Касетні ракети являють собою ракетні системи, здатні доставляти до цілі десятки або сотні дрібних бойових елементів, які розсипаються над значною територією. Вони застосовуються для ураження живої сили, бронетехніки та створення зон заборони доступу.
У той же час частина суббоєприпасів часто не вибухає одразу, перетворюючись на довготривалу загрозу для цивільних, подібну до протипіхотних мін, що зберігається роками після завершення бойових дій.
Саме через це касетні боєприпаси, що доставляються ракетними системами, стали предметом гострих дебатів у міжнародному праві, особливо в контексті війни в Україні, де їх застосування зафіксовано різними сторонами конфлікту.
Що являють собою касетні ракети та як вони влаштовані
Касетна ракета — це не просто звичайний реактивний снаряд. Це складний контейнер, всередині якого розміщені десятки або сотні менших суббоєприпасів. Після запуску ракета летить за балістичною траєкторією або коригованою траєкторією. На певній висоті або в заданій точці відбувається розкриття бойової частини: спрацьовує невеликий вибуховий заряд, який виштовхує суббоєприпаси назовні.
Кожен суббоєприпас має власну систему стабілізації — стрічки, парашутики або крильця. Вони розлітаються по площі, що може сягати розмірів кількох футбольних полів. Деякі елементи спрацьовують при ударі об землю, інші — з затримкою або за командою датчика наближення. Існують протитанкові варіанти з кумулятивною бойовою частиною, осколкові для ураження живої сили та комбіновані типи.
Сучасні касетні ракети відрізняються від авіабомб або артилерійських снарядів більшою дальністю доставки та можливістю накривати цілі на значній відстані від позицій пуску. Це робить їх зручними для ураження тилових об’єктів, складів боєприпасів або скупчень техніки.
Історія розвитку касетних ракетних систем
Ідея касетних боєприпасів народилася ще під час Другої світової війни. Радянські війська застосовували запалювальні авіаційні касети, відомі як «хлібний кошик Молотова». Німці використовували протипіхотні елементи SD-2, які розсипалися з контейнерів. Після війни технологія швидко еволюціонувала.
У 1960–1970-х роках Сполучені Штати масово застосовували касетні боєприпаси у В’єтнамі. Радянський Союз розробив системи для реактивної артилерії — «Град», «Ураган» та «Смерч». Кожна нова генерація отримувала більше суббоєприпасів, кращу стабілізацію та вищу надійність спрацювання.
Після закінчення Холодної війни багато країн почали відмовлятися від цієї зброї через гуманітарні наслідки. Однак Росія, США та низка інших держав продовжили зберігати та модернізувати запаси. У 2008 році була ухвалена Конвенція про касетні боєприпаси, яку підписали понад 120 країн, але не приєдналися Росія, США, Україна, Китай та кілька інших.
Основні типи касетних ракет у сучасних арміях
Найвідоміші ракетні системи з касетними бойовими частинами походять з радянського/російського та американського виробництва. Вони відрізняються кількістю суббоєприпасів, дальністю та призначенням.
| Система | Ракета / Снаряд | Кількість суббоєприпасів | Тип елементів | Дальність |
|---|---|---|---|---|
| БМ-30 «Смерч» | 9М55К | 72 | 9Н235 / 9Н210 осколкові | до 70 км |
| БМ-27 «Ураган» | 9М27К | 30 | 9Н210 / 9Н235 | до 35 км |
| 9К720 «Іскандер-М» | 9М723 (касетний варіант) | 54 | 9Н730 комбіновані | до 500 км |
| M270 / HIMARS (США) | M26 / M26A1 | 644 / 512 | M77 DPICM | до 45 км |
| ATACMS (США) | M39 / M39A1 | 950 / 300 | M74 AP/AM | до 165–300 км |
Радянські та російські системи зазвичай несуть менше суббоєприпасів, зате більші за розміром і потужніші окремі елементи. Американські DPICM (Dual-Purpose Improved Conventional Munitions) мають комбіновану дію — кумулятивну проти броні та осколкову проти живої сили. Деякі сучасні варіанти оснащені механізмами самознищення через 4–48 годин, хоча на практиці вони спрацьовують не завжди.
Принцип дії касетних ракет на полі бою
Коли касетна ракета досягає цілі, відбувається розкриття на висоті 300–1000 метрів залежно від типу. Суббоєприпаси розлітаються за принципом «дощу» і накривають площу, яку один звичайний снаряд ніколи б не перекрил. Це дає перевагу при ураженні окопів, колон техніки або складів.
Один постріл «Смерча» з 72 суббоєприпасами може уразити територію, еквівалентну кільком гектарам, створюючи щільну зону ураження.
Проте точність некерованих систем залежить від багатьох факторів: вітру, температури, стану ракети. Навіть керовані варіанти «Торнадо-С» або «Іскандер» не гарантують 100% влучання в конкретну ціль. Тому касетні ракети найефективніші проти площинних цілей, а не точкових об’єктів.
