Теплові електростанції України залишаються критично важливою частиною енергосистеми навіть після величезних втрат. До 2022 року їхня сумарна встановлена потужність сягала близько 27,7 ГВт, забезпечуючи до 35–40 % генерації. Станом на початок 2026 року під контролем України стабільно працюють лише кілька станцій — Бурштинська, Ладижинська, Криворізька та Придніпровська — із сумарною потужністю близько 9,4 ГВт, але реальною генерацією лише 5–6 активних блоків.
Ці об’єкти забезпечують маневровість, якої не мають атомні станції, і дозволяють балансувати систему в пікові години. Без них дефіцит потужності сягав би критичних рівнів, а імпорт з Європи не зміг би повністю компенсувати втрати. Саме тому відновлення та захист ТЕС залишаються одним із пріоритетів енергетичної безпеки.
Сьогодні теплова генерація працює в умовах постійних ризиків, дефіциту вугілля та необхідності швидких ремонтів. Проте досвід останніх років доводить: українські енергетики здатні повертати блоки в роботу навіть після прямих ударів.
Теплова енергетика в Україні почала формуватися ще в 1920–1930-х роках у рамках плану ГОЕЛРО. Перші великі станції з’явилися в Донбасі, де було багато вугілля. У післявоєнні десятиліття будівництво набуло промислового масштабу. У 1950–1970-х роках звели більшість нинішніх гігантів: Зміївську, Бурштинську, Ладижинську, Криворізьку, Запорізьку та Вуглегірську.
Бурштинська ТЕС, запущена в 1965 році, стала символом західної енергетики. Її 12 блоків загальною потужністю понад 2300 МВт дозволяли не лише забезпечувати регіон, а й експортувати електроенергію до Європи через так званий «Бурштинський острів». Ладижинська ТЕС на Вінниччині з шістьма блоками по 300 МВт увійшла в експлуатацію на початку 1970-х і швидко стала одним із найнадійніших об’єктів Західенерго.
Криворізька ТЕС, розташована біля Зеленодольська, на момент введення десятого блоку в 1973 році вважалася однією з найпотужніших у Європі — 2820–3000 МВт. Її особливість полягала в можливості працювати на різних марках вугілля. У ті ж роки з’явилися Запорізька та Вуглегірська станції потужністю по 3600 МВт кожна. До незалежності теплова генерація становила основу балансу, компенсуючи обмежену маневровість атомних станцій.
Після 1991 року станції зіткнулися з проблемами зносу. Понад 60 % обладнання перевищило граничний моторесурс у 200 тисяч годин. У 2010-х роках відбулася реструктуризація: основні активи зосередилися в ДТЕК, Центренерго та Західенерго. Незважаючи на вік, ТЕС продовжували давати близько 23–25 % усієї електроенергії країни до повномасштабного вторгнення.
До 2022 року — 15 великих ТЕС, 27,7 ГВт встановленої потужності.
На початок 2026 — 4–5 станцій під контролем України, близько 9,4 ГВт встановленої потужності, реальна генерація 5–6 блоків.
Втрати — понад 18 ГВт через руйнування та окупацію.
Як працює теплова електростанція: принцип і технології
Основний принцип ТЕС простий, але технологічно складний. Вугілля, газ або мазут спалюється в котлі, вода перетворюється на перегріту пару під високим тиском. Пара обертає турбіну, яка приводить у рух генератор. Відпрацьована пара конденсується, а тепло відводиться через градирні або водойми-охолоджувачі.
Більшість українських станцій побудовані за блоковою схемою: кожен блок має власний котел, турбіну та генератор. Потужність блоків зазвичай 150–300 МВт, на деяких об’єктах — до 800 МВт. Бурштинська ТЕС використовує блоки по 183–200 МВт, Ладижинська — класичні 300-мегаватні. Криворізька має десять блоків по 282 МВт і здатна працювати на тощому вугіллі.
Важлива особливість — маневровість. На відміну від атомних станцій, ТЕС можуть швидко змінювати потужність. Саме тому вони покривали вечірні піки та компенсували коливання відновлюваної генерації. У сучасних умовах багато станцій переходять на газ або суміш з біомасою, щоб зменшити залежність від вугілля та знизити викиди.
