МіГ-35 — російський багатоцільовий винищувач покоління «4++», глибока модернізація літаків МіГ-29М/М2 та палубного МіГ-29К/КУБ від корпорації «РСК «МіГ» у складі Об’єднаної авіабудівної корпорації. НАТО присвоїло машині кодове позначення Fulcrum-F, а перші серійні екземпляри надійшли на озброєння Повітряно-космічних сил Росії лише 17 червня 2019 року — через дванадцять років після першого публічного показу прототипу в індійському Бангалорі.
За задумом конструкторів це порівняно легкий, але добре озброєний інструмент повітряного бою: два двигуни РД-33МК «Морська Оса», дев’ять точок підвіски під 6,5 тонни озброєння та оптико-локаційна станція, яка дозволяє шукати цілі самостійно, без команд із землі. Водночас програма роками просувалася із затримками, і серійний випуск і донині лишається відносно скромним — на відміну від важчого «побратима» Су-35.
Далі — детально про конструкцію, радар, озброєння та те, кому насправді сьогодні потрібен цей винищувач і чи виправдав він покладені на нього сподівання.
Від МіГ-29 до МіГ-35: довгий шлях модернізації
Історія машини почалася задовго до появи самої назви. Ще 2007 року на авіасалоні «Аеро Індія» в Бангалорі Росія показала модель модернізованого МіГ-29М під тимчасовим маркетинговим ім’ям «МіГ-35» — так компанія хотіла зацікавити Індію напередодні тендеру MMRCA на 126 бойових літаків. Той ранній прототип програв конкурс уже в квітні 2011 року: індійські військові визнали недостатньою дальність виявлення цілей радаром і тягу двигунів РД-33МК.
Офіційна, впізнавана вже сьогодні версія МіГ-35 з’явилася значно пізніше. У липні 2017-го на авіасалоні МАКС Міноборони Росії погодилося придбати 24 літаки в межах державної програми озброєнь на 2018–2027 роки, а 22 серпня 2018-го підписали перший контракт на шість машин. Перші два серійні екземпляри передали Повітряно-космічним силам 17 червня 2019 року, і лише в березні 2021-го МіГ-35С отримав попередній сертифікат для дрібносерійного виробництва — шлях від першого показу моделі до реальної стройової служби розтягнувся більш ніж на десятиліття.
Конструкція, планер і силова установка
Порівняно з МіГ-29 планер МіГ-35 суттєво переробили: збільшили площу крила й хвостового оперення, посилили конструкцію під зрослу злітну вагу, додали антикорозійне покриття та елементи зі зниженою радіолокаційною помітністю. Довжина літака — 17,3 метра, розмах крила — 12 метрів, висота — 4,7 метра, а максимальна злітна вага сягає 24,5 тонни за порожньої маси близько 11 тонн.
Серце машини — два двоконтурних турбореактивних двигуни РД-33МК «Морська Оса» з цифровою автоматикою керування FADEC: кожен видає близько 52 кН тяги на безфорсажному режимі та до 88 кН (дев’ять тонн) на форсажі. Порівняно з базовим МіГ-29 тяга зросла приблизно на чверть, а самі двигуни стали малопомітними в інфрачервоному діапазоні й практично не димлять — недолік, який свого часу сильно шкодив репутації радянських винищувачів у повітряних боях. Максимальна швидкість на висоті офіційно заявлена на рівні 2,25 Маха, а бойовий радіус без підвісних баків становить приблизно 1000 кілометрів, зростаючи до 1500 кілометрів із двома додатковими паливними баками. Керування вектором тяги, попри перші плани, у серії встановлювати не стали — заради економії ваги й вартості, — але завод готовий доукомплектувати ним літак на окреме прохання замовника.
Авіоніка, радар і системи прицілювання
Тут криється, мабуть, найдискусійніший момент усієї програми. Розробники ще у 2007-му анонсували перспективну РЛС з активною фазованою антенною решіткою «Жук-АЕ» («Жук-А») — саме таку станцію демонстрували на індійському тендері, і вона здатна виявляти повітряні цілі на дальності приблизно 148–160 кілометрів, супроводжувати до тридцяти цілей і атакувати одночасно шість-вісім із них. Реальність серійного виробництва, щоправда, виявилася скромнішою за ранні маркетингові обіцянки.
