У 2025 році російські підприємства досягли рекордного показника — близько семи мільйонів артилерійських снарядів, мінометних мін та ракет різних калібрів. Це в сімнадцять разів перевищує рівень 2021 року. Зростання стало результатом відродження законсервованих радянських потужностей, будівництва нових цехів та активного пошуку обхідних шляхів для імпорту прецизійного обладнання попри санкції.
Ключові центри розташовані на Уралі та в Поволжі. На Єкатеринбурзькому заводі №9 з металевих заготовок народжуються стволи для самохідних гаубиць «Мста» та «Коаліція-СВ», а також танкові гармати. У Пермі на Мотовилихинських заводах, чия історія сягає 1736 року, збирають реактивні системи залпового вогню «Град», «Смерч» і самохідні гармати «Нона» та «Вена». Виробництво стволів залишається найскладнішим етапом, але саме тут у 2025–2026 роках триває масштабна модернізація з використанням верстатів з Німеччини, Італії, Великої Британії та Тайваню.
Сучасна російська артилерія поєднує масовий випуск перевірених радянських зразків із поступовим нарощуванням новітніх систем. Це дозволяє підтримувати високу інтенсивність вогню та одночасно накопичувати стратегічні запаси. За оцінками естонської розвідки (Valisluureamet), у 2025 році структура випуску виглядала так: 3,4 мільйона гаубичних снарядів калібру 122–203 мм, 2,3 мільйона мінометних мін, 800 тисяч боєприпасів для танків та БМП і 500 тисяч реактивних снарядів.
Історичне коріння уральської артилерійської промисловості
Артилерійське виробництво в Росії має глибоке коріння в уральській металургії. Ще в XVII столітті на Уралі почали відливати гармати з місцевих руд. У роки Другої світової війни заводи Пермі, Свердловська (нині Єкатеринбург) та Волгограда працювали в три зміни, постачаючи фронту тисячі стволів і мільйони снарядів щомісяця. Після 1945 року промисловість стандартизувала калібри 122 і 152 мм, що спростило логістику та ремонт.
У 1990-ті роки обсяги впали в рази — багато цехів законсервували або перепрофілювали. Відродження почалося в 2000-х із державними програмами переозброєння. До 2022 року Росія виробляла приблизно 400 тисяч артилерійських боєприпасів на рік. Повномасштабне вторгнення в Україну змусило терміново розконсервовувати потужності та інвестувати в нові лінії. Саме цей період показав, наскільки радянська спадщина здатна швидко масштабуватися, коли держава спрямовує всі ресурси на оборонку.
Основні центри виробництва
Сьогодні ключові потужності зосереджені на кількох підприємствах, кожне з яких має свою спеціалізацію.
- Завод №9 (Єкатеринбург, зона «Уралмаш») — головний виробник артилерійських стволів у Росії. Тут виготовляють стволи для 152-мм гаубиць 2С19 «Мста-С» та 2С35 «Коаліція-СВ», а також танкові гармати для Т-90 і Т-14 «Армата». Завод розробляв ще радянську гаубицю Д-30. У 2025 році тривала масштабна реконструкція: з’явилися нові цехи механічної обробки та складання, встановлюють понад 20 високоточних верстатів з Європи та Тайваню (серед них 5-осьові центри Hermle C42U, DMG MORI та інші). Це дозволяє значно збільшити випуск стволів та компонентів для нової 152-мм гармати 2А88.
- Мотовилихинські заводи (Перм) — підприємство з майже трьохсотрічною історією. Виробляють повний цикл артилерійських систем: реактивні системи залпового вогню «Град», «Ураган», «Смерч»/«Торнадо», самохідні гармати «Нона-СВК», «Вена», буксировані гаубиці «Мста-Б». У 2025 році за супутниковими знімками зафіксували завершення будівництва нових виробничих площ. Підприємство було на межі банкрутства, але отримало потужний імпульс через державні замовлення.
- Уралтрансмаш (Єкатеринбург) — займається остаточним складанням самохідних артилерійських установок на базі танкових шасі.
- Заводи боєприпасів — розосереджені по країні. Вибухові речовини та порохи виробляють у Дзержинську (завод ім. Свердлова), Казані та інших хімічних комбінатах. Корпуси снарядів та міни — на десятках механічних підприємств. Така децентралізація ускладнює точкові удари по всій ланцюжку.
Технологія створення артилерійського ствола
Ствол — найскладніша і найдорожча частина гармати. Його виробництво починається з спеціальної гарматної сталі — сплавів з високим вмістом нікелю, хрому та молібдену. Заготовку спочатку кують під потужними пресами або ротаційним куванням, щоб надати потрібну структуру металу. Потім у центрі просвердлюють канал глибоким свердлінням (метод трепанування).
