
Андрій Охрімович постає перед нами як харизматичний голос української журналістики, поет з гострим інтелектуальним зором і творець телевізійних проєктів, що перевертали уявлення про історію. Народжений у Дубні на Рівненщині, він поєднав у собі журналістську точність, поетичну чутливість і незламну любов до правди, створюючи програми, які не просто розповідали факти, а занурювали глядачів у живу тканину минулого. Його «Машина часу» і «Далі буде…» стали справжніми вікнами в епохи визвольних змагань, а поезія — потужним протестом проти сірості й конформізму.
За роки роботи він пройшов шлях від друкованих видань і радіоефіру до телеекранів, завжди залишаючись вірним принципу: історія — це не сухі дати, а живі історії людей, які боролися за свободу. Навіть після важкої хвороби Охрімович продовжував надихати, а його фраза «Тримайте порох сухим!» перетворилася на символ стійкості. Сьогодні, у 2026 році, його спадщина резонує особливо гостро — у часи, коли українці знову відстоюють своє право на історію.
Його життя — це історія людини, яка не шукала легких шляхів, а руйнувала стереотипи, насипаючи «могили над підлим поняттям «нора»», як писав у віршах. Для початківців це знайомство з яскравою постаттю, для просунутих — глибокий аналіз, як один голос може формувати національну свідомість.
Ранні роки в Дубні: коріння, що сформували воїна-поета
Дубно, місто з багатою козацькою історією та фортецями, що бачили не одну битву, стало колисками для Андрія Охрімовича. Народжений 22 квітня 1957 року, він ріс у середовищі, де минуле не було абстракцією — воно дихало в камінні старовинних мурів і розмовах старших. Батько, політв’язень радянських часів, передавав синові урок стійкості, а трагічна доля матері додавала глибини характеру, роблячи його чутливим до людських драм.
Ці корені проросли в характері: ексцентричному, ризикованому, повному пристрасті до спорту й живого спілкування. Охрімович не сидів склавши руки — він уже в юності відчував покликання руйнувати стіни мовчання. Закінчивши Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю журналістика, він не просто отримав диплом, а озброївся інструментами, щоб говорити правду голосно й переконливо.
Саме тут, у студентських аудиторіях і на кухнях 1980-х, починалося його поетичне пробудження. Вірші читалися вголос, закиданими недокурками кімнатами, де збиралися однодумці. Уже тоді друзі відчували: перед ними не просто юнак, а потенційний геній, чиї рядки зачіпають за живе.
Журналістський шлях: від друкованої преси до голосу свободи в ефірі
Перші кроки в професії Андрій Охрімович робив у друкованих ЗМІ — «Голос України», «Дзеркало тижня», багатотиражка «Київський політехнік», журнали «Ранок» і «Всесвіт». Кожна стаття ставала не просто текстом, а гострим інструментом аналізу реальності. Колеги запам’ятали його як ерудованого, іронічного філософа, здатного побачити глибше за заголовки.
Перехід на «Радіо Свобода» у 1990-х став справжнім проривом. Тут він створив авторські програми, що стали подією: «Альтернатива» — експеримент у мистецтві, науці, політиці й житті; літературна «Каламар»; «Інтернет-майдан» з аналізом всесвітньої павутини; «Поштова скринька», де соціальні теми розгорталися через листи слухачів. Голос Охрімовича лунав у ефірі як заклик до свободи думки, особливо в часи, коли незалежність України ще робила перші кроки.
Саме на радіо розкрився його талант імпровізатора. Під час роботи в Празі він міг узяти російськомовний текст новин і перекласти його на українську прямо в ефірі — і ніхто не помічав. Така майстерність робила його не просто журналістом, а майстром слова, що поєднує точність факту з поетичною чутливістю.
Телевізійні проєкти: від «Далі буде…» до легендарної «Машини часу»
З 2004 року Андрій Охрімович вийшов на телеекрани. На Першому національному він став одним із засновників, автором і ведучим історико-документального циклу «Далі буде…». Програма не просто розповідала про події — вона будила пам’ять, показуючи, як минуле формує сьогодення. Фраза «Тримайте порох сухим!», що стала культовою, віддзеркалювала його життєве кредо: готовність до боротьби в будь-який момент.
