Дубно аеродром постає як потужний символ стійкості української авіації — військова база, що пережила десятиліття занепаду, масштабні ремонти та прямі удари, але продовжує служити Повітряним силам ЗСУ. Розташований у серці Рівненщини, він забезпечує розосередження тактичної авіації, посилюючи оборонну мережу на заході країни. Його бетонна злітно-посадкова смуга довжиною 2500 метрів дозволяє приймати винищувачі та бомбардувальники, а стратегічна близькість до польського кордону робить об’єкт невід’ємною ланкою в логістиці сучасної війни.
Від радянських бомбардувальників Су-24М до відновлення 2020 року та використання під час повномасштабного вторгнення, Дубно аеродром демонструє, як один об’єкт може еволюціонувати від застарілого летовища до оперативного хабу. Тут поєднуються технічна інфраструктура з кутовими руліжними доріжками та можливість паркування до 50 літаків, що робить його ідеальним для швидкого маневрування авіації в умовах загрози.
Сьогодні, попри пошкодження від ракетних атак 2025 року, база залишається активною, підкреслюючи гнучкість української оборони та готовність інженерів швидко відновлювати бойові спроможності.
Розташування та технічні характеристики аеродрому
База лежить за сім кілометрів на північний схід від міста Дубно в Рівненській області, на висоті близько 224 метрів над рівнем моря. Координати точно вказують на позицію: 50°26′44″ північної широти та 25°50′22″ східної довготи. Це не просто точка на карті — місце обране з урахуванням рельєфу, що забезпечує природний захист і зручний доступ до повітряних коридорів західного регіону.
Злітно-посадкова смуга має довжину 2500 метрів з бетоном покриттям, напрямок 08/26 або 10/28 залежно від класифікації. Кілька кутових руліжних доріжок дозволяють ефективно маневрувати навіть у щільному графіку, а стоянки розраховані на розміщення до п’ятдесяти винищувачів одночасно. Така конфігурація робить Дубно аеродром зручним для оперативного базування — літаки можуть швидко заправлятися, озброюватися й злітати, мінімізуючи час на землі.
Інфраструктура включає ангари, будівлі забезпечення, комунікації та охоронні об’єкти. Під час мирного періоду тут навіть зберігався легендарний Ан-2, який через судову тяганину опинився «застряглим» на території — яскравий приклад, як військовий об’єкт іноді стає свідком цивільних пригод. Для початківців варто зрозуміти: оперативний аеродром — це не великий цивільний аеропорт, а гнучкий майданчик для військової авіації, де пріоритет віддається швидкості та розосередженню сил.
| Параметр | Значення | Опис |
|---|---|---|
| ICAO-код | UKLJ | Міжнародний ідентифікатор бази |
| Довжина ЗПС | 2500 м | Бетонне покриття, придатне для тактичної авіації |
| Паркувальна місткість | ~50 винищувачів | Кутові руліжні доріжки для маневру |
| Висота | 224 м | Над рівнем моря |
Джерело даних: Вікіпедія та офіційні військові звіти Повітряних сил. Ці характеристики роблять аеродром універсальним — від тренувальних польотів до бойових вильотів у реальних умовах.
Радянські корені: від 1940-х до бомбардувальників Су-24
Історія Дубно аеродрому сягає глибоко в минуле — перші згадки про летовище датуються 1938–1940 роками, коли регіон був частиною радянської авіаційної мережі. Під час Другої світової тут діяли як радянські, так і німецькі сили, а після 1945 року базу закріпили за 947-м бомбардувальним авіаційним полком. Полк пережив кілька етапів переозброєння: від штурмовиків Іл-2 і винищувачів МіГ-15/17 до Су-7 та, нарешті, сучасніших Су-24М у 1987 році.
База стала домівкою для в/ч 15558, де пілоти відпрацьовували бомбометання та тактичні маневри в рамках Прикарпатського військового округу. Бетонна смуга гула від ревіння двигунів, а ангари заповнювалися технікою, що символізувала міць радянської авіації. Перебазування полку в 1945 році з інших регіонів перетворило Дубно на стратегічний вузол для 14-ї повітряної армії.
Після розпаду СРСР у 1992 році полк перейшов під юрисдикцію України, але вже 2001 року його розформували — літаки перелетіли до Луцька, а інфраструктура поступово занепадала. Залишилася лише авіаційна комендатура та невелика охорона, яка чудом зберегла об’єкт від повного руйнування. Цей період став випробуванням на витривалість: пусті ангари, зарослі доріжки та тиша, що контрастувала з колишнім гамором.
