Оленівка — це не просто назва селища в Донецькій області. За нею стоїть один із найжорстокіших воєнних злочинів росії проти українських захисників, що стався вночі проти 29 липня 2022 року в колишній Волноваській виправній колонії №120. Тут росіяни утримували полонених з «Азовсталі», а вибух у спеціально підготовленому бараку забрав життя щонайменше 53 українських військових і поранив понад 130. Цей теракт, спланований заздалегідь, став символом нелюдської жорстокості окупантів і безкарності, яка триває до сьогодні.
Трагедія розгорнулася на тлі обіцянок обміну полоненими, які так і не відбулися. Російська пропаганда відразу звинуватила Україну в ударі HIMARS, але численні докази, свідчення виживших і міжнародні розслідування, включно з підтвердженням ООН у червні 2025 року, вказують на внутрішній вибух термобаричними засобами або заздалегідь закладеною вибухівкою. Оленівська колонія перетворилася на фільтраційний табір, де катування, голод і знущання були щоденністю, а масове вбивство мало приховати сліди цих злочинів.
Сьогодні, у 2026 році, родини загиблих і поранених продовжують боротися за правду та справедливість. Встановлений День пам’яті загиблих у полоні нагадує, що Оленівка — це не просто епізод війни, а постійне нагадування про ціну свободи і необхідність притягнення винних до відповідальності.
Історія Оленівської колонії: від радянської виправної установи до фільтраційного табору
Колонія №120 з’явилася ще в радянські часи як лікувально-трудова профілакторія для хворих на туберкульоз. З 1999 року вона офіційно працювала як виправна колонія для чоловіків у селищі Молодіжне неподалік Оленівки Кальміуського району Донецької області. Розташування на трасі Донецьк — Маріуполь робило її зручним пунктом для окупаційних сил після 2014 року.
Після захоплення території проросійськими бойовиками колонія стала місцем утримання полонених і цивільних. Умови тут завжди були жорсткими, але після повномасштабного вторгнення 2022-го вона перетворилася на справжній фільтраційний табір. Сюди звозили захисників Маріуполя, волонтерів, правоохоронців — тисячі людей пройшли через ці стіни.
Особливою жорстокістю відзначалося ставлення до бійців полку «Азов». Їх тримали в окремих бараках, піддавали систематичним катуванням струмом, побиттям, позбавляли їжі та води. Свідчення виживших, оприлюднені в 2024–2025 роках, малюють картину пекла: антисанітарія, постійні допити, психологічний тиск. Росіяни використовували колонію не лише для утримання, а й для приховування воєнних злочинів.
Контекст подій: полонені з «Азовсталі» та підготовка до теракту
Після героїчної оборони «Азовсталі» в травні 2022 року понад 2000 українських захисників здалися в полон за домовленістю про можливий обмін. Більшість азовців опинилися саме в Оленівці. Російська сторона обіцяла гуманне ставлення, але реальність виявилася жахливою.
Наприкінці липня 2022-го ситуація загострилася. За кілька днів до трагедії українських полонених, переважно з «Азову», терміново перевели в новий, наспіх обладнаний барак у промисловій зоні колонії. Робочі бригади з інших полонених викопали окопи навколо, а охорона посилилася. Ці дії, як з’ясувалося пізніше, були частиною ретельно спланованого сценарію.
Вночі 28 липня 193 бійці лягли спати в цьому бараку. Ніхто не підозрював, що за кілька годин пролунають вибухи, які змінять усе. Мотиви росіян, за даними українських слідчих, полягали в помсті за «Азовсталь», приховуванні доказів тортур і створенні фальшивого приводу для звинувачення України.
Хронологія ночі 28–29 липня 2022 року: що сталося в Оленівці
Події розгорталися швидко й жорстоко. О 22:00 полоненим дали команду «відбій». Приблизно о 23:30–00:30 пролунав потужний вибух усередині барака, за ним — ще два. Полум’я охопило приміщення миттєво. Виживші згадують пекельний жар, крики поранених і хаос.
