Ракета ATACMS залишається одним із найефективніших інструментів глибоких ударів для армій, які мають системи HIMARS чи M270. Її максимальна дальність 300 кілометрів у поєднанні з точністю GPS-навігації дозволяє вражати командні пункти, склади боєприпасів і аеродроми далеко за лінією фронту. У сучасних конфліктах, зокрема в Україні з 2023 року, вона змінила логіку ведення вогню на оперативній глибині.
Система пройшла шлях від касетних варіантів часів «Бурі в пустелі» до сучасних унітарних боєголовок із мінімальними побічними втратами. Станом на 2026 рік ATACMS продовжує застосовуватися, хоча поступово поступається місцем новій ракеті PrSM. Її бойова ефективність і сумісність із мобільними пусковими установками роблять її незамінною для країн-партнерів США.
Історія створення та бойове хрещення
Розробка ATACMS стартувала на початку 1980-х як відповідь на потребу американської армії в ракеті, здатній діставати другий ешелон радянських військ. Спочатку проєкт називався Joint Tactical Missile System, але після виходу Повітряних сил перейменували на Army Tactical Missile System. Перший успішний пуск відбувся 1988 року, а на озброєння систему прийняли 1990-го під індексом MGM-140.
Бойове хрещення ракета пройшла вже через рік — у 1991-му під час операції «Буря в пустелі». Тоді американці випустили 32 ракети по іракських цілях і отримали прізвисько «сталевий дощ». Солдати відзначали високу надійність і точність навіть без сучасного GPS. У 2003 році під час вторгнення в Ірак кількість пусків перевищила 450. Кожна ракета летіла по балістичній траєкторії, піднімалася на висоту близько 50 кілометрів і падала на ціль зі швидкістю понад три швидкості звуку.
За моїм досвідом аналізу відкритих даних, саме досвід цих кампаній змусив інженерів Lockheed Martin постійно вдосконалювати систему. Вони зменшили вагу бойової частини, додали GPS і зробили ракету значно точнішою. Сьогодні ATACMS стоїть на озброєнні США, Південної Кореї, Польщі, Румунії, Туреччини, ОАЕ, Тайваню та України.
Технічні характеристики та модифікації
Ракета має довжину близько 4 метрів і діаметр 610 міліметрів. Стартова маса коливається від 1320 до 1670 кілограмів залежно від варіанту. Твердопаливний двигун розганяє її до швидкості понад 3700 км/год. Максимальна дальність сучасних модифікацій сягає 300 кілометрів, хоча ранні Block I літали лише на 165 км.
Ось ключові відмінності основних версій:
| Модифікація | Дальність | Бойова частина | Наведення |
|---|---|---|---|
| Block I (M39) | до 165 км | 950 суббоєприпасів M74 (560 кг) | інерціальне |
| Block IA (M39A1) | до 300 км | 300 суббоєприпасів M74 (160 кг) | INS + GPS |
| Block IA Unitary (M57) | до 300 км | унітарна 213–247 кг | GPS-aided INS |
Дані зібрані на основі відкритої інформації виробника Lockheed Martin та аналітичних звітів Missile Threat.
Сучасні унітарні варіанти мають фугасно-осколкову бойову частину класу 500 фунтів. Вони значно зменшують ризик нерозірваних боєприпасів порівняно з касетними. Точність кругового ймовірного відхилення у новітніх версіях становить близько 10 метрів. Ракета запускається з однієї капсули, яка зовні виглядає як звичайний пакет ракет GMLRS, щоб противник не міг відрізнити тип боєприпасу до моменту пуску.
Пускові платформи та логістика
Головна перевага ATACMS — сумісність із сімейством MLRS. З колісної M142 HIMARS можна випустити одну ракету, а з гусеничної M270 — дві одночасно. Це дає командирам гнучкість: легка HIMARS швидко змінює позицію після пострілу, а важча M270 забезпечує більший об’єм вогню.
Перезаряджання відбувається за лічені хвилини. Капсула з ракетою піднімається краном і встановлюється в пускову установку. Після пострілу розрахунку потрібно лише кілька хвилин, щоб згорнути систему і відійти на безпечну відстань. У реальних умовах війни це критично важливо — противник майже завжди намагається накрити позицію контрударом.
У 2026 році Lockheed Martin і німецький Rheinmetall домовилися локалізувати виробництво окремих компонентів ATACMS у Німеччині. Це має зменшити залежність від американських потужностей і прискорити поставки союзникам НАТО.
Бойове застосування в Україні та інших конфліктах
Україна отримала перші ATACMS восени 2023 року. Спочатку це були короткодіючі варіанти з касетною бойовою частиною. Вони успішно знищували гелікоптери на аеродромах у тимчасово окупованому Криму. У 2024-му ЗСУ вже застосовували ракети з дальністю 300 км по об’єктах на окупованих територіях і, після зняття обмежень, по цілях на території Росії.
У лютому 2026 року українські ракетні війська вразили допоміжний пункт управління 5-ї армії РФ біля Новопетриківки, склади підрозділу «Рубікон» і кілька баз зберігання боєприпасів. Раніше фіксувалися удари по аеродромах у Воронезькій області. Кожен такий удар змушував російське командування відсувати авіацію і логістику глибше в тил.
Вартість однієї ракети оцінюється в межах 1,5–1,7 мільйона доларів. Це дорого, але ефект від знищення складу крилатих ракет чи радіолокаційної станції С-400 часто перевищує ціну кількох ATACMS.
Майбутнє системи та заміна на PrSM
Американська армія вже активно переходить на Precision Strike Missile. Нова ракета має дальність понад 400 кілометрів, а в перспективі — до 1000 км, і вміщує дві одиниці в одну капсулу замість однієї ATACMS. Виробництво PrSM нарощується до сотень одиниць на рік.
Водночас ATACMS не зникне найближчим часом. Контракти на нові двигуни від L3Harris і поставки для Тайваню на сотні мільйонів доларів свідчать, що система ще довго залишатиметься в арсеналах. Для багатьох країн вона є оптимальним рішенням «тут і зараз» — перевіреним у бою, сумісним із наявними пусковими установками і відносно простим у логістиці.
У практиці застосування ATACMS добре видно головний принцип сучасного ракетного озброєння: не просто дальність, а поєднання точності, мобільності пускової платформи і здатності швидко змінювати позицію. Саме ці якості зробили систему легендою останніх тридцяти п’яти років.
About the Author
