Касетні засоби ураження — це контейнери, начинені десятками або сотнями менших суббоєприпасів, які розкриваються в повітрі або при ударі й засівають територію вибуховими елементами. Вони створюють зону ураження в рази більшу, ніж звичайний снаряд чи бомба, тому військові обирають їх для боротьби з колонами техніки, скупченнями піхоти чи для дистанційного мінування. Водночас саме через цю особливість вони стають джерелом тривалої небезпеки для цивільних, бо частина суббоєприпасів не вибухає одразу й лежить як міні-міни роками.
У російсько-українській війні цей тип озброєння застосовувався масово обома сторонами. Росія використала його тисячі разів проти українських позицій і міст, а Україна отримала американські DPICM і застосовує їх за суворими правилами лише по військових цілях на окупованих територіях. За даними Міністерства закордонних справ України, станом на червень 2025 року зафіксовано майже 6000 випадків застосування російських касетних боєприпасів, а за оцінками правозахисників загинуло понад 1200 цивільних.
Міжнародна спільнота розділена: 112 держав приєдналися до Конвенції про касетні боєприпаси 2008 року, яка забороняє їх виробництво, застосування та передачу, однак Росія, США, Україна, Китай та низка інших країн не є учасницями. Це дозволяє продовжувати розробку й використання, попри гуманітарну ціну у вигляді покалічених дітей, зруйнованих сіл і багаторічного розмінування.
Як влаштовані касетні засоби ураження: механіка двоетапного удару
Усе починається з носія — артилерійського снаряда, реактивного снаряда РСЗВ, тактичної ракети чи авіабомби. Всередині міститься касета з десятками суббоєприпасів. На певній висоті або при контакті з ціллю спрацьовує вишибний заряд: контейнер розкривається, і суббоєприпаси розлітаються по площі, яка може сягати кількох гектарів. Кожен маленький елемент має власний підривник — контактний, наближення або з затримкою.
Суббоєприпаси бувають різних типів. Осколково-фугасні вражають живу силу уламками на 10–20 метрів. Кумулятивні пробивають броню танків і БМП. Протипіхотні міни з розтяжками або самоліквідаторами створюють мінні поля дистанційно. Деякі сучасні зразки, як американський SMArt 155 чи німецький BONUS, мають сенсори й самонаведення — вони шукають техніку й б’ють точно в дах бронемашини.
Найважливіша деталь — відсоток неспрацьовування. Старі радянські елементи типу 9Н210 або 9Н235 у польових умовах часто показують 10–30 % дудів через м’який ґрунт, дерева чи пошкодження при розкиданні. Американські DPICM з оновленими підривниками обіцяють нижче 2,5 %, але реальні цифри в Україні та попередніх конфліктах вищі. Кожен такий дуд стає міні-міною, яка чекає на трактор, дитину чи сапера.
Історія: від «хлібного кошика Молотова» до сенсорних суббоєприпасів
Перші касетні бомби з’явилися напередодні Другої світової. Радянський РРАБ-3, прозваний «хлібним кошиком Молотова», скидав запалювальні елементи на фінські позиції взимку 1939–1940 років. Німці відповіли «метеликами» SD 2 — маленькими бомбочками з крильцями, які розкидали над Британією та СРСР. Вони виглядали як іграшки й часто вибухали, коли їх брали в руки діти чи солдати.
Під час війни у В’єтнамі США скинули мільйони касетних елементів на Лаос і Камбоджу. Багато з них досі лежать у джунглях і щороку калічать місцевих жителів. У 1991 році в Перській затоці американці та союзники використали понад 61 тисячу касетних бомб і розкинули близько 20 мільйонів суббоєприпасів. У Чечні 1995 року російська авіація скинула касетні бомби на Шалі — загинули десятки цивільних.
У 2008 році під час війни в Грузії обидві сторони застосували касетні засоби. Росія заперечувала, але докази були незаперечними. Саме після цих подій прискорилася робота над Конвенцією в Осло.
Типи касетних бойових елементів: від простих до «розумних»
Сучасна класифікація враховує призначення, систему наведення та рівень «інтелекту». Ось основні групи, які використовуються або використовувалися в останні десятиліття:
- Осколково-фугасні протипіхотні — 9Н235, 9Н210, 3Б30. Дешеві, масові, вражають піхоту та легку техніку. Високий відсоток дудів у старих партіях.
- Кумулятивно-осколкові протитанкові — ПТАБ-1М, М42/М46 (DPICM). Пробивають броню зверху, одночасно дають уламковий ефект проти піхоти. Найпоширеніший тип у нинішній війні.
- Сенсорні самонавідні — SMArt 155, BONUS, SADARM. Мають радари або інфрачервоні датчики, вибирають ціль самостійно. Дорожчі, але точніші й з меншим ризиком для цивільних.
- Мінувальні — ADAM, RAAM, російські аналоги. Розкидають протипіхотні або протитанкові міни з таймерами самоліквідації від 4 до 48 годин.
- Запалювальні та комбіновані — рідше, але фіксувалися в різних конфліктах. Містять білий фосфор або напалмоподібні суміші.
| Тип | Призначення | Приклади | Кількість суббоєприпасів | Особливості |
|---|---|---|---|---|
| Осколково-фугасний | Жива сила, легка техніка | 9Н235, 9Н210 | До 300+ | Високий ризик дудів, дешевий |
| Кумулятивно-осколковий (DPICM) | Броня + піхота | M42/M46, 3Б30 | 72–88 на 155-мм снаряд | Найпоширеніший у 2022–2026 |
| Сенсорний самонавідний | Танки та БМП | SMArt 155, BONUS | 2–4 на снаряд | Низький ризик для цивільних, дорогий |
Кожен тип має свої переваги й недоліки. Дешеві масові елементи дають швидкий ефект на полі бою, але залишають після себе «мінне поле» на десятиліття. «Розумні» варіанти дорожчі, проте значно точніші й безпечніші для мирного населення.
