Сармат це стратегічний ракетний комплекс п’ятого покоління шахтного базування з важкою рідинною МБР, яку Росія створює на заміну легендарній радянській Р-36М2 «Воєвода». Комплекс розробляє КБ імені Макеєва, а виробництво зосереджено на Красноярському машинобудівному заводі. Ракета здатна нести до 10 тонн корисного навантаження — від десятка важких ядерних боєголовок до гіперзвукових планеруючих блоків «Авангард» — і має заявлену дальність до 18 000 км з можливістю суборбітальних траєкторій.
На травень 2026 року Росія оголосила про успішне випробування, яке, за словами командувача РВСН Сергія Каракаєва, відкриває шлях до постановки першого полку на бойове чергування до кінця року в Ужуре Красноярського краю. Попри гучні заяви, шлях «Сармата» до цього моменту був довгим і тернистим: роки затримок, кілька аварій під час випробувань і постійне коригування термінів.
Сармат це не просто нова ракета, а спроба Росії модернізувати наземну компоненту ядерної тріади в умовах санкцій та технологічних обмежень. Комплекс успадкував від «Воєводи» рідинне паливо, яке забезпечує високу енергоємність, але водночас вимагає складного обслуговування та зберігання токсичних компонентів. Інженери додали сучасні засоби подолання протиракетної оборони: суборбітальні траєкторії через Південний полюс, рій хибних цілей, маневруючі бойові блоки та концепцію активного захисту шахти.
Історія розробки: обіцянки, які випереджали реальність
Роботи над «Сарматом» офіційно стартували на початку 2010-х як відповідь на американську систему ПРО та концепцію Prompt Global Strike. У 2014 році командувач РВСН Сергій Каракаєв обіцяв прийняття на озброєння до 2020 року. У 2018-му заступник міністра оборони РФ говорив про серійне постачання вже у 2018–2019 роках. Реальність виявилася іншою: перші повноцінні льотні випробування відбулися лише у квітні 2022 року з шахти на космодромі Плесецьк.
До 2022 року пройшли стендові випробування двигунів першої ступені (PDU-99, модернізована версія РД-274). У 2017–2018 роках провели часткові пуски для відпрацювання систем. Повноцінний політ у 2022-му вважався успішним. У вересні 2023-го російська сторона заявила про постановку комплексу на бойове чергування, однак незалежні спостерігачі не зафіксували масового розгортання.
Подальші події показали, наскільки складним залишається шлях. У лютому 2023 року американська розвідка заявила про невдалий пуск (російська сторона не підтвердила). У вересні 2024 року під час випробувань на Плесецьку ракета вибухнула в шахті — супутникові знімки зафіксували кратер діаметром близько 60 метрів і зруйновану пускову установку. У листопаді 2025 року, ймовірно, ще одна спроба завершилася падінням ракети незабаром після старту на базі Ясний у Оренбурзькій області. Тільки травневий пуск 2026 року російське керівництво назвало успішним.
Ці невдачі не дивують фахівців: створення важкої рідинної МБР — це вершина ракетобудування, де кожна дрібниця (якість пального, герметичність баків, робота системи керування) може стати фатальною. Рідинне паливо (гептил та окислювач) забезпечує високу питому тягу, але вимагає тривалої підготовки та обережного поводження. На відміну від твердопаливних «Ярсів» чи «Тополів», які можна тримати в постійній готовності, «Сармат» потребує складнішої логістики.
Технічні характеристики та конструкція
РС-28 «Сармат» — триступенева рідинна ракета шахтного базування довжиною близько 35,3 метра, діаметром 3 метри та стартовою масою понад 208 тонн. Вона запускається за схемою «холодного старту»: порохові акумулятори тиску виштовхують ракету з шахти на висоту 20–30 метрів, після чого вмикаються двигуни першої ступені. Це захищає саму шахту від руйнівного впливу струменя.
Ключові параметри (узагальнені з відкритих джерел):
| Параметр | Значення | Примітки |
| Стартова маса | 208,1 тонни | Одна з найважчих МБР у світі |
| Довжина / діаметр | 35,3 м / 3 м | Триступенева конструкція |
| Дальність | до 18 000 км (заявлено до 35 000 км з FOBS) | Стандартна траєкторія + суборбітальні варіанти |
| Корисне навантаження | до 10 тонн | Рекордне для сучасних МБР |
| Боєголовки | до 10–16 MIRV (750 кт) або 3 «Авангард» | Плюс рій хибних цілей |
| Паливо | Рідинне (гептил + окислювач) | Висока енергоємність, складне зберігання |
| Система керування | Інерціальна + ГЛОНАСС + астрокорекція | Висока точність для важкої ракети |
Ракета може нести комбінацію бойових блоків та засобів подолання ПРО. Гіперзвукові планеруючі апарати «Авангард» здатні маневрувати в атмосфері на гіперзвукових швидкостях, ускладнюючи перехоплення. Суборбітальна траєкторія через Південний полюс дозволяє обійти традиційні північні напрямки американської ПРО.
