Ракета Х-50, відома також як виріб 715 або Х-СД, є сучасною російською розробкою в сегменті дозвукових крилатих ракет повітряного базування середньої дальності. Вона створена для ураження наземних цілей, зокрема захищених об’єктів, і орієнтована на розміщення у внутрішніх відсіках бомбардувальників Ту-22М3, Ту-95МС та Ту-160. Компактні габарити дозволяють збільшити кількість боєприпасів на один бойовий виліт порівняно з більшими ракетами класу Х-101.
Конструкція Х-50 поєднує елементи зниження радіолокаційної помітності, маловисотний профіль польоту та комбіновану систему наведення. Дальність дії сягає близько 1500 км, а швидкість — до 950 км/год на максимумі. Станом на середину 2026 року публічна інформація про реальні масштаби серійного виробництва та підтверджене бойове застосування залишається обмеженою, хоча плани щодо запуску виробництва озвучувалися ще у 2023 році.
Ця ракета продовжує лінію еволюції російських авіаційних крилатих ракет, де компактність і економічність стають ключовими факторами для оптимізації бойового навантаження дальньої авіації. Вона доповнює, а не замінює важчі системи, дозволяючи гнучкіше розподіляти ресурси між цілями різної дальності та захищеності.
Історія розробки Х-50
Коріння проекту сягають початку 1990-х років, коли в МКБ «Радуга» імені А. Я. Березняка в Дубні почали роботи над крилатою ракетою середньої дальності в рамках програми Х-СД. Проект на певний час призупинили через економічні труднощі пострадянського періоду, але ідею повернули до життя у 2010-х.
У грудні 2014 року між ПАО «Туполєв» та ДержМКБ «Радуга» уклали контракт на дослідно-конструкторські роботи «45.03М-715». Статичні та наземні випробування провели у 2016 році. Назва «Х-50» стала публічно відомою наприкінці 2017 року завдяки публікації в журналі Jane’s Missiles & Rockets. Тоді ж з’явилися деталі про планер зменшеного розміру, спеціальну форму корпусу та інтеграцію з модернізованими бомбардувальниками.
У лютому 2023 року під час візиту Дмитра Медведєва на підприємство в Дубні продемонстрували виріб, який деякі джерела пов’язують із серійною версією (іноді згадується як «іздєліє 720»). У квітні 2023 року заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ бригадний генерал Олексій Громов заявив про наміри Росії розпочати серійне виробництво Х-50 вже влітку того року, щоб застосувати ракети восени. Попри ці заяви, станом на 2026 рік незалежні підтвердження масштабного серійного випуску та масового бойового застосування саме Х-50 в відкритих джерелах відсутні. Більшість інформації базується на технічних характеристиках, оприлюднених у 2017–2023 роках.
Конструкція та технічні особливості
Х-50 має довжину близько 6 метрів — приблизно на 1,5 метра коротше за Х-101 — і стартову масу близько 1600 кг. Корпус сплюснутий у поперечному перерізі з гранчастими боковими поверхнями. Така форма не лише зменшує ефективну поверхню розсіювання радіолокаційного сигналу, а й оптимізує використання внутрішнього об’єму бомбових відсіків Ту-22М3, де простір обмежений.
Ракета оснащена малогабаритним турбовентиляторним двигуном «виріб 37-04» (або ТРДД-50Б) розробки Омського моторобудівного конструкторського бюро. Двигун забезпечує крейсерську швидкість близько 700 км/год і максимальну до 950 км/год. Політ відбувається переважно на малих висотах з огибанням рельєфу місцевості — це ускладнює виявлення наземними радарами через обмежений радіогоризонт.
Зниження помітності досягається комбінацією факторів: спеціальною аеродинамічною формою, ймовірним застосуванням радіопоглинальних матеріалів та меншими геометричними розмірами. На відміну від великих стратегічних ракет, Х-50 не потребує наддальньої дальності, тому інженери могли зосередитися на компактності та економічності без втрати ключових бойових якостей.
Наведення комбіноване. На маршевій ділянці працює інерціальна система з корекцією за сигналами ГЛОНАСС/GPS. На кінцевій ділянці вмикається електронно-оптична цифрова кореляційна система «Відблиск» (аналог західних DSMAC). Вона порівнює зображення місцевості, отримане бортовою апаратурою, з еталонною картою, закладеною перед пуском. Такий підхід забезпечує високу точність навіть за умов активного радіоелектронного подавлення супутникових сигналів.
Для підвищення живучості ракета може оснащуватися станцією активних перешкод та буксируваними пастками, які імітують теплові або радіолокаційні цілі. Це ускладнює роботу зенітних ракетних комплексів противника на кінцевій ділянці.
