Операція об’єднаних сил, або ООС, стала переломним моментом у протистоянні українській землі російській агресії на Донбасі. З 30 квітня 2018 року до 24 лютого 2022-го вона об’єднала під одним дахом усі сили оборони — від ЗСУ до прикордонників і поліції — і перетворила хаотичні сутички на чітко організовану військову машину. Це не просто нова назва замість АТО, а глибока трансформація, яка підготувала країну до випробувань, що чекали попереду.
ООС виникла на тлі закону про деокупацію і передала кермо від СБУ до Генерального штабу ЗСУ. Вона стримувала ворога на лінії зіткнення, захищала мирних жителів і водночас відточувала навички, які згодом врятували державу від бліцкригу. Сьогодні, у 2026 році, згадуючи ті роки, ми бачимо, як ООС заклала фундамент сучасних Сил оборони — від єдиної вертикалі командування до розуміння гібридної війни в реальних умовах.
Для новачків це історія про те, як армія виросла з антитерористичної операції в повноцінну силу опору. Для просунутих — аналіз стратегічних рішень, які зберегли тисячі життів і показали світу, що Україна не здається.
Історія переходу від АТО до ООС: чому формат змінився
Антитерористична операція тривала чотири роки і стала відповіддю на захоплення частини Донецької та Луганської областей у 2014-му. Але вже в 2018 році стало ясно: це не локальний тероризм, а повноцінна війна з регулярними російськими військами. Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» дав юридичну основу для переформатування.
30 квітня 2018 року о 14:00 Президент Петро Порошенко підписав указ, і Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ взяв керування в свої руки. Командувачем призначили генерал-лейтенанта Сергія Наєва. Зміна відбулася не за одну ніч — її готували місяці, щоб уникнути хаосу. Військові, які воювали в АТО, розповідають, як раптом з’явилася чітка вертикаль: більше не окремі відомства, а єдина команда.
Цей перехід став відповіддю на ескалацію. Російські окупанти постійно тестували лінію оборони, а ООС дозволила перейти від оборони до активних дій там, де це було потрібно. За моїм досвідом спілкування з ветеранами, саме тоді солдати відчули, що держава нарешті говорить з ними мовою реальної війни.
Правова основа ООС і її ключові відмінності від АТО
Закон про деокупацію став фундаментом. Він дозволив запровадити воєнний або надзвичайний стан, чітко визначив статус тимчасово окупованих територій і передав повноваження військовим. Тепер рішення ухвалював не СБУ, а Генштаб — це змінило все.
Головна відмінність полягала в характері операції. АТО формально боролася з терористами, а ООС визнала реальність: проти нас воює держава-агресор. З’явилися поняття «райони бойових дій» і «зони безпеки». Військові отримали розширені права для захисту цивільних і своїх позицій. Особливий порядок на території означав жорсткіший контроль, але й ефективнішу оборону.
Ось як це виглядало на практиці. Раніше координація між армією, Нацгвардією та прикордонниками нагадувала складний пазл. У ООС усі підпорядковувалися одному штабу — і це врятувало не одну операцію.
| Аспект | АТО (2014–2018) | ООС (2018–2022) |
|---|---|---|
| Керування | СБУ | Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ |
| Характер операції | Антитерористична | Військова проти агресії РФ |
| Командувач | Координація відомств | Єдиний командувач (Наєв, Сирський та ін.) |
| Правовий режим | Антитерор | Особливий порядок, зони безпеки |
Дані базуються на офіційних документах Генерального штабу ЗСУ та законі про деокупацію. Така структура дозволила оперативніше реагувати на загрози.
Структура та командування Об’єднаних сил
Об’єднаний оперативний штаб став мозком операції. На чолі — командувач, якому підпорядковувалися всі роди військ, Нацгвардія, прикордонники, поліція та СБУ в зоні. Першим заступником зазвичай був начальник штабу — досвідчені генерали на кшталт Валерія Залужного на початку.
