РСЗО Тайфун — це сімейство вітчизняних реактивних снарядів, розроблених КБ «Південне» для суттєвого збільшення дальності стрільби класичних систем залпового вогню. Тайфун-1 калібру 122 мм дозволяє БМ-21 «Град» та його українським модифікаціям діставати цілі на 40 кілометрів замість колишніх 20. Тайфун-2 калібру 220 мм піднімає дальність «Урагана» та «Буревія» до 65 кілометрів.
Ці боєприпаси створювалися з 2015 року саме для того, щоб українська артилерія могла працювати з більшої відстані, зменшуючи ризики для обслуги та розширюючи зону ураження. Станом на 2026 рік програма залишається одним із ключових напрямів модернізації реактивної артилерії, хоча масове застосування обмежене обсягами виробництва.
Головна цінність Тайфуна полягає не лише в цифрах дальності, а в повній сумісності зі вже наявними пусковими установками. Це дозволяє швидко посилювати існуючі підрозділи без потреби купувати нові шасі чи перенавчати розрахунки з нуля.
Історія створення програми «Тайфун»
Після 2014 року український оборонно-промисловий комплекс гостро відчув дефіцит сучасних реактивних боєприпасів. Радянські снаряди для «Града» і «Урагана» мали обмежену дальність і давно вичерпали ресурс модернізації. У 2015 році КБ «Південне» ініціювало програму «Тайфун», яка охоплювала чотири калібри: 122, 220, 300 і 400 мм.
Першим у розробку пішов саме 122-мм снаряд, бо саме БМ-21 залишалися наймасовішими в українській армії. Конструктори поставили завдання зберегти масу бойової частини на рівні 18,4 кг, як у 9М22У, але подвоїти максимальну дальність. Для цього довелося повністю переробити двигунну установку та оптимізувати аеродинаміку корпусу.
До 2019 року з’явилися перші макети, які показали на виставці «Зброя та безпека». Уже наприкінці того ж року почалися льотні випробування. У квітні 2020-го на полігоні «Алібей» в Одеській області провели стрільби на максимальну дальність. У лютому 2022 року, буквально за кілька днів до повномасштабного вторгнення, відбулися залпові пуски вже з штатними бойовими частинами.
Паралельно Павлоградський хімічний завод освоїв виробництво корпусів і порохових зарядів з українських компонентів. Це стало критично важливим кроком: країна вперше отримала можливість серійно випускати реактивні снаряди без залежності від російських заводів.
2015 — старт програми «Тайфун» у КБ «Південне».
2019 — перша публічна презентація макета Тайфун-1.
Квітень 2020 — стрільби на максимальну дальність 40 км.
Лютий 2022 — залпові пуски з бойовими частинами.
2020–2022 — освоєння виробництва на Павлоградському хімічному заводі.
За моїм досвідом аналізу подібних програм, саме швидкий перехід від макета до вогневих випробувань дозволив Україні зберегти темп навіть під час війни. Багато інших проєктів зависали на етапі креслень, а «Тайфун» пішов у метал.
Тайфун-1: детальні характеристики та особливості
Снаряд 9М221Ф «Тайфун-1» калібру 122 мм має осколково-фугасну бойову частину масою 18,4 кг. Максимальна дальність становить 40 км, мінімальна — близько 5 км. Це повністю сумісний боєприпас для БМ-21 «Град», а також для українських систем «Верба» і «Берест».
Ключова відмінність від радянського 9М22 полягає у значно потужнішому двигуні. Конструктори збільшили кількість твердого палива та оптимізували час горіння, що дозволило розігнати снаряд до вищої швидкості без втрати стабільності на траєкторії. При цьому габарити залишилися майже ідентичними, тому жодна переробка пускових труб не потрібна.
Існує також керована версія «Тайфун-1М». Вона оснащена системою корекції, яка суттєво зменшує кругове ймовірне відхилення. На практиці це означає, що замість площинного ураження можна працювати по точкових цілях — командних пунктах, радіолокаційних станціях чи окремих батареях.
Під час випробувань на полігоні «Широкий Лан» у 2021 році снаряди показали стабільну кучність навіть на максимальній дальності. Обслуги відзначали, що підготовка до стрільби нічим не відрізняється від роботи зі звичайними «градами», а це критично важливо в умовах інтенсивних бойових дій.
Типова помилка, яку роблять деякі аналітики — вважати, що збільшення дальності автоматично означає втрату могутності бойової частини. У «Тайфуні-1» цього не сталося. Маса вибухової речовини збережена, а площа ураження на 40 км залишається достатньою для придушення піхоти та легкої техніки.
Тайфун-2 та система «Буревій»
Для 220-мм систем розробили «Тайфун-2». Його максимальна дальність сягає 65 км при масі бойової частини близько 100 кг. Це майже подвоєння можливостей класичного снаряда «Урагана», який бив максимум на 35 км.
Саме під ці боєприпаси створювалася РСЗВ «Буревій» на шасі Tatra T815-7. Система має 16 напрямних, цифрову систему управління вогнем і можливість обміну даними з розвідувальними дронами в реальному часі. Коли «Буревій» працює зі звичайними снарядами — дальність 35 км. З «Тайфуном-2» — уже 65.
У бойових умовах 2022–2023 років «Буревії» активно застосовували на Харківському та інших напрямках. Обслуги відзначали значно вищу мобільність порівняно зі старими ЗІЛ-135: швидкість понад 100 км/год, автоматична коробка, чотири гідравлічні опори замість двох. Це дозволяє швидше займати позицію і так само швидко залишати її після залпу.
