Ігор Костецький (1913–1983) — український письменник, перекладач, режисер і видавець, один із чільних теоретиків Мистецького українського руху (МУР) в еміграції та найзухваліший модерніст свого покоління. Народжений у Києві хлопчик з російським прізвищем Мерзляков свідомо обрав українську ідентичність у тридцять із гаком років і перетворив це рішення на життєву місію.
Разом з дружиною, німецькою поетесою Елізабет Коттмаєр, він заснував у Штутгарті видавництво «На горі», де українською вперше зазвучали Езра Павнд, Т. С. Еліот, Стефан Ґеорґе, Федеріко Ґарсія Лорка. Йому належать перші повні українські переклади всіх 154 сонетів Шекспіра й «Ромео і Джульєтти». Сьогодні Костецький — це постать, котра відкривається нащадкам куди ширше, ніж сучасникам.
Київський хлопчик з вінницьким мезоніном
Чотирнадцятого травня 1913 року в Києві в родині Мерзлякових народився Ігор В’ячеславович — майбутній Костецький. Дитинство його, втім, відлунювало не київськими, а вінницькими інтонаціями: з 1919 по 1924 рік хлопчик жив у садибі діда над Південним Бугом. Будинок з мезоніном, що його колись звів чиновник Міністерства освіти Валер’ян Степанович Костецький, згодом стане символом — назвою «На горі» письменник позначить своє видавництво.
Перші уроки географії, зоології й мистецтва Ігор отримав від бабусі, історію засвоював через тітчине переказування Грушевського. Найулюбленіші ігри малечі — «в козаків», потім «у церкву» (Ігор служив кліриком в автокефальній Казанській церкві), а врешті — театр, до якого прийшов раз і назавжди. Цей театральний нерв пронизуватиме всю його прозу й драматургію, перетворюючи літературу на мистецтво гри з масками.
Поворотна осінь 1938-го: народження Костецького
До тридцяти років він залишався богемним радянським інтелігентом російською культурою — писав театральні огляди російською, обертався у відповідних колах. Восени 1938-го трапилося те, що сам Костецький називав свідомим вибором української ідентичності. Жодного разу після того, як він сам зазначав, він не змінив свого погляду на ідею політичної незалежності України.
Символічним актом стала відмова від російського батькового прізвища Мерзляков на користь дівочого прізвища матері — Костецький. Спершу літературний псевдонім, від 1941 року це ім’я почало звучати на сторінках газети «Вінницькі вісті», заснованої окупаційною владою. У повоєнній Німеччині прізвище зафіксували в незвичайній транслітерації — Eaghor G. Kostetzky. Богемний Мерзляков назавжди залишився у довоєнному минулому.
Війна, остарбайтерство і табори Ді-Пі
Липень 1941-го: окупована нацистами Вінниця. Костецький зустрічається з членами похідних груп ОУН Бандерівської фракції, недовгий час співпрацює з підпіллям і починає вільно публікувати україномовні тексти. На основі тих подій він пізніше розпочне роман «Мертвих більше нема» — твір, що залишиться незавершеним і побачить світ лише у 2011 році на сторінках «Кур’єра Кривбасу».
Восени 1942 року його вивозять на примусові роботи до Німеччини — у копальні Вестфалії. Поїхав він замість приятельки Ади, схопленої під час облави. Цей жест жертовності лишається однією з найсвітліших сторінок його біографії. Як саме звільнився з остарбайтерства, документи мовчать. Зате відомо, що після війни Костецький опинився у таборах для переміщених осіб (Ді-Пі), де й розпочав активну літературну діяльність — у середовищі, що несподівано виявилося чи не найжвавішим центром української культурної думки за межами УРСР.
МУР: Мистецький український рух як інтелектуальна революція
У 1945 році в німецьких таборах для переміщених осіб виник Мистецький український рух — об’єднання, що зібрало під одним дахом найкращі літературні сили еміграції. Костецький став одним з його засновників і чільних теоретиків — поряд з Уласом Самчуком та Юрієм Шерехом (Шевельовим). Його позиція була послідовною й радикальною: він прагнув революціонізувати, інтелектуалізувати й модернізувати українську літературу.
