Чибінєєв Валерій Вікторович – підполковник ЗСУ, командир роти снайперів 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, розвідник Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Позивний «Каракурт» став символом точності, мужності й невблаганної сили, яка вражала ворога на відстані й у ближньому бою. Герой України, нагороджений орденом «Золота Зірка», він пройшов шлях від сироти з бердянського інтернату до легендарного захисника, чиї дії рятували життя побратимів і зупиняли ворожі колони.
Його життя – це історія сталевої волі, де ранні втрати не зламали, а загартували. Від перших боїв на Донбасі 2014 року до останнього снайперського пострілу в Гостомелі 2022-го Чибінєєв Валерій Вікторович уособлював найкращі риси українського воїна: холодний розрахунок, безмежну відданість і готовність жертвувати собою. Сьогодні його ім’я живе в назвах вулиць, документальному фільмі «Каракурт» і пам’яті тисяч українців.
Стаття розкриває повну біографію Героя – від дитинства до вічного спадку, з деталями боїв, особистим характером і тим, як один снайпер міг змінити хід бою. Для початківців – це вступ у світ військової доблесті, для просунутих – глибокий аналіз тактики й людського фактора в сучасній війні.
Дитинство в тіні втрат: як сирота став майбутнім десантником
Народжений 3 березня 1988 року в Бердянську Запорізької області, Валерій рано залишився без батьків. Разом із молодшим братом Романом хлопці опинилися в Бердянській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті. Саме там, у простих інтернатських стінах, де замість родинного тепла панувала дисципліна й підтримка вихователів, сформувалася його незламна вдача. Уже в п’ять років Валерій мріяв стати розвідником-десантником – мрія, яка звучала як казка для дитини, але стала реальністю завдяки неймовірній цілеспрямованості.
Після дев’ятого класу він без сторонньої допомоги підтягнув англійську, склав іспити й вступив до Запорізького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». Вихователька Людмила згадувала, як хлопець ночами сидів над підручниками, відмовляючись від допомоги: «Він сам усе зробить». Ця риса – брати відповідальність на себе – супроводжувала його все життя. Ліцей став кузнею характеру: ранкові пробіжки, єдиноборства, історичні книги замість розваг. Валерій не просто вчився – він готувався до війни, якої ще не було на горизонті.
Освіта та перші кроки в армії: шлях до снайперської майстерності
Після ліцею Валерій вступив на факультет розвідки Військової академії в Одесі, згодом перевівся до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Закінчив її 2010 року з відзнакою в званні лейтенанта. Службу розпочав у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді в Миколаєві спочатку командиром взводу. Коли в бригаді створили роту снайперів, саме його призначили командиром – визнання точності, витримки й лідерських якостей.
Щоденні тренування перетворювалися на мистецтво: Валерій пробігав по десять кілометрів щоранку, вивчав балстику, працював із різними гвинтівками. Його любили за скромність і гумор – навіть у найскладніші моменти він знаходив слово, що розряджало атмосферу. Ці якості робили з нього не просто офіцера, а справжнього командира, за яким ішли в пекло.
Бойовий хрещення на Донбасі: від Лимана до Донецького аеропорту
З перших днів російської агресії 2014 року Чибінєєв Валерій Вікторович став на передову. У складі 1-го аеромобільно-десантного батальйону він брав участь у визволенні Красного Лимана Донецької області. Червень того року приніс перші гучні успіхи: під Бірюковим Луганської області його підрозділ знищив ворожу диверсійно-розвідувальну групу й захопив двох терористів у полон. Липень – порятунок трьох поранених із підбитого танка поблизу Ізвариного. Кожен епізод вимагав холодного розрахунку й блискавичної реакції.
Січень 2015-го застав його в пеклі Донецького аеропорту – оборона злітної смуги під постійними обстрілами. Там Валерій уже командував снайперами, прикриваючи побратимів. Кожна операція – це не просто постріл, а шахова партія на життя й смерть, де один точний рух міг переламати ситуацію. Його група працювала як єдиний механізм: точність, маневр, підтримка.