Адміністрація колонії не поспішала надавати допомогу. Поранених евакуювали лише після 4:00 ранку вантажівками до лікарень Донецька. Деякі померли дорогою від втрати крові. Загалом загинуло щонайменше 53 людини, понад 130 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Тіла загиблих повернули Україні лише в жовтні 2022-го, і процес ідентифікації триває досі.
Російські ЗМІ вже вранці 29 липня оприлюднили інформацію про «обстріл HIMARS» і показали уламки, походження яких так і не підтвердилося. Супутникові знімки Maxar зафіксували пошкодження лише однієї будівлі — типовий знак внутрішнього вибуху, а не ракетного удару ззовні.
Докази та розслідування: від російської брехні до підтвердження ООН
Українські слідчі відразу відкинули версію HIMARS. Характер пошкоджень, відсутність воронки, напрямок вибуху вказували на термобаричну зброю або заздалегідь закладену вибухівку. СБУ перехопила розмови окупантів, де ті обговорювали «закладку» і фальшивий обстріл.
Міжнародна спільнота також відреагувала. Управління ООН з прав людини у 2023 році заявило, що вибух не міг бути спричинений українськими ракетами. У червні 2025 року внутрішній аналіз ООН остаточно підтвердив: теракт у Оленівці — ретельно спланований злочин російської федерації.
Ось порівняльна таблиця ключових версій подій:
| Аспект | Російська версія | Українська та міжнародна версії |
|---|---|---|
| Причина вибуху | Удар HIMARS ЗСУ | Внутрішній вибух термобаричними засобами або закладеною вибухівкою |
| Характер пошкоджень | Зовнішній обстріл | Пошкодження даху та стін зсередини, відсутність кратера |
| Мотив | Українська провокація | Приховати тортури, помста «Азову», фальшивий прапор |
| Реакція на допомогу | Негайна евакуація | Затримка допомоги на години, насмішки над пораненими |
За даними СБУ та Офісу Генпрокурора, підозри оголошено керівництву колонії. Один із ключових фігурантів, колишній начальник Сергій Євсюков, загинув у 2024 році в окупованому Донецьку. Розслідування триває, матеріали передано до Міжнародного кримінального суду.
Умови утримання полонених: щоденне пекло перед трагедією
Оленівка не була звичайною колонією. Полонених тримали в переповнених камерах, годували раз на день мінімальними порціями. Катування струмом, імітація розстрілів, побиття — все це фіксували свідчення виживших. Багато бійців втратили здоров’я ще до тієї фатальної ночі.
Виживші азовці описують, як росіяни насміхалися над пораненими після вибуху, відмовляли в медичній допомозі. Один боєць згадував, як тримав товариша, який стікав кров’ю на руках, а охорона просто спостерігала. Ці історії не просто шокують — вони розкривають системну політику росії щодо українських полонених.
Після теракту колонія продовжила роботу, але міжнародний тиск змусив окупантів частково змінити тактику. Однак катування не припинилися, а Оленівка назавжди залишилася в пам’яті як місце злочину проти людяності.
Наслідки трагедії: біль родин, пам’ять і боротьба за справедливість
Родинам загиблих довелося пройти через ідентифікацію тіл, постійні очікування новин. Створена «Спільнота Оленівки» об’єднує близьких полонених, допомагає в пошуку правди та підтримує тих, хто чекає обміну. У 2025 році Верховна Рада встановила День пам’яті загиблих у полоні — важливий крок для вшанування героїв.
Трагедія вплинула на політику обмінів і ставлення до полонених. Вона показала, що росія не дотримується жодних конвенцій. Водночас вона об’єднала українців у прагненні до перемоги та покарання злочинців.
Кожен, хто проходив через Оленівку, став частиною великої історії опору. Їхні імена — Аганін, Артьоменко, Геріх та десятки інших — назавжди вкарбовані в пам’ять нації. Ця історія вчить, що навіть у найтемніші часи сила духу перемагає.
Оленівка залишається відкритою раною, але й потужним символом незламності. Поки триває війна, пам’ять про тих, хто загинув у тому бараку, надихає нових захисників і нагадує світу про необхідність справедливості. Кожна деталь цієї трагедії закликає не забувати і не пробачати.
About the Author