На зборах об’єднання в Реґенсбурзі 1947 року він виголосив співдоповідь «Український реалізм ХХ сторіччя», де відкинув абсолютизацію традицій ВАПЛІТЕ і неоромантизму. Костецький закликав до загальнолюдської тематики, в якій, за його словами, і «лежить пробний камінь національності письменника». Парадокс його позиції очевидний: бути найукраїннішим — означало бути найєвропейськішим, найвідкритішим до світу, найвільнішим від провінційного гетто.
Творчий доробок: жанрова всеїдність і експеримент
Спадщина Костецького вражає жанровим розмахом — він не вмів обмежуватися чимось одним. Кожен текст ставав випробуванням нових можливостей мови та форми. Юрій Шевельов називав його стильові вправи «ворожбитсько-шарлатанськими маніпуляціями зі словом», і в цьому означенні було більше захоплення, ніж докору.
Основні твори письменника охоплюють кілька десятиліть і кілька країн:
- «Оповідання про переможців» (Мюнхен, 1946) — перша збірка, в якій Костецький поєднав традиційні й модерністські форми. Усупереч закидам у «ненаціональності», ці тексти засвідчили глибоку психологічну причетність автора до української проблематики повоєння.
- «Там, де початок чуда» (Мюнхен, 1948) — друга збірка прози, де експресіоністична манера письма досягає особливої виразності, особливо у повістях «День святого» та «Історія ченця Гайнріха».
- «Близнята ще зустрінуться» (1947, опубліковано 1948 в журналі «Арка») — драма, прочитана на конференції МУРу в Майнц-Кастелі. У пролозі сам автор назвав її «маскований бал під Новий рік під час окупації», а Шевельов оцінив сюжетну майстерність п’єси «доведеною мало не до віртуозності».
- «Дійство про велику людину» (1948) — велика п’єса, що пізніше увійшла до збірки «Театр перед твоїм порогом» (Мюнхен, 1963).
- «Мертвих більше нема» — незавершений роман про вінницький період 1941 року, опублікований уже у 2011-му завдяки М.-Р. Стехові.
Окремий пласт — есеїстика та літературна критика. Костецький писав про західноєвропейських авторів, аналізував сучасну йому українську літературу, у пізніший період створював п’єси німецькою мовою. Його ім’я є серед перших, хто всерйоз і з європейським багажем теоретизував український модернізм як систему, а не як епізод.
Видавництво «На горі»: український модернізм у м’якій обкладинці
Сам собою акт заснування 1955 року у Штутгарті приватного видавництва — це той рідкісний випадок, коли особиста ініціатива переростає у культурну подію загальнонаціонального масштабу. Спершу осідок «На горі» був у Новому Ульмі, потім у Мюнхені, нарешті у Штутгарті. Назва — то посилання на вінницький мезонін, то метафора прагнення до мистецьких височин.
Видавництво структурувалося за серіями, кожна з яких мала свою візуальну й змістову логіку:
| Серія | Зміст | Знакові видання |
|---|---|---|
| Світовий театр | Переклади європейської драматургії українською | «Ромео і Джульєтта» Шекспіра (1957) |
| Музична серія | Видання, пов’язані з музикою й музикознавством | Праці про Шенберга та інших модерністів |
| Для аматорів | Бібліофільські видання обмеженим накладом | Колекційні переклади поезії |
| Для всіх | Доступні масові видання | Поезія сучасних українських авторів |
| Поетична листівка | Мала форма — окремі вірші у форматі листівки | Експериментальні поетичні видання |
Джерела: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського; Енциклопедія Сучасної України.
Характерна риса книжок «На горі», що вирізняла їх з-поміж усієї української емігрантської продукції, — багатомовні анотації після основного українського тексту: англійською, французькою, німецькою. Костецький не публікував для «своїх» — він публікував для світу, і це принципово відрізняло його видавничу філософію від традиційного діаспорного герметизму.
