Гром-1: гібрид бомби і ракети, яким Росія б’є по українських містах

Гром-1 — російська авіаційна ракета-бомба класу «повітря — земля», гібрид плануючої авіабомби та твердопаливної ракети. Її розробляє корпорація «Тактичне ракетне озброєння» на базі тактичної ракети Х-38. Експортне ім’я — «Гром-Е1», заводський індекс — 9-А-7759. Після скидання з літака розкриваються складні стрілоподібні крила, спрацьовує стартовий, а згодом маршовий двигун. Заявлена дальність базової версії — до 120 км при пуску з висоти 12 км. Стартова маса — 594 кг, уламково-фугасна бойова частина — 315 кг.

На відміну від масових керованих авіабомб із модулем планування, «Гром-1» має власну тягу. Носій — найчастіше Су-34 або Су-35 — може не заходити глибоко в зону української ППО. Наведення комбіноване: інерціальне з корекцією за сигналами ГЛОНАСС і GPS. Цілі стаціонарні, з заздалегідь відомими координатами: житлові квартали, школи, мости, скупчення техніки. Швидкість польоту середня, близько 300 м/с, тож це не надзвукова «блискавка», а важкий, порівняно повільний снаряд із великим зарядом.

Уламки, схожі на комплекс «Гром», уперше зафіксували в окупованому Донецьку в березні 2023 року. Далі були Куп’янськ, Мирноград, Херсон, Костянтинівка, Харків, Миколаїв, Полтавщина і денна атака на Дніпро 28 червня 2025 року, яку ППО збила в передмісті. Станом на серпень 2026-го українські військові фіксують уже дві лінійки: базову зі 100–120 км і модифіковану, яку оцінюють приблизно в 200 км — із меншим зарядом, але з більшим запасом енергії. Саме ця еволюція й винесла боєприпас із категорії «екзотики на полігоні» в категорію щоденної загрози для тилових міст.

Походження комплексу «Гром» і зв’язок із ракетою Х-38

Історія «Гром-1» починається не з фронту, а з виставкового павільйону. Комплекс ракетно-бомбового озброєння 9-А-7759 уперше показали на міжнародному авіасалоні МАКС-2015. Розробник — російська корпорація «Тактичне ракетне озброєння» (КТРВ), той самий концерн, що робить Х-38, Х-59 і низку інших авіаційних засобів ураження. Задум був простий і цинічний: узяти вже існуючий планер тактичної ракети, додати складне стрілоподібне крило, модульну бойову частину й отримати універсальний боєприпас, який можна вішати і на зовнішні пілони, і ховати у внутрішні відсіки Су-57.

Базою стала Х-38 — короткодіюча ракета «повітря — земля», прийнята на озброєння на початку 2010-х на заміну застарілим Х-25 і Х-29. Сама Х-38 розвиває до 2,2 Маха і б’є приблизно на 40 км. «Гром» узяв від неї компонування, діаметр 310 мм і логіку модульності, але відмовився від гонки за надзвуком. Середня швидкість польоту «Гром-Е1» при пуску з 12 км становить близько 300 м/с, тобто трохи більше ніж 1000 км/год. Це вже не ракета в класичному розумінні й ще не бомба: щось середнє, як катер між плотом і швидкісним катером. Крила дають дальність планування, двигун — додаткові десятки кілометрів, електроніка — корекцію курсу.

У нашій практиці розбору російських авіаційних новинок повторюється одна й та сама схема. Спочатку — гучна прем’єра на МАКС, потім кілька років тиші, далі — бойове «обкатування» на українських містах. Із «Громом» вийшло саме так. Випробування формально завершили близько 2019 року, на експорт виріб так і не пішов: західні ринки закриті, а країни, які купують російську зброю, надають перевагу простішим і дешевшим КАБам. Україна стала полігоном. За моїм досвідом роботи з відкритими технічними описами, саме відсутність експортного успіху підштовхнула КТРВ шукати застосування всередині власної армії — і повномасштабне вторгнення дало цей шанс.

