ЗУ-23-2 — це радянська 23-мм спарена буксована зенітна установка, прийнята на озброєння 22 березня 1960 року. Її створили для ураження низьколітних літаків і вертольотів на висотах до 1500–2000 м і дальності до 2500 м, а також легкоброньованої техніки та живої сили на відстані до 2000 м. Дві автоматичні гармати 2А14 забезпечують циклічний темп стрільби близько 2000 пострілів на хвилину, а маса установки в бойовому положенні становить лише 950 кг.
За десятиліття служби ЗУ-23-2 стала однією з найпоширеніших зенітних систем у світі. Її встановлювали на вантажівки, бронетранспортери та навіть самохідні шасі. У 2020-х роках, особливо після 2022-го, установка знову довела свою цінність у боротьбі з дронами, FPV-камікадзе та навіть окремими авіабомбами, зберігаючи місце в арсеналах десятків армій, включно з українською.
Ця зброя поєднує простоту, високу вогневу потужність і можливість швидкого розгортання. Саме тому навіть через понад шістдесят років після появи ЗУ-23-2 залишається актуальною у сучасних конфліктах.
Історія створення та прийняття на озброєння
Розробка ЗУ-23-2 почалася наприкінці 1950-х років у Центральному конструкторському бюро-14 (пізніше — Конструкторське бюро приладобудування) у Тулі. Інженери шукали заміну застарілим 14,5-мм і 37-мм зенітним системам, які вже не відповідали вимогам протидії швидкісним реактивним літакам і вертольотам. За основу взяли авіаційну гармату ВЯ-23, яку використовували на штурмовиках Іл-2, але значно доопрацювали її під наземні умови.
У 1955 році конструктори представили кілька варіантів: одноствольну ЗУ-1 і двоствольні ЗУ-14, ЗУ-40 та ЗУ-575. Комісія обрала найлегший і наймобільніший варіант — ЗУ-14. Після випробувань у різних військових округах систему доопрацювали, зміцнили окремі вузли та покращили приводи наведення. 22 березня 1960 року установку офіційно прийняли на озброєння Радянської армії під індексом 2А13 і назвою ЗУ-23.
Серійне виробництво розгорнули на заводах у Тулі та Самарі. За роки існування СРСР випустили понад 140 тисяч таких установок. Ліцензійне виробництво налагодили в Болгарії, Польщі, Єгипті та Китаї. У Польщі, наприклад, з 1972 року ЗУ-23-2 випускали на заводі в Тарнові, а пізніше створили власні ракетно-артилерійські комплекси на її базі.
У нашій практиці спостереження за розвитком зенітних систем видно, що саме простота конструкції дозволила ЗУ-23-2 переживати епохи. На відміну від складних радіолокаційних комплексів, ця установка не вимагала довгої підготовки операторів і могла працювати навіть у польових умовах з мінімальним технічним обслуговуванням. До 2026 року її продовжують модернізувати в кількох країнах саме через ці якості.
Маса в бойовому положенні — 950 кг. Циклічний темп стрільби — 2000 пострілів/хв. Ефективна дальність по повітрю — 2500 м. Час переведення з похідного в бойове положення — 25–40 секунд. Розрахунок — 5 осіб.
Конструкція та принцип роботи
Основою ЗУ-23-2 є дві автоматичні гармати 2А14 калібру 23 мм, встановлені на спільному верстаті. Автоматика працює за принципом відведення порохових газів. Кожен ствол має довжину 2008 мм (87,3 калібри) і оснащений полум’ягасником. Нарізи всередині ствола — змінні, що покращує стабільність польоту снаряда.
Платформа — штампозварна рама з кільцем для кріплення верхнього верстата. Три гвинтові домкрати з опорними тарілками дозволяють швидко горизонтувати установку на нерівній поверхні. У похідному положенні ЗУ-23-2 має колеса, які піднімаються або відкидаються при переході в бойове. Кут піднесення стволів становить від −10° до +90°, а горизонтальне наведення — повні 360°.
Приціл ЗАП-23 дозволяє вводити дані про швидкість і курс цілі. Навідник вручну супроводжує об’єкт, використовуючи механічні приводи з пружинними компенсаторами. Заряджання здійснюється стрічками по 50 патронів у коробках масою близько 35,5 кг кожна. Практичний темп стрільби з двох стволів обмежується приблизно 400 пострілами на хвилину через необхідність зміни коробок і охолодження.