Після політичних змін і закриття проєкту на Першому він не зупинився. Пропозиція «П’ятому каналу» народила «Машину часу» — з 2010 року авторський просвітницький проєкт, який став візитівкою Охрімовича. Кожний випуск — це подорож у часі: небанальний погляд на визвольні змагання, маловідомі постаті, ексклюзивні розслідування. Теми варіювалися від підрозділів СС з народів СРСР до життя митців і борців, як Андрей Шептицький. Глядачі отримували не лекцію, а емоційне занурення, де історія оживала через експертів і архівні кадри.
Програма тривала 20–25 хвилин, але залишала враження на години. Охрімович вів її з харизмою, сарказмом і глибиною, роблячи складні теми доступними. Саме завдяки йому тисячі українців переосмислили свою історію — не як жертву, а як народ воїнів і мислителів.
| Проєкт | Канал | Роки | Ключовий внесок |
|---|---|---|---|
| «Далі буде…» | Перший національний | 2004–2010 | Історико-документальний цикл, фраза «Тримайте порох сухим!» |
| «Машина часу» | 5 канал | 2010–2014+ | Просвітницький проєкт про визвольні змагання та маловідомі постаті |
| «Альтернатива» | Радіо Свобода | 1990-ті | Політико-культурологічний аналіз |
Дані про проєкти базуються на архівах телеканалів і свідченнях колег.
Поетична творчість: інтелект, символи й протест проти байдужості
Поезія Андрія Охрімовича — це не просто рядки, а потужний інтелектуальний конструкт. Збірка «Замкнутий простір», видана 2002 року з ілюстраціями Опанаса Заливахи, стала подією для тих, хто вміє читати між слів. Його стиль тяжіє до символічно-концептуального конструктивізму: гранично насичені образи, культурні метаґештальти кінця ХХ століття. Впливи шістдесятників і інтонації Йосифа Бродського відчуваються в кожному вірші.
Один із найяскравіших прикладів — рядки, які він читав ще в 1987-му: «Я руйную сади, я руйную ваш цвілий спокій, насипаю могили над підлим поняттям «нора»». Ці слова лунали як виклик системі, як заклик прокинутися. Михайлина Коцюбинська захоплювалася його талантом, а друзі бачили в ньому поета, чиї твори не втрачають актуальності.
Постумна книга «Тримайте порох сухим!» 2025 року зібрала не лише поезію, а й спогади, фіксуючи дух епохи. Розділ «Я руйную ваш цвілий спокій» повертає голос, який лунав на кухнях 90-х. Для просунутих читачів це літературознавчий скарб: метафори, що розкривають українську душу в її боротьбі й мріях.
Особистість, виклики й боротьба: харизма, яка не згасала
Андрій Охрімович ніколи не залишав байдужим. Ексцентрик з рушницею, любитель нічних учт замість ранкової дисципліни, ризикований спортсмен — він жив на повну. Дружина Уляна Глібчук, сама журналістка «Радіо Свобода», стала не просто партнеркою, а соратницею в творчості. Разом вони створювали атмосферу, де слово мало силу.
Травень 2014 року приніс випробування: інсульт під час поїздки до Львова. Втрата мови, довга реабілітація за кордоном, щоденна зарядка — вісім років боротьби. Але навіть тоді Охрімович залишався собою: харизматичним, упертим, готовим виборювати кожну мить. Друзі згадують, як він не дбав про популярність чи гроші — лише про правду.
Його можна було або любити щиро, або відчувати дистанцію. Така полярність робила його живим, справжнім. У нашій практиці ми стикалися з подібними постатями: вони не зникають, а продовжують впливати на покоління.
Спадщина Андрія Охрімовича: чому його голос звучить і сьогодні
Помер 2 листопада 2022 року у віці 65 років, Охрімович залишив слід, який не стирається. Нагороди — ювілейна медаль «25 років незалежності України» 2016-го та відзнака «Холодний Яр» — лише формальне визнання. Справжня цінність у тому, як його програми формували історичну свідомість цілого покоління. У часи повномасштабної війни його уроки про визвольні змагання стали ще актуальнішими: історія вчить, що порох треба тримати сухим завжди.
Для початківців «Машина часу» — ідеальний вхід у світ української історії. Для просунутих — матеріал для аналізу медіа як інструменту національного пробудження. Поезія ж надихає на творчість, показуючи, як слово може бути зброєю.
Його життя нагадує: справжній талант не зникає з останнім подихом. Він продовжує жити в ефірах, книжках і серцях тих, хто шукає правду. Андрій Охрімович — не просто прізвище в підручнику, а живий символ української стійкості, який кличе нас далі.