Наступний етап — нарізка каналу. Для надання снаряду обертання роблять гвинтові нарізи (рифлення). У сучасних верстатах це виконують з точністю до мікронів. Після механічної обробки канал хромують — тонкий шар хрому значно підвищує стійкість до зносу та полегшує чищення. Готовий ствол проходить випробування пострілами з посиленими зарядами.
У бойових умовах ствол «втомлюється» після кількох тисяч пострілів — точність падає, з’являються тріщини. Тому заміна стволів на передовій — постійна потреба. Саме тому розширення потужностей Заводу №9 стало пріоритетом у 2025–2026 роках.
Виробництво боєприпасів: від сировини до залпу
Снаряд складається з корпусу, вибухової речовини, підривника та метального заряду. Корпуси штампують або кують зі сталі, термічно обробляють для потрібної міцності. Вибухівку (ТНТ, гексоген або їх суміші) заливають у розплавленому вигляді або пресують. Порохові заряди — в картузах або гільзах — виробляють на спеціалізованих порохових заводах.
У 2025 році, за даними естонської розвідки, Росія випустила приблизно 3,4 мільйона гаубичних снарядів калібру 122–203 мм. Вартість одного старого 152-мм снаряда для держави становить менше 100 тисяч рублів (близько 1200 доларів) — у кілька разів дешевше західних аналогів. Низька собівартість досягається за рахунок державних субсидій підприємствам та економії на якості в окремих партіях.
Сучасні зразки та їхні характеристики
Російська армія використовує широкий спектр систем. Основна робоча конячка — 152-мм самохідна гаубиця 2С19 «Мста-С» та її модернізовані версії. Швидкострільність — 6–8 пострілів на хвилину, дальність стандартним снарядом — до 30 км, активно-реактивним — більше 40 км.
Новітня 2С35 «Коаліція-СВ» — повністю автоматизована система з екіпажем 2–3 особи. Швидкострільність сягає 10–16 пострілів на хвилину, дальність з новими снарядами перевищує 70 км. Серійне виробництво триває з кінця 2023 року, проте кількість машин у військах поки що обмежена десятками одиниць — пріоритет віддається модернізації наявного парку та випуску стволів для нього.
Буксировані гаубиці Д-30 (122 мм) та «Мста-Б» (152 мм) залишаються масовими завдяки простоті та можливості транспортування вертольотами. Міномети калібру 120 і 240 мм виробляють у великих обсягах — вони дешевші і ефективні на ближніх дистанціях. Реактивні системи «Град», «Ураган» та «Смерч» доповнюють ствольну артилерію залпами великої щільності.
Виклики та способи адаптації
Санкції обмежили доступ до сучасних верстатів з ЧПК, електроніки та спеціальних матеріалів. Росія активно використовує паралельний імпорт через треті країни, а також відновлює старі радянські верстати. На Заводі №9 це дозволило запустити нові лінії для гармати 2А88 «Коаліції».
Інша проблема — дефіцит кваліфікованих кадрів. Частина фахівців була мобілізована, інші виїхали. Підприємства переходять на тризмінний графік і залучають працівників з інших регіонів. Якість продукції іноді страждає: з’являються повідомлення про підвищену кількість нерозірваних снарядів або передчасний знос стволів.
Проте низька собівартість і державна підтримка дозволяють зберігати перевагу в кількості пострілів. У 2025 році Росія не лише покривала поточні витрати фронту, а й почала накопичувати запаси для майбутніх конфліктів.
Перспективи розвитку
Розширення потужностей на Заводі №9 та Мотовилихинських заводах триває. Нові верстати та цехи дозволять збільшити випуск як стволів, так і готових систем. Паралельно розвивається виробництво боєприпасів — будуються нові лінії з вибухових речовин та порохів.
У найближчі роки основний акцент залишиться на кількісному нарощуванні перевірених зразків та модернізації наявної техніки. Новітні системи на кшталт «Коаліції» будуть надходити в обмежених кількостях, доповнюючи масовий парк. Це дає Росії можливість підтримувати високу інтенсивність артилерійського вогню та створювати резерви, які можуть стати фактором у потенційних майбутніх протистояннях.
Виробництво артилерії в Росії — це не просто цифри в звітах. Це тисячні людей у цехах, які день за днем перетворюють метал, порох і вибухівку на інструменти, що визначають хід бойових дій. І саме ця промисловість, з усіма її сильними та вразливими місцями, продовжує формувати реальність на фронті у 2026 році.
About the Author