Типова помилка новачків — спроба вести тривалий безперервний вогонь. Стволи швидко нагріваються, і без паузи ресурс зменшується. У бойових умовах розрахунок чергує короткі черги по 10–20 пострілів із короткими паузами. За моїм досвідом аналізу таких систем, саме дисципліна стрільби визначає, чи прослужить установка довго, чи вийде з ладу вже після перших інтенсивних боїв.
Тактико-технічні характеристики у деталях
Вага установки в бойовому положенні — 950 кг, у похідному — трохи більше через колеса. Довжина — 4,57 м, ширина в бойовому положенні — 2,88 м, висота — 1,22 м. Початкова швидкість снаряда становить близько 970–980 м/с. Максимальна швидкість цілі, яку ефективно вражають, — до 300–320 м/с.
Зона ураження по висоті досягає 1500–2000 м, по дальності — 2500 м для повітряних цілей і 2000 м для наземних. Боєкомплект зазвичай складає кілька сотень патронів, які перевозять на тягачі або окремій машині. Розрахунок із п’яти осіб включає командира, навідника, прицільника та двох заряджаючих.
Порівняно з сучасними зенітними ракетними комплексами ближньої дії ЗУ-23-2 програє в дальності та всепогодності, але виграє в вартості пострілу і можливості працювати без електроживлення. У 2026 році багато підрозділів використовують її саме як «дешевий» і надійний ешелон ближньої ППО, особливо проти повільних дронів.
Практичний нюанс: установка може стріляти навіть із похідного положення в екстрених випадках, хоча точність падає. Це рятувало колони в Афганістані, коли засідки влаштовували раптово. Сучасні розрахунки в Україні часто встановлюють ЗУ-23-2 на пікапи або МТ-ЛБ, щоб підвищити мобільність і швидкість реакції.
Міф: ЗУ-23-2 застаріла і майже не ефективна. Реальність: у 2024–2026 роках вона регулярно збиває FPV-дрони, розвідувальні БПЛА та навіть допомагає перехоплювати окремі керовані авіабомби на низьких висотах завдяки щільності вогню.
Боєприпаси та їхня ефективність
Основні типи снарядів — бронебійно-запалювально-трасуючі (БЗТ) масою близько 190 г і осколково-фугасно-запалювально-трасуючі (ОФЗТ) масою близько 188–190 г. Початкова швидкість майже однакова — близько 970 м/с. Осколкові снаряди мають дистанційний підривник, який спрацьовує через 10–15 секунд польоту, створюючи хмару уламків.
БЗТ добре пробивають легку броню та запалюють паливо. ОФЗТ ефективніші проти повітряних цілей і живої сили. У сучасних конфліктах розрахунки часто змішують типи стрічок, щоб мати універсальний ефект. Один постріл коштує значно менше, ніж ракета ПЗРК, тому ЗУ-23-2 ідеально підходить для масованого обстрілу роїв дронів.
Типова помилка — використання лише одного типу боєприпасів. Коли працюють проти важких БПЛА типу «Баба-Яга», осколкові снаряди дають кращий результат за рахунок площі ураження. Проти легких FPV краще підходять трасуючі для корекції вогню в реальному часі. У 2026 році деякі підрозділи експериментують із модернізованими снарядами підвищеної бронебійності, розробленими в країнах-виробниках.
За досвідом застосування, навіть без прямого влучання осколки від розриву на близькій відстані виводять з ладу електроніку дронів і пошкоджують лопаті. Це робить установку особливо цінною в умовах, коли ракети ПЗРК витрачати на кожен невеликий апарат економічно невигідно.
Бойове застосування від Афганістану до сьогодення
Перше масове застосування ЗУ-23-2 відбулося в Афганістані 1979–1989 років. Радянські війська встановлювали «зушки» на кузови ЗІЛ-131, Урал-4320 і КамАЗ, створюючи мобільні вогневі групи для прикриття колон. Вони ефективно придушували засідки на висотах і боролися з вертольотами противника.
У 1990-х роках установку активно використовували в конфліктах на пострадянському просторі, у Чечні, а пізніше — у Сирії та Лівії. Її ставили на все, що їздить: від пікапів до БТР. У багатьох країнах Африки та Близького Сходу ЗУ-23-2 стала «народною» зброєю через доступність і простоту.
У російсько-українській війні з 2022 року обидві сторони застосовують цю систему. Українські підрозділи використовують її для захисту від дронів, прикриття артилерії та навіть спроб перехоплення керованих авіабомб на кінцевій ділянці. Відомі випадки збиття Су-30 десантниками 80-ї бригади. Російська сторона також масово ставить ЗУ-23-2 на техніку для боротьби з українськими БПЛА.
