Роман Дармограй з позивним Стриж став одним із тих офіцерів, чиї рішення у перші тижні повномасштабного вторгнення зупинили російські танкові колони на підступах до Києва. Народжений 22 жовтня 1993 року на Чернігівщині, він пройшов шлях від випускника військової академії до полковника, командира 18-го армійського корпусу ЗСУ. Його історія — це поєднання професійної підготовки, холодного розрахунку в бою та глибокої віри в людей поруч.
У лютому-березні 2022 року, коли ворог рвався до столиці через Броварський напрямок, майор Дармограй, командир 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, організував ешелоновану оборону сіл Пухівка, Рожівка та Калинівка. Результат чотиригодинного бою 9-10 березня — десятки знищених російських танків і бронемашин, сотні загиблих окупантів і зірваний план швидкого захоплення Києва. За цю операцію він отримав звання Героя України.
Сьогодні, у 2026 році, полковник Дармограй продовжує службу на вищих командних посадах, передаючи досвід новим поколінням захисників. Його кар’єра ілюструє, як молодий офіцер може стати символом стійкості української армії.
Дитинство та юність на Чернігівщині
Дитячі роки Романа минули у селі Смолянка Куликівського району Чернігівської області. Тихі сільські краєвиди, де вітер гуляє полями, а люди звикли до важкої праці, сформували характер майбутнього військового. Тут, далеко від великих міст, він навчився цінувати прості речі: надійність товаришів, чесність і готовність допомогти.
Ще в шкільні роки Роман вирізнявся дисципліною та інтересом до техніки. Сільська місцевість прищепила йому практичність — уміння швидко оцінювати ситуацію і діяти без зайвих емоцій. Ці риси пізніше стали основою його командирського стилю: спокійний, вдумливий, але жорсткий, коли йдеться про виконання завдання.
Після школи вибір був очевидним — військова кар’єра. У 2015 році він із відзнакою закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Молодий лейтенант одразу потрапив до 72-ї механізованої бригади, де почався його бойовий шлях.
Перші бої в АТО: загартування під Авдіївкою
З 2015 року Дармограй брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил. Він захищав позиції під Волновахою, Авдіївкою та на Світлодарській дузі. Найзапекліші бої припали на зиму 2017 року під Авдіївкою, де українські підрозділи утримували промислову зону в умовах постійних обстрілів і спроб прорыву противника.
Тоді капітан Дармограй, виконуючи обов’язки начальника штабу батальйону, демонстрував не лише тактичну грамотність, а й особисту мужність. Його дії допомогли утримати ключові позиції попри чисельну перевагу ворога. За ці бої він отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня (2017) та медаль «Захиснику Вітчизни» (2016). Крім того, став Народним Героєм України.
Цей період навчив його головному: війна — це не лише техніка, а насамперед люди. Координація підрозділів, швидке прийняття рішень під вогнем і підтримка бойового духу — усе це Роман відпрацьовував на практиці, а не в теорії.
Повномасштабне вторгнення: оборона Броварського напрямку
24 лютого 2022 року все змінилося. Російські війська намагалися захопити Київ за лічені дні, просуваючись через Броварський район Київської області. Колони танків і бронетехніки рухалися з півночі, намагаючись створити плацдарм для штурму столиці.
Командир 3-го механізованого батальйону майор Роман Дармограй отримав завдання не допустити прориву. Він спланував і реалізував каскадну систему оборони навколо сіл Пухівка, Рожівка та Калинівка. Замість класичної лінійної оборони він створив кілька ешелонів вогню: вогневі засідки з ПТРК «Стугна», «Корсар» і «Енлав», артилерійські позиції та флангові удари.
Ключовий бій розгорнувся 9-10 березня поблизу Скибина та Броварів. Російський 6-й танковий полк 90-ї танкової дивізії потрапив у підготовлений «мішок». Протягом майже чотирьох годин українські бійці нищили техніку ворога. Результат — 17 знищених танків, 3 БМП, БТР-82А, близько 55 загиблих російських військових, включно з командиром полку. Було захоплено трофейну техніку. Ворог не прорвався і змушений був відступити.
Дармограй згадував, як вузька шосейна дорога Чернігів—Київ стала пасткою для росіян: техніка скупчувалася, маневр був неможливим, а кожна ракета чи снаряд знаходив ціль. Місцеві жителі надавали критичну інформацію про рух колон, попри перебільшення в повідомленнях. Підтримка цивільних виявилася неймовірною — люди ризикували життям, щоб допомогти армії.
