Йозеф Шютц увійшов в історію як найстаріший чоловік, якого Німеччина засудила за співучасть у нацистських злочинах. Народжений у 1920 році в Литві, він служив охранником у концтаборі Заксенхаузен з 1942 по 1945 рік і, за висновком суду, допомагав убити щонайменше 3518 в’язнів. Його справа стала потужним символом того, як правосуддя може наздогнати навіть через вісім десятиліть після війни.
У 101 рік Шютц опинився на лаві підсудних у залі суду Нойруппіна, заперечуючи будь-яку причетність до табору. Документи СС, свідчення в’язнів і архівні записи переконали суддів у протилежному. Вирок — п’ять років ув’язнення — винесли в червні 2022-го, але апеляція й смерть у 102 роки в квітні 2023-го залишили справу відкритою для істориків і тих, хто вивчає механізми пам’яті про Голокост.
Ця історія не просто про одного літнього чоловіка. Вона розкриває, як звичайні люди ставали гвинтиками машини масового вбивства і як сучасна Німеччина намагається завершити рахунок з минулим, коли свідків і злочинців майже не лишилося.
Ранні роки: від литовського містечка до рядів Ваффен-СС
Йозеф Шютц народився 16 листопада 1920 року в Маріямполі — невеликому литовському місті, яке тоді переживало складні часи після Першої світової. Дитинство і юність майбутнього охранника пройшли в атмосфері економічної нестабільності та політичних змін Центральної Європи. Точних деталей про його сім’ю та освіту майже не збереглося, але відомо, що до початку Другої світової він уже опинився в лавах німецьких збройних сил.
У 1942 році, коли йому виповнилося 21 рік, Шютц потрапив до Ваффен-СС — бойового крила СС, яке відповідало за охорону концтаборів і проведення каральних операцій. Це не було випадковим призначенням. Система нацистського режиму ретельно відбирала людей для «особливих завдань», і документи, пізніше знайдені в архівах, чітко фіксують його службу саме в Заксенхаузені. Він швидко отримав звання роттенфюрера — молодшого унтер-офіцера, що давало певні повноваження над в’язнями.
Перехід від цивільного життя до ролі охоронця концентраційного табору відбувся стрімко. Для багатьох таких, як Шютц, це ставало частиною «нормальної» військової кар’єри під час війни. Ніхто не змушував їх замислюватися над моральним боком — пропаганда робила свою справу, а страх перед покаранням за відмову був реальним.
Концтабір Заксенхаузен: фабрика смерті під стінами Берліна
Заксенхаузен відкрився в 1936 році всього за 35 кілометрів від Берліна і став одним із головних «модельних» таборів Третього рейху. Тут випробовували нові методи придушення, катувань і вбивств, які потім поширювалися на інші об’єкти. За час існування через нього пройшло понад 200 тисяч в’язнів — євреїв, радянських військовополонених, політичних опонентів, ромів, гомосексуалів і просто «небажаних».
Умови в таборі були жахливими навіть за нацистськими стандартами. В’язні жили в перенаселених бараках, голодували, працювали на важких фізичних роботах. Смерть косила тисячами: від виснаження, хвороб, медичних експериментів, масових розстрілів і газових камер. За різними оцінками, тут загинуло від 30 до 50 тисяч людей. Особливо жорстокими були акції 1941–1942 років, коли розстрілювали радянських полонених — їх приводили до спеціальних рвів і вбивали пострілами в потилицю.
Охоронці, такі як Шютц, не просто стояли на вежах. Вони брали участь у повсякденному терорі: стежили за порядком під час «апелів», супроводжували колони на роботу, брали участь у селекціях і стратах. Їхня присутність сама по собі підтримувала систему, де життя в’язня не мало жодної цінності. Зилон Б — той самий газ, що пізніше став символом Освенціма, — використовували і тут для вбивств «непрацездатних».
Роль Шютца в машині вбивств: від вежі до співучасті
Згідно з обвинувальним висновком, Шютц ніс службу на постах спостереження та виконував інші охоронні обов’язки. Суд встановив, що він свідомо і добровільно підтримував режим табору, де систематично вбивали людей. Конкретно йому інкримінували пособництво в розстрілах радянських полонених у 1942 році, убивствах за допомогою газу та утриманні в’язнів у нелюдських умовах, що призводило до смерті.
Цифра 3518 — не випадкова. Прокуратура зібрала архівні дані про кількість жертв за період його служби. Кожен день у таборі означав нові смерті, і охоронці знали про це. Шютц, за словами судді Удо Лехтерманна, «добровільно підтримував цю масову екстермінацію своєю діяльністю». Це не було прямим вбивством руками, але система працювала саме завдяки таким, як він.