Носії закладені широкі: МіГ-35, Су-34, Су-35, Су-57, а за рекламними буклетами — навіть вертольоти. На фронті 2024–2026 років реально працюють насамперед Су-34 і Су-35. Су-30 теж фігурує в оцінках експертів. Старіші Су-24 і Су-25 теоретично можуть піднімати виріб, але це менш імовірно: пілон, електроніка й профіль польоту заточені під важчі винищувачі-бомбардувальники. Типова помилка в публічних дискусіях — називати Х-38 ракетою «повітря — повітря». Це не так: Х-38 б’є по землі. Плутанина виникла через зовнішню схожість і через те, що двигунний відсік справді «пересадили» на бомбовий планер.

Станом на 2026 рік походження вже не академічне питання. Від того, чим саме є «Гром-1» — дешевою крилатою ракетою чи дорогим КАБом — залежить, чим його збивати й куди бити у відповідь. Якщо це масовий витратний боєприпас, логіка ППО одна. Якщо одиничний дорогий гібрид — інша: дешевше полювати на літак, ніж витрачати зенітну ракету на кожен пуск. Нижче розберемо, як ця розвилка виглядає на практиці.

Як влаштований «Гром-1» і якою траєкторією він летить

Корпус — циліндр із загостреною носовою частиною, нормальна аеродинамічна схема, складне стрілоподібне крило розмахом 1,9 м. Довжина — 4,192 м. Діаметр — 0,31 м. Усе це вміщується і на зовнішній підвісці, і в внутрішньому відсіку. Стартова маса «Гром-Е1» — 594 кг, з них 315 кг припадає на уламково-фугасну модульну бойову частину типу 9-Ж1-7759 із контактним підривачем. Двигунна установка важить 161 кг і складається зі стартового та маршового ступенів. Призначений строк служби — 12 років, ресурс за зльотами-посадками під носієм — до 30 циклів.

Траєкторія не пряма, як у вільнопадної бомби, і не низька, як у крилатої ракети над лісом. Після від’єднання від пілона вмикається стартовий двигун: він виводить виріб у майже горизонтальний розгін. Далі — ділянка інерційного зниження, щоб набрати дальність. У розрахунковій точці запалюється маршовий двигун. Над ціллю боєприпас переходить у круте пікірування. Якщо пуск іде з малої висоти, передбачено маневр «гірка»: ракета спочатку набирає висоту за рахунок стартового імпульсу, а вже потім іде до цілі. Є навіть режим роботи по об’єкту в задній півсфері: одразу після відділення виріб розвертається на 180 градусів.

Ці цифри пояснюють, чому одна й та сама ракета-бомба в одному сюжеті «долітає на 120 км», а в іншому — ледве набирає 35. Дальність — не константа, а функція висоти, швидкості носія й кута пеленга цілі. Рекламні 120 км потребують стелі 12 км і швидкості літака близько 1600 км/год. На фронті Су-34 часто працює нижче: інакше його раніше бачить українська радіолокація. Звідси житейське правило: чим сміливіший захід носія, тим коротший політ бомби; чим обережніший — тим більше палива витрачається на дистанцію, і тим слабший кінцевий ефект, якщо конструктори почали різати бойову частину заради дальності.

Навігація — слабке й водночас сильне місце. Комбінована інерціальна система з перешкодозахищеним приймачем супутникових сигналів добре тримає курс по заздалегідь забитих координатах. Вона не шукає танк у русі й не наводиться лазером з землі в базовій комплектації. Типовий промах цивільної дискусії — чекати від «Гром-1» ювелірної точності по рухомій колоні. Це зброя проти школи, під’їзду, мосту, цеху. Саме тому в Мирнограді в березні 2024-го знесло два під’їзди п’ятиповерхівки, а не «точку на карті штабу». У 2026 році українські розрахунки РЕБ частково глушать супутниковий канал, але інерціальний контур усе одно доводить виріб у район цілі. Повністю «засліпити» гібрид складніше, ніж дешевий КАБ з однією антеною на крилі.

Чим гібрид відрізняється від КАБів, «шахедів» і крилатих ракет

Щоб зрозуміти місце «Гром-1» у російському арсеналі, його варто поставити між трьома сусідами. Зліва — масовий КАБ: стара фугаска ФАБ-250, ФАБ-500 чи ФАБ-1500 з комплектом УМПК, крильцями й дешевим GPS-модулем. Справа — крилата ракета на кшталт Х-101 чи «Калібра»: турбореактивний двигун, години польоту, складна карта місцевості. Знизу за ціною й масою — «шахед» із зарядом у кілька десятків кілограмів. «Гром-1» сидить рівно в щілині між ними.

