Іскандери — це оперативно-тактичний ракетний комплекс 9К720, який Росія розробила для високоточних ударів на відстань до 500 кілометрів. Система поєднує балістичні та крилаті ракети, здатні вражати як військові об’єкти, так і цивільну інфраструктуру в глибокому тилу. У війні проти України з 2022 року вони стали одним із головних інструментів масованих атак на міста, аеродроми та енергетичні об’єкти.
Їхня мобільність, швидкість польоту та здатність до інтенсивного маневрування роблять перехоплення надзвичайно складним навіть для сучасних систем ППО. Станом на 2026 рік Росія наростила виробництво до 60 балістичних ракет на місяць, модернізувала боєголовки та системи наведення, а запаси поповнилися попри санкції та втрати пускових установок.
Розуміння технічних нюансів Іскандерів — від квазібалістичної траєкторії до типів бойових частин — дозволяє краще оцінювати реальну загрозу та ефективність української протиповітряної оборони в умовах тривалого конфлікту.
Історія створення та розвиток комплексу
Розробка комплексу почалася наприкінці 1988 року в Коломенському конструкторському бюро машинобудування під керівництвом Сергія Непобєдімого. Метою було створити наступника ОТРК «Ока», який Радянський Союз змушений був ліквідувати після підписання Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. Новий комплекс мав забезпечити таку ж ефективність ураження цілей звичайними боєголовками, яку раніше давали ядерні.
Перший випробувальний пуск відбувся 1996 року. Серійне виробництво розгорнули близько 2005–2006 років, а на озброєння російська армія офіційно прийняла систему 2006-го. Уже тоді конструктори заклали можливість роботи з двома типами ракет — балістичною та крилатою — на одній пусковій установці.
З роками комплекс модернізували: покращували системи наведення, підвищували стійкість до радіоелектронної боротьби, додавали нові варіанти бойових частин. У 2016 році вартість одного комплексу вдалося знизити майже на третину завдяки оптимізації виробництва. До 2025–2026 років російські інженери інтегрували окремі технічні рішення, запозичені з північнокорейських розробок, зокрема елементи для створення хибних цілей та покращені модулі захисту від перехоплення.
Архітектура комплексу та його мобільність
Повний комплект однієї ракетної бригади налічує близько 51 одиниці техніки. Основу становить самохідна пускова установка 9П78-1 на шасі МЗКТ-7930 білоруського виробництва. Вона важить 42 тонни, несе дві ракети одночасно, розвиває швидкість до 70 км/год по дорогах і 40 км/год по пересіченій місцевості. Запас ходу — близько 1000 км. Розрахунок — три особи.
Транспортно-заряджальна машина 9Т250 на такому ж шасі перевозить ще дві ракети та обладнана краном для швидкого перезаряджання. Командно-штабна машина 9С552 на базі КамАЗу забезпечує зв’язок на відстань до 350 км на стоянці. Пункт підготовки інформації, машина регламенту та технічного обслуговування, а також машина життєзабезпечення з відсіком відпочинку на шість осіб доповнюють структуру.
Завдяки колісному шасі комплекс може швидко змінювати позиції. Час від отримання команди до пуску — від 4 до 16 хвилин залежно від готовності. Інтервал між пусками з однієї установки — близько однієї хвилини. Така мобільність ускладнює попереджувальні удари противника: пускова установка встигає від’їхати ще до того, як засоби розвідки зафіксують її точне місцезнаходження.
Технічні характеристики ракет «Іскандер-М» та «Іскандер-К»
| Параметр | Іскандер-М (9М723) | Іскандер-К (9М728/9М729) |
| Тип ракети | Квазібалістична | Крилата |
| Дальність польоту | до 500 км (експертно до 700 км з полегшеною БЧ) | до 500 км (9М729 — заявлено до 2500 км) |
| Стартова маса | 3800 кг | близько 2300 кг |
| Маса бойової частини | 480 кг | 450–500 кг |
| Довжина / діаметр | 7,2 м / 920 мм | 7,3 м / — |
| Максимальна швидкість | до 2100 м/с (пік), 700–800 м/с на підльоті | 230–260 м/с (дозвукова) |
| Висота польоту | до 50 км (квазібалістична траєкторія) | середня 6 км, на ціль — до 7 м |
| Точність (КІВ) | 5–7 м (з оптичною кореляцією) | 10–30 м |
| Перевантаження в польоті | 20–30 G | обмежені маневри |
| Виробництво (станом на 2026) | до 60 шт. на місяць | до 10 шт. на місяць |
Балістична ракета «Іскандер-М» летить по висхідній траєкторії, досягає значної висоти, а потім стрімко знижується. На кінцевій ділянці вона активно маневрує як по висоті, так і по курсу. Це робить прогнозування точки перехоплення вкрай складним. Крилата ракета «Іскандер-К» летить низько, огинає рельєф місцевості, тому її важче виявити радарами на великій відстані, але вона повільніша і довше перебуває в зоні ураження засобів ППО.