Його служба тривала до самого кінця війни. Коли Червона армія наближалася, табір евакуювали «маршем смерті», під час якого загинули ще тисячі. Шютц уникнув полону на сході і пізніше опинився в західній зоні.
Післявоєнне життя: як нацистський охранник став звичайним слюсарем
Після капітуляції Німеччини Шютц провів кілька років у полоні. У 1947-му його звільнили і він оселився в Східній Німеччині — тодішній НДР. Там він працював слюсарем, жив скромним життям робітника. Одружився, але в 1986 році овдовів. Ніхто з сусідів чи колег, здається, не знав про його минуле — або просто не хотів знати.
Такі історії не рідкість. Багато колишніх нацистів після війни інтегрувалися в суспільство обох Німеччин. У Східній Німеччині влада акцентувала на «антифашизмі», але реальних розслідувань щодо рядових охоронців було небагато. Шютц спокійно доживав до глибокої старості в Бранденбурзі, поки в 2021 році до його дверей не постукали слідчі.
Цей контраст вражає: людина, яка допомагала підтримувати табір смерті, потім мирно варила каву на кухні в комуністичній Німеччині, а згодом — у об’єднаній.
Судовий процес 2021–2022 років: правосуддя без терміну давності
Процес розпочався 7 жовтня 2021 року в регіональному суді Нойруппіна. Шютцу було 100 років. Зал суду переобладнали під його фізичний стан — інвалідний візок, лікарі напоготові. Обвинувачений ховав обличчя від камер, відмовлявся давати показання про табір і постійно повторював: «Я не знаю, чому я тут сижу. Я абсолютно нічого не зробив».
Прокуратура представила десятки документів СС з його прізвищем, датою народження і місцем служби. Свідки — в’язні, які вижили, — описували жахи табору. Серед них був Леон Шварцбаум, який показав фото родини, знищеної в Заксенхаузені. Адвокат потерпілих Томас Вальтер, відомий ще зі справи Івана Дем’янюка, наполягав: бути частиною системи вбивств — уже злочин.
28 червня 2022 року суддя Лехтерманн оголосив вирок — п’ять років ув’язнення. Шютц, як завжди, заперечував. Апеляцію подали майже одразу, і поки федеральний суд розглядав справу, обвинувачений помер 11 квітня 2023 року в Бранденбурзі-на-Гавелі.
Хронологія життя Йозефа Шютца
| Дата | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 16 листопада 1920 | Народження | Маріямполе, Литва |
| 1942–1945 | Служба в Заксенхаузені | Роттенфюрер СС, охорона табору |
| 1947 | Звільнення з полону | Переїзд до НДР, робота слюсарем |
| 1986 | Смерть дружини | Овдовів, продовжив жити в Бранденбурзі |
| 7 жовтня 2021 | Початок суду | 100 років, Нойруппін |
| 28 червня 2022 | Вирок | 5 років за 3518 епізодів співучасті |
| 11 квітня 2023 | Смерть | 102 роки, апеляція не завершена |
Дані таблиці базуються на матеріалах судових документів і архівів (джерело: BBC News).
Чому справа Шютца важлива для сучасної Німеччини
Цей процес став частиною ширшої хвилі судів над «звичайними» нацистами після 2011 року, коли засудили Івана Дем’янюка. Раніше судили лише тих, хто безпосередньо вбивав. Тепер принцип змінився: бути охоронцем в таборі смерті — вже пособництво. Це дозволило притягнути до відповідальності десятки людей, яким раніше вдалося уникнути покарання.
Для жертв і їхніх нащадків такі справи — це визнання страждань. Для суспільства — нагадування, що зло не має терміну давності. Шютц міг би прожити решту днів у тиші, як тисячі інших, але німецька прокуратура вирішила інакше. І хоча він так і не потрапив за ґрати, сам факт суду став потужним сигналом.
Сьогодні, коли свідків Голокосту стає все менше, такі процеси допомагають зберегти пам’ять. Вони змушують молоде покоління задуматися: як звичайна людина може стати частиною жаху і як важливо не мовчати.
Уроки, які залишаються з нами
Історія Йозефа Шютца — це не просто біографія одного літнього чоловіка. Це дзеркало, в якому відбивається темна сторона людської природи і водночас надія на те, що справедливість, хоч і запізніла, все ж можлива. Вона показує, як легко звичайна людина може опинитися в ланцюгу зла, і як важливо сьогодні протистояти будь-яким проявам ненависті.
Для початківців ця справа — простий і страшний приклад того, як працювала нацистська машина. Для просунутих — глибокий аналіз еволюції німецького правосуддя, ролі архівів і значення колективної пам’яті. Шютц помер, але його історія продовжує жити в книгах, документах і розмовах тих, хто не хоче, щоб таке повторилося.
About the Author