Типові проблеми старого обладнання — низький ККД (часто 30–35 %), висока витрата палива та необхідність постійних ремонтів. За моїм досвідом спостереження за роботою енергетиків, навіть після ударів бригади здатні за кілька тижнів повернути окремі блоки в роботу, якщо є запасні частини та захищені укриття для персоналу.
Список основних ТЕС України та їхній стан у 2026 році
Станом на 2026 рік картина виглядає так. Під контролем України і з можливістю генерації залишаються:
- Бурштинська ТЕС (Івано-Франківська область, 2400 МВт) — частково працює, важливий експортний вузол.
- Ладижинська ТЕС (Вінницька область, 1800 МВт) — одна з найбільш стабільних, часто працює на повну потужність у піки.
- Криворізька ТЕС (Дніпропетровська область, 2820 МВт) — частково діє, забезпечує промисловість регіону.
- Придніпровська ТЕС (Дніпропетровська область, 2400 МВт) — працює з обмеженнями.
- Добротвірська ТЕС (Львівська область, 600 МВт) — частково в роботі.
Зруйновані або критично пошкоджені: Зміївська (2175 МВт, 2024 рік), Трипільська (1800 МВт), Курахівська. Окуповані: Запорізька ТЕС (3600 МВт), Вуглегірська (3600 МВт), Старобешівська, Луганська, Зуївська.
Реальна генерація теплових станцій у лютому 2026 року становила лише кілька гігават. Бурштинська видавала до 1500 МВт, Ладижинська — повні 1800 МВт у пікові години. Криворізька, незважаючи на близькість до зони ризику, тримала понад 2000 МВт. Дефіцит вугілля на складах сягав 36 % від норми, тому станції активно використовували газ і імпортне паливо.
Власники також змінилися. ДТЕК контролює більшість західних і центральних станцій, Центренерго втратило ключові об’єкти на сході та в Харківській області. Відновлення йде за рахунок внутрішніх ресурсів і міжнародної допомоги — турбіни, трансформатори та запасні частини надходять з Європи.
Міф: ТЕС уже не потрібні, бо є атом і сонце.
Реальність: без маневрової теплової генерації система не може балансувати піки та коливання ВДЕ. Атомні станції працюють базово, а сонце з вітром залежать від погоди.
Вплив війни на теплову генерацію України
З 2022 року російські удари систематично били по ТЕС. За оцінками, втрачено понад 70 % теплової потужності. Зміївська ТЕС була фактично знищена в березні 2024 року. Трипільська зазнала критичних уражень. Курахівська та інші станції на Донеччині або зруйновані, або опинилися під окупацією.
Енергетики працюють в умовах постійної небезпеки. Ремонтні бригади часто виконують роботи під час повітряних тривог, використовуючи мобільні укриття та захищені майстерні. ДТЕК повідомляв про понад 200 ударів по своїх теплових активах. Незважаючи на це, компанія змогла відновити десятки блоків і навіть імпортувати вугілля з Південної Африки та Колумбії.
Наслідки відчутні для всієї системи. Втрати гнучкої генерації змушують частіше використовувати імпорт і обмежувати споживачів у пікові години. Влітку 2026 року за сценаріями з аномальною спекою та новими атаками дефіцит міг сягати 2,4–6 ГВт. Саме ТЕС раніше покривали ці провали.
Практичний нюанс: станції, які встигли частково перейти на газ або встановити захисні конструкції, виживають краще. Бурштинська після численних атак 2024–2025 років відновила частину потужності саме завдяки швидкій заміні обладнання та роззосередженню критичних вузлів.
Екологічні виклики та шляхи модернізації
Класичні вугільні ТЕС завжди були джерелом значних викидів сірки, азоту та твердих частинок. До війни вони давали близько 40 % викидів SO₂ та 30 % NOx у країні. Багато станцій працювали без сучасних систем очищення, бо обладнання 1960–1970-х років не передбачало жорстких екологічних норм.