Подвиг під Авдіївкою: поранення, яке не зупинило Героя
Липень 2016 року став вершиною його донбаського етапу. Поблизу Авдіївки група снайперів під командуванням Чибінєєва ліквідувала розрахунки кулеметів, гранатометів і одного ворожого снайпера – 12 підтверджених цілей. Під час артилерійського обстрілу Валерій отримав осколкове поранення, але відмовився від евакуації. «Буду, як усі», – сказав він і продовжив керувати боєм. Позиції втримали, атаки відбито.
За цей подвиг 23 серпня 2016 року Президент Петро Порошенко присвоїв йому звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» просто на параді до 25-ї річниці Незалежності на Хрещатику. Того ж року Валерій став Почесним громадянином Запоріжжя, а 2021-го – Бердянська. Нагорода не змінила його: він залишався тим самим скромним офіцером, який приїздив до рідного ліцею й дякував викладачам.
Перехід до розвідки ГУР: новий рівень і біль втрати
2018 року Чибінєєв Валерій Вікторович приєднався до спецпідрозділу Головного управління розвідки МО України. Робота стала ще небезпечнішою, але й точнішою. 11 квітня 2019 року на Приазовському напрямку загинув його молодший брат Роман – старший солдат тієї ж 79-ї бригади. Ця втрата вдарила боляче, але не зламала. Навпаки, додала вогню: «Помстимося». Валерій продовжував службу, виконуючи завдання на Луганщині напередодні повномасштабного вторгнення.
Його особистість вражала колег: життєрадісний, з чудовим почуттям гумору, завжди готовий допомогти. Дружина й маленька донька чекали вдома, але серце воїна було на фронті.
| Дата | Місце | Ключовий подвиг | Результат |
|---|---|---|---|
| Червень 2014 | Бірюкове, Луганщина | Знищення ДРГ | Полон 2 терористів |
| Липень 2014 | Ізварине, Луганщина | Порятунок з танка | 3 бійці врятовані |
| Січень 2015 | Донецький аеропорт | Оборона смуги | Утримання позицій |
| Липень 2016 | Авдіївка | Ліквідація 12 цілей попри поранення | Герой України |
Дані таблиці базуються на офіційних звітах ГУР МО України та Енциклопедії Сучасної України.
Останній бій у Гостомелі: день народження в пеклі війни
На початку березня 2022-го група «Каракурта» отримала завдання снайперського прикриття зведених підрозділів у Гостомелі. 2 березня вони зайняли позиції. 3 березня, у свій 34-й день народження, Валерій прокинувся під артилерійським обстрілом. Група виявила й ліквідувала ворожого коригувальника – обстріли стихли на час.
Потім з’явилися три броньовані машини. З великокаліберної Barrett M107 калібру .50 Валерій відкривав вогонь на кілометровій дистанції, зупиняючи колони. Другий наступ – дев’ять БМД. Усі машини, що зупинилися на блокпосту, мали пробоїни саме від його гвинтівки. Коли набої закінчилися, він перейшов у ближній бій з автоматом. Близько 15:00 командир сусідньої групи повідомив про загибель. Ворог втратив понад 1500 осіб, 20 БМД. Чибінєєв Валерій Вікторович загинув як жив – прикриваючи товаришів.
Посмертно йому присвоїли звання підполковника. Поховали 11 березня на Берковецькому кладовищі в Києві поряд із братом.
Спадщина «Каракурта»: як пам’ять про Героя живе в Україні
Ім’я Валерія Чибінєєва стало частиною національної пам’яті. 2024 року ГУР презентувало документальний фільм «Каракурт» у межах проєкту «Видатні розвідники». У Києві вулицю Чернігівську перейменували на вулицю Братів Чибінєєвих, у Чернівцях – вулицю Федора Боброва на вулицю Валерія Чибінєєва. У Запорізькому ліцеї «Захисник» і Миколаївському університеті кораблебудування відкрито меморіальні музеї.
Щороку проводять чемпіонати з військово-спортивних багатоборств його імені. Його історія надихає нове покоління: від інтернатського хлопця до Героя, який показав, що воля сильніша за кулю. Дружина й донька Валерія продовжують жити в пам’яті про нього – символ незламності родини захисників.
Чибінєєв Валерій Вікторович не просто загинув – він залишив слід, який не стирається часом. Його снайперський приціл і сьогодні нагадує: Україна стоїть завдяки таким, як він. Історія «Каракурта» – це нагадування, що героїзм народжується в серці, а не в нагородах.
About the Author