Таблиця добре показує економіку удару. КАБ росіяни клепають із радянських складів: бомба вже є, модуль планування відносно простий, літак підлітає на 40–60 км до лінії бойового зіткнення. «Гром-1» дорожчий, бо має двигун, складнішу електроніку й окрему виробничу лінію. Зате носій залишається далі — інколи за 100 км і більше. Крилата ракета б’є ще з більшої дистанції, але її менше, вона дорожча, і її вже навчилися ловити зенітні комплекси середньої й великої дальності. Гібрид намагається вкрасти переваги всіх трьох: заряд як у бомби, дистанцію ближче до ракети, ціну ближче до КАБа.

Порівняння з «шахедом» ще жорсткіше для цивільних. Ударний дрон несе заряд у кілька разів менший: орієнтир — 3–5 разів слабший за 250–315 кг «Грому». Зате «шахедів» запускають сотнями за ніч, вони летять низько, довго, з різних напрямків. «Гром-1» прилітає швидко, з повітря, часто без довгої сирени «шахедної» ночі. Експерт Станіслав Бунятов у жовтні 2025-го прямо сказав, що така комбінація кратно підвищує масштаби руйнувань цивільної інфраструктури в глибокому тилу. У 2026 році обидва інструменти працюють разом: дрони виснажують ППО, гібрид користується «вікном».

Підводний камінь для аналітики — плутанина імен. Журналісти пишуть «гром 1», «Гром-1», «Гром-Е1», інколи навіть «Грім». Експортна літера «Е» не означає окрему «європейську» ракету: це той самий виріб 9-А-7759. «Гром-2» / «Гром-Е2» — уже інша гілка, без двигуна. Якщо в сюжеті кажуть «бомба-ракета полетіла на 150 км», майже напевно йдеться про Е1, а не про планер Е2.

Модульне сімейство: «Гром-Е1», «Гром-Е2» і логіка бойових частин

Конструктори КТРВ заклали модульність як головну фішку. Один і той самий циліндр, одні крила, одна головка наведення — а хвостову секцію можна міняти. У «Гром-Е1» там стоїть ракетний двигун. У «Гром-Е2» на цьому місці — додаткова бойова частина. Звідси два характери однієї родини: далекобійний гібрид і «товстий» планер на коротшу дистанцію.

Варіант 9-А1-7759 (Е2) несе 315 кг основної уламково-фугасної частини плюс 165 кг додаткової уламково-фугасно-запалювальної. Разом 480 кг вибухівки при стартовій масі 598 кг. Дальність падає до 50–65 км, максимальний час польоту — до 260 секунд. Заявлена ефективність — у півтора раза вища за вільнопадну ОФАБ-500У. Другий підваріант, 9-А2-7759, ставить дві об’ємно-детонуючі частини 9-Ж2-7759 із лазерним датчиком висоти. Підрив іде на 6–12 метрах над землею. Стартова маса — 488 кг, сумарний заряд — 370 кг. За буклетом, бойова ефективність удвічі вища за кориговану КАБ-500ОД.

Навіщо такі танці з модулями? Щоб одним пілоном бити по різних задачах. Дальній удар по місту в тилу — двигун, 315 кг, 120 км. Удар по польовому табору чи відкритій техніці ближче до ЛБЗ — об’ємно-детонуючий заряд, який «накриває» площу повітряним вибухом. Удар по складу ПММ — запалювальна надставка. У теорії це елегантно. На практиці 2023–2026 років у відкритих епізодах домінує саме «Гром-1» / Е1: Росії важливіша дистанція безпеки для Су-34, ніж зайві 165 кг тротилу. Носій дорожчий за бомбу, льотчиків уже не вистачає, а українські ЗРК і F-16 полюють саме на літаки.

