним.
Філософія військового журналіста: «Люби Україну в собі»
Братчук часто повторює: військова журналістика сьогодні — це міст між армією та суспільством. Вона має бути швидкою, точною і чесною. Він критикує радянські шаблони і прагне стандартів, які відповідають сучасним викликам. Для нього журналіст — не спостерігач, а учасник подій.
Його підхід простий і глибокий водночас: живи подіями разом із підрозділом, а не шукай себе в кадрі. Ця позиція робить його слова особливо переконливими.
Ключові етапи кар’єри Сергія Братчука
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1989–2007 | Служба в МОУ, газети «Слава і Честь» та «Народна армія» | Від кореспондента до головного редактора |
| 2014–2015 | Журналіст в АТО, поранення, «Чорний тюльпан» | Гуманітарна місія та фронтовий досвід |
| 2017–2018 | Прес-офіцер батальйону «Аратта» УДА | Перехід до добровольчого руху |
| 2022–2023 | Речник ОВА Одеси | Кризовий комунікаційний центр |
| 2025–2026 | Командир «Одещини», речник УДА | Командування та інформаційна боротьба |
Джерела даних: abiznes.com.ua, nsju.org.
Нагороди та визнання
Заслужений журналіст України, член Національної спілки журналістів, член президії Асоціації ветеранських організацій Півдня. Але головне визнання — довіра тисяч людей, які щодня читають його канал і вірять його словам.
Чому Братчук важливий для України сьогодні
У час, коли інформація — це зброя, Сергій Братчук залишається на передовій обох фронтів: фізичного і інформаційного. Він показує, що можна одночасно командувати підрозділом і пояснювати суспільству складні речі простими словами. Для новачків у темі війни його матеріали — це школа розуміння. Для досвідчених — приклад справжнього лідерства.
Його історія нагадує: коріння з окупованого Криму і Херсонщини не ламає, а надихає. Слово військового журналіста в 2026 році має таку ж силу, як і снаряд. І Братчук продовжує використовувати цю силу на благо України.
About the Author