Командувачі змінювалися, але кожен вносив свій внесок. Сергій Наєв закладав основи, Олександр Сирський зміцнював оборону, Володимир Кравченко тримав лінію в складні 2020–2021 роки, а Олександр Павлюк зустрів 24 лютого 2022-го. Після початку повномасштабного вторгнення угруповання Об’єднаних сил увійшло до Сил оборони під командуванням Сергія Наєва, а згодом перебудувалося в оперативно-тактичні угруповання.
Ця гнучкість врятувала ситуацію. Коли росіяни намагалися оточити сили на Донбасі в перші дні великої війни, саме досвідчені підрозділи ООС стали кістяком оборони.
Щоденні реалії в зоні ООС: життя на передовій і в тилу
Лінія зіткнення простягалася на сотні кілометрів. Щодня — обстріли, дрони, мінні поля. Військові жили в окопах і бліндажах, де кожен день міг стати останнім. Але ООС принесла і зміни на краще: кращу логістику, сучаснішу техніку, ротацію підрозділів.
Для цивільних у прифронтових містах — Краматорську, Сєвєродонецьку, Маріуполі — це був час постійної тривоги. Люди звикли до сирен, блокпостів і перевірок. Особливий порядок означав жорсткіший контроль, але й захист від диверсантів. Багато сімей виїхали, але ті, хто залишився, підтримували армію як могли — хлібом, теплими речами, просто добрим словом.
Ветерани згадують, як ООС виховала нове покоління воїнів. Тут вчилися воювати не за шаблонами, а в реальних умовах гібридної війни. І саме ці навички стали золотим запасом для 2022 року.
Ключові події, досягнення та виклики ООС
Операція не була статичною. Постійні обстріли, спроби прорывів, робота снайперів і ДРГ. Українські сили проводили успішні операції з покращення позицій, знищували ворожу техніку. За даними відкритих джерел, втрати українських військових за весь період АТО/ООС сягали кількох тисяч, але точні цифри по ООС підкреслюють стійкість оборони.
Виклики були серйозними: брак сучасної ППО на початку, втома від тривалої позиційної війни, інформаційна війна з боку РФ. Але ООС дала можливість відточити взаємодію з волонтерами, міжнародними партнерами і цивільним населенням. Це був час, коли армія стала частиною суспільства, а не окремою кастою.
Найважливіше — ООС не дозволила ворогу просунутися глибше. Лінія фронту залишалася відносно стабільною, попри постійний тиск.
Роль ООС у підготовці до повномасштабної війни 2022 року
24 лютого 2022-го угруповання Об’єднаних сил стало першим щитом. Підрозділи, загартовані в ООС, утримали Донбас і не дали росіянам швидко оточити сили. Генерал Павлюк та його команда зірвали плани бліцкригу на сході, змусивши противника перекидати резерви.
Саме досвід єдиної вертикалі, взаємодії родів військ і розуміння ворога дозволив ЗСУ вистояти в перші місяці. Багато командирів ООС зайняли ключові посади в Силах оборони. Операція показала, що навіть у позиційній війні можна розвиватися — і ці уроки рятують життя сьогодні.
Для суспільства ООС стала нагадуванням: війна не закінчується перемогою в одній битві. Вона вчить терпінню, єдності та готовності до найгіршого. Ветерани ООС сьогодні на фронті, в тилу чи в політиці — і їхній досвід безцінний.
ООС — це не просто сторінка історії. Це історія про те, як звичайні люди в погонах перетворили оборону на силу, яка змусила агресора переглянути свої плани.
Сьогодні, коли війна триває, ми бачимо плоди тієї трансформації в кожній успішній операції ЗСУ. ООС залишилася в пам’яті як період, коли Україна остаточно зрозуміла: тільки єдність і професійність рятують державу. І ця правда живе в кожному, хто воював там, і в кожному, хто підтримував їх з тилу.
About the Author