Як «Сармат» намагається подолати протиракетну оборону
Сучасні системи ПРО (американська GMD, THAAD, Aegis) розраховані переважно на північні траєкторії. «Сармат» пропонує альтернативу: запуск у південному напрямку з виходом на суборбітальну траєкторію. Ракета не виходить на повну орбіту (що заборонено договорами), але летить достатньо далеко, щоб підійти до цілі з несподіваного боку.
Коротка активна ділянка польоту (boost phase) зменшує час, протягом якого супутники раннього попередження можуть зафіксувати пуск. Після відділення бойових блоків спрацьовує рій хибних цілей — легких об’єктів, які імітують справжні боєголовки на радарах. Маневруючі блоки змінюють траєкторію в атмосфері, збиваючи з пантелику системи перехоплення.
Концепція активного захисту шахти «Мозир» (розроблена ще в радянські часи) передбачала вистрілювання металевих стрижнів або снарядів назустріч атакуючим бойовим блокам. Хоча повноцінна реалізація цієї системи сумнівна, сама ідея демонструє комплексний підхід: не тільки ракета має бути невразливою, а й пускова установка.
Випробування 2022–2026: шлях крізь невдачі
20 квітня 2022 року — перший повноцінний пуск з шахти Плесецька. Російська сторона назвала його успішним.
2023 рік — суперечливі дані: американська розвідка говорила про невдачу, Москва мовчала.
21 вересня 2024 року — вибух у шахті на Плесецьку. Супутникові знімки показали масштабні руйнування. Це була серйозна технічна невдача, яка, ймовірно, відкинула програму на місяці.
28 листопада 2025 року — ймовірний пуск на базі Ясний: ракета втратила стійкість незабаром після старту і впала. Аналітики вважають це черговим випробуванням «Сармата».
12 травня 2026 року — оголошено про успішний пуск. Командувач РВСН доповів президенту, що завдання виконано, а перший полк можна ставити на чергування до кінця року в 62-й ракетній дивізії (Ужур).
Кожна невдача болісно б’є по репутації програми. Рідинні ракети вимагають ідеальної герметичності баків, точної роботи турбонасосних агрегатів і надійної системи керування. Санкиції ускладнили доступ до сучасної електроніки та матеріалів. Проте російські інженери продовжують роботу — досвід створення «Воєводи» та космічних носіїв дає певний заділ.
Порівняння з «Воєводою» та західними системами
«Воєвода» (Р-36М2) — попередниця «Сармата» — досі стоїть на озброєнні в обмеженій кількості. Обидві ракети рідинні, шахтного базування, важкі. «Сармат» відрізняється кращою системою керування, більшою гнучкістю траєкторій, сучасними бойовими блоками та більшою кількістю хибних цілей.
Західні аналоги важких шахтних МБР відсутні: США вивели з експлуатації Peacekeeper (MX) ще у 2005 році, а Minuteman III — значно легша твердопаливна ракета. Британія та Франція покладаються на підводні човни з балістичними ракетами. Росія робить ставку саме на важкі наземні комплекси, здатні нести велику кількість боєголовок або гіперзвукові планери.
| Параметр | РС-28 «Сармат» | Р-36М2 «Воєвода» | Minuteman III (США) |
| Маса | ~208 т | ~211 т | ~36 т |
| Корисне навантаження | до 10 т | до 8,8 т | ~1,15 т |
| Тип палива | Рідинне | Рідинне | Твердопаливне |
| Кількість MIRV | до 10–16 | до 10 | 1–3 |
| Особливості | FOBS, «Авангард», активний захист шахти | Важка боєголовка, перевірена надійність | Мобільність пускових, простота обслуговування |
Роль у стратегії та реалії 2026 року
Для російського керівництва «Сармат» — це символ ядерної могутності та інструмент психологічного тиску. Заяви про «найпотужнішу ракету у світі» та дальність 35 тисяч кілометрів лунають регулярно. На практиці комплекс досі не досяг масового розгортання. Перший полк у Ужуре планують поставити на чергування до кінця 2026 року — це буде важливим, але все ще обмеженим кроком.
Для решти світу поява нової важкої МБР означає продовження гонки озброєнь. Договір СНО-3 (New START) припинив дію у 2026 році, і перспективи нового обмеження ядерних арсеналів виглядають примарними. «Сармат» з гіперзвуковими блоками та незвичайними траєкторіями ускладнює оцінку загрози та розрахунок балансу сил.
Українським читачам важливо розуміти: це зброя стратегічного стримування, розрахована на конфлікт між великими ядерними державами. Її поява не змінює тактичну картину на полі бою, але впливає на загальний рівень ядерних ризиків у світі. Кожна нова система такого класу — це нагадування, що технологічний прогрес у сфері озброєнь продовжує випереджати дипломатичні зусилля щодо стримування.
Інженери, які десятиліттями вдосконалювали рідинні міжконтинентальні ракети, створили справді вражаючий технічний об’єкт. Питання лише в тому, чи вдасться Росії довести цю систему до повноцінного бойового чергування в заявлені терміни та чи стане вона реальним фактором стримування, а не черговим елементом інформаційного протистояння.
About the Author