Бойова частина
Передбачено два основні типи бойових частин. Проникаюча фугасна БС-715П призначена для ураження заглиблених або захищених залізобетонних об’єктів — командних пунктів, складів боєприпасів, укриттів авіації. Касетна БС-715К розрахована на площадні цілі: аеродроми, скупчення техніки, позиції ППО. Точна маса бойової частини в відкритих джерелах не розголошується, але за аналогією з класом ракет вона ймовірно перебуває в діапазоні 400–600 кг.
Х-50 інтегрують насамперед з модернізованими бомбардувальниками. Для Ту-22М3М заявлено можливість розміщення до 8 ракет (6 на внутрішній револьверній установці та 2 на зовнішніх підвісках). Ту-95МСМ може нести до 14 ракет, з них 6 у внутрішньому відсіку. Ту-160 та Ту-160М2 — до 12 ракет на двох револьверних установках у фюзеляжі.
Компактність Х-50 дозволяє значно збільшити щільність залпу з одного літака без необхідності переобладнання зовнішніх вузлів підвіски. Це особливо важливо для Ту-22М3, чий бомбовий відсік фізично не вміщує велику кількість важчих Х-101.
Порівняння з Х-101 та іншими системами
| Параметр | Х-50 | Х-101 |
| Довжина | близько 6 м | 7,45 м |
| Стартова маса | близько 1600 кг | 2200–2400 кг |
| Дальність | до 1500 км | до 5500 км (залежно від модифікації) |
| Швидкість (крейсерська / макс.) | 700 / до 950 км/год | 700–720 км/год |
| Маса бойової частини | близько 400–600 кг (орієнтовно) | 400–500 кг (до 800 кг у деяких модифікаціях) |
| Основні носії | Ту-22М3М, Ту-95МСМ, Ту-160М | Ту-95МСМ, Ту-160М |
| Призначення | Середня дальність, масовіше застосування, оптимізація навантаження Ту-22М3 | Стратегічна дальність, пріоритетні цілі |
Дані на основі інформації з сайту militaryrussia.ru та публікацій 2017–2023 років.
Х-50 поступається Х-101 у дальності та, ймовірно, в розмірі бойової частини, натомість виграє в компактності та потенційній кількості на літак. Це дозволяє російській дальній авіації формувати щільніші залпи по цілях середньої дальності, економлячи важчі Х-101 для найбільш віддалених або критично важливих об’єктів.
Сучасний статус та перспективи на 2026 рік
Попри плани 2023 року щодо запуску серійного виробництва, незалежні оцінки реальних темпів випуску Х-50 залишаються обережними. Російська авіаційна промисловість стикається з обмеженнями доступу до сучасних компонентів через санкції. Двигуни, електроніка наведення та композитні матеріали — усе це вимагає або імпортозаміщення, або використання наявних запасів.
Деякі російські джерела 2026 року згадують про «модель 2026 року» з модернізованою системою наведення та покращеними характеристиками обходу ППО, однак ці дані потребують додаткової верифікації. На практиці Х-50, найімовірніше, доповнює арсенал поряд із модернізованими варіантами Х-101 та іншими крилатими ракетами. Повноцінне заміщення Х-101 у найближчій перспективі малоймовірне через різну дальність і призначення.
Роль у стратегії та виклики для протиповітряної оборони
Поява Х-50 змінює тактику застосування дальньої авіації. Ту-22М3М отримує можливість нести більше ракет на внутрішній підвісці, що зменшує потребу в зовнішніх точках підвіски та покращує аеродинаміку літака. Це дозволяє формувати більш масовані удари по об’єктах оперативно-тактичного рівня — логістичних центрах, складах, позиціях ППО — не витрачаючи ресурс стратегічних бомбардувальників на кожну ціль.
Для систем протиповітряної оборони така ракета створює додаткове навантаження. Маловисотний профіль, елементи малопомітності та можлива наявність засобів самозахисту ускладнюють перехоплення на кінцевій ділянці. Водночас менша дальність означає, що носії (Ту-22М3) змушені підходити ближче до зони ураження, що підвищує ризики для самих бомбардувальників.
У контексті конфлікту в Україні поява Х-50 розглядається як спроба Росії збільшити щільність ракетних ударів при обмежених ресурсах. Однак реальна ефективність залежить від багатьох факторів: якості розвідки цілей, роботи засобів радіоелектронної боротьби, стану парку носіїв та темпів виробництва самих ракет.
Інженерна думка, закладена в Х-50, демонструє, як навіть у межах одного класу озброєння можна варіювати характеристики для конкретних тактичних завдань. Компактна, відносно економічна та здатна нести різноманітні бойові частини, ця ракета займає свою нішу між важкими стратегічними системами та легшими тактичними. Подальший розвиток подій навколо Х-50 залежатиме від здатності російської промисловості подолати технологічні та ресурсні обмеження 2020-х років.
About the Author