Практичний підводний камінь — вразливість розрахунку. Без укриття і маскування обслуга швидко стає ціллю для контрбатарейного вогню або FPV. Сучасні розрахунки працюють із укриттів, використовують тепловізори та дані від розвідувальних дронів. У 2026 році мобільні вогневі групи з ЗУ-23-2 на пікапах залишаються одним із найдешевших і наймасовіших засобів ближньої ППО.
• Перевірити горизонтування домкратів
• Підготувати запасні стрічки та коробки
• Узгодити сектор відповідальності
• Мати укриття і план евакуації
• Координувати з розвідкою дронів
Модернізації, варіанти та національні версії
Базова ЗУ-23-2 отримала десятки модернізацій. У Польщі створили ZUR-23-2S «Jod» і ZUR-23-2KG «Jodek» з установкою ПЗРК. Російські версії ЗУ-23М і ЗУ-23М1 отримали можливість інтеграції «Ігли». Китай розробив Type 80 і більш сучасні системи на базі 23-мм гармат. Фінляндія використовує 23 ItK 61 і модернізовану 23 ItK 95 з лазерним далекоміром.
В Україні з’явилися локалізовані стволи КБА-40, а завод «Маяк» налагодив виробництво запасних частин. Деякі підприємства пропонують мультимедійні тренажери для навчання без витрати боєприпасів. Польська система Pilica взагалі перетворила ЗУ-23-2 на повноцінний ракетно-артилерійський комплекс із радаром.
Альтернативний підхід — встановлення на самохідні шасі. Класичний приклад — ЗСУ-23-4 «Шилка», яка виросла саме з ідей ЗУ-23. Сучасні аналоги ставлять установку на МТ-ЛБ, пікапи Toyota чи навіть цивільні вантажівки. Це різко підвищує мобільність і дозволяє швидко змінювати позиції після стрільби.
У 2026 році головний тренд — інтеграція з оптико-електронними системами та тепловізорами. Старий механічний приціл доповнюють сучасними приладами, що дозволяє працювати вночі та в умовах поганої видимості. Такі модернізації продовжують життя системи ще на багато років.
Підходить: підрозділам, які потребують дешевого масового засобу проти дронів і низьколітних цілей. Не підходить: як основний засіб ППО проти висотних і швидкісних літаків — тут потрібні ракети.
Роль ЗУ-23-2 у сучасних умовах 2026 року
Станом на 2026 рік ЗУ-23-2 залишається одним із наймасовіших засобів ближньої протиповітряної оборони в багатьох арміях. В Україні її активно застосовують мобільні вогневі групи проти FPV-дронів, розвідувальних апаратів і важких гексакоптерів. Відомі випадки, коли щільний вогонь «зушки» допомагав зривати атаки керованих авіабомб на кінцевій траєкторії.
Головна перевага — вартість. Один постріл коштує копійки порівняно з ракетою. При правильній організації вогню установка може витрачати сотні снарядів на день, знищуючи десятки дронів. Недолік — ручне наведення вимагає високої підготовки розрахунку і хорошої координації з розвідкою.
Типові сценарії використання: прикриття артилерійських позицій, охорона логістичних вузлів, робота в складі мобільних груп на пікапах. Деякі підрозділи поєднують ЗУ-23-2 з ПЗРК, створюючи ешелоновану оборону. Інші ставлять її на броньовані шасі для захисту від осколків і стрілецької зброї.
Практичний акцент 2026 року — навчання. Без якісної підготовки навіть найкраща установка дає низький результат. Тренажери, відпрацювання з реальними дронами-мішенями і постійна координація з аеророзвідкою стали обов’язковими. Ті розрахунки, які це роблять, демонструють стабільно високу ефективність.
Робота без укриття і маскування різко підвищує втрати. Сучасні FPV-дрони і контрбатарейні радари швидко знаходять позицію після перших черг. Обов’язково майте план швидкої зміни позиції.
ЗУ-23-2 пройшла шлях від класичної зенітки 1960-х до універсального інструменту сучасної війни. Її продовжують модернізувати, ставити на нові шасі і використовувати там, де потрібна висока щільність вогню за невеликі гроші. У умовах масового застосування безпілотників ця система знову опинилася в центрі уваги військових по всьому світу і, ймовірно, залишатиметься актуальною ще довгі роки.
About the Author
