Гуманітарний проєкт ЗСУ «На щиті» — це живий символ гідності, коли тіла полеглих захисників України повертаються додому не як вантаж, а як воїни, що зберегли честь до останнього подиху. Ініціатива поєднує ризиковані пошуки на полях боїв, сучасні технології та глибоку людську емпатію, аби кожна родина могла попрощатися з близьким. Станом на 2026 рік проєкт уже здійснив масштабні репатріації, зокрема повернувши тисячі останків у рамках координаційних заходів.
Фразеологізм «на щиті» походить із давньоспартанської традиції, де воїна, що загинув у бою, несли на його щиті — знак перемоги або чесної смерті. У ЗСУ цей вислів замінив радянський «вантаж-200», підкреслюючи перехід до нової армійської культури, де кожен захисник — це герой, а не цифра в документах. Проєкт охоплює не лише евакуацію, а й пошук на деокупованих територіях, ідентифікацію та супровід кортежів по всій країні.
Для початківців це історія про те, як держава і волонтери разом борються за пам’ять полеглих. Для просунутих — детальний розбір механізмів, викликів і впливу на суспільство в умовах повномасштабної війни, з акцентом на психологічну сторону та технологічні інновації.
Історія фразеологізму: від Спарти до українських полів
Ще в античній Спарті матері вручали синам щит зі словами «З ним або на ньому». Це означало: повертайся переможцем чи мертвим, але ніколи не кидай зброю і честь. Загиблих спартанців справді несли додому на щитах — символ непереможності духу навіть у смерті. Ця традиція ожила в українській армії, коли Генштаб ЗСУ вирішив відмовитися від холодного радянського коду «вантаж-200».
Зміна сталася у 2022–2023 роках як частина ширшої де-совєтизації. Замість бездушного «вантажу» з’явився потужний, емоційний образ — «на щиті». Воїни більше не просто транспортувалися: їх повертали з почестями, наче справжніх героїв, що віддали життя за рідну землю. Це рішення підтримали ветерани, волонтери та цивільно-військові підрозділи, і воно швидко поширилося по всій армії.
Сьогодні «на щиті» — це не просто термін. Це філософія, яка нагадує, що війна забирає найкращих, але не може забрати їхньої слави. Кожен кортеж, що рухається українськими дорогами під звуки сирен, стає живим нагадуванням про цю традицію.
Як народився проєкт ЗСУ «На щиті»
На початку повномасштабного вторгнення пошуком і евакуацією тіл займалися окремі волонтерські групи та військові підрозділи. Спочатку це називалося «Евакуація 200», але швидко стало зрозуміло: потрібна системна, централізована структура. Так у підрозділах цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ сформували гуманітарний проєкт «На щиті».
Він об’єднав військових, волонтерів і спеціалістів, які працюють у найнебезпечніших умовах. Завдання — знайти, ідентифікувати та доставити останки полеглих захисників до родин якомога швидше. Проєкт діє і на передовій, і на деокупованих територіях, де під завалами, в понівеченій техніці чи просто в землі лишаються тіла.
За моїм досвідом спілкування з учасниками, команда часто працює під обстрілами, використовуючи дрони для розвідки. Це не просто робота — це місія, яка дає родинам шанс на прощання і поховання з усіма почестями.
Покроковий процес: від поля бою до рідної домівки
Робота «На щиті» починається з координації. Коли надходить інформація про загиблих чи зниклих, формуються пошукові групи. Вони виїжджають на місце, часто використовуючи квадрокоптери з тепловізорами, щоб обстежити квадрат за квадратом. Іноді тіла знаходять одразу, іноді доводиться копати, витягувати з розбитих БМП чи танків.
Після виявлення — обов’язкова фіксація: фото, GPS-координати, документи. Все передається для ідентифікації, часто через ДНК-аналіз. Потім тіла перевозять до найближчих моргів, де відбувається формальна перевірка. Тут у гру вступають координатори, які стежать за кожним етапом.
Далі — логістика. Раніше все везли в один центр, наприклад у Дніпро, але навантаження було надто великим. Тепер діє децентралізована мережа волонтерів: частину кортежів розподіляють по регіонах. Автомобілі рухаються колонами, часто під сиренами, щоб люди могли зупинитися і віддати шану.
| Етап | Що відбувається | Хто залучений |
|---|---|---|
| Пошук | Розвідка дронами, ручний обхід території, ексгумація | Військові пошукові групи, волонтери |
| Ідентифікація | Документування, ДНК-тести, перевірка | Координатори, експерти |
| Транспортування | Перевезення до моргів, розподіл по регіонах | Волонтерські кортежі, ЗСУ |
| Супровід | Колони з сиренами, прощання в громадах | Місцеві жителі, волонтери |
Дані таблиці базуються на описах роботи проєкту від Генштабу ЗСУ та репортажах журналістів, які супроводжували групи. Кожен етап вимагає точності, бо від нього залежить, чи встигне родина попрощатися.