Застосування касетних ракет у війні в Україні 2022–2026 років
З перших днів повномасштабного вторгнення російські війська активно використовували касетні ракети. У лютому 2022 року «Ураган» та «Смерч» обстрілювали Харків та околиці. У березні того ж року ракета «Точка-У» з касетною бойовою частиною вдарила по залізничному вокзалу в Краматорську, де загинуло понад 50 цивільних.
У квітні 2024 року балістична ракета «Іскандер-М» з касетною частиною вразила територію біля Одеської юридичної академії. Загинуло кілька цивільних, серед них дитина. У червні 2025 року під час удару по Києву зафіксували застосування крилатих ракет Х-101 з касетними елементами — на місці падіння виявили десятки сріблястих кульок-суббоєприпасів.
Українська сторона також застосовувала касетні боєприпаси, зокрема отримані від США артилерійські снаряди DPICM та окремі ракетні системи. Їх використовували переважно проти військових цілей — складів, скупчень техніки та артилерійських позицій. Кількість таких застосувань значно менша за російську, але сам факт наявності зброї такого типу в обох сторін робить ситуацію особливо складною.
Чому касетні боєприпаси опинилися під міжнародною забороною
Головна проблема касетних ракет — високий відсоток нерозірваних суббоєприпасів. Для старих радянських систем він може сягати 10–20 %. Для американських DPICM заявляють про 2–5 % у реальних умовах, хоча виробник вказує нижчі цифри. Навіть 2 % від сотень елементів — це десятки потенційних мін на кожну ракету.
Ці «сліпі» елементи залишаються на поверхні або в ґрунті роками. Вони реагують на дотик, вібрацію або просто з часом. Діти часто сприймають яскраві або металеві суббоєприпаси за іграшки. Саме тому Конвенція 2008 року забороняє виробництво, зберігання та застосування касетних боєприпасів для країн-учасниць.
Країни, що не приєдналися до конвенції, продовжують використовувати старі запаси або передавати їх союзникам. США передали Україні кілька партій касетних снарядів та ракет у 2023–2025 роках, обґрунтовуючи це необхідністю протистояти російській перевазі в артилерії.
Нерозірвані суббоєприпаси: довготривала загроза після війни
Після кожного обстрілу касетними ракетами залишається «мінне поле» невидимих загроз. У Харківській, Донецькій, Миколаївській та інших областях сапери щодня знешкоджують десятки таких елементів. Деякі з них пролежали в землі більше трьох років і все ще зберігають боєздатність.
Сучасні технології розмінування — дрони, роботизовані системи, спеціальні машини — допомагають, але процес повільний і небезпечний. Один нерозірваний суббоєприпас може зупинити роботу фермерського поля або будівельного майданчика на роки.
Що робити при виявленні касетного суббоєприпаса
Якщо ви побачили підозрілий предмет — металеву кульку, циліндр або яскравий елемент з крильцями чи стрічками — ніколи не торкайтеся його. Навіть якщо він виглядає старим або пошкодженим, механізм може спрацювати від найменшого руху.
Негайно відійдіть на безпечну відстань, позначте місце (можна кинути яскраву тканину або гілки) і зателефонуйте за номером 101 (ДСНС) або 102 (поліція). Фахівці прибудуть з відповідним обладнанням і знешкодять знахідку. У жодному разі не намагайтеся перенести предмет або засипати його землею — це лише збільшить небезпеку.
Сріблясті кульки діаметром близько 10 см, які іноді знаходять після ударів по Києву та інших містах, — це типові суббоєприпаси з крилатих ракет Х-101. Вони особливо приваблюють увагу дітей через блискучу поверхню.
Майбутнє касетних ракет та альтернативи
Технології не стоять на місці. Сучасні армії дедалі частіше переходять на високоточні ракети з унітарними бойовими частинами або на баражуючі боєприпаси типу «Ланцет» і Switchblade. Вони дозволяють уражати конкретні цілі з мінімальним побічним ефектом.
Проте для масованого ураження площинних цілей — окопів, складів або колон — касетні системи все ще залишаються ефективними з військової точки зору. Питання лише в тому, чи готові суспільства платити гуманітарну ціну за таку ефективність.
Україна, як і багато інших країн, опинилася в ситуації, коли доводиться балансувати між нагальною потребою захисту та довгостроковими наслідками для власної території та населення. Розмінування після війни триватиме десятиліття, а кожна знайдена касетна «кулька» — це нагадування про те, наскільки складно повернути землю до мирного стану.
Сучасні конфлікти показують: навіть найсучасніша зброя не вирішує всіх завдань. А гуманітарні наслідки застосування касетних ракет часто перевищують короткострокові військові переваги. Саме тому тема цих боєприпасів залишається однією з найбільш обговорюваних у військовій та правозахисній сферах навіть у 2026 році.
About the Author