Типова помилка — вважати Е2 «слабшим братом». На короткій дистанції він страшніший за Е1 саме через масу заряду. Якщо літак уже змушений заходити на 40–50 км, логічніше повісити планер на 480 кг, а не палити порох двигуна. Інший підводний камінь — очікувати від об’ємно-детонуючого варіанту ефекту «вакуумної бомби з кіно». Підрив на 6–12 м дає широку зону ураження відкритої піхоти й легких конструкцій, але не складає бетонне укриття так, як фугас із контактним підривачем, що влучив у стіну. Заявлені «1,8 раза проти ОФАБ-250-270» для Е1 і «вдвічі проти КАБ-500ОД» для Е2 — це полігонна мова розробника, а не польовий замір Independent. Станом на 2026 рік незалежної балістичної експертизи в відкритому доступі немає, є наслідки на житлових кварталах.

Бойове застосування проти України: від Донецька до Полтавщини

Перший публічний слід з’явився в березні 2023 року: в Куйбишевському районі окупованого Донецька знайшли уламки авіаційного боєприпасу, схожого на комплекс «Гром». Це був не тріумф, а технічний збій — ракета впала в приватному секторі. Для розвідки ЗСУ й журналістів той епізод став еталоном ідентифікації: характерні хвостові керма, складне крило, маркування. Далі виріб пішов у серію бойових пусків, і майже всі задокументовані удари лягли не по бліндажах, а по містах.

19 вересня 2023 року удар по Куп’янську вбив шістьох цивільних, серед них волонтерів, які поверталися з евакуації: ракета прийшла в момент, коли автомобіль ішов мостом. 28 вересня місто атакували знову. 1 лютого 2024-го «Гром-Е1» вдарив по школі ЗОШ №4 у Мирнограді. 2 лютого — житлові квартали Херсона, Берислава, Інгульця, шестеро поранених, пошкоджені багатоповерхівки. 12 березня 2024-го в Мирнограді частково зруйновано п’ятиповерхівку: знесено два під’їзди, загинули 68-річний чоловік і 74-річна жінка, п’ятеро поранені. 8 серпня 2024-го — Костянтинівка. 31 серпня — вечірній удар по Слобідському району Харкова. Вночі 29 жовтня 2024-го о 02:51 «Гром-Е1» вкрив Основ’янський район Харкова: четверо загиблих, повністю зруйнований будинок, ще 19 пошкоджених.

28 червня 2025 року став переломним для публічної уваги. Вдень російські Су-34 скерували «Гром-1» на Дніпро. ППО збила боєприпас у передмісті, пролунав вибух, але місто вціліло. Начальник ОВА Сергій Лисак назвав тип зброї публічно, і саме після цього слово «гром 1» вибухнуло в пошуку. Олександр Кочетков тоді пояснював: двигун від Х-38 плюс крила дають 100–150 км, літак може не підходити близько, а сам виріб летить відносно повільно і є зручною ціллю, якщо є чим стріляти. Восени 2025-го географія стрибнула ще далі. 16 жовтня фіксували пуск із Су-34 над Чорним морем у бік Миколаєва. 20 жовтня — перший удар по Полтавщині. Українські оглядачі заговорили про модифікацію з дальністю близько 200 км.

Практичний нюанс хронології: не кожен «незвичайний КАБ» є «Громом». Ідентифікація потребує уламків — вигнутих хвостових керм, характерного діаметра 310 мм, маркування 9-А-7759. Повітряні сили після Дніпра чесно сказали, що без дослідження уламків тип не завжди можна назвати вголос. Типова помилка телеграм-каналів — клеїти ярлик «Гром-1» на будь-який далекий приліт з повітря. У 2026 році, коли модифіковані гібриди й глибоко модернізовані УМПК частково перетинаються за дальністю, ця обережність ще важливіша. Емоційний акцент тут жорсткий: кожна підтверджена точка на карті — це не «тест виробу», а зруйнована кухня, школа, під’їзд.

Чому найбільше страждає цивільне населення, а не укріплені позиції

Конструкція «Гром-1» майже відкритим текстом каже, по кому його заточено. Інерціально-супутникове наведення потребує відомих координат. Контактний підривач і 315 кг уламково-фугасного заряду добре ламають цеглу, панель і перекриття цивільної п’ятиповерхівки. Бетоноване укриття, заглиблений командний пункт, ангар із посиленим дахом — уже інша розмова. Експерти, які розбирали удари по Херсону й Мирнограду, повторюють: виріб ефективний проти «легкоуразливих» наземних цілей. У перекладі з військової мови це житло, школа, ринок, зупинка, міст, відкритий цех.