Проблема полягала в тому, що самі снаряди «Тайфун-2» надходили обмеженими партіями. Більшість залпів виконували класичними боєприпасами. Проте навіть кілька успішних пусків на 60+ км демонстрували потенціал: можливість діставати логістичні вузли та артилерію, які раніше вважалися відносно безпечними.
Тайфун-1: 122 мм / 40 км / БЧ 18,4 кг
Тайфун-2: 220 мм / 65 км / БЧ ~100 кг
Тайфун-4 (проєкт): 400 мм / до 280 км
Кількість напрямних «Буревія»: 16
У нашій практиці аналізу артилерійських систем саме поєднання сучасного шасі та нових боєприпасів дає синергетичний ефект. Старий «Ураган» на ЗІЛі з «Тайфуном-2» був би менш ефективним через гіршу мобільність і відсутність цифрового управління.
Порівняння з радянськими та сучасними аналогами
Класичний 9М22 для «Града» мав дальність 20,4 км. Російський «Торнадо-Г» підняв її до 40 км, тобто приблизно до рівня українського «Тайфуна-1». Однак український снаряд з’явився раніше і був повністю власного виробництва.
Для 220 мм ситуація схожа. Радянський снаряд бив на 35 км. Російські модернізації «Урагана» також не перевищували 40–50 км у більшості варіантів. «Тайфун-2» з 65 км виглядає конкурентно навіть на тлі деяких західних систем середнього калібру.
Порівняно з HIMARS чи М270 українські «Тайфуни» поступаються точністю (особливо некеровані версії) і дальністю керованих ракет. Проте вони значно дешевші у виробництві і можуть застосовуватися масово. Один залп «Буревія» з 16 снарядів «Тайфун-2» покриває площу понад 300 тисяч квадратних метрів.
Важливий нюанс 2026 року: західні партнери постачають високоточні боєприпаси в обмежених кількостях. Власні «Тайфуни» дозволяють закривати «масову» нішу — придушення піхоти, знищення скупчень техніки, роботу по площах.
Бойове застосування та виклики 2022–2026 років
Повномасштабна війна різко підвищила попит на реактивну артилерію. «Буревії» з’явилися на фронті вже влітку 2022 року. Вони працювали по колонах техніки, позиціях артилерії та складах. Дальність 35 км зі стандартними снарядами вже дозволяла діставати важливі об’єкти в оперативній глибині.
Коли з’являлися партії «Тайфуна-2», розрахунки отримували можливість бити ще далі. Це змушувало російські підрозділи відсувати склади і пункти управління. Водночас збільшувалася і контрбатарейна загроза: ворог теж полював на українські РСЗВ за допомогою БПЛА і «Ланцетів».
Типова помилка в організації вогню — затримуватися на позиції після залпу. Сучасні засоби розвідки фіксують пуск за лічені секунди. Саме тому мобільність «Буревія» стала вирішальною. Розрахунки відпрацьовували схему «залп — негайна зміна позиції» до автоматизму.
Станом на 2026 рік основним обмежувальним фактором залишається обсяг виробництва. Павлоградський хімічний завод і кооперація підприємств ОПК здатні випускати снаряди, але потреби фронту значно вищі. Тому «Тайфуни» використовуються вибірково — по найпріоритетніших цілях.
Міф: «Тайфун» — це повністю нова РСЗВ.
Реальність: це сімейство снарядів для вже існуючих систем.
Міф: дальність 65 км робить систему невразливою.
Реальність: контрбатарейна боротьба і дрони нікуди не зникли.
Перспективи розвитку та Тайфун-4
Найбільш амбітним елементом програми залишається «Тайфун-4» калібру 400 мм з заявленою дальністю до 280 км. Такий боєприпас уже виходить за межі класичної реактивної артилерії і наближається до оперативно-тактичних ракет.
Розробка вимагає не лише нового двигуна, а й сучасних систем наведення. Якщо вдасться реалізувати керований варіант, Україна отримає відносно недорогий інструмент ураження цілей на оперативній глибині. Поки що проєкт перебуває на етапі досліджень і окремих випробувань.
Паралельно триває робота над удосконаленням «Тайфуна-1М». Керована версія 122-мм снаряда може стати масовим високоточним боєприпасом для існуючих «Градів». Це особливо актуально, коли західні GMLRS надходять обмеженими партіями.
У 2026 році особливу увагу приділяють інтеграції з безпілотними системами. Дані від розвідувальних БПЛА напряму передаються на цифровий планшет «Буревія», що скорочує цикл «виявлення — ураження» до кількох хвилин.
Для артилерійських бригад, які працюють на середніх дистанціях і потребують масового вогню.
Для підрозділів, що ведуть маневрену оборону і постійно змінюють позиції.
Не для точкових високоточних ударів по одиничних цілях у глибокому тилу — там ефективніші інші засоби.
Загалом програма «Тайфун» демонструє, що навіть в умовах повномасштабної війни український ОПК здатний створювати конкурентоспроможні боєприпаси. Головне завдання на найближчі роки — наростити обсяги серійного виробництва і довести керовані модифікації до масового застосування. Саме від цього залежатиме, наскільки сильно реактивна артилерія впливатиме на хід бойових дій у 2026–2027 роках.
About the Author