Перші серійні МіГ-35С отримали простішу механічно-скановану станцію «Жук-МЕ», тоді як обіцяний АФАР-радар «Жук-АЕ» багато років лишається переважно опцією для експортних машин і демонстраторів, хоча у 2024 році «Рособоронекспорт» знову підтвердив намір комплектувати ним літаки на експорт.
Окрім радара, МіГ-35 має аж три оптико-електронні комплекси: вбудовану станцію ОЛС-13СМ-1 для пошуку й супроводу повітряних цілей, систему ОЛС-УЕМ із дальністю виявлення повітряних загроз до 55 кілометрів та лазерним далекоміром на 20 кілометрів, а також підвісний контейнер ОЛС-К для роботи по наземних і морських об’єктах — 20 і 40 кілометрів відповідно. Це саме та «незалежність від землі», якою пишаються конструктори: пілот здатний шукати й супроводжувати цілі, навіть якщо радар вимкнений або глушиться противником. Кабіна отримала повністю цифрові багатофункціональні дисплеї, широкоформатний індикатор на лобовому склі та шоломну систему цілевказання, а пізніші модифікації додали автоматичну посадку й систему захисту пілота від надмірних перевантажень.
Дев’ять точок підвіски — одна під фюзеляжем, дві під повітрозабірниками й шість під крилами — дозволяють підняти до 6,5 тонни озброєння, а вбудована 30-міліметрова гармата ГШ-30-1 зі 100 снарядами лишається останнім аргументом у ближньому бою. Номенклатура ракет і бомб доволі широка й покриває практично всі типові завдання винищувача-бомбардувальника:
- ракети «повітря-повітря» малої дальності Р-73 та Р-74 для маневреного бою на близьких дистанціях, наведені за допомогою шоломного прицілу пілота;
- ракети середньої дальності Р-77 (РВВ-АЕ) з активним радіолокаційним самонаведенням для боїв за межами візуальної видимості;
- протикорабельні та протирадіолокаційні ракети Х-31 і Х-35, а також керована ракета Х-29 по наземних цілях;
- керовані бомби серії КАБ-500 із телевізійним, лазерним або супутниковим (ГЛОНАСС) наведенням.
На перспективу конструктори обіцяють інтеграцію крилатої ракети Х-38 зі збільшеною дальністю ураження, що наблизило б МіГ-35 до можливостей важчих ударних літаків. Утім, доки такі заяви лишаються радше планами на майбутнє, ніж підтвердженою бойовою практикою.
МіГ-35 проти Су-35: у чому різниця
У лінійці російської бойової авіації МіГ-35 і Су-35 нерідко порівнюють, хоча насправді це машини різних вагових категорій. МіГ-35 — легкий-середній винищувач у логіці американського F-16 чи шведського Gripen: дешевший в експлуатації, компактніший, менш вибагливий до якості злітної смуги. Су-35 — важкий літак завоювання переваги в повітрі з родоводу Су-27, з набагато більшим радаром, дальністю та бойовим навантаженням. Основні характеристики зведено в таблиці нижче.
| Параметр | МіГ-35 | Су-35С |
|---|---|---|
| Довжина / розмах крила | 17,3 м / 12 м | 21,9 м / 14,75 м |
| Максимальна злітна вага | ≈24,5 т | ≈34,5 т |
| Максимальна швидкість | М2,25 | М2,25 |
| Бойовий радіус | ≈1000–1500 км | ≈1600 км |
| Практична стеля | 16 000 м | ≈18 000 м |
| Серійний радар | «Жук-МЕ» (ПФАР) | «Ірбіс-Е» (ПФАР), до 400 км |
| Точок підвіски | 9 | 12 |
| Максимальне бойове навантаження | 6,5 т | 8 т |
Дані наведено за відкритими технічними специфікаціями виробника через «Рособоронекспорт» і довідник Military Factory.
Різниця в дальності виявлення радара показова: навіть перспективний «Жук-АЕ» серійного МіГ-35 поступається дальності «Ірбіс-Е» на Су-35С майже вдвічі. Тому МіГ-35 радше розглядають як доповнення до важких винищувачів — для завдань протиповітряної оборони ближньої зони, ескорту чи роботи з коротких і погано підготовлених аеродромів, — а не як їхню повноцінну заміну.