Для балістичної ракети основою є інерціальна система навігації, доповнена сигналами ГЛОНАСС. На кінцевій ділянці вмикається оптична кореляційно-екстремальна головка самонаведення. Вона порівнює зображення місцевості під ракетою з цифровою картою, закладеною перед пуском. Така система майже не реагує на радіоелектронну боротьбу та дозволяє працювати вночі без додаткового підсвічування.
Крилата ракета використовує інерціальне наведення з корекцією по рельєфу та супутниковими сигналами протягом усього польоту.
Бойові частини різноманітні. Касетні варіанти розкриваються на висоті 0,9–1,4 км і розкидають десятки суббоєприпасів з неконтактними підривниками. Є варіанти з самонавідними протитанковими елементами, об’ємного вибуху, а також для дистанційного мінування. Унітарні частини — осколково-фугасні, фугасно-запалювальні та протибункерні, здатні пробивати до 1,2 метра залізобетону. Комплекс може нести і ядерну боєголовку потужністю до 50 кілотонн, хоча в Україні такі не застосовувалися.
Бойове застосування в реальних конфліктах
Вперше «Іскандери» застосували під час російсько-грузинської війни 2008 року — удари по Горі, Поті та нафтопроводу Баку–Супса. У Сирії Росія заявляла про використання комплексу з 2017 року. Вірменія застосовувала експортну версію під час Другої карабаської війни 2020 року, однак ефективність виявилася низькою — частина ракет не вибухнула.
В Україні з лютого 2022 року комплекс став одним із основних засобів глибоких ударів. Пускові установки діяли з території Росії (Брянська, Курська, Воронезька, Ростовська області), окупованого Криму та Білорусі. Удари завдавали по аеродромах, складах, командних пунктах, а також по житлових кварталах і цивільній інфраструктурі. Касетні боєголовки особливо небезпечні в населених пунктах — суббоєприпаси розлітаються на десятки метрів і вражають усе живе в радіусі ураження.
Українські сили неодноразово знищували пускові установки та транспортно-заряджальні машини — як на окупованій території, так і на російській (зокрема в Таганрозі у травні 2026 року). Попри це, Росія продовжує накопичувати ракети та відновлювати втрати.
Модернізації 2025–2026 років та нарощування виробництва
Російська промисловість суттєво наростила випуск ракет. За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, станом на весну 2026 року щомісячне виробництво балістичних ракет «Іскандер-М» сягало 60 одиниць, крилатих — близько 10. Загальні запаси балістичних ракет оцінювалися в межах 200 одиниць, крилатих — не більше 110.
У 2025 році комплекс модернізували: покращили маневреність на кінцевій ділянці траєкторії, додали нові елементи для створення хибних цілей та підвищили стійкість до засобів радіоелектронної боротьби. Ці зміни ускладнили роботу українських Patriot — ракети стали менш передбачуваними на підльоті. Деякі джерела фіксували випадки польоту на відстані понад 700 км, хоча офіційно дальність залишається в межах 500 км.
Чому «Іскандери» досі складно збивати
Квазібалістична траєкторія означає, що ракета не летить строго по параболі — вона постійно коригує курс і висоту. На кінцевій ділянці перевантаження сягають 20–30 G. Сучасні зенітні ракети Patriot PAC-3 здатні розвивати високі перевантаження, але для успішного перехоплення потрібен точний прогноз точки зустрічі за лічені секунди. Короткий час польоту (близько 4 хвилин на максимальну дальність) залишає ППО мінімум часу на реакцію.
Крилата версія летить низько і довго, тому її легше виявити та збити авіацією чи зенітними комплексами малої дальності. Однак саме балістичні «Іскандери» становлять основну загрозу через поєднання швидкості, маневру та точності. У 2025–2026 роках відсоток успішних перехоплень коливався залежно від умов — від 15–17 % у деяких періодах до 37 % під час масованих атак за сприятливих обставин.
Порівняння з іншими російськими ракетними системами
«Іскандер-М» часто порівнюють з авіаційним «Кинджалом» — по суті, це та сама балістична ракета, запущена з літака МіГ-31К. «Кинджал» має більшу дальність завдяки висоті старту, але залежить від авіації. Крилаті «Калібри» морського базування схожі за принципом на «Іскандер-К», але запускаються з кораблів і підводних човнів.
С-300 та С-400, які Росія іноді використовує для ударів по наземних цілях, поступаються «Іскандерам» у точності та дальності. Новий російський комплекс «Орєшнік», про який заявляли у 2025 році, поки що не став масовим і не замінив «Іскандери» у повсякденних атаках.
Сильні сторони «Іскандерів» — універсальність (балістика + крилата), висока точність, мобільність пускових установок та широкий спектр бойових частин. Слабкі місця — обмежена кількість крилатих ракет через низьке виробництво та вразливість пускових установок до високоточних ударів дронами та ракетами.
У 2026 році «Іскандери» залишаються ключовим елементом російської стратегії глибоких ударів. Їхня присутність у Білорусі, регулярні пуски з прикордонних регіонів Росії та постійна модернізація продовжують створювати тиск на українську систему протиповітряної оборони та цивільне населення. Водночас українські сили демонструють здатність знищувати окремі пускові установки та накопичувати досвід перехоплення навіть найскладніших цілей.
About the Author
