Головний рабин України Моше Реувен Асман стоїть на чолі тисячолітньої традиції, яка пережила Голокост, радянські репресії та сучасну війну, поєднуючи духовне лідерство з практичною допомогою. Його постать символізує відродження єврейської громади в Україні, де хасидські громади Хабаду відбудовують синагоги, школи та поселення, а сам рабин не раз ризикував життям, залишаючись у Києві під обстрілами. У 2026 році, коли країна бореться за мир, його голос лунає не лише в синагозі Бродського, а й на міжнародних майданчиках, нагадуючи про спільну долю українців і євреїв перед лицем агресії.
Посада головного рабина в Україні завжди була більше, ніж формальним титулом: це роль духовного наставника, гуманітарного організатора та мосту між культурами. Моше Реувен Асман, обраний у 2005 році Всеукраїнським єврейським конгресом, очолює хасидську гілку спільноти, тоді як паралельно існує інша лінія лідерства. Його діяльність охоплює освіту, допомогу біженцям і адвокацію України за кордоном, роблячи єврейську присутність живою та активною частиною національного життя.
У часи, коли громада нараховує десятки тисяч душ, головний рабин України стає символом стійкості: від заснування Анатевки до евакуації тисяч людей під час вторгнення, від відновлення синагог до особистих втрат на фронті. Це історія не лише однієї людини, а цілого народу, який відроджується на українській землі, зберігаючи віру в майбутнє.
Історія єврейської громади та посади головного рабина в Україні
Єврейська присутність на теренах сучасної України сягає глибоких століть, коли київські князі приймали купців і ремісників, а пізніше — хасидські династії творили центри духовності в Умані, Бердичеві та Острозі. Голокост забрав мільйони життів, радянська влада закривала синагоги, перетворюючи їх на склади чи театри, але традиція виживала в підпіллі. Після незалежності 1991 року почалося відродження: повернення майна, відкриття шкіл і єшив, приїзд рабинів з Ізраїлю та США, які принесли знання та ентузіазм.
Посада головного рабина формувалася в хаосі пострадянського переходу. У 1990-х роках різні організації обирали лідерів, що призвело до паралельних ліній. Одна гілка пов’язана з хасидами Хабад-Любавич, інша — з ширшим об’єднанням юдейських релігійних організацій. Цей розкол відображав не конфлікт, а багатогранність юдаїзму: від хасидського акценту на радість і допомогу до акценту на освіті та міжконфесійному діалозі. Сьогодні, у 2026 році, громада налічує близько 40–45 тисяч активних членів, переважно в Києві, Дніпрі, Одесі та Харкові, і головний рабин стає ключовою фігурою в збереженні ідентичності.
Відновлення синагог, як-от Бродської в Києві, стало символом повернення. Рабин, який очолює таку громаду, не просто проводить служби — він організовує кухні для бідних, школи для дітей і культурні фестивалі, перетворюючи віру на живий організм, що дихає в ритмі української сучасності.
Сучасні лідери: Моше Реувен Асман і Яків Дов Блайх
Дві постаті уособлюють різні грані ролі головного рабина України. Моше Реувен Асман представляє хасидську динаміку Хабаду, з акцентом на практичну допомогу та громадські проєкти. Яків Дов Блайх, американець за походженням, зосередився на освіті та відновленні інституцій з 1990 року. Обидва претендують на титул, і це не суперечка в класичному сенсі, а відображення розмаїття єврейського світу в Україні.
Їхні підходи доповнюють один одного: один будує поселення для біженців, інший відкриває школи. Разом вони підтримують громаду в часи випробувань, показуючи, що юдаїзм в Україні — це не моноліт, а живий організм, здатний адаптуватися.
| Аспект | Моше Реувен Асман | Яків Дов Блайх |
|---|---|---|
| Рік призначення | 2005 (Всеукраїнський єврейський конгрес) | 1990 (Об’єднання юдейських організацій) |
| Основна база | Синагога Бродського, Київ; хасиди Хабад | Головна хоральна синагога Києва |
| Ключові проєкти | Заснування Анатевки, гуманітарна допомога під час війни | Відкриття перших єврейських шкіл і садочків |
| Діяльність у 2022–2026 | Евакуація тисяч, будівництво для переселенців | Міжконфесійний діалог, підтримка освіти |
Дані таблиці базуються на матеріалах uk.wikipedia.org та офіційних заявах громад (не більше двох джерел на статтю). Кожен лідер додає свій колір до палітри єврейського життя, роблячи його багатшим і стійкішим.