Хто літає на МіГ-35: постачання та експортні перспективи
Із заявлених у 2017 році 24 літаків для Повітряно-космічних сил Росії перший контракт на шість машин підписали в серпні 2018-го, а за різними оцінками станом на середину 2020-х у стройових частинах налічувалося лише близько шести-десяти МіГ-35 — програма явно не встигає за початковим графіком, розрахованим до 2027 року. Бойовий дебют відбувся швидше, ніж очікували найбільші скептики програми, і зовсім не там, де його передбачали конструктори.
У травні 2025 року МіГ-35 вперше офіційно застосували в бойових умовах — Міноборони Росії підтвердило, що літаки підіймали для перехоплення українських дронів над Москвою.
Із зовнішніми покупцями картина ще менш однозначна. Єгипет у 2013–2015 роках всерйоз розглядав МіГ-35, але зрештою підписав контракт на 46 літаків МіГ-29М/М2 — по суті, попередників МіГ-35 — вартістю близько 2 мільярдів доларів. Індія двічі мала МіГ-35 серед фіналістів своїх тендерів (MMRCA у 2011-му та подальший MRFA), проте на початку 2025-го з’явилися повідомлення про можливий вихід Росії з конкурсу через санкції та обмежені виробничі можливості.
У червні 2026 року Міністерство оборони Індії напряму звернулося до Франції щодо міжурядової угоди на 114 літаків Rafale — крок, що практично залишає МіГ-35 без реальних шансів на індійському ринку.
| Країна / замовник | Статус | Деталі |
|---|---|---|
| Росія (ВКС) | Замовлення виконується | 24 машини за програмою 2018–2027, поставлено лише частину |
| Єгипет | Угоду не укладено | Обрано 46 МіГ-29М/М2 замість МіГ-35 |
| Індія | Участь у тендерах MMRCA/MRFA | У 2026 році пріоритет перейшов до французького Rafale |
| Аргентина, Бангладеш, Малайзія | Пропозиції без контрактів | Перемовини велися у 2017–2021 рр., угод не підписано |
Хронологію постачань і перемовин підтверджено за матеріалами Вікіпедії, TASS та профільного видання Defense Express.
Крім уже згаданих країн, за різні роки інтерес до літака висловлювали Перу, М’янма та В’єтнам, а окремі аналітики припускають можливу зацікавленість Білорусі й Північної Кореї на тлі втрат російської авіації у війні проти України. Жодна із цих розмов поки не переросла в підписаний контракт.
Виробничі труднощі та критика програми
Понад десятиліття від першого показу до бойового застосування — це неабиякий термін навіть за мірками військової авіації, і причини затримок цілком конкретні. Головний завод, що колись випускав сотні МіГ-29, — московський «Знамя труда» — за роки простою значною мірою втратив виробничі потужності та кваліфікованих робітників, тож основне складання перенесли на менший Луховицький авіазавод. Головні проблеми серійного випуску, на які регулярно вказують галузеві видання, зводяться до кількох пунктів:
- втрата виробничих потужностей і кваліфікованих кадрів на головному заводі в Москві;
- ускладнений доступ до окремих електронних компонентів через міжнародні санкції;
- пряма конкуренція за ресурси й увагу Міноборони з боку серійнішого й важчого Су-35;
- досі остаточно не вирішене питання переходу на радар з активною фазованою решіткою.
Наприкінці 2025 року західні оглядові видання й поготів не шкодували критичних епітетів: одні писали про програму, яка «йде на дно», інші — про літак із проблемами, серйознішими за проблеми набагато дорожчого F-35. Частина цієї критики виглядає перебільшеною — МіГ-35 усе ж перебуває на озброєнні й виконує реальні бойові вильоти, — але фактичну повільність серійного випуску заперечити важко.
Місце МіГ-35 у сучасному повітряному бою
Попри всі затримки, є ознаки того, що програму намагаються реанімувати саме через військову необхідність: втрати російської авіації у війні проти України підштовхують до пошуку будь-яких боєздатних резервів, а керівництво авіапрому у 2025 році заявляло про плани нарощування випуску та можливу глибшу модернізацію з використанням напрацювань за програмою Су-57 — новий двигун, повноцінний АФАР-радар і вдосконалену систему цілевказання. Наскільки реалістичні ці плани, покаже найближчих два-три роки: продукції, порівнянної за масштабом хоча б із серією Су-35, МіГ-35 поки не досяг, а без великого експортного контракту завод навряд чи вийде на темпи, які колись обіцяли розробники.
About the Author