Кейс Мирнограда 12 березня 2024 року — майже підручник. Два під’їзди склалися так, ніби будинок розрізали ножем. Загиблих двоє, обидва літнього віку, п’ятеро поранених. Це не «супутній збиток при ударі по штабу в підвалі»: ракета прийшла в житловий сектор. Кейс Куп’янська 19 вересня 2023-го — ще жорсткіший. Удар у момент, коли мостом ішла машина з волонтерами. Шість загиблих цивільних. Кейс Харкова 29 жовтня 2024-го — нічний приліт у Основ’янський район, чотири смерті, один будинок знесено вщент. Усі три історії римуються: координата цивільного об’єкта, важкий заряд, відсутність потреби «докручувати» наведення по рухомій військовій цілі.

У 2026 році цей профіль не змівся, змінилася лише глибина карти. Коли базова версія била на 80–120 км, під ударом були Харків, Херсон, Запоріжжя, Суми, прифронтові райони Чернігівщини. Коли з’явилися оцінки 200 км, у зону ризику зайшли Полтава, Миколаїв з морського напрямку, потенційно — глибші логістичні вузли. Заряд при цьому могли зменшити: класичний компроміс «дальше, але легше». Навіть «полегшений» гібрид лишається в рази потужнішим за «шахед». Бунятов називав терор цивільних одним з основних способів ведення війни для Росії — і статистика підтверджених прильотів «Грому» цю формулу не спростовує.

Підводний камінь комунікації — очікування, що «Гром-1» стане «зброєю прориву фронту». Для прориву укріпленої смуги потрібні бетонбійні боєголовки, корекція в реальному часі, робота по рухомих цілях. Цього в базовій комплектації немає. Тому гібрид частіше з’являється там, де координата стабільна й захист слабкий. Це не робить його «менш військовим». Це робить його інструментом тиску на місто: зруйнувати школу, вибити тепло, змусити людей виїхати. Емоційно це найважча частина теми, і саме вона відрізняє «Гром-1» від штабної презентації на МАКС-2015, де показували блискучий макет, а не розрізаний під’їзд.

Як збивають «Гром-1» і що працює краще за перехоплення самої бомби

Перехоплення гібрида схоже на роботу по крилатій ракеті, тільки вікно реакції коротше, а швидкість — нижча за «Калібр» на марші в деяких режимах, але вища за «шахед». Богдан Долинце після удару по Дніпру формулював прямо: збивати «Гром-1» так само складно, як крилату ракету. Водночас Кочетков називав його зручною ціллю для F-16, якщо винищувач уже в повітрі: виріб не маневрує як балістика, не падає вертикально з стратосфери, як «Кинджал», і не летить на 2 Маха, як «чиста» Х-38. Обидві оцінки правильні в різних масштабах. Одиничний пуск можна зняти. Серію пусків під час змішаного нальоту «шахедів», «Іскандерів» і КАБів — уже лотерея каналів цілевказання.

Практичний кейс Дніпра 28 червня 2025-го довів, що ППО вміє. Боєприпас не дійшов до центру, вибухнув у передмісті. Кейс протилежний — Харківщина й Донбас 2024-го, де частина ударів дійшла до житла. Різниця не в «магічній стелс-фарбі», а в насиченості неба засобами ураження, у рельєфі, у тому, чи був у цей момент вільний канал на ЗРК. Стріляти по «Грому» з кулемета чи антидронової гармати майже марно: швидкість і маса не ті. Потрібна зенітна ракета. І тут вмикається економіка, про яку говорив Павло Нарожний: бомба-ракета коштує сотні тисяч доларів, зенітна ракета середньої дальності — часто більше мільйона. Якщо гібридів стане багато, ППО почне програвати не фізично, а бухгалтерськи.

Звідси головний робочий рецепт 2026 року: бити по носіях. Су-34 і Су-35 — дефіцитні машини. Один збитий бомбардувальник знімає з рахунку не одну бомбу, а десятки майбутніх вильотів. Українські удари по аеродромах — Саки, Маринівка та інші — саме ця логіка. Нарожний наводив приклад: близько одного збитого Су-35 на місяць у відкритій статистиці — замало, якщо ворог масштабує пуски. Натомість удар по стоянці, де горить кілька Су-34, змінює математику на тижні. Другий контур — F-16 і барражування винищувачів на ймовірних маршрутах пуску. Третій — РЕБ проти супутникового каналу, який змушує гібрид опиратися лише на інерцію й збільшує промах.