Технології та виклики в роботі пошуковиків
Сучасні дрони стали справжнім порятунком. Вони дозволяють обстежувати небезпечні зони без ризику для людей, фіксувати теплові сигнатури навіть під землею. Але техніка — це лише інструмент. Головне — люди, які виходять у поле під постійною загрозою.
Найважчий момент, за словами учасників, — діставати тіла з передової. Обстріли, міни, непередбачуваність. Психологічне навантаження величезне: багато хто згадує сни, в яких бачать бірки з прізвищами чи обличчя молодих хлопців. Один з волонтерів розповідав, як віз тіло 18-річного бійця, ровесника свого сина, і не міг стримати сліз.
Ще один виклик — бюрократія. Папери на поховання, вибір місця, координація з родинами. Але команда робить усе, щоб процес був максимально швидким і людяним.
Емоційний бік: історії, що зворушують до сліз
Коли кортеж в’їжджає в місто, сирени завмирають, машини зупиняються, люди виходять на коліна. У Львові чи Тернополі це виглядає особливо щемливо: біля церкви родичі цілувають труни, а bugler грає прощальну мелодію. Такі моменти об’єднують цілу країну.
Є історії, які запам’ятовуються назавжди. Батько просив водія їхати повільніше, бо хотів довше побути з сином, який загинув поряд з ним на передовій. Або мати, яка чекала сина з окупації і нарешті змогла його поховати. Ці моменти показують, наскільки важлива робота «На щиті» для звичайних сімей.
Команда сама проходить через біль. Вони бачать молодь, яка воювала лише день-два, і несуть цей тягар щодня. Але продовжують, бо знають: кожен повернутий герой — це перемога над забуттям.
Вплив на суспільство та родини
Проєкт змінив ставлення до полеглих. Замість закритих тем — відкриті прощання, громадська шана, меморіали. Родинам дають не лише тіло, а й можливість пройти через горе разом з усією країною. Це допомагає не відчувати себе самотніми в болі.
Для початківців важливо знати: якщо ви втратили близького, звертайтеся до Координаційного штабу ЗСУ. Процес налагоджений, і волонтери завжди на зв’язку. Для просунутих читачів цікаво, як «На щиті» впливає на моральний дух армії — солдати знають, що їх не залишать на полі бою.
Суспільство теж змінюється. Люди, які раніше просто проходили повз, тепер зупиняються, кладуть квіти, віддають честь. Це формує нову українську військову традицію — традицію поваги і пам’яті.
Статистика та досягнення станом на 2026 рік
У лютому 2026-го в рамках одного репатріаційного заходу додому повернулися 1000 захисників. Це масштабна операція, яка показала ефективність проєкту. Загалом з початку роботи сотні й тисячі тіл знайдено та доставлено.
Проєкт постійно розширюється: нові групи, краща техніка, співпраця з міжнародними організаціями. Він охоплює і пошуки російських тіл — гуманізм без кордонів, бо навіть ворог заслуговує на поховання, якщо це допомагає обмінам.
Кожна цифра за цими даними — це людські долі, родини, які нарешті отримали можливість сказати «прощавай».
Як підтримати проєкт і що робити родинам
Волонтери завжди потрібні: від допомоги з транспортом до збору ресурсів на дрони та пального. Якщо ви хочете долучитися — шукайте групи в соцмережах або звертайтеся через офіційні канали ЗСУ. Навіть маленька допомога рятує час і життя.
Родинам, які шукають зниклих: не втрачайте надії. Процес триває постійно, і багато хто знаходить рідних навіть через роки. Збирайте ДНК-проби, звертайтеся до гарячих ліній — система працює.
У нашій практиці ми бачили, як одна проста звістка від пошуковиків змінювала все для цілої сім’ї. Це те, що робить «На щиті» справді особливим.
Кожен, хто йде «на щиті», лишається в пам’яті назавжди. Проєкт продовжує працювати, бо війна ще триває, а шана до героїв — вічна. І поки є ті, хто готовий ризикувати, щоб повернути полеглих додому, Україна стоїть міцно.
About the Author