Перекладацька праця була, мабуть, найулюбленішою галуззю Костецького — і саме тут він залишив відкриття, що випереджали свій час на десятиліття. Він перший в українській літературі видав окремою книжкою переклади всіх 154 сонетів Шекспіра (Мюнхен, 1958), а роком раніше — «Ромео і Джульєтту» (Мюнхен, 1957). Другим, хто зважився на повний цикл сонетів, став Дмитро Паламарчук — і це сталося значно пізніше.
Але справжня пристрасть Костецького — модерна поезія. Його переклади Езри Павнда й Т. С. Еліота визнані найвищим досягненням української перекладацької школи свого часу. Книжка «Вибраний Павнд: Персона і Поезії, Маски, Гомаж Сексту Проперцію, Г’ю Селвін Моберлі, Канто», видана «На горі», на момент виходу була найосяжнішою добіркою перекладів цього англо-американського поета будь-якою мовою світу.
До перекладацького доробку Костецького належать також Стефан Ґеорґе, Поль Верлен, Федеріко Ґарсія Лорка. У зворотному напрямку — разом з Елізабет Коттмаєр він переклав німецькою роман Олеся Гончара «Собор». Власне, його перекладацька стратегія працювала за принципом двосторонньої вулиці: він не просто привозив світ в Україну, він вивозив Україну у світ.
Контакти зі світом: Павнд, Еліот, Шенберґ
Серед українських письменників ХХ століття мало знайдеться таких, хто особисто листувався з фігурами рангу Езри Павнда чи Т. С. Еліота. Костецький не лише листувався — він був прийнятий у клуб провідних інтелектуалів західного модернізму. Збереглося його листування з обома поетами, а також з композитором Арнольдом Шенберґом — фундатором додекафонії.
Він був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра й Товариства Тейяра де Шардена. Готуючись до видавничих проектів, заводив знайомства не лише з письменниками, яких збирався публікувати, а й з державними діячами відповідних країн. Себе він іронічно й точно називав «космополітом української мовної культури» — формула, що чудово передає його позицію: належати світові, не зраджуючи мови.
Стиль і поетика: чим Костецький дратує і чарує
Читати Костецького непросто. Його проза стрибає між реєстрами — від високого до низового, від церковнослов’янізмів до жаргону, від експресіоністичної гарячки до холодної аналітичної дистанції. Він свідомо моделював українські відповідники того, що в західній прозі робили Герман Брох чи Джеймс Джойс. Це збагачувало палітру українських стилів ХХ століття, але водночас ставило письменника у небезпечне становище: він був одночасно і автором, і власним критиком, що програмує текст наперед.
Кілька характерних рис його манери, які впізнаються з абзацу:
- Театральність як філософський принцип. Майже всі персонажі носять маски, грають ролі, переходять із сцени в життя і навпаки. «Маскований бал під Новий рік» — це не просто декорація п’єси «Близнята ще зустрінуться», а ключ до всієї його поетики.
- Експресіоністичний пік. У повістях «День святого» та «Історія ченця Гайнріха» Костецький доводить мову до межі — речення розпадаються, синтаксис вибухає, образи нагромаджуються каскадом.
- Інтертекстуальна щільність. Тексти переповнені прихованими цитатами, алюзіями, паралелями зі світовою літературою. Читання Костецького без приміток — справа невдячна; читання з примітками — інтелектуальна насолода.
- Жанровий гібрид. Драма перетікає в есе, проза — у поезію, переклад — у власну авторську інтерпретацію. Чистих жанрових форм у нього майже немає.
За оцінками дослідниці Соломії Павличко, авторки фундаментальної праці «Дискурс модернізму в українській літературі» (1997, перевидана 2002), саме Костецький був тим, хто вніс у повоєнну українську літературу систематичне розуміння модернізму як цілісної філософії, а не суми прийомів. Це була його найбільша інтелектуальна перемога й одночасно — джерело його прижиттєвої маргіналізації.