Занепад і перші кроки до відродження після незалежності
З 2006 року аеродром фактично припинив регулярну діяльність — злітна смуга вкрилася тріщинами, інфраструктура потребувала капітального втручання. У 2015 році з’явилися ідеї перетворити базу на цивільний аеропорт із залученням польських інвесторів, але плани залишилися на папері через технічний стан і військовий статус. Об’єкт охоронявся, але виглядав як закинута фортеця з пустками й опломбованим Ан-2, що став символом бюрократичних пасток.
2017 рік приніс часткове використання: дорожньо-комендантський батальйон облаштував тут пункти охорони колон. А вже 2019-го командування Повітряних сил ухвалило рішення про відновлення — авіаційна комендатура з Луцька передислокувалася сюди, готуючи ґрунт для бойових спроможностей. Це був не просто ремонт, а стратегічний крок: Західна Україна потребувала додаткових майданчиків для розосередження авіації в разі загрози.
Місцеві інженери та військові бачили в цьому шанс — відродити легенду й надати регіону нову роль у національній безпеці. Ремонтні бригади працювали з ентузіазмом, бо розуміли: кожен метр відновленої смуги — це крок до сильнішої оборони.
Відновлення 2020 року: інженери ЗСУ повертають життя базі
У 2020-му інженерно-аеродромний батальйон Повітряних сил розгорнув масштабні роботи. Військові фахівці лагодили злітно-посадкову смугу, стоянки, будівлі забезпечення та комунікації. Перебазування комендатури з Луцька додало людський ресурс — тепер тут постійно працювали команди, що забезпечували матеріалами та технікою.
Ремонт тривав місяцями: бетонну поверхню вирівнювали, дренажні системи відновлювали, ангари модернізували під сучасні потреби. До кінця року аеродром набув статусу оперативного призначення — здатного приймати літаки та вертольоти військової авіації. Це був прорив: замість одного-двох летовищ Західне командування отримало резервний хаб, що підвищував живучість усієї системи.
Для початківців важливо: такі аеродроми не будують з нуля — їх відновлюють саме тому, що інфраструктура вже є. Дубно став прикладом ефективності: присутність військових ще з радянських часів дозволила зберегти фонди, а сучасні інженери лише «оживили» їх під потреби ЗСУ.
Роль у повномасштабній війні з 2022 року
З початком повномасштабного вторгнення Дубно аеродром активізувався на повну. Він став частиною мережі розосередження — літаки тактичної авіації базувалися тут короткочасно, виконуючи завдання й швидко змінюючи позиції. Близькість до західного кордону дозволяла швидке поповнення боєприпасів і палива, а також підтримку операцій по всій лінії фронту.
Пілоти тренувалися в польотах над Дубном, інженери підтримували техніку в бойовій готовності. База не просто приймала літаки — вона забезпечувала логістику, ремонт і захист від ворожих розвідок. Уміння швидко адаптуватися перетворило її на невидимого союзника в повітрі, де кожна успішна місія починалася саме з таких «тихих» аеродромів.
Стратегічна цінність полягає в розосередженні: замість концентрації на великих базах, як у Миргороді чи Старокостянтинові, сили розподіляються, ускладнюючи роботу ворожої розвідки. Дубно аеродром став частиною цієї філософії виживання авіації.
Атаки 2025 року та стійкість інфраструктури
У червні 2025-го база опинилася під масованим ударом — російські ракети Х-101/555, аеробалістичні «Кинджали» та десятки дронів «Шахед» цілили саме в аеродром. Українська сторона підтвердила ураження інфраструктури, але підкреслила готовність до таких сценаріїв. Пошкодження торкнулися злітної смуги та допоміжних об’єктів, проте критичних втрат авіації не зафіксовано — техніка була розосереджена заздалегідь.
Ця атака стала одним із рідкісних випадків, коли ворог намагався влучити по реальній військовій цілі на заході. Наслідки виявилися керованими: інженери вже почали відновлення, демонструючи, що сучасна оборона передбачає не лише захист, а й швидке повернення до ладу. Російські заяви про знищення літаків, включно з можливими F-16 чи МіГ-29, залишилися непідтвердженими — українські джерела акцентували на пошкодженнях, але не на катастрофі.
Такий досвід лише загартував базу: тепер тут ще більше уваги приділяють маскуванню, ППО та резервним стоянкам. Дубно аеродром продовжує функціонувати, нагадуючи, що стійкість — це не відсутність ударів, а вміння піднятися після них.
Сьогодні, у 2026 році, Дубно аеродром залишається живим елементом оборонної системи — місцем, де історія переплітається з сучасними викликами, а бетонна смуга символізує незламність. Його розвиток показує, як один аеродром може стати опорою для цілої авіаційної галузі, даючи надію на подальше зміцнення повітряного щита України. Кожна відновлена доріжка тут — це внесок у майбутнє, де небо над країною залишається під надійним контролем.
About the Author