Біографія Моше Реувена Асмана – від Ленінграда до Києва
Моше Реувен Асман народився 14 березня 1966 року в Ленінграді, в родині, де батько походив з литовської традиції, а мати — з хасидської. Як refusenik у радянські часи, він відчув на собі тиск системи, яка забороняла вивчати Тору. У 1987 році після одруження він емігрував до Ізраїлю, навчався в єшивах «Шамір» і «Мерказ Гутник», працював з російськомовними євреями. 1991 року отримав смиху — офіційне рабинське посвячення — і прибув до України як заступник директора програми допомоги дітям Чорнобильської зони.
У 1995 році Асман став головою київської громади Хабад-Любавич. Він відбудовував зруйноване: повертав синагогу Бродського, яку комуністи перетворили на ляльковий театр, організовував кухні для бідних, школи від садочка до випускного класу. У 2005 році його обрали головним рабином України — рішення, яке зміцнило позиції Хабаду. Сьогодні він має 11 дітей і понад 20 онуків, а його родина — живий приклад династії, що росте на українській землі.
Його книги, як «Каббала: відповіді на незаданні питання» чи «Лінія життя», розкривають глибину юдаїзму простою мовою, доступною навіть для новачків. Асман не теоретик — він практик, чиї руки завжди в роботі: від будівництва до молитви під сиренами.
Анатевка – оазис для біженців і символ стійкості
У 2014 році, коли почалася війна на Донбасі, рабин Моше Реувен Асман заснував Анатевку — єврейське поселення під Києвом, назване на честь вигаданого містечка з «Скрипача на даху». Спочатку це був притулок для сімей, що тікали від конфлікту. Після 2022-го поселення розрослося в справжнє містечко: синагога, міква, школа, спортивний майданчик, готель і майстерні. Тут мешкають сотні людей — не лише євреї, а й українці, бо допомога не знає кордонів.
Анатевка — це більше, ніж будинки. Це місце, де діти грають у футбол, а бабусі печуть халу, де медична допомога поєднується з вивченням Тори. Рабин особисто відвідує фронтові зони, доставляючи генератори й ліки. У 2025–2026 роках поселення стало моделлю для інших регіонів: стійкість через спільноту, віру і практичні дії. Воно показує, як головний рабин України перетворює біль на творення, а руїни — на нове життя.
Головний рабин під час повномасштабної війни: гуманітарна місія та особисті втрати
24 лютого 2022 року, коли танки рушили на Київ, Моше Реувен Асман залишився в столиці. Його організація «Мітцва для України» евакуювала понад 40 тисяч людей, роздавала їжу, одяг, медикаменти. Він їздив у прифронтові міста, ризикуючи життям, і знімав відео, які розлетілися мільйонами переглядів: «Ми не здамося, бо наша доля — спільна».
Особиста трагедія не зламала його. У липні 2024 року зник безвісти, а потім загинув його прийомний син Матітьягу Самборський — хлопець, якого рабин усиновив у 2002-му. Похорони в Києві у вересні 2024 стали моментом єдності: тисячі людей прийшли віддати шану. Асман не зупинився — навпаки, він почав будувати будинок для сімей загиблих і переселенців, присвятивши проєкт пам’яті сина.
У 2025–2026 роках він записував пісні англійською, звертаючись до світових лідерів, лобіював допомогу Україні в США. Нагорода від президента Зеленського в березні 2026 року з нагоди 60-річчя стала визнанням: головний рабин України — не чужий, а частина національної історії.
Адвокація України на міжнародній арені та міжконфесійний діалог
Асман не обмежується Україною. Він зустрічається з Нетаньяху, мером Єрусалима, американськими конгресменами, пояснюючи, чому підтримка України — це підтримка світла проти темряви. Його слова про спільну долю євреїв і українців лунають у Вашингтоні та Тель-Авіві, нагадуючи, що агресія не знає етнічних кордонів.
Він активно працює з християнськими лідерами, організовує міжконфесійні молитви в Києві. Для початківців юдаїзму його підхід простий: приходьте, дивіться, відчувайте. Для просунутих — глибокі дискусії про каббалу в контексті сучасних криз. Головний рабин України стає мостом, де релігія оживає в реальному світі.
Виклики та перспективи єврейської громади в Україні
Сьогодні громада стикається з демографічними викликами, війною та антисемітизмом, але й з можливостями. Повернення молоді, інвестиції в освіту, туризм до Умані — все це залежить від лідерів на кшталт Асмана. У 2026 році, коли мир здається ближчим, його місія — не лише виживання, а процвітання: нові школи, культурні центри, спільні проєкти з українською владою.
Головний рабин України вчить, що віра — це не втеча, а сила. Вона допомагає будувати, прощати і йти вперед. Для новачків це натхнення почати вивчати традиції, для просунутих — нагадування, що справжнє лідерство вимірюється не титулами, а серцями людей, яких ти торкнувся. І поки горить менора в Бродській синагозі, доти жива надія на світле майбутнє для всіх нас.
About the Author