Між Швайкгаймом і Києвом: посмертне повернення
Помер Ігор Костецький 14 червня 1983 року у Швайкгаймі поблизу Штутгарта, де й похований. Дружина пережила його лише ненадовго — Елізабет Коттмаєр померла того ж року. Письменник мріяв видати повне зібрання своїх творів у двадцяти томах. За життя цей задум реалізувати не вдалося, і значна частина завершених та незавершених текстів осіла в архівах.
Місію повернення Костецького до української культури вже понад тридцять років виконує канадський літературознавець українського походження Марко-Роберт Стех. Завдяки його зусиллям з’явилися публікації, що дали творам Костецького друге життя. Дві ключові виставки, що відбулися у Києві 2018 року — у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського та в Музеї книги і друкарства України («На горі. Ігор Костецький і доба мистецького безвізу»), — стали моментом, коли постать письменника нарешті почала входити до широкого читацького кругозору.
Чому Костецький важливий зараз
Парадокс цієї постаті в тому, що чим більше минає часу від смерті письменника, тим актуальнішою стає його програма. Кілька причин, чому в 2026 році Костецький звучить надзвичайно сучасно:
- Свідомий вибір ідентичності. Історія людини, яка у двадцять п’ять років обирає українство як свідому позицію, а не як даність народження, дуже близька сучасним українцям, що проходять схожий шлях — особливо після 2014 і 2022 років.
- Україна як частина світу, а не периферія. Костецький категорично відмовлявся вписувати українську літературу в категорію «провінційної» чи «екзотичної». Він вимагав від неї повноцінного діалогу зі світовим модернізмом — і власною працею доводив, що цей діалог можливий.
- Видавнича незалежність. «На горі» — приклад того, як приватна ініціатива двох людей може важити більше за державні установи. У добу цифрового самвидаву й малих видавництв ця модель знову актуальна.
- Двомовний інтелектуальний світ. Костецький рівноправно функціонував в українському й німецькому культурних просторах, писав німецькою, перекладав в обидва боки. Для покоління українців, що зараз масово живе в Європі, його досвід — практичний приклад.
Серед українських літературознавців, які найґрунтовніше досліджували Костецького, особливо вирізняються Юрій Шевельов, Соломія Павличко, Григорій Грабович (праця «Тексти і маски», 2005), а також Лариса Залеська-Онишкевич, упорядниця антології «Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діаспори» (Київ-Львів, 1997). Корпус досліджень про Костецького зростає щороку, відкриваючи нові смислові пласти його творчості.
Що читати у Костецького першочергово
Для тих, хто тільки знайомиться з письменником, варто скласти орієнтовну дорожню карту — не за хронологією, а за рівнем складності й тематичною доступністю:
- Оповідання зі збірок 1946–1948 років — найкращий вхід у поетику автора. Тут модернізм ще не радикалізований, але вже впізнаваний.
- Драма «Близнята ще зустрінуться» — компактний, ефектний текст, що демонструє театральну природу мислення Костецького.
- Переклади Шекспіра й Павнда — окрема насолода для тих, хто любить порівнювати оригінал і переклад. Тут видно, на що здатна українська мова в руках майстра.
- Есеїстика та критичні статті — для зацікавлених літературною теорією. Костецький-критик часом сильніший за Костецького-прозаїка.
- Роман «Мертвих більше нема» — для досвідчених читачів, готових до фрагментарного, нелінійного тексту з потужним історичним підкладом.
Книжки видавництва «На горі» сьогодні зберігаються у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, частково оцифровані й доступні онлайн через ресурс «Чтиво» та «Бібліотеку української літератури УкрЛіб». Дослідницькі праці про Костецького регулярно публікує журнал «Кур’єр Кривбасу», який, власне, і випустив першодрук «Мертвих більше нема» у 2011 році.
Ігор Костецький залишається одним з найскладніших і найзахопливіших феноменів української культури ХХ століття — людиною, яка створила Україну тоді, коли її офіційно не існувало як держави, і зробила це засобами найвищої європейської літератури. Його тексти й досі чекають на справжніх читачів — тих, хто готовий працювати з ними так само ретельно, як він працював з ними сам.
About the Author