Війна прискорила зміни. Деякі станції почали використовувати суміші з біомасою, що зменшує викиди. На Ладижинській встановлювали нові скрубери. ДТЕК анонсував програми переходу з вугілля на газ. У 2026 році з’явилися плани будівництва комбінованих парогазових установок на базі Бурштинської ТЕС потужністю сотні мегават — більш гнучких і чистіших.
Типова помилка минулих років — відкладання модернізації через брак коштів. Зараз міжнародні партнери надають обладнання, але темпи все ще відстають від потреб. Якщо не встановити фільтри та не перейти на газ/біомасу, екологічний тиск лише зростатиме, особливо в умовах, коли станції працюють на максимумі в обмеженому складі.
Практичний приклад: перехід окремих блоків на газ дозволяє швидше маневрувати і знижує залежність від логістики вугілля, яка під час війни стала вразливою. Це вже відбувається на кількох західних станціях.
Бурштинська ТЕС у радянські часи мала спеціальний режим роботи «острів», синхронізований з європейською мережею. Ця особливість дозволила після 2022 року швидше інтегруватися в ENTSO-E і стати важливим експортним хабом навіть у воєнних умовах.
Роль ТЕС у балансуванні енергосистеми 2026 року
У 2026 році атомні станції (Рівненська, Хмельницька, Південноукраїнська) дають основну базову потужність. Гідрогенерація обмежена, сонце і вітер зростають, але не покривають вечірні піки. Саме залишкові ТЕС виконують роль «швидкого резерву».
Коли споживання зростає ввечері або під час спеки, теплові блоки збільшують навантаження за хвилини. Без них система змушена або імпортувати дорогу електроенергію, або вводити графіки обмежень. У нашій практиці спостереження за диспетчерськими зведеннями видно: у дні, коли Ладижинська і Бурштинська працюють на максимумі, дефіцит значно менший.
Підводний камінь — дефіцит палива та знос. Станції змушені економити ресурс блоків, тому працюють не всіма агрегатами. Ремонтні кампанії тривають постійно. Міжнародна допомога дозволяє замінювати трансформатори та турбіни, але логістика залишається складною.
Альтернативний підхід, який уже впроваджується, — розподілена генерація. Малі газопоршневі станції та батареї накопичення доповнюють великі ТЕС. Проте повністю замінити маневровість великих блоків вони поки не можуть. Тому відновлення хоча б частини зруйнованих потужностей залишається стратегічним завданням.
Робота персоналу на ТЕС під час війни пов’язана з високим ризиком. Будь-які публічні деталі про розташування обладнання, графіки ремонтів чи кількість працюючих блоків можуть бути використані противником. Інформація про стан станцій має обмежуватися офіційними повідомленнями.
Перспективи та сценарії розвитку до 2030 року
Офіційні плани передбачають зменшення частки вугільної генерації до 10 % і менше. Основний шлях — перехід на газ, біомасу та будівництво нових гнучких потужностей. ДТЕК і партнери вже анонсували парогазові установки на базі існуючих майданчиків. Паралельно зростає роль накопичувачів енергії та розподіленої генерації.
Якщо відновлення зруйнованих станцій піде успішно і з’являться захищені нові блоки, теплова генерація зможе стабільно забезпечувати 8–12 % балансу. У гіршому сценарії — за нових масованих атак — країна буде змушена ще більше покладатися на імпорт і обмеження споживання.
Практичний акцент 2026 року: пріоритет віддається станціям на заході та в центрі, які легше захищати і забезпечувати паливом. Східні гіганти, на жаль, надовго випали з системи. Модернізація тих, що залишилися, включає не лише збільшення потужності, а й підвищення стійкості до ударів — захисні укриття, роззосередження критичного обладнання, резервні лінії.
За моїм досвідом аналізу енергетичних звітів, саме поєднання великих маневрових блоків із розподіленою генерацією та накопичувачами дасть Україні найбільш стійку систему. ТЕС не зникнуть найближчим часом — вони трансформуються.
Теплові електростанції України пройшли через найважче випробування в історії. Ті, що вистояли, сьогодні тримають маневровість системи. Їхнє майбутнє — не в консервації старого вугільного парку, а в модернізації, переході на газ і біомасу та інтеграції з відновлюваними джерелами. Без цього енергетична безпека країни залишатиметься вразливою.
About the Author