Касетні засоби ураження в російсько-українській війні 2022–2026 років
З перших днів повномасштабного вторгнення російські війська активно застосовували касетні боєприпаси з «Ураганів», «Смерчів», «Торнадо-С», «Точки-У» та «Іскандерів». Фіксувалися удари по Охтирці, Краматорську (залізничний вокзал, 54 загиблих), Чернігову, а пізніше — по Києву, Сумам, Одесі та прифронтових містах у 2024–2025 роках. У червні 2025 року під час атаки на Київ використовували крилаті ракети з касетними бойовими частинами — на місці знайшли десятки суббоєприпасів.
Україна почала отримувати американські 155-мм снаряди M864 з DPICM у липні 2023 року, а пізніше — ATACMS з касетними елементами M74. Міністр оборони України чітко озвучив п’ять принципів застосування: тільки на міжнародно визнаних територіях України, тільки по військових цілях, з урахуванням зон ураження, без застосування в населених пунктах і з фіксацією кожного випадку. Це відрізняє українське застосування від російського, яке часто фіксували в житлових районах.
За оцінками правозахисних організацій, саме касетні боєприпаси стали причиною значної частки цивільних втрат у прифронтових областях — від дітей, які підбирали «красиві» металеві кульки, до фермерів на тракторах.
Гуманітарна ціна: жертви, дуди та довга тінь війни
Головна проблема касетних засобів — не тільки момент ураження, а те, що залишається після. У Лаосі після війни у В’єтнамі досі гинуть люди від американських бомбочок, які виглядають як тенісні м’ячики. В Україні та на окупованих територіях сапери щодня знешкоджують сотні таких елементів. Деякі з них мають таймери самоліквідації, але механізми часто виходять з ладу через вологу, мороз чи пошкодження.
Діти особливо вразливі. Суббоєприпаси часто яскраві, мають крильця або стрічки — вони привертають увагу. В одному з прифронтових сіл на Донеччині дитина підняла елемент 9Н235, який вибухнув у руках. Такі історії повторюються в кожному конфлікті, де застосовували касетну зброю.
Розмінування в Україні триватиме десятиліттями. Навіть після закінчення активних бойових дій касетні елементи залишатимуться в полях, садах і дворах. Це не просто статистика — це зруйновані долі, втрачені кінцівки, психологічна травма цілих поколінь.
Міжнародне право: заборона для одних, сіра зона для інших
Конвенція про касетні боєприпаси, ухвалена в Дублін 2008 року й набула чинності 2010-го, забороняє будь-яке застосування, виробництво, накопичення та передачу. Станом на 2026 рік до неї приєдналися 112 держав. Деякі країни, як Литва, вийшли з конвенції, посилаючись на загрози з боку Росії.
Росія, США та Україна не є учасницями. Це дозволяє їм зберігати та застосовувати касетні боєприпаси, хоча й під тиском міжнародної громадськості. Паралельно триває робота над «безпечнішими» варіантами з низьким відсотком дудів і механізмами самоліквідації. Проте гуманітарні організації наголошують: навіть 1–2 % неспрацьовування на мільйони елементів — це тисячі смертельних пасток для мирного населення.
Чому військові досі обирають касетні засоби і чи є альтернативи
На полі бою касетний снаряд або ракета часто ефективніша за десяток звичайних. Два-три касетні постріли з HIMARS або «Торнадо-С» можуть накрити роту піхоти або колону техніки на великій площі. Це особливо важливо, коли ворог атакує «м’ясними штурмами» або застосовує мотоциклетні групи. За моїм досвідом аналізу відкритих джерел і звітів з фронту, саме касетні елементи стали одним із факторів стримування масованих піхотних атак у 2024–2025 роках.
Альтернативи існують: високоточні керовані снаряди, дрони-камікадзе, FPV-дрони, артилерійські міни з сучасними підривниками. Вони точніші й менш небезпечні для цивільних, але дорожчі й вимагають складнішої логістики. У реальних умовах війни, коли снарядів бракує, а ворог наступає хвилями, командири часто обирають те, що є під рукою й дає швидкий результат.
Практична порада для жителів прифронтових і деокупованих територій: якщо ви побачили металевий предмет циліндричної чи кулястої форми з крильцями, стрічками чи отворами — не підходьте, не чіпайте, не пересувайте. Позначте місце (можна кинути гілку чи камінь здалеку) і негайно повідомте місцевих саперів, поліцію або через гарячу лінію ДСНС. Навіть «старий» елемент може вибухнути від найменшого руху.
Касетні засоби ураження — це не просто зброя. Це технологія, яка відображає жорстоку математику війни: максимальний ефект за мінімальний час ціною довгострокових страждань. Поки одні країни вдосконалюють «розумні» варіанти, інші продовжують застосовувати старі запаси. І поки триває війна в Україні, тисячі цих маленьких смертоносних «насінь» лежать у землі, чекаючи свого часу. Розмова про них не закінчується з останнім пострілом — вона триватиме ще довгі роки після.
About the Author