У нашій практиці подібні операції показують: успіх залежить не лише від зброї, а від точного планування і взаємодії всіх ланок. Дармограй умів поєднувати розвідку, артилерію та піхоту в єдину систему, яка працювала як годинник навіть під тиском.
Тактичні рішення, які змінили хід оборони Києва
Особливість підходу Дармограя полягала в ешелонуванні вогню. Перед переднім краєм облаштували три засідки. Перша пропускала частину колони і била по замикаючих машинах, дезорганізуючи управління. Далі в роботу вступали «Стугни» та артилерія. Радіоперехоплення підтверджували хаос у лавах противника.
Така тактика дозволяла мінімізувати власні втрати: батальйон втратив одного воїна та кількох поранених, натомість завдав ворогу нищівного удару. Дармограй наголошував, що дорога виявилася завузькою для російської техніки, а відкрита місцевість обмежувала їх маневр.
Цей бій став класичним прикладом грамотної протитанкової оборони в умовах чисельної переваги противника. Він показав, що сучасна війна вимагає не лише мужності, а й інтелекту — вміння читати поле бою і передбачати дії ворога на кілька ходів уперед.
Нагороди та визнання
За оборону Броварського напрямку 19 березня 2022 року Президент України присвоїв майору Роману Дармограю звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Раніше він уже мав орден Богдана Хмельницького III ступеня, медаль «Захиснику Вітчизни» та звання Народного Героя України.
У 2022 році Дармограй увійшов до рейтингу Forbes «30 до 30: обличчя майбутнього». Журналісти відзначили його як молодого професіонала, який своєю роботою довів, що вік не є перешкодою для високих досягнень у військовій справі.
Ці нагороди — не просто метал і стрічки. Вони відображають визнання побратимів і держави за конкретні дії, які врятували життя тисяч киян і змінили стратегічну ситуацію на початку війни.
Подальша кар’єра: від бригади до корпусу
Після 2022 року Роман Дармограй продовжував службу. З липня 2023 по квітень 2025 року він командував 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс». Під його керівництвом бригада виконувала складні завдання в гірській місцевості, демонструючи високу боєздатність.
У квітні 2025 року його призначили командиром 18-го армійського корпусу Сухопутних військ. Ця посада вимагає не лише бойового досвіду, а й стратегічного мислення, координації великих з’єднань і підготовки до майбутніх викликів. Станом на 2026 рік полковник Дармограй продовжує виконувати обов’язки на цій посаді, формуючи підрозділи для захисту країни.
Перехід від командування батальйоном до корпусу показує швидке зростання офіцера, який постійно вчиться і адаптується. За моїм досвідом спостереження за подібними кар’єрами, такі командири стають опорою армії саме завдяки поєднанню практики і теоретичної підготовки.
Особисті якості та стиль командування
Побратими описують Дармограя як ретельного, уважного, в’їдливого і принципового офіцера. Він викликає повагу не криком, а компетентністю і справедливістю. У бою він завжди поруч із підлеглими, але вимагає чіткого виконання наказів.
Його стиль — це баланс між жорсткістю і турботою про людей. Дармограй розуміє: боєздатність залежить від морального стану воїнів, їхньої підготовки і віри в командира. У інтерв’ю він часто підкреслює роль звичайних людей — місцевих жителів, які стали очима і вухами армії в критичні дні.
Гумор також присутній. У одному з відео він жартував, що «одною ракетою треба по дві машини бити» — це відображає прагматичний підхід до війни, де кожен ресурс має працювати максимально ефективно.
Значення постаті Романа Дармограя для сучасної України
Історія Стрижа — це не лише про один бій під Броварами. Це приклад того, як професійна армія, підготовлені офіцери і підтримка суспільства можуть зупинити навіть потужного агресора. Його шлях від сільського хлопця до командира корпусу надихає молодих військових: освіта, наполегливість і готовність ризикувати заради країни дають результат.
У 2026 році, коли війна триває, такі командири, як Дармограй, залишаються на передовій — не лише фізично, а й у плані розвитку тактики та підготовки військ. Вони передають досвід, навчають нових бійців і формують майбутнє ЗСУ.
Роман Дармограй продовжує службу, і його внесок у оборону України важко переоцінити. Кожен його крок — нагадування, що героїзм народжується з щоденної роботи, холодного розрахунку і глибокої любові до рідної землі.
About the Author