Типові помилки протидії. Перша — чекати, що Patriot «закриє область». Дальність пуску з 12 км означає, що літак може стояти поза зоною багатьох ЗРК і все одно докидати боєприпас. Друга — ігнорувати малі висоти: з 500 м «Гром» летить недалеко, але раптом, і сирена може не встигнути. Третя — витрачати дефіцитні ракети на кожен сигнал, поки паралельно йде «шахедна» хвиля. У нашій практиці розбору нічних нальотів 2025–2026 років найважчий сценарій саме змішаний: дрони тягнуть увагу, балістика завантажує верхній ешелон, гібрид просочується середнім. Правильна відповідь — пріоритезація цілей і полювання на аеродром, а не героїчне «збити все».

Дальність, виробництво і карта загроз у 2025–2026 роках

Офіційна «паспортна» дальність «Гром-Е1» лишається 10–120 км. Це не застарілий буклет 2015 року, а технічний опис виробу 9-А-7759, який досі цитують профільні довідники. Інша річ — польова еволюція. Восени 2025-го українські військові й журналісти зафіксували удари, які важко пояснити базовою сотнею кілометрів: Полтавщина 20 жовтня, морський напрямок на Миколаїв 16 жовтня. З’явилися оцінки модифікованої версії до 200 км із дещо меншим зарядом. Це класичний інженерний торг: менше вибухівки — більше палива або легший планер — довша дуга.

Ці пункти не скасовують фізику. Навіть «двохсоткилометрова» оцінка залежить від висоти й швидкості Су-34. Якщо літак не може піднятися на 12 км через українські ЗРК і винищувачі, рекламна цифра знову стискається. Саме тому полювання на аеродроми й патрулювання F-16 лишаються не «додатком», а умовою, за якої 200 км на папері не стають 200 км у Харкові чи Полтаві щоночі. Другий обмежувач — компоненти: санкції б’ють по електроніці наведення. Росія обходить їх через треті країни, але це подовжує цикл і тримає ціну гібрида вищою за крильця УМПК.

Карта-2026 виглядає так. При 80–120 км під ударом залишаються Харків, Суми, Чернігівський прикордонний пояс, Запоріжжя, Херсон, Краматорсько-Слов’янська агломерація, Дніпро з окремих ракурсів. При оцінці 200 км додаються Полтава, Кременчук, Миколаїв, окремі логістичні вузли центральної України, теоретично — дальні підступи до Одеси з морського пуску, якщо носій вийде на потрібну точку над морем. Це не вирок «долетить завжди». Це зона, яку треба закладати в планування ППО, укриттів і розвантаження складів. У нашій практиці пояснення для цивільних найточніше звучить так: «Гром-1» не замінив «шахед» і не замінив «Іскандер». Він закрив дірку між дешевим КАБом і дорогою крилатою ракетою — і саме тому його стало чути частіше.

За моїм досвідом читання технічних карток КТРВ, комплекс 9-А-7759 ніколи не був «зброєю перемоги». Він був спробою дешево подовжити руку бомбардувальника. Війна в Україні цю спробу довела до серії. Ті, хто 2015-го фотографував блискучий макет на МАКС, не ставили в кадр під’їзд у Мирнограді. У 2026-му саме цей кадр — головний. Гібрид можна збивати, носії можна палити на землі, супутниковий канал можна глушити. Не можна лише вдавати, що це «черговий КАБ»: 315 кг на 100–200 км — інша вагова категорія, інший час на реакцію, інша ціна помилки для міста, яке вважало себе глибоким тилом.

About the Author

Захарченко Максим

Editor

Максим Захарченко — аналітик бронетанкової техніки та артилерійських систем. Спеціалізується на САУ, БМП/БМД, системах управління вогнем та модернізації радянської техніки. Має 12 років досвіду в оборонній журналістиці. Його статті про «Гіацинт-С», модернізацію БМП-2 та новітні західні платформи вирізняються детальним технічним розбором і порівнянням характеристик. Часто пояснює складні інженерні рішення простою мовою.

Visit Website View All Posts